Марсохід Curiosity: 2 000 днів на Марсі у фотографіях

У марсохода Curiosity (Допитливість), також відомого під назвою "Марсіанська наукова лабораторія НАСА" (МНЛ), своєрідний ювілей. Ось уже 2 000 марсіанських діб (солів) він досліджує Кратер Ґейла на Червоній планеті.

За цей період робот зробив чимало важливих спостережень. Відібравши лише деякі з них, команда науковців, що працюють із Curiosity, підготувала для вас декілька цікавинок.

Копирайт изображения NASA/JPL-Caltech/MSSS

Озираючись назад. За всю історію космічної ери ми отримали чимало видовищних знімків планет. На багатьох з них була Земля, сфотографована з далекого космосу.

Це зображення з камери Mastcam на марсоході Curiosity показує нашу планету як ледь помітну цяточку світла в нічному небі Марса. Щодня вчені з усього світу кермують Curiosity й вивчають Червону планету, перебуваючи на віддалі 100 мільйонів миль.

Копирайт изображения NASA/JPL-Caltech

Початок. Перший знімок з Curiosity надійшов за 15 хвилин по тому, як марсохід приземлився на Марсі - а сталося це 5 серпня 2012 року.

Фотографії та інші дані потрапляють до нас через міжпланетну станцію "Марсіанський розвідувальний супутник" (Mars Reconnaissance Orbiter, MRO), яка опиняється над роботом через певні проміжки часу, від чого залежить і структура робочого дня на Марсі, або ж сола.

На цьому фото видно зернисте зображення з пристрою Front Hazard Camera (їх дослідники зазвичай використовують для того, щоб уникати перешкод на шляху). Це кінцева мета нашої подорожі - гора Шарпа. Коли знімок надійшов, ми зрозуміли, що місія буде успішною.

Копирайт изображения NASA/JPL-Caltech/MSSS

Річкова галька. Коли ми почали пересуватися поверхнею планети (через 16 солів після посадки), то невдовзі натрапили на ці шари гальки.

Округла форма уламків свідчить про те, що вони сформувалися в прадавній мілководній річці. Вона витікала з навколишніх високогір'їв, яким уже чотири мільярди років, і впадала в Кратер Ґейла.

На знімку-вставці з пристрою Mastcam - камінь у збільшеному вигляді. До появи Марсіанської наукової лабораторії ми вважали, що поверхня, яка зазнала ерозії від річкової води, була всуціль темним базальтом. Однак її мінералогічний склад не такий простий.

Камінець, що лежить у руслі цієї стародавньої річки на Марсі, змінив наші уявлення про те, як сформувалася магматична кора й мантія цієї планети.

Копирайт изображения NASA/JPL-Caltech

Прадавнє озеро. До посадки апарата й на початкових етапах місії дослідники ще не знали напевно, що саме бачать на знімках рельєфу, отриманих з камери HiRISE Марсіанського розвідувального супутника. Це могли бути потоки лави чи озерні відклади.

Без детальних знімків великим планом "з поверхні" не було певності. Але це зображення поклало край суперечкам і стало переломним моментом у вивченні Марса. Область Затоки Єловнайф (Yellowknife Bay) містить нашарування дрібнозернистого піску та намулу, що виникли під водами річок, які впадали в стародавнє озеро Кратера Ґейла.

Перші 16 отворів ми пробурили тут, на стоянці "Джон Кляйн", на 182 сол. Це робиться для того, щоб узяти зразки порід і відправити їх у спектрометр, що міститься в корпусі нашого марсохода. Глина, органіка та нітросполуки, отримані в результаті аналізу, свідчать про те, що колись тут було сприятливе довкілля для мікробного життя. А чи існувало тут життя, ще належить визначити.

Копирайт изображения NASA/JPL-Caltech/MSSS

Глибокі води. Приблизно в 753 сол марсохід наблизився до території Пагорбів Парампа (Pahrump Hills). Робота на цій ділянці дала нам безцінну можливість зрозуміти, яке довкілля колись існувало в кратері Ґейла.

Тут марсохід виявив тонкі шари глинистого сланцю, які утворилися внаслідок осідання часток у глибинах озера. А отже, Озеро Ґейла було глибокою водоймою, вода в якій стояла дуже довго.

Копирайт изображения NASA/JPL-Caltech/MSSS

Неузгодження. Починаючи з 980 сола, біля Гори Стімсона (Mount Stimson) марсохід виявив чималий шар пісковику, що залягав над озерними відкладами. Між ними утворилося так зване неузгодження - порушення геологічної послідовності нашарувань.

Ця геологічна особливість свідчить про часи, коли після мільйонів років існування озеро нарешті висохло. Почалася ерозія, що спричинила формування нової поверхні ґрунту, - свідчення подій, що відбувалися протягом "невизначеного часу". Приклад подібної неузгодженості геолог-першовідкривач Джеймс Гаттон знайшов у Сіккар-Пойнті на узбережжі Шотландії.

