10 років Косово. "Безпрецедентний прецедент" у дзеркалі політики Росії

Косово, флаги Копирайт изображения AFP
Image caption Албанський національний прапор (червоний з чорним) у Косово можна побачити як мінімум не рідше, ніж прапор Косова (синій з жовтим). Але до складу Албанії держава косовських албанців не увійшла

10 років тому, коли Косово в односторонньому порядку проголосило незалежність, а Захід її визнав, Росія наполегливіше за всіх попереджала про страшні наслідки цього кроку для світового порядку. Потім вона виявилася єдиною, хто на ділі використовував "косовський прецедент".

17 лютого 2008 року албанська влада Косова оголосила свій край незалежною державою, окремою від Сербії, до складу якої Косово де факто входило до 1999 року. Сербія була і залишається різко проти відокремлення Косова. Але незважаючи на це, нову державу наступного ж дня визнали США, Британія, Франція, Туреччина, Албанія, протягом 2008 року - ще понад півсотні країн, а на сьогодні Косово визнають 110 із 193 країн-членів ООН.

Не визнають Косова, крім Сербії, такі країни як, наприклад, Росія, Китай, Індія, а також Грузія, Молдова й Україна. Крім того, Косово не визнали й кілька країн Євросоюзу, а саме Греція, Іспанія, Кіпр, Румунія і Словаччина.

До проголошення незалежності Косова був кривавий албансько-сербський конфлікт 1998-1999 років, інтервенція НАТО навесні 1999-го, кілька років життя під контролем НАТО, ООН та ЄС, повалення Слободана Мілошевича і прихід до влади проєвропейських сил в Сербії. А також безуспішні спроби ЄС і ООН умовити ворогуючі сторони, головним чином албанців, і врегулювати статус краю в рамках однієї держави з Сербією.

Москва вважала себе союзником і захисницею слов'янської православної Сербії, а проголошення нової держави в обхід Ради безпеки ООН (рішення якого сама ж і блокувала) сприймала як (черговий) замах на її статус світової держави. І російські офіційні особи виступ за виступом говорили про загрозу світовому порядку.

Копирайт изображения Getty Images
Image caption Демонстрація у Белграді 2008 року. На транспаранті - Путін і тодішній прем'єр Сербії Воїслав Коштуніца

"Прецедент Косова - це страшний прецедент. Він, по суті справи, ламає всю систему міжнародних відносин, що склалася навіть не за десятиліття, а за століття. І він, без всяких сумнівів, може спричинити цілий ланцюжок непередбачуваних наслідків", - говорив президент Росії Володимир Путін через п'ять днів після проголошення косовськими албанцями незалежності.

"Заохочувати сепаратистські тенденції, я вважаю, аморально", - застеріг міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров в березні того ж року в інтерв'ю "Российской газете" і додав, що "косовський прецедент" вже надихнув сепаратистів у інших регіонах світу, і що "ми бачимо тільки початок вкрай вибухонебезпечного процесу".

При цьому глава російського МЗС запевняв, що сама Росія, звичайно ж, в жодному разі не заохочуватиме сепаратистські тенденції - навіть у тих конфліктах, до яких сама тим чи іншим чином залучена.

"Немає й проекції цієї ситуації на Абхазію, Південну Осетію, Придністров'я. Повторюю, що тут немає ніякої прив'язки. Ми не чекаємо, "потираючи руки", що зараз Косово відламають від Сербії, і ми почнемо те ж саме робити щодо цих республік. це зовсім не так ", - запевняв Лавров, виступаючи в Держдумі в березні 2007 року.

Копирайт изображения AFP
Image caption У зіткненнях в Косові вже після проголошення незалежності серйозно страждали і солдати з миротворчих сил ООН

"Мені здається, у багатьох якось вкоренилося в думках, що Росія так твердо виступає за Косово, застерігає, що це буде прецедент, а сама в душі тільки й чекає, щоб це відбулося, і потім почне визнавати всіх підряд навколо себе. Немає нічого більш помилкового щодо розуміння російської позиції. Ми прекрасно розуміємо дестабілізуючий ефект від будь-яких сепаратистських процесів", - повторював міністр на прес-конференції на початку 2008 року.

Росіяни й інші противники незалежності Косова говорили про прецедент, умовний "колективний Захід" це заперечував. Говорячи, що косовський конфлікт, як і всі інші конфлікти, є унікальним, і в міжнародно-правовому сенсі випадок з Косово не треба сприймати як прецедент для інших сепаратистських регіонів.

