П'ять історій про антарктичну станцію "Академік Вернадський"

22 роки тому - 6 лютого 1996 року - Велика Британія передала Україні свою антарктичну станцію "Фарадей", яку перейменували на "Академіка Вернадського".

Відтоді Національний антарктичний центр провів 22 експедиції на крайній південь, і вже готує 23-ю.

ВВС Україна зібрала кілька фактів про українську станцію.

1. Під "Озоновою дірою"

Станція розташована на острові Галіндез, що входить до архіпелагу Аргентинських островів неподалік витягнутого Антарктичного півострова.

Перші будівлі для наукових цілей у цьому районі були зведені на одному з сусідніх островів Вінтер ще у 1930-х роках.

Однак до 1946 року ті будівлі знищило, як вважається, цунамі. Тоді ніхто не загинув, адже люди ще не перебували на станції постійно.

Наступного року базу відновили, але 1954 році нову наукову базу побудували вже на острові Галіндез, і з того часу вона функціонувала без перерв. Тож, вона є однією з найстаріших постійно діючих станцій в Антарктиці.

На "Фарадеї", як станція почала називатися з 1977 року, досліджували метеорологію, геофізику та іоносферу.

Географічно станція розташована прямо під "Озоновою дірою", яку тут інтенсивно вивчають.

Через це полярники, які перебувають надворі, повинні постійно використовувати захисні креми та окуляри, адже сонячне випромінювання тут дуже активне - засмага як на найкращих морських курортах.

2. Передали за один фунт

У 1993 році Британія вирішила відмовитися від "Фарадея" та передати його іншій державі, у якої на той момент не було власних антарктичних станцій.

Цю ідею підхопили українські дипломати - тогочасний посол України у Британії Сергій Комісаренко та радник посольства з питань науки Роланд Франко (онук Івана Франка).

Зрештою уряди підписали угоду і 6 лютого 1996 року відбулася передача станції. Так Україна стала антарктичною державою.

Формально ж Київ викупив станцію "Фарадей" за символічний один фунт.

Хоча фактично українська сторона все ж сплатила певну суму коштів, зокрема за радіообладнання, а також зобов'язалась поміняти паливний бак, що вимагало інвестицій.

За угодою, українські вчені продовжили дослідження, які почали британці, та передають інформацію у міжнародні бази даних. Згодом українські науковці значно розширили спектр досліджень.

На станцію претендували й інші держави, але, як пояснює харківський біолог Андрій Утєвський, Україна мала наукову базу для антарктичних досліджень, що й стало одним з чинників рішення Лондона на її користь.

Вчений додає, що таким чином визнали і технічний внесок України - легендарні антарктичні всюдиходи "Харківчанка", які брали участь у багатьох радянських експедиціях (зокрема до Південного полюсу у 1959 році), вироблялися на харківському танковому заводі Малишева.

Зараз українські полярники в Антарктиці проводять дослідження з біології, метеорології, океанографії, вивчають вплив холоду на організм людини, "Озонову діру", зміни магнітного поля Землі, іоносферу та космос ("космічну погоду").

На "Вернадському" також відкрили кілька нових видів тварин і рослин.

У бюджеті на 2018 рік на роботу станції виділили 72,4 млн грн (минулого року - 59 млн).

Але близько 90% цих коштів йде не на науку, а на логістику та технічне забезпечення станції: фрахт судна до Антарктики, паливо, харчі, постійні ремонтні роботи (цього року необхідно відремонтувати паливний бак - "енергетичне серце" станції).

Утім, навіть за таких умов українським вченим вдається проводити дослідження, які мають глобальне значення.

3. Українська антарктична династія

Серед українських полярників є справжня антарктична династія родини Омельченків.

Антон Омельченко-старший брав участь у експедиції британця Роберта Скотта 1910-1913 років - відповідав у ній за коней.

Сам Скотт у тій мандрівці загинув, коли повертався з Південного полюса.

Але Антон Омельченко з більшою частиною експедиції залишався на узбережжі, згодом повернувся додому і тривалий час отримував пенсію від британського уряду (поки це не заборонила радянська влада).

Багато років потому його племінник Віктор Омельченко був дизелістом вже на українській станції "Академік Вернадський" під час 11-ї антарктичної експедиції у 2006-2007 роках.

А правнук - Антон Омельченко-молодший - став механіком-електриком у 20-й експедиції (2015-2016 роки).

"З дитинства знав, що колись побуваю в Антарктиді, де був прадід", - розповідав він ВВС Україна.

4. Без жінок, зате з баром

Наразі до експедицій, які зимують на станції, входять 12 людей.

