Хто керуватиме українською ГТС та що з нею буде?

ГТС Копирайт изображения AFP
Image caption Потужна газотранспортна система України за кілька років може зіштовхнутися із нестачею газу для транспортування

До 1 лютого український уряд має отримати заявки від іноземних компаній, які хочуть стати партнерами в управлінні газотранспортною системою України.

Потенційні партнери мають повідомити про:

  • структуру своєї компанії,
  • її кінцевих бенефіціаріїв,
  • основні фінансові показники за останні три роки,
  • досвід роботи у галузі транспортування газу, зокрема, і за вимогами європейського енергетичного законодавства.

Після цього з кожним претендентом уряд проведе консультації.

Нині газовим транзитом територією України керує ПАТ "Укртрансгаз", "дочка" "Нафтогазу".

Від липня 2016 Україна почала процес "анбандлінгу" "Нафтогазу" - відокремлення постачання газу від транспортування і зберігання.

В рамках цього процесу створили ПАТ "Магістральні газопроводи України" (МГУ), яке має стати новим оператором українських газогонів.

Саме для нього уряд шукає зараз іноземного партнера, який би міг гарантувати збереження достатніх обсягів транзиту газу українською ГТС.

Крім того, до 1 лютого на розгляд уряду мають подати кандидатів на посади незалежних директорів у Наглядову раду МГУ.

Раніше уряд прогнозував, що нового оператора ГТС можуть створити через 30 днів після завершення усіх процедур, пов'язаних із суперечкою між українським "Нафтогазом" і російським "Газпромом" у Стокгольмському арбітражі.

Рішення арбітражу з приводу транзиту має з'явитися наприкінці лютого цього року.

У грудні 2017 року оприлюднили остаточне рішення щодо постачання російського газу до України. А сам контракт добігає кінця у 2019.

Що буде після 2019?

Коли контракт із російським "Газпромом" на постачання і транспортування газу, підписаний у січні 2009 року, завершиться, "це не означатиме, що Газпром, як він заявляє, автоматично припинить транзит", - каже президент Центру глобалістики "Стратегія ХХІ" Михайло Гончар.

На його думку, повністю "обнулять" транзит не будуть, бо це не в інтересах самого "Газпрому", адже саме українські підземні сховища дають змогу покривати пікові потреби європейських споживачів.

Водночас експерт зауважує, що для України такі обсяги будуть нерентабельними.

"Компенсувати українські потужності можуть лише підводні газопроводи", - каже директор Бюро комплексного аналізу і прогнозів Сергій Дяченко. Але операційні витрати цих газогонів зазвичай удвічі вищі, ніж у наземних, а ремонтні роботи занадто складні.

"Тому українська ГТС має зберегти свій транзитний статус принаймні як резервна", - вважає експерт.

Північний потік-2 як точка неповернення

Михайло Гончар також вважає, що до 2021-22 року транзит російського газу через Україну не припиниться.

Вже зараз очевидно, що "обхідні" газогони - "Північний потік-2", "Турецький потік" - до того часу або ще не побудують, або вони не запрацюють на повну потужність.

"Покласти трубу в морі - не означає запустити трубопровід на повну потужність. Знадобиться ще 1-2 роки", - каже експерт.

Копирайт изображения AFP
Image caption "Північний потік" може стати не лише новим, але й головним шляхом постачання російського газу до Європи

До того часу, як каже Сергій Дяченко, ключовою буде позиція європейських органів, а саме - чи опікуватимуться вони створенням конкурентного середовища на своєму енергетичному ринку.

Якщо так, то українська ГТС існуватиме, і Україна збереже транзитний статус, вважає він.

"Якщо ж будуть домінувати корпоративні інтереси, особливо, тих компаній, які намагаються мати ділові стосунки із російськими структурами, тоді цілком можливо, що ми перестанемо бути транзитною державою", - прогнозує експерт.

Чи є життя без транзиту?

З одного боку, українська ГТС є унікальним транспортним комплексом, який досі забезпечує понад третину транзиту російського газу до Європи.

