Бюрокотія-2: коти, які працюють на вокзалах, в театрах та церквах

Кіт Пол Копирайт изображения Crosscountry Trains
Image caption Станційний кіт Пол любить сидіти на вокзалі в Ліверпулі

Коти, яких знають завдяки їхній незалежності, нерідко привертають увагу несподіваними ролями, які їм доводиться виконувати під час спілкування з людиною.

Ми вже розповідали про це в матеріалі: Бюрокотія: ким працювали коти в Британії. Але таких котів виявилося так багато, що вийшла і друга частина.

Коти і крикет

Копирайт изображения Somerset CCC
Image caption Гол!

Який вид спорту може бути більш привабливим для кота, аніж той, де неспішно грають і перериваються на обід?

Дійсно, на крикетному полі клубу Сомерсет-кантрі під час матчів регулярно з'являється кіт Брайян, якому подобається звук ударів м'яча битою. Він ходить краєм поля й отримує задоволення від гри.

Копирайт изображения Wisden

Але, напевно, найзнаменитішим крикетним котом був Пітер, також відомий під назвою Мерілібоун Міг, який проживав на крикетному стадіоні в Лондоні з 1953 до 1964 років.

Йому навіть написали некролог у знаменитому крикетному журналі Wisden almanac, який є національним інститутом у Британії.

Автор котячого некролога не шкодував хвали на адресу невтомного шанувальника крикету, якого часто бачили на полі; Пітер обожнював з'являтися перед публікою й журналістами й часто з'являвся на телебаченні.

Театральні коти

Копирайт изображения Avesun

Безліч англійських театрів мали власних котів, які виконували відразу дві ролі - ловили мишей і заспокоювали акторів, що нервували.

Актриса Беріл Рейд залишила свій особняк вартістю в мільйон фунтів своїм котам. Вона завжди говорила: "Якщо гладити кота, це знімає напругу і знижує тиск".

Найвідомішим театральним котом був Бірбом, який 20 років жив у лондонському Гілгудському театрі. Він не раз з'являвся на сцені під час розпалу спектаклю, незворушно ходив, ігноруючи акторів і задовольняв публіку.

Уперше він зробив це в 1976 році на прем'єрі водевілю "Петлі й ручки", зірвавши овацію глядачів. Він був також відомий тим, що не терпів капелюшного пір'я й невтомно знищував його, а також опудала птахів, які використовували театральні бутафори.

Копирайт изображения The Stage

На схилі років кота забрав до себе театральний тесля Тоні Рамзей. Бірбом пішов на той світ в 1995 році і став єдиним котом, який мав некролог у театральній газеті "Сцена", у якому зазначалося, що особливими шанувальниками кота були актори Пол Еддінгтон і Пенелопа Кіт.

А ось ще цитата з некролога: "За роки своєї кар'єри він пережив майже фатальний епізод у Сохо, коли він потрапив під колесо автомобіля, а також зумів побороти пристрасть до шоколаду".

А в старому театрі Олбері, який зараз носить ім'я драматурга Ноеля Кауерда, жили два коти - кіт Дівчинка й кіт Хлопчик. Кіт Хлопчик прославився тим, що одного разу з'їв букет квітів, із яким до театру приїхала сестра королеви принцеса Маргарет.

Та й у наші дні є театральні коти - наприклад, Плуто в Художньому центрі Баттерсі, який навіть став актором - він успішно зіграв роль чорного кота Марлі в спектаклі за новелою Едгара Аллана По "Маска Червоної смерті". А от одноокий Пірат, який проживав у театрі Буш, нещодавно зник.

Літературні коти

Image caption Ходж сидит на словаре Джонсона в окружении скорлупок от устриц

Найпершим із них був кіт Семуеля Джонсона, автора знаменитого словника. Його звали Ходж, і господар регулярно годував його устрицями, які, в XVIII столітті, у Лондоні не були делікатесом.