Зафіксовані в документах ООН право держав на охорону територіальної цілісності і право народів на самовизначення таким чином суперечать одне одному. У будь-якому разі провести між ними лінію дуже важко, і для обгрунтування незалежності Косова експерти з міжнародного права використовували концепцію "права на відокремлення як відшкодування".

Відповідно до цієї концепції, народ має право на відокремлення від держави, яка була щодо нього жорстокою і несправедливою, тобто коли відділення компенсувало б понесені народом збитки і втрати.

При цьому мають бути дотримані кілька важливих умов. По-перше, це дійсно повинен бути народ, який компактно населяє певну територію.

Повинні бути зафіксовані і визнані масові і постійні порушення основних прав людини, що здійснюються стосовно цього народу. Держава повинна систематично відмовляти цьому народові в реалізації права на самовизначення в менш радикальних, ніж відділення, формах - тобто в автономії.

Нарешті, що дуже важливо, відокремлення повинно вважатися крайнім заходом і застосовуватися лише після того, як вичерпані всі інші способи примирити цей народ з метрополією і зберегти державу в колишніх межах.

Концепція "відокремлення як відшкодування" не була розроблена під Косово - один з її авторів, американський експерт з міжнародного права Аллен Б'юкенен публікував роботи на цю та суміжні теми протягом 90-х років, а вищенаведені принципи сформулював у 1997 році. Але випадок з Косово з певними припущеннями підійшов під опис.

Копирайт изображения AFP
Image caption Косовські албанці дуже вдячні США. Біллу Клінтону в Пріштіні за життя поставили пам'ятник

Щоправда, відповідність критеріям виявилася дещо рознесеною в часі: позбавлення Косова статусу автономії і наступне жорстоке придушення сепаратизму були наприкінці вісімдесятих і у дев'яностих, а після зміни влади в Белграді у 2003 році Сербія вже була готова дати краю автономію. Але на менше, ніж незалежність, не погоджувалися вже албанці.

У тому, як західні політики, обґрунтовуючи необхідність втручання, описували події 1998-1999 років, теж були сильні перебільшення. Звичайно, за час воєн в Хорватії та Боснії Сербія заробила певну репутацію, та все ж у кривавих конфліктів рідко бувають винятково поганий і гарний боки. Політики дуже спрощували загальну картину, і дуже багатьом це не подобається.

"Інтервенція до Косова - це застереження від гуманітарних інтервенцій в розпал жорстокої громадянської війни. Прихильники інтервенції зображували владу Сербії на чолі із Слободаном Мілошевичем як уособлення зла, а косовських повстанців на чолі з Армією визволення Косова - як відважних благородних демократів, - писав уже в 2013 році експерт з міжнародних відносин, науковий співробітник американського Інституту Катона Тед Гелен Карпентер. - В реальності все було інакше. АВК була каламутним конгломератом справжніх демократів, радикальних албанських націоналістів, ісламських радикалів і відвертих соціопатів. Є достовірні дані про те, що ці сили винні у численних звірствах, включаючи вбивство сербських цивільних осіб і військовополонених і продаж їхніх органів на міжнародному чорному ринку".

Але, врешті-решт, інтервенція все-таки зупинила велику різанину, не важливо, чи була вона односторонньою, як зображували деякі політики, або взаємною. Хоч менш масштабні, локальні зіткнення між албанцями і сербами час від часу спалахували ще кілька років по тому.

Ваш пристрій не підтримує відтворення мультимедійних файлів
Вцілілий у різанині у Сребрениці розповів ВВС свою історію

У Росії ж через півроку після проголошення незалежності Косова сталися Південна Осетія й Абхазія.

Скориставшись спробою прозахідного уряду Грузії на чолі з Михайлом Саакашвілі відновити військовим шляхом контроль над Південною Осетією, Росія вторглася у Південну Осетію й Абхазію. І одразу ж визнала незалежними державами ці дві колишні грузинські автономії, які й до того були клієнтами Москви.

Москва, котра щойно говорила про "аморальність заохочення сепаратистських тенденцій", щоб не виглядати непослідовною, запевняла, що не змінила ставлення до сепаратизму. Просто сепаратисти в Грузії - це зовсім інша справа, ніж косовський випадок.

"Не можна говорити про зміну позиції Росії щодо базисних принципів міжнародного права. Виходимо з того, що у Косова, котре деякі західні країни визнали суб'єктом міжнародного права, не існувало таких юридичних, історичних та інших чинників для самовизначення порівняно з тими, які були і є у Південної Осетії й Абхазії", - пояснював в інтерв'ю польській "Газеті Виборчій" Сергій Лавров у вересні 2008-го.