З іншого боку, вже за кілька років левова частка транзитних обсягів може бути втрачена. Утримувати величезний і складний технологічний комплекс буде нерентабельно.

Є економічні і технічні параметри, за якими робота української ГТС втрачає сенс, пояснює Сергій Дяченко.

"Коли обсяг транспортування наближається до 60 млрд кубів а рік, економіка починає пробуксовувати, і виникає питання підвищення тарифів. 40 млрд кубів - це обсяг прокачки, який ставить під питання технічні режими забезпечення транзиту", - каже він.

Якщо враховувати, що у 2017 році весь обсяг газу, що його спожила Україна, - і імпортованого, і власного видобутку, - становив близько 32 млрд кубів, стає зрозуміло, що без транзиту російського газу "використовувати ГТС, як зараз, буде вже неможливо".

"Треба буде консервувати газопроводи, виводити окремі ділянки для внутрішнього споживання, і загалом переглядати режими роботи ГТС", - каже Сергій Дяченко.

А це означає, що треба буде звільняти тисячі людей, які зараз обслуговують українську ГТС.

Українська ГТС у цифрах

287,7

млрд кубометрів газу - потужність "на вході" із Росії

178,5

млрд кубометрів газу - здатна пропустити ГТС "на виході" до Європи

  • 38,55 тис.км - довжина газопроводів

  • 28 тис. співробітників

AFP

Залежно від обсягів транзиту, ця система щороку приносить 2-3 млрд доларів доходу.

"У нас номінальний ВВП - близько 100 млрд доларів. Втрата 2-3 млрд доларів від транзиту - це відчутна втрата. Звичайно, катастрофи не трапиться, але чому ми повинні втрачати ці гроші?", - каже Михайло Гончар.

Крім того, як каже Сергій Дяченко, українська ГТС окрім грошей - це ще й важливий інструмент інтеграції у європейський енергетичний простір.

"Загубити такий унікальний комплекс - це питання здорового глузду", - вважає він.

Що робити?

"Україна сама не впорається зі збереженням транзиту, бо позбавлення її цієї можливості - серед політико-безпекових пріоритетів Росії", - каже Сергій Дяченко.

На його думку, це має бути гравець, який зможе гарантувати наповненість труби і збереження транзитного статусу України.

Такі гравці не приходять на ринок без певних умов. Одна із ключових - законодавча і технічна інтеграція до європейських норм роботи енергетичного ринку.

Частиною цього процесу і є "анбандлінг" "Нафтогазу" і реформування компаній, що замість нього опікуватимуться транспортуванням і зберіганням газу.

Однак, попри офіційне несхвалення Європейською комісією, "Північний потік-2" потроху просувається. І в певний момент Київ може завершити реформи, але втратити транзит.

"Тоді постає питання: для чого ми робили анбандлінг?", - запитує експерт Михайло Гончар.

Копирайт изображения UNIAN
Image caption Відкриття реверсного маршруту постачання через Словаччину у 2015 дозволило вийти на промислові обсяги імпорту газу з європейського напрямку

Але у ЄС радять Києву зосередитися саме на реформах.

"Забудьте про "Північний потік-2", - для того, щоб Україна залишалася транзитером газу, необхідно завершити анбандлінг", - заявляв восени минулого року голова Представництва Європейського Союзу в Україні Хюґ Мінґареллі.

Він також наголошував, що для реформ такого рівня потрібна політична воля.

Чи є вона, можна буде зрозуміти по тому, як розглядатимуться заявки від іноземних компаній на участь в управлінні українською ГТС та кандидатури до Наглядової ради нового оператора транзиту.

Наскільки ефективними можуть бути реформи за наявності політичної волі показала історія із переорієнтацією з імпорту газу із Росії.

Після десятиріч споживання десятків мільярдів кубометрів російського газу Україна змогла переорієнтуватися на імпорт газу з європейського напрямку лише за два роки.

Новини на цю ж тему