"Вдарили пласкогубцями - зуби вилетіли": спогади "азовця" про полон

Ваш пристрій не підтримує відтворення мультимедійних файлів
"Не вбили завдяки татуюванням": "азовець" про полон

Євген Чуднєцов - житель Макіївки, який пішов воювати у батальйон "Азов" та провів майже три роки у полоні "ДНР".

За ґратами у невизнаній республіці він мав перебувати до 2045 року. Його засудили до 30 років колонії суворого режиму за участь у боях.

В інтерв'ю ВВС Україна він розповів про те, як минули ці роки полону, а також які умови у в'язницях "ДНР".

Попередження: деякі епізоди розмови можуть вразити.

"Не розстріляли завдяки татуюванню"

Копирайт изображения Полк "Азов"
Image caption "Широкинська наступальна операція" почалася 10 лютого 2015 року

BBC Україна: Як потрапили в полон?

Євген Чуднєцов: Під час Широкинської операції, 14 лютого 2015 року, танк підбив наш БТР. Нас розкидало й розділило. Я відходив і вилетів прямо на сепаратистів...

Ми одне в одного трохи постріляли, мені прилетів ВОГ (граната для підствольного гранатомета. - Ред.). Я впав. Коли почав підніматися, вони вже оточили.

ВВС Україна: Як вважаєте, завдяки чому вдалося вижити?

Є.Ч.: Завдяки татуюванню. Вирішили, що їм трапився колоритний персонаж.

Вони шукали шеврон, смикнули - а в мене тризуб, "чорне сонце" на плечі (езотеричний символ, що, як вважається, використовували германські та слов'янські племена, у стилізованому вигляді зустрічається у символіці нацистської Німеччини та серед сучасних неоязичників. - Ред.).

Image caption Євген Чуднєцов каже, що зробив татуювання через те, що цікавиться скандинавською міфологією

Вони схопилися за голову - ми тобі зараз це з рукою відріжемо. Потім один по рації повідомив: взяли всього зататуйовного "азовця". Ті кажуть: везіть у Донецьк.

Спочатку, на емоціях, і ножем штрикали, і казали, що розстріляють. Потім заспокоїлись.

Відвезли в Саханку, потім в Донецьк, де були "геніальні" інтерв'ю.

(У лютому 2015 р. підконтрольні сепаратистам медіа та кілька російських каналів опублікували сюжети, у яких Євген Чуднєцов розповідає, що "добровільно здався бійцям ополчення", а у розмові з "міністром оборони ДНР" Володимиром Кононовим заявив, що відмовляється від можливого обміну полоненими через незгоду з діями сил АТО. На тих кадрах видно синці на обличчі чоловіка та вибиті зуби. - Ред.)

Мене непогано "підготували" до них, щоб я говорив те, що треба. Причини для цього у мене були - сказали: "Зараз твою матір сюди по шматках привеземо, нічого особистого, у тебе своя робота, у нас - своя".

Копирайт изображения "Россия 24"
Image caption Сюжет на каналі "Россия 24"

Була обов'язкова умова - сказати фразу, що я відмовляюся від обміну, хочу залишитися у "ДНР"...

Там видно, що у мене недавно були вибиті зуби. Але справа не у тому, що били. Є ж інші важелі впливу, від яких неможливо відмовитися. У кожного вони свої - у когось родичі, у когось ще якісь.

Потім до квітня був у колишній будівлі СБУ Донецької області. Там сиділи всі військовополонені, "кіборги" з аеропорту, хлопці з Дебальцева, і хтось ще з Іловайська (бої за Іловайськ тривали у серпні 2014 року. - Ред.).

ВВС Україна: Якими були умови у полоні?

Є.Ч.: У мене були набагато кращі умови, ніж у декого, адже мене рано "засвітили" по телевізору. Тому я не буду накручувати, ніби я такий страждалець.

Дійсно, були різні випадки - побої, вухо розбили, ребра поламали. Але я їх за дрібниці вважаю. Це захисна реакція психіки - погане кудись йде...

Пізніше умови були більш-менш нормальні. Побоїв як таких не було - могли кулаком в ребра стукнути, і все.