Копирайт изображения NASA/JPL-Caltech/MSSS

Піски пустелі. До бархана Наміб (Namib) Curiosity наблизився на 1192 сол. Він належить до великого скупчення дюн Баґнольда (Bagnold). Це перші активні дюни, які ми досліджували на іншій планеті, тож Curiosity дуже обережно прокладав собі шлях уперед, тому що рухомі піски - перешкода для марсоходів.

І хоч атмосфера на Марсі в 100 разів поступається земній за щільністю, але переносити пісок вона все-таки здатна, утворюючи прегарні структури, подібні до тих, які ми бачимо в пустелях на планеті Земля.

Копирайт изображения NASA/JPL-Caltech/MSSS

Вітряні скульптури. Височини Мюррея (Murray Buttes), сфотографовані пристроєм Mastcam на 1448 сол, сформувалися з того самого пісковику, який марсохід виявив біля гори Стімсона.

Це ділянка дюн, утворених з літифікованого пісковику. Вони виникли внаслідок активності дюн, подібних до тих, які ми бачили у сучасній смузі Баґнольда. Ці пустельні відклади розташовуються над неузгодженням. А це свідчить про те, що після тривалого періоду на зміну вологому клімату прийшов посушливий, і головним чинником формування довкілля в Кратері Ґейла став вітер.

Копирайт изображения NASA/JPL-Caltech/LANL/CNES/IRAP/LPGNantes/CNRS/IAS

Скам'янілий намул. Марсохід Curiosity може детально проаналізувати склад гірських порід у скелях Ґейла. Для цього він використовує лазер ChemCam і телескоп, встановлений на щоглі. У 1555 сол біля Коси Скунера (Schooner Head) ми натрапили на стародавні тріщини усихання в муловому осаді та прожилки сульфатної породи.

На Землі озера потроху висихають у межах своїх берегів. Так сталося і з Озером Ґейла тут, на Марсі. Червоними позначками відмічено місця в породі, куди ми скеровували лазер. Виникала невелика іскра плазми, і довжина хвилі світла в іскрі повідомляла нам про склад глинистого сланцю та прожилків.

Копирайт изображения NASA/JPL-Caltech

Хмари в небі. Цю послідовність знімків марсохід зробив за допомогою навігаційних камер (NavCam, Navigational Cameras) у 1971 сол, коли ми скерували їх у небо. Час від часу, в дні найбільшої хмарності, ми можемо роздивитися в небі Марса нечіткі хмари.

Ці знімки оброблено, щоб увиразнити різницю й побачити, як хмари рухаються по небу. На трьох знімках видно дотепер небачені зразки хмар, що набувають помітної зигзагоподібної форми. Зйомка цих зображень від початку й до кінця тривала приблизно дванадцять марсіанських хвилин.

Копирайт изображения NASA/JPL-Caltech/MSSS

Обов'язкове селфі. За роки служби, завдяки численним селфі, зробленим протягом усього маршруту, марсохід Curiosity здобув собі таку репутацію, що може спокійно конкурувати з користувачами Instagram.

Втім, ці селфі - не лише для самовихваляння. Вони допомагають групі дослідників стежити за станом робота впродовж усієї місії, адже можуть зношуватись колеса, накопичується бруд. Ці автопортрети Curiosity робить за допомогою пристрою Mars Hand Lens Imager (MAHLI), розташованого на механічному маніпуляторі - "руці" робота.

Шляхом злиття багатьох зображень високої чіткості монтується знімок. Саме це фото було зроблено на 1065 сол у районі Бакскін (Buckskin). На ньому видно головну щоглу Curiosity з телескопом ChemCam, який використовують для визначення складу гірських порід, і камерою Mastcam.

На передньому плані - сіра купка часток порожньої породи (так звані хвости), що залишилися після буріння.

Копирайт изображения NASA/JPL-Caltech/MSSS
Image caption Куперстаун - Дарвін - Майданчик Бредбері - Затока Єлловнайф - Дюни Баґнольда - Хребет Вери Рубін -Кратери-близнюки - Найвища точка краю кратера (зліва на право)

Довга дорога. Це - панорамний знімок з пристрою Mastcam. На ньому видно шлях, який подолав марсохід Curiosity за останні 5 років: 18,4 км від місця посадки (Бредбері) до теперішнього місця перебування - на Хребті Вери Рубін (VRR, Vera Rubin Ridge).

Раніше цей хребет називали Гематитовим - завдяки високому вмісту мінералу гематиту (червоний залізняк), який вчені визначили з орбіти.

Оскільки гематит переважно формується за наявності води, ця ділянка становить величезний інтерес для команди Curiosity, яка вивчає зміни умов у Кратері Ґейла впродовж усієї його геологічної історії.

Ця важлива ділянка ідеальна для того, щоб Curiosity міг відзначити свій 2000-й сол. А для нас це оглядовий майданчик, з якого можна озирнутися на численні відкриття, здійснені за час місії марсохода.

Автори: Джон Бріджес, Ашвін Васавада, Сюзанн Швенцер, Санджив Гупта, Стів Банем, Кендіс Бедфорд, Крістіна Сміт та інші вчені МНЛ.

Новини на цю ж тему