"Мені сказали прямо: ми тебе вб'ємо". Історії чеченців, які втекли через сексуальну орієнтацію

Чечня Геї

18+

"Якби в Чечні були такі люди, у правоохоронних органів не було б ніяких турбот з ними, оскільки самі родичі відправили б їх за адресою, звідки не повертаються". Так рік тому прес-секретар керівника російської республіки Чечня відреагував на заяви ЗМІ про масштабну кампанію з переслідування геїв в республіці, яка супроводжувалася тортурами і викраденнями людей.

За рік, що минув з моменту публікації розслідування російської "Нової газети", десятки людей, які залишили регіон, розповіли про жорстокі знущання та навіть вбивства представників ЛГБТ-спільноти.

Ті геї та лесбіянки, хто наважується поїхати, на певний час опиняються в так званій "транзитній зоні" (зазвичай в Москві або Санкт-Петербурзі) - між батьківським домом, що залишився у минулому, та довгоочікуваним міжнародним рейсом.

Кореспондент Російської служби Бі-бі-сі Ольга Просвірова поспілкувалася з чеченцями Русланом та Марко (імена змінені на прохання героїв), яким вдалося втекти.

Руслану за 30, Марко майже на десять років молодша.

Марко жвава, тримається впевнено, не соромиться і не виглядає переляканою. В "транзитній зоні" вона вже кілька місяців: чекає, поки вирішаться проблеми з документами, тоді вона зможе виїхати туди, де більше не доведеться ховатися.

Руслан виглядає розгубленим і нескінченно сумним. Він не може стримати сліз, коли говорить про родину, особливо - коли згадує маму та маленьку племінницю. Він постійно балансує між почуттям сорому за те, що він такий, і любов'ю до свого хлопця.

У так званому безпечному місці він недавно - ще не звик, не змирився, не вирішив, що робити далі. Він дуже сумує за рідними, але не може навіть дізнатися, як вони. І повернутися не може теж.

Руслан і Марко живуть та чекають в різних містах, вони не знають один одного, проте їхні схожі історії в підсумку об'єднують цих несхожих людей спільною рисою - обережністю. Вони швидко звикли уникати громадських місць, не ходити поодинці, закривати обличчя шарфом, а голову - капюшоном. Тому що пам'ятають слова рідних: "Відвеземо в Грозний - там з тобою розберуться". *

Як таємне стало явним

Руслан: "Рідні дізналися цілком випадково. А може, через мою дурницю. Я листувався з хлопцем і не видалив SMS. Моя невістка попросила телефон, щоб подзвонити. Я дав без задньої думки. А потім заходжу в кімнату - вона сидить на ліжку й гортає моє листування, дивиться фото. Вона мені нічого не сказала тоді, але мені було дуже соромно. А приблизно через тиждень вона посварилася з моєю сестрою і сказала [в розпалі сварки]: "А у тебе брат - гей!" А сестра вже сказала брату й матері".

Image caption Для того щоб переконливо вести себе під час обряду "вигнання джина", Марко подивилася ролики на Youtube

Марко: "Коли мені виповнилося 20 років, я поставила до відома сестру. Вона сказала: "Моя сестра не може бути лесбійкою, це ненормально. Мені плювати, якщо будь-який інший чоловік гей або лесбійка, але тільки не моя сестра". З огляду на те, що ми з чеченської родини, сповідуємо іслам, реакція була цілком передбачуваною. А як вона мала сказати: а, так, ти лесбійка? Круто!?"

Про ганьбу і прийняття

Руслан: "Мені з дитинства подобалися хлопці. Перший досвід у мене був в 16 років, потім ці стосунки припинилися. Далі знайомився в соціальних мережах з хлопцями, але не хотілося такого спілкування, яке вони пропонували. Через якийсь час я познайомився зі своїм [нинішнім] хлопцем - ми вже разом три роки. Він мене підтримував, ми потайки зустрічалися, я їздив до нього, він приїжджав до мене постійно. Я боявся ганьби, того, що скажуть люди. І крім нього поруч нікого не було, з ким можна було б поговорити".

Марко: "Я років з чотирьох розуміла, що мені подобаються дівчата. Я завжди себе такою приймала, я такою народилася і любила себе такою, яка я є. З першою дівчиною ми познайомилися в інтернеті. Вона на 15 років старша за мене. Це були прекрасні відносини, сповнені любові. Зараз у мене є дівчина - Настя (ім'я змінено на прохання героїні. - Ред.), з якою я планую пов'язати своє майбутнє. Ми познайомилися "ВКонтакте", коли мені був 21. Блондинка, блакитні очі, висока, красива, сексуальна, розумна - все при ній, як то кажуть. Це та людина, яка розуміє мене без слів".