Взагалі, ті, хто були на передку, набагато адекватніші. Якщо йому щось не подобається, то він тебе просто застрелить, але бити навряд чи буде. А б'ють тилові, які ніде ніколи не були.

Було якось замкнулися п'яні і кажуть: іди сюди, хочу з тобою поговорити... Він курить і об голову сигарету загасив. Я розумів, що можу психонути - там на столі ніж лежав. Але постраждали тоді б усі.

Ще нас вивозили на роботи, там різне бувало, хлопці розважалися. В аеропорті ми діставали наших "двохсотих" (загиблих. - Ред.) з-під завалів, здається, 12 людей.

Ще їздив в околиці Дебальцевого. Нас там охороняли якути…

Копирайт изображения Getty Images
Image caption Українські полонені на руїнах Донецького аеропорту

ВВС Україна: Вони самі казали, що з Якутії?

Є.Ч.: Звичайно. Розговорилися з ними. Спитали, звідки - кажуть з Якутії. Відслужили "срочку" (строкову службу в армії. - Ред.), зараз служать по контракту.

Я не знаю, яким чином вони сюди заїхали - через ЧВК ("приватні військові компанії". - Ред.), чи ще якось. Їхні військові квитки я не бачив. Але казали, що їм видали "днрівські" квитки...

(Росія заперечує участь своїх кадрових військових у конфлікті на Донбасі, але визнає присутність там російських добровольців. - Ред.)

"Тапік" і "дельфін"

ВВС Україна: Як вам вибили зуби?

Є.Ч.: Це було пласкогубцями. Їх не висмикували по одному, а нанесли удар пласкогубями - зуби вилетіли…

Потім зайшов інший тип і каже їм: ви що творите, нам сказали його цілим привезти. І на цьому все.

ВВС Україна: Були й інші катування?

Є.Ч.: Так, є "тапік", "дельфін". Це практикується, в основному, в "МГБ" (так зване "Міністерство держбезпеки ДНР". - Ред.).

"Тапік" - це польовий телефонний апарат (радянська модель ТА-57. - Ред.), коробка зі звичайною телефонною трубкою всередині й коліщатком збоку для подачі струму.

Копирайт изображения telhistory.ru
Image caption Польовий телефон, один з попередників ТА-57

Беруться з нього два проводи й накидуються на пальці, на ноги, куди завгодно - в особливо збочених випадках можуть на статеві органи повісити, на вуха.

Починають крутити - і тебе б'є током. Це не той струм, як у розетці, вольт не так багато, але сила струму висока.

Коли тебе електрошокером б'ють, то це так, дурниця. А "тапік" - зовсім по-іншому. Я і те, й інше на собі відчув, "тапік" не хотів би ще раз пройти.

А "дельфін" - через нього не проходив, розповідали - кладуть ганчірку на обличчя й починають водою поливати. Ти поступово починаєш захлинатися. Ти не помираєш, але є ілюзія, що ти тонеш. При цьому прив'язаний за руки, за ноги...

ВВС Україна: Тиснули морально?

Є.Ч.: Так, але хто їх там слухав.

Казали: ви там нікому не потрібні, ви приїдете і вас одразу розстріляють.

Мені казали, що я зрадник батьківщини. На що я відповідав, що давав присягу Україні і їй служу, а от ви порушили присягу Україні - присягнули "ДНР". Зараз повернеться Україна, ви знову їй присягнете.

Так говорили колишні міліціонери. Але я розумію, що не всі вони лояльні "ДНР". Деякі так чинять від безвиході, хтось не може поїхати, у когось там батьки - тому вони надягли ту форму.

Image caption Євген Чуднєцов планує порвенутися на службу

ВВС Україна: Як спілкувалися з тими, хто сидить у Донецьку за звичайний кримінал?

Є.Ч.: Їм все одно, більшість у політику не влазять.

Але у мене була ситуація на СІЗО - перші два тижні кожен день приходили міліціонери й били.

І "зеки" почали обурюватися, сказали, що будуть відмовлятися від їжі і т.д. Це не конкретно через мене, а просто проти міліції...

