Третя річниця Мінська-2: ритуальна угода?

AFP Копирайт изображения AFP
Image caption Лідери України, Німеччини, Франції та Росії на переговорах у Мінську, 11 лютого 2015 року

Глухий кут, криза та розчарування - ключові терміни, які характеризують виконання Мінських угод. 12 лютого - третя річниця підписання Комплексу заходів щодо їхньої імплементації. Свої автографи під цим документом поставили президенти Росії, України, Франції та канцлерка Німеччини.

Якими є проміжні підсумки виконання цього документа?

У той час як Петро Порошенко, Володимир Путін, Франсуа Олланд та Ангела Меркель вели переговори у Мінську, за 1300 км звідти, на сході України, в районі Дебальцевого не вщухала артилерійська канонада. Тисячі мешканців міста днями й ночами не виходили з підвалів.

Копирайт изображения AFP
Image caption Залишки спаленого танку в околицях Дебальцевого, 26 березня 2015 року

12 лютого очільники чотирьох держав поставили підписи під документом із 13 пунктів, що мав би забезпечити ефективне виконання Мінської угоди від 5 вересня 2014-го, а також створити ширші передумови для відновлення миру на Донбасі.

Через три роки по тому вповні виконаним можна вважати лише останній, 13-й пункт Мінська-2: у ньому йдеться про інтенсифікацію діяльності Тристоронньої контактної групи в Мінську. Вона справді зустрічається регулярно. Інше питання - результативність цих зустрічей.

Частково виконаними є пункти про відведення важких озброєнь від лінії розмежування, доступ гуманітарних вантажів до населення самопроголошених "республік", моніторинг припинення вогню місією ОБСЄ.

До цього варто додати ухвалення Україною законів, спрямованих на децентралізацію та особливий статус контрольованих проросійськими сепаратистами територій.

Втім, щодо кожної з названих позицій можна висловлювати застереження.

Так, бійці проросійських формувань погрожували зброєю спостерігачам ОБСЄ і не пускали їх на свої військові об'єкти. Спеціальна моніторингова місія цієї організації не має доступу до неконтрольованої ділянки кордону.

Росія не підтримала українського закону про реінтеграцію Донбасу, тобто не визнала його частиною вирішення проблеми правового статусу ОРДЛО.

Від заперечень до розчарувань

Речник російського президента Дмітрій Пєсков наголосив, що український закон суперечить "букві та духу Мінських угод", бо його країна "не є учасницею і стороною цього конфлікту".

У третю річницю Мінська-2 речниця МЗС України Мар'яна Беца, своєю чергою, заявила, що РФ за три роки "не виконала жодного пункту" і далі зацікавлена в "дестабілізації України".

Ця заява пролунала в унісон з риторикою Курта Волкера, спецпредставника держдепу США щодо українського питання.

Зустрічаючись із помічником Володимира Путіна Владиславом Сурковим наприкінці січня цього року, він висловив "сильне розчарування" Вашингтона діями РФ.

Копирайт изображения AFP
Image caption За останній рік Курт Волкер став ключовою фігурою у перемовинах з Кремлем щодо Донбасу, впродовж півроку він чотири рази зустрічався із Сурковим

За словами Волкера, "Росія нічого не зробила для того, щоб покласти край цьому конфлікту, щоб вивести свої сили" з того часу, як він улітку 2017 року почав займатися цим питанням.

Ваш пристрій не підтримує відтворення мультимедійних файлів
"Це - непотрібний конфлікт: Волкер про Україну

У переддень третьої річниці ще один ключовий гравець - президент Франції Еммануель Макрон - визнав, що Мінськ-2 перебуває "в глухому куті".

У телефонній розмові з Володимиром Путіним він закликав до "конкретних кроків, аби заспокоїти ситуацію та полегшити страждання населення".

Згідно з Додатком 2 до резолюції Ради Безпеки ООН 2022 від 17 лютого передбачений механізм контролю за виконанням Мінська-2. Ним і є "нормандський формат" у складі України-Німеччини-Франції-Росії. Глави цих держав востаннє зустрічалися в такому форматі в жовтні 2016-го.

І в Макрона, і в Меркель в останній рік було чимало інших проблем та викликів вдома, у внутрішній політиці, а також на рівні ЄС. Втім, з точки зору міжнародного права вони, як посередники, теж несуть відповідальність за стагнацію Мінських угод.

Отже, за три роки Україна, Росія та збройні угруповання так званих "ДНР" та "ЛНР" не домовилися щодо жодного з наступних ключових пунктів:

  • виведення з території України всіх "іноземних військових формувань", техніки та найманців;
  • проведення місцевих виборів в ОРДЛО;
  • відновлення Україною контролю над кордоном із Росією;
  • звільнення та обмін всіх без винятку "заручників і незаконно утримуваних осіб".

Приміром, мало хто нині пригадує: документ, підписаний 12 лютого 2015-го, передбачав, що обмін та звільнення заручників мали відбутися вже на п'ятий день після відведення важкого озброєння від лінії розмежування.

Обміни полоненими тривають досі. Понад рік вони взагалі не відбувалися.

Процес був розблокований лише наприкінці 2017 року після довготривалих зусиль України, за посередництва лідера громадського руху "Український вибір - право народу" Віктора Медведчука, російського патріарха Кирила та після телефонної розмови Володимира Путіна з лідерами самопроголошених "республік".

Фактично, все це відбувалося в обхід Мінських угод й "нормандського формату". У Мінську погоджували лише технічні деталі.

Копирайт изображения AFP
Image caption Обмін полоненими та ув'язненими поруч із Горлівкою, на фото - представники фактичних силових структур "ДНР", 27 березня 2017 року

Коментар кореспондентки BBC Україна Жанни Безп'ятчук:

Впродовж останнього року ми стали свідками, як інші майданчики й формати перемовин замінили Мінські угоди й однойменний переговорний процес.

Дипломати переконують, що переговори по лінії Волкер-Сурков та вертикаль Путін-Медведчук лише доповнюють Мінськ-2.

Втім, про "доповнення", а не "заміщення" можна було б говорити, якби Комплекс заходів щодо втілення в життя Мінських угод справді виконували всі сторони конфлікту.

Обміни полоненими вдалося відновити після зустрічі Віктора Медведчука з Володимиром Путіним у Ново-Єрусалимському монастирі в підмосковній Істрі в листопаді 2017-го.

Ще одне ключове для України питання - відновлення її контролю над російсько-українським кордоном. Його вирішення сьогодні де-факто також винесене за рамки Мінських угод й уміщено в контекст питання миротворців ООН для Донбасу.

Волкер очікує від російської сторони деталізації її бачення миротворчої місії. Він визнає, що, якщо така й буде колись направлена на схід України, то розміщуватиметься на початковому етапі лише вздовж лінії розмежування. Тобто навіть для миротворців ООН доступ до кордону був би віддаленою перспективою.

На цьому тлі щодалі менше згадуватимуть, що саме про це говорять Мінські угоди.

З приходом до влади у Франції Макрона дехто сподівався, що молодий та амбітний президент візьме ініціативу в свої руки й реанімує Мінськ-2 разом із "нормандським форматом". Втім, досі це не стало його пріоритетом.

Чим далі, тим менше Мінські угоди можуть пояснити, за яким сценарієм розвиватиметься ситуація на сході України. Вони перетворюються на елемент дипломатичних ритуалів: будь-яка заява щодо Донбасу має розпочатися із формальної згадки "про потребу їх виконувати".

Також на цю тему

Новини на цю ж тему