Але міжнародне співтовариство ясно читало між рядків російських заяв: "Ось вам за Косово!"

Копирайт изображения AFP
Image caption Під час конфлікту 1998-1999 років мирних жителів вбивали обидві сторони. На фото - труни з останками албанців, знайденими й ексгумованими через кілька років

"Косовський прецедент" згадували і у зв'язку з Придністров'ям - тодішній президент Ігор Смирнов говорив, що у його невизнаної республіки ще більше підстав бути визнаною. І у зв'язку з Нагорним Карабахом - керівництво Вірменії, навпаки, заявляло, що Косово не може бути прикладом для Карабаху .

За межами колишнього СРСР Косово згадували, наприклад, у зв'язку з Північним Кіпром, Квебеком, Каталонією. Але ніде приклад або "прецедент" Косово не був насправді використаний для зміни статуса-кво. Зокрема, тому що, як і говорилося при проголошенні незалежності Косова, цей випадок, як і всі інші, унікальний.

У тому ж вересні 2008 року в інтерв'ю польському телебаченню Сергій Лавров усіляко підкреслював, що Південна Осетія і Абхазія - це особливий випадок, Росія була змушена зробити те, що зробила. І більше нічого подібного не передбачається.

"Чув, що деякі діячі в Європі почали припускати, що ось тепер після Південної Осетії наступною буде Україна, потім Молдова, але це викликано хворою уявою", - запевнив глава МЗС Росії.

Через п'ять з половиною років "хвора уява" виявилася здоровим передбаченням: Росія анексувала Крим. При цьому концепція російського керівництва відчутно змінилася: воно почало прямо посилатися на косовський приклад.

"Кримська влада спиралися і на відомий косовський прецедент, який наші західні партнери створили самі, що називається, своїми власними руками, в ситуації, абсолютно аналогічній кримській, визнали відділення Косова від Сербії легітимним", - заявив президент Путін 18 березня 2014 року в урочистій промові з приводу прийняття Криму до складу Росії.

Далі Путін присвятив кілька хвилин доказам того, що відторгнення Криму від України повністю відповідає рішенню Міжнародного суду ООН й іншим рішенням, які західні країни наводили на користь незалежності Косова. А потім перейшов до звинувачень на адресу "західних партнерів", які, на його думку, керуються не міжнародним правом, а правом сильного, й організовують "кольорові революції".

Копирайт изображения AFP
Image caption Косовська армія називається "Сили безпеки"

Якщо під час проголошення незалежності Косова Москва обстоювала пріоритет територіальної цілісності над правом на самовизначення, то після Криму пріоритетним в очах російської дипломатії стало останнє.

"Входження Криму до складу Російської Федерації, возз'єднання Криму з Росією відбулося у повній відповідності з міжнародним правом. Є стаття 1 Статуту ООН, серед головних принципів якої - право народів на самовизначення. Трохи нижче там згадується необхідність поважати територіальну цілісність держав, але у контексті поваги права на самовизначення", - роз'яснював Сергій Лавров у традиційній щорічній промові перед студентами МДІМВ 1 вересня 2016 року.

Росія обґрунтовувала захоплення Криму, крім іншого, доводами про нібито загрозу безпеці російського населення півострова, котра виникла після Майдану. А також про те, що українська влада відмовляла Криму у самовизначенні (у 1992 і 1995 роках Крим намагався провести референдуми спочатку про незалежність, а потім - про автономію, але обидва рази референдуми скасовували спочатку Верховна рада України, а потім і парламент самого Криму; статус автономії, однак, півострову було надано).

Ці аргументи цілком лягають у схему того самого "права на відокремлення шляхом відшкодування" - якщо, звичайно, сприймати їх всерйоз.

"Мені важко знайти заперечення того, що Косово було очевидно законним, а Крим очевидно незаконний", - писав у березні 2014 року відомий американський юрист, фахівець в області міжнародного права Джек Голдсміт, розбираючи доводи Росії і її опонентів, а також використання понять "легальність" та "легітимність" в аргументації усіх сторін.

"Міжнародне право тут не важить, оскільки обидва випадки були ілегальними. Залишається лише боротьба навколо легітимності, оцінка якої у ще більшій мірі залежить від точки зору того, хто дивиться, ніж оцінка легальності, - продовжував гарвардський професор Голдсміт. - Можна додати, що у питанні незалежності більш вагоме значення, ніж суперечка про легальність і легітимність заявки на незалежність, мають інтереси держав, які вирішують, чи визнавати цю незалежність".

Новини на цю ж тему