ВВС Україна: Чи багато проукраїнських полонених, про яких не знає українська влада?

Є.Ч.: Про них знають і їхньої передачі будуть вимагати. Але інша сторона каже: в нас їх немає. Так само, як кажуть про російські війська.

І в 2014-2015 роках дійсно багато зникло безвісти, адже творилося незрозуміло що.

Мені розповідала одна людина, яка роззброювала казаків, що у них на базі в колекторі виявили більше двадцяти тіл. Когось забили, когось розстріляли.

Після обміну

Копирайт изображения Getty Images
Image caption Обмін полоненими між Києвом та "ДНР" проходив у Горлівці

ВВС Україна: Чому вас все ж відпустили, про це думали?

Є.Ч.: Напевно, перестав для них становити якусь цінність. Стихнув інформаційний галас.

Я до останнього не знав, що є в списках на обмін...

Я сидів, з одного боку обурювався, що мене не обмінюють. А з іншого розумів, що за мене можуть вимагати обміняти якогось свідка по "Боїнгу" (рейс MH17 збитий влітку над Донбасом. Київ та Захід звинувачує у цьому російських військових, Кремль такі звинувачення заперечує. - Ред.) чи росіянина. А вони всі мають постати перед судом.

Ти це розумієш, але від цього легше не стає.

ВВС Україна: Які плани на майбутнє?

Є.Ч.: Вирішу питання зі здоров'ям, й буду повертатися у свою частину в "Азові".

ВВС Україна: Як держава допомагає?

Є.Ч.: Забезпечила лікування.

ВВС Україна: А щодо грошей?

Є.Ч.: Про гроші сказали, але ніхто не знає, хто ці гроші буде платити і коли це станеться.

(Заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій Георгій Тука пояснив ВВС Україна, що наразі є плани виплатити звільненим з полону компенсації по 100 тис. грн, однак це питання проходить процедуру узгодження в Кабміні. Він також розповів, що цим людям оформлять статус вимушених переселенців й вони на загальних засадах зможуть подаватися на отримання житла від держави: "Мова не йде не про приватне житло - це треба чесно і тверезо людям розповідати - а мова, скоріше за все, буде йти про гуртожитки".

А керівник офісу уповноваженого президента з питань реабілітації учасників АТО Наталія Зарецька додала, що звільнені з полону мають можливість звернутися по допомогу у зв'язку зі складними життєвими обставинами - без їхнього звернення така допомога не може бути оформлена. Зі свого боку офіс обіцяє допомагати та консультувати про всі процедури - Ред.)

Image caption В офісі уповноваженого президента України з питань реабілітації учасників АТО обіцяють, що питання з компенсацією незабаром вирішиться

Від держави ніхто ніяких грошей не отримував. Були небайдужі люди, які дали комусь 500 грн, комусь тисячу.

Я в Бориспольському аеропорті отримав від Міністерства оборони премію 10 тис. грн.

Зараз натякають, щоб ми не спілкувалися з журналістами - під приводом, що нам потрібна психічна реабілітація, треба інтегруватися назад у суспільство...

(Наталія Зарецька так пояснювала цю позицію: "Змушені констатувати, що люди після звільнення з полону опинилися під тиском медіа і під тиском громадської уваги. У нас є кілька випадків відмови від лікування, причому від людей, котрим показано стаціонарне лікування саме з цієї причини".)

Але у людей психологічна травма не від того, що вони з журналістами спілкуються, а від того, що їм взути немає що. Що їх випишуть, а їм піти немає куди.

Невже не можна було за півтора роки нормально підготуватися? Нехай би залучили волонтерів й вирішили всі питання.

Розумію, що державна машина повільна, якісь гроші будуть.

Але тут питання не в грошах. Просто не треба було обіцяти. Коли людина чогось очікує й не отримує очікуване - у неї від цього стрес.

Якби сказали: ми вас обміняли і забезпечуємо лікування та психологічну реабілітацію - й на цьому проблеми держави закінчуються, решту вирішуйте самі. Тоді б люди нічого не чекали.

А я себе ілюзіями не тішив. Вдячний державі, що вона провела цей обмін.

Новини на цю ж тему