Тоді устриці продавали за безцінь, бо їх ловили рибалки з Іст-Енду в гирлі Темзи, де були великі устричні поля. У 1868 році устричні угіддя були отруєні аніліновими викидами фарбувальних заводів в околицях Оксфорда.

Ходж згадується в "Житті Джонсона", сатиричному оповіданні Босуелла, де його роль особливо підкреслюється.

Смерть кота Ходжа зобразили в "Елегії на смерть улюбленого кота доктора Джонсона" поета Персиваля Стокдейла, опублікованій у 1778 році. У 1997 році Ходж знайшов безсмертя у формі бронзової статуї навпроти будинку Джонсона на площі Гаф у Сохо.

Іншим знаменитим літературним котом став Фосс, який часто з'являється у віршах і малюнках Едварда Ліра, поета й художника. Слуги вкоротили коту хвіст, вважаючи, що це змусить його відмовитися від постійних нічних прогулянок. Фосс відрізнявся вгодованістю й був у формі кулі. Але Лір його дуже любив, згідно з легендою, коли Лір замовляв архітектору проект нового будинку, письменник спеціально уточнив, що новий будинок не повинен ні в чому відрізнятися від старого, щоби не засмучувати кота, який до нього звик.

Кота Фосса згадують у відомому Лімерику "Едвард Лір про самого себе":

Ми в захваті від містера Ліра,

списаними він віршами томи.

Для одних він - буркотун і придира,

А іншим він приємний вельми.

Є в Ліра знайомі різні.

Кіт його називається Фосс.

Тіло автора - кулясте,

І зовсім немає під капелюхом волосся. (пер. С. Маршака)

Копирайт изображения Edward Lear/British Library
Image caption Фосс та Едвард Лір

Тут варто згадати й іншого не менш відомого кота, вірніше, кішку Діну, яка є в "Алісі в Країні чудес". Насправді кішка Діна дійсно була в дівчинки, що стала прототипом Аліси в Льюїса Керролла.

Академічні коти

Копирайт изображения Marshall Library of Economics
Image caption Джаспера добре знають студенти

У Кембриджському університеті в Економічній бібліотеці Маршалла живе триногий рудий кіт Джаспер, який належить заступнику директора бібліотеки й дуже популярний серед студентів, бо допомагає їм знімати стрес перед іспитами.

Найчастіше Джаспера можна бачити сплячим на стосі газет, а запрошення на чай, які розсилає бібліотека, так і назвали - "чай із Джаспером".

Копирайт изображения Essex Campus Cat
Image caption Пебблс чекає на студентів

В Ессекському університеті є офіційний кіт Пебблс, який зустрічає нових студентів щоосені. У нього навіть є посвідчення Національного студентського союзу, з фотографією, яке дає йому право безкоштовного відвідування багатьох клубів у Колчестері.

Політичні коти

Копирайт изображения Getty Images
Image caption Кіт Палмерстон

Ларрі й Палмерстон - офіційні коти-мишолови при кабінеті міністрів у Форін-офісі. Ця котяча посада існує від початку XIX століття. Але, ймовірно, і до цього котів запрошували на цю посаду неофіційно, а деяким із них, за архівними даними, платили.

У 1929 році коту Пітеру, який харчувався в міністерстві внутрішніх справ у Лондоні, платили один шилінг на день. Тоді це були чималі гроші.

Кіт Пітер обіймав посаду мишолова 17 років, потім його змінив Пітер II, який загинув молодим під колесами машини, а потім Пітер III.

Копирайт изображения National Archives
Image caption Пету не могли звільнити

Але в 1964 році низка Пітерів закінчилася, і посаду зайняла кішка Піта, яка належала до рідкісної тоді породі Менкс. На цю посаду її рекомендував губернатор острова Мен, і кішку перевезли до будівлі міністерства з великими почестями.

Можливо, саме тому вважалося, що вона походила з дипломатичних кіл, і їй призначили підвищену платню в розмірі 13 фунтів на рік.

