Хочу, щоб братик навчився ходити: історії особливих дітей з зони АТО

Діти переселенців підписують святкові листівки для літніх людей Копирайт изображения facebook.com/pg/911
Image caption Діти переселенців підписують святкові листівки для літніх людей

"Бабусю, я бажаю тобі здоров'я і щоби в тебе були внуки".

Це 9-річна Настя Кротько підписує листівку для самотньої бабусі у хоспісі. Поряд пише Дарина Водінова і розмірковує, що літні люди не винуваті у тому, що життя таке складне, тому вони готують їм маленькі подарунки.

Життя цих дітей теж не можна назвати простим.

Настя хворіла на рак крові. 2014 року вони з мамою два тижні жили у підвалі в Луганську, переховуючись від вибухів. Потім був переїзд до Києва, де і тривала боротьба з хворобою.

Коли на сході почалися бойові дії, у Дарини народився молодший брат. Йому поставили діагноз - ДЦП. У 2015 році сім'я дівчини втекла з захопленого бойовиками Антрациту.

Копирайт изображения ВВС
Image caption Волонтери створили центр реабілітації й назвали його 9/11. Це цифри з адреси Фролівська 9/11 у Києві, де волонтери допомагали переселенцям

Особливі діти з зони АТО

Переселенцями в Україні стали понад 220 тисяч дітей. Частина з них - це діти, як живуть з інвалідністю. Близько ста особливих дітей з Києва і області щотижня приїздять до центру реабілітації 9/11, створеного благодійним фондом "Свої".

"Сім'ям переселенців з особливими дітками дуже потрібна допомога і не тільки з ліками і продуктами. Їм потрібен світ, який їх приймає і не відштовхує, тому ми створили цей центр реабілітації", - каже представник фонду Вікторія Василевська.

Волонтери орендували і відремонтували приміщення на території київського Інституту педіатрії, акушерства і гінекології, найняли спеціалістів, які займаються з дітьми - психолога, музичного терапевта, нейрокоректора, спеціаліста з корекційної гімнастики.

Тут є кухня, де можна розігріти їжу, і де батьки можуть зачекати на дітей, ігрова кімната зі шведською стінкою, розвиваючі іграшки.

Утримання такого центру коштує приблизно 40-50 тис гривень на місяць. Волонтери постійно шукають грантові програми та меценатів, які можуть допомогти. Наприклад, подарунки на новорічні свята дітям привезли від UNICEF.

"Нам не вистачає темної кімнати для сенсорної інтеграції, де зможуть займатися дітки з ДЦП, з захворюваннями аутичного спектру. Мріємо про більшу кількість спеціалістів, адже на черзі для занять стоїть дуже багато дітей", - розповідає Вікторія Василевська.

Ваш пристрій не підтримує відтворення мультимедійних файлів
Дворічна Ліза Галигіна збирається з силами, перш ніж опинитися усередині величезної мильної бульбашки.

"Навчився дивитись у очі"

6-річного Левка привозять сюди чотири рази на тиждень. За півроку у центрі він навчився дивитися в очі та робити аплікації. Його батьки дуже тішаться таким результатам, бо це значно більше, ніж було до цього у Луганську, з якого тікала родина. У цьому віці Лев мав би йти до школи, але він не розмовляє, у нього аутизм.

"Лев дуже чуттєвий, якщо його щось турбує, він може розплакатись", - каже мама Левка Катерина (ім'я змінено). Сім'я Левка пережила кілька місяців без світла і води у своєму будинку у Луганську. Виїжджаючи звідти до Києва, вони змогли взяти з собою лише одну валізу.

Кожна родина, з якої ми поспілкувалися у центрі, - це окрема історія про життя і втечу з зони бойових дій з хворими дітьми.

Оксана Водінова з сином ледь встигла врятуватись, коли біля їхнього будинку в Антрациті вибухнув снаряд. У 4-річного Богдана ДЦП, зараз він весь час на руках у мами. Оксана з тремтінням у голосі згадує, як сина у 2014 році оперували у Луганську - кілька разів їм довелося ховатися у підвалі лікарні під час вибухів. Вже три роки вони живуть у Києві.

Копирайт изображения facebook.com/pg/911
Image caption У травні 2014 року у Богдана стався крововилив у мозку. Операцію дитині робили, коли на сході вже тривали бойові дії

Поки з Богданом у центрі займаються спеціалісти, його старша сестра Дарина грається у сусідній кімнаті, де волонтери організували для дітей переселенців новорічне свято.

"Старша донька розуміє, що вся увага йде меншому сину, починає закриватися у собі, тут вона хоча б малює, спілкується з іншими дітьми, дуже допомагають заняття з психологом", - каже пані Оксана.

Після свого заняття у терапевта до свята приєднується Левко. Спочатку він тихо сидить у кріслі-мішку, міцно стискаючи подарунок, поки діти бігають навколо Снігуроньки, а потім сам стає до кола і починає танцювати. Батьки кажуть, що для них це велика радість - бачити, як їхній син грається разом з усіма.

Копирайт изображения ВВС
Image caption Лев під час новорічного свята у центрі реабілітації. Він сидить у помаранчевому мішку праворуч

Діти починають кидати сніжками у Діда Мороза, серед них маленька дівчинка у рожевій сукні - Ліза Галигіна. У неї целіакія - порушення травлення, викликане непереносимістю глютену. Дитині пізно поставили діагноз, тому вона почала відставати у розвитку. Ліза у центрі ходить на заняття до психолога і музичного терапевта.

"Цей центр дуже важливий для нас, адже платити за заняття дорого, а якщо зараз не стимулювати розвиток її головного мозку, потім вже буде пізно", - розповідає мама Лізи Ліана, яка переїхала з Луганська.

Копирайт изображения ВВС
Image caption Мама Лізи дуже хоче вийти на роботу, але скаржиться, що не може знайти у Києві садок зі спеціальною дієтою для доньки

Батьки особливих дітей розповідають, що зустрічі у центрі для них - це теж реабілітація, можливість поспілкуватися і підтримати одне одного.

"Це місце, де на нас з нашими особливими дітками не будуть тикати пальцями", - каже одна з мам. Тут батьки проводять майстер-класи, діляться контактами лікарів, організовують екскурсії для своїх особливих дітей. Наприклад, ходили на пароплаві по Дніпру, їздили у Пирогово.

Варення для бабусь

Копирайт изображения ВВС

Коли новорічне свято закінчилося, діти сіли малювати листівки для людей у хоспісі. Благодійну акцію у реабілітаційному центрі придумали волонтери і залучили родини переселенців.

Діти показують яскраві коробки з пряниками, полуничним варенням і теплими шкарпетками, які поїдуть до літніх людей у чернігівський хоспіс.

"Тільки приймати я не можу, хочеться і віддавати", - розповідає Ольга Кротько. Коли її родина у 2014 році переїхала з Луганська, їм, як і багатьом переселенцям, допомагав центр на Фролівській 9/11. Зараз їхня черга допомагати, кажуть переселенці.

Копирайт изображения facebook.com/pg/911
Image caption Дарина Водінова готує листівки у центрі реабілітації

Дарина Водінова намалювала листівку бабусі та загадала на Новий рік бажання, щоб її брат Богдан навчився ходити.

Новини на цю ж тему