Багато останніх років жінок серед них не було (хоча, наприклад, ще у другій експедиції було чотири жінки: кухар, дві метеорологині та вчена-геофізик).

Лікар Микола Малютенко розповідав ВВС Україна після однієї з експедицій:

"Жінок у якомусь плані не вистачало. Але, відверто кажучи, як на мене - медика, що виконував ще й роль психолога, - наявність жінок могла б спровокувати якісь конфлікти. Хоча я не проти жінок, у нас така традиція, що під час кожного свята лікар каже третій тост за жінок".

Утім, незабаром ситуація з жінками може змінитися - нове керівництво НАНЦ пообіцяло прибрати неформальні бар'єри для жінок, які хочуть і можуть працювати на "Вернадському".

Склад експедицій можна умовно поділити на два блоки: технічний (системний адміністратор зв'язку, дизеліст-електрик, системний механік, лікар та кухар) і науковий (власне науковці, які проводять дослідження: біологи, геофізики, метеорологи).

Раніше до обох блоків входило по шестеро людей, але згодом посади електрика та дизеліста об'єднали, що дозволило вивільнити місце для ще одного науковця.

Вимоги до зимівників суворі: відмінне здоров'я, знання іноземної мови (англійської, іспанської чи іншої), неконфліктність, здатність жити в ізоляції від зовнішнього світу та, зрештою, професіоналізм.

Так, кухар, наприклад, повинен готувати широкий асортимент страв - щоб не набридло за полярну ніч і при цьому вистачало всіх необхідних організму речовин.

Лікар, окрім основного фаху (зазвичай беруть хірургів, травматологів чи реаніматологів), повинен ще знатися на стоматології, психології та вміти робити рентген.

А сисадмін - не лише розбиратися у комп'ютерах й програмному забезпеченні, а й знати основи морських і супутникових систем зв'язку, а також бути здатним провести базовий ремонт, щоб станція не лишилася інформаційно відрізаною від "великої землі".

Під час перезмінки експедицій на "Академік Вернадський", крім "зимівників", приїжджають й інші дослідники, які проводять на станції кілька тижнів.

Також під час антарктичного літа станцію відвідують туристи - поїздка коштує близько 15 тисяч доларів.

Для них на "Академіку Вернадському" діє бар "Фарадей".

Нещодавно двоє британських "поціновувачів напоїв" Джоел Гаррісон та Нейл Рідлі у своїй книзі про найкращі бари на кожному континенті назвали цей заклад найліпшим місцем для випивки у всій Антарктиді.

"У ньому лише сім місць, де ви можете спробувати шоти саморобної горілки, вино чи пиво за приблизно три долари", - йдеться у книзі.

Автори відзначають, що це, напевно, найбільш екстремальний, але і найбільш приголомшливий бар: питання лише у тому, чи є сенс замовляти лід до напоїв.

5. "Перевертачі пінгвінів"

Ще одна легенда полярників - про посаду "перевертачів пінгвінів".

Описав її у своїй книзі "Записки перевертача пінгвінів" Євгеній Краштан - сисадмін 12-ї експедиції.

"По інтернету з давніх часів ходить історія про романтичну професію Перевертача Пінгвінів. Справа в тому, що ці нещасні нелітаючі пташки дуже люблять стояти на крижині й дивитися вдалину. І якщо раптом над ними пролітає літак, то пінгвіни задирають голову, поки не впадуть на спину. А піднятися зі спини їм уже не дозволяє будова тіла. Тому захисники природи наполягли, щоб на будь-якій антарктичній станції була спеціально підготовлена ​​людина, яка ходить і перевертає нещасних пінгвінів, рятуючи їх від смерті", - йдеться у книзі.

Автор продовжує, що розповів цю історію у таборі підготовки експедиції журналістам, які сприйняли її серйозно: "Я навіть припустити не міг, що мене з цією історією покажуть ввечері по одному з центральних каналів…"

Насправді пінгвінів біля станції дійсно багато, але перевертати їх не потрібно. Вони можуть вправно рухатися суходолом, особливо ковзаючи по снігу чи кризі. А у воді взагалі перетворюються на вправних плаців.

Утім, місцева фауна, представлена на березі в основному пінгвінами, морськими котиками та морськими слонами, захисту все ж потребує.

Зокрема через це з 1994 року діє постійна заборона на ввезення в Антарктиду собак - вчені бояться, що вони можуть переносити небезпечні для місцевих тварин хвороби (наприклад, чумку), або ж втікати та полювати на пташок і пташенят.

Кожного року експедиції вирушають на острів Галіндез навесні чи в кінці зими.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.