Коли співробітники міністерства поскаржилися, що кішка Піта лінива, не надто привчена до туалету, і краще було б її виселити, видали циркуляр, у якому зазначалося, що кішка залишиться при посаді, оскільки її призначення було настільки публічним, що зміщення з посади залишить тінь на міністерстві.

У Вінстона Черчилля також був улюблений кіт Джок. Коли особняк Черчилля після його смерті став музеєм, було сказано, аби в будинку завжди був кіт, схожий на улюбленця Вінстона. Наразі в Чартвеллі, де розташований будинок-музей Черчилля, проживає кіт на ім'я Джок VI.

Копирайт изображения Getty Images
Image caption Джок VI біля бюсту Черчилля

Церковні коти

У 1936 році в церкві Святого Августина і Святої Віри на Уотлінг-стріт у лондонському Сіті, біля Собору Святого Павла, з'явилася смугаста кішечка. Дружина настоятеля знайшла їй коробку для сну й нагодувала. Кішка почала там жити, її назвали Вірою.

Копирайт изображения Christopher Jones

У 1940 році вона народила кошеня, названого Пандою, а невдовзі, у понеділок 9 вересня, у церкву потрапила німецька бомба. Але мати й кошеня вижило під руїнами. Настоятель церкви повісив на стіні фотографію Віри з підписом - "Найсміливіша кішка у світі, яка зберігала спокій і очікувала допомоги, поки навколо неї падала й горіла церква".

У соборі Саутуорк на південному березі Темзи живе Доркінс Магніфікат, який обіймає осаду "кота-резидента". Він зустрічався із королевою Єлизаветою, коли та відвідала собор у 2013 році.

Копирайт изображения PA
Image caption Доркінс Магніфікат проспав королівський візит

Доркінс такий знаменитий, що про нього написали особливу книгу, у якій описують собор і тиждень життя в ньому кота магніфікат.

Кіт Пушкін, який мешкає в Бірмінгемському соборі, відомий тим, що тісно спілкувався з Римським Папою Бенедиктом, який приїжджав до Британії у вересні 2010 року для участі в церемонії канонізації кардинала Джона Генрі Ньюмана, який заснував собор у XIX столітті.

Image caption Пушкін спокійно зустрів понтифіка

Папа Бенедикт вийшов із ліфта й зустрів цього кота. Тварина пізніше отримала папське благословення.

Копирайт изображения St Leonard's Church
Image caption Кіт Шредингер, чи ні

У церкві Св. Леонарда в лондонському районі Шордіч чи живе, чи то не живе кіт на ім'я Шредінгер (жарт для фізиків!).

Станційні коти

Image caption Фелікс-це кішка

Найвідоміший зі станційних котів - насправді не кіт, а кішка, із чоловічим ім'ям Фелікс. Вона живе на станції Хаддерсфілд. Про неї часто пишуть у місцевій газеті, їй присвячена книга та існує низка товарів із її ім'ям.

Копирайт изображения Harringay Station
Image caption Кішка Сноуї

На станції Харрінгей на півночі Лондона живе всім відома біла кішка Снові, яка гуляє сама по собі - її відносять до числа кішок, що говорять і завжди відповідає на вітання.

І таких котів при залізничних станціях безліч у різних куточках країни.

Вони не тільки полюють на мишей і щурів, але зустрічають пасажирів, які завжди раді їх бачити. Багато хто спеціально приїжджає на такі станції, аби побачити станційних котів.

Копирайт изображения Getty Images
Image caption У Тами була своя форма

Втім, і в Японії кішка Тама прославилася тим, що її присутність на станції Кіші в місті Кінокавабі збільшила потік пасажирів, що принесло місцевій економіці дохід у 1,1 мільярда єна.

А коли кішка Тама померла, вона отримала статус богині. Вона заслужила нагороду, адже відомо, що кішки про себе високої думки.

Новини на цю ж тему