Втеча

Марко: "У підлітковому віці у мене були думки про суїцид, і щоб цього не робити, я прийняла рішення: ні, ви не дочекаєтеся моєї смерті, не буде вам такого щастя, я поїду і доб'юся того, чого я хочу, чого б мені це не коштувало. Подобається вам це чи ні. Я ще в 15 років вирішила втекти".

Руслан: "Рідні [коли дізналися, що я гей] відібрали у мене паспорт, документи та мобільний. Я сидів під замком у своїй кімнаті понад місяць. Одного разу вийшов на вулицю і попросив у сусіда телефон. Попередив: тільки не кажи нікому, що ти мені дав. Подзвонив своєму хлопцеві, розповів все. Він приїхав вночі в моє місто, забрав мене, і ми разом поїхали в Москву".

Image caption Руслан зізнається, що хотів би зареєструвати стосунки зі своїм хлопцем. А ще вони хочуть усиновити дитину

Про небезпеку та конспірацію

Руслан: "Я не знаю, що там вдома. Брат напевно мене шукає - в тому числі, через поліцію. Зараз я виходжу на вулицю тільки зі своїм хлопцем - і не відходжу далеко від місця, де живу. Мені довелося підробляти - грошей немає, а їсти треба. Потрібно було поширювати листівки перед виборами - за Явлінського. Ми намагалися виїжджати рано вранці, щоб в метро нікого не зустріти. І поверталися вже ввечері. Одного разу нарвалися на патруль - вони мене помітили та пішли за мною, мені довелося бігти".

Марко: "Мені сказали прямим текстом: ще щось зробиш - ми тебе вб'ємо. Якщо навіть моя сім'я не захоче мене вбивати, є величезна кількість родичів, які цього хочуть. І вони не зупиняться, поки вони цього не зроблять".

Руслан: "У Чечні була велика зачистка геїв. Кадировці знаходили, наприклад, одного і шантажем і побиттям примушували його здавати інших. Деяких ловили, відвозили в підвали, били сильно, деяких ніхто не знаходив. Родичі іноді навіть не шукали - хотіли змити ганьбу".

Про традиції та релігію

Марко: "Мені завжди було плювати на ці традиції. Мені не хотілося носити довгі спідниці".

Руслан: "З народження я дотримувався всіх звичаїв, все по Корану, молився. Але я не міг пересилити себе, я розумів, що не можу більше жити так. Постійні нерви, стрес - я вже не міг терпіти. Всевишній, може, хотів допомогти мені й спеціально зробив так, щоб невістка дізналася. Я тільки одного не хочу - щоб моя племінниця, яку я дуже люблю, не подумала про мене погано. І щоб чоловік, коли вона вийде заміж, не говорив їй: твій дядько гей, у вас в родині є нечисті люди. Прошу Аллаха, щоб він уберіг її від цього".

Марко: "Я вірю в іслам, я вірю у Всевишнього. І я не вважаю, що моя релігія погана або що моя релігія забороняє мені любити когось. Іслам не сприймає гомосексуалізм. Чеченські традиції тим більше це не сприймають. Це вважається гріхом, це вважається ненормальним, психічним відхиленням. Якщо ти порушуєш традиції, з'являються наслідки, і ці наслідки неминучі".

Руслан: "У нас в Чечні просто дуже релігійні люди, дотримуються звичаїв. В селищах живуть старорежимні чеченці: хлопець не може ноги поголити, дівчина не повинна ходити в сучасному одязі - це соромно. Геї не витримують. Рідні ніколи їх не зрозуміють. Навіть якщо в родині зрозуміє мама, не зрозуміє брат. А якщо зрозуміє брат, не зрозуміють двоюрідні брати та розберуться з тобою".

Марко: "Ні, це не відбиток чеченського суспільства. Цей шаблон я вважаю недоречним. Родини бувають різні, і є прекрасні люди. А є погані сім'ї - ось і все. Не треба ділити на чорне та на біле".

Про вигнання джина

Руслан: "Мама сказала, що я ганьблю свою родину, тому мене повезуть у Грозний і там виб'ють з мене джина. Наші вважають, що в мене вселився джин - нехороше істота. І його треба вигнати - тоді я перестану бути таким. Вони не розуміють, що я народився таким, їм не доведеш. Вигнання робиться так: заводять в мечеть, мулла читає молитву - і все, вважається, джин з тебе вийшов. Але це тільки слова, це все неправда".

Image caption "Вдома сказали: або ми тебе вбиваємо, або ти психічно хвора, або біснувата", - розповідає Марко

Марко: "Вдома мені сказали: або ми тебе вбиваємо, або ти психічно хвора, ми тоді тебе в клініці зачинимо, або ти біснувата. Був варіант прикинутися біснуватою. Ми з братом прийшли в мечеть, мулла говорить: "Точно біснувата! 100 відсотків". Там треба сіпатися і неадекватно себе вести - я на Youtube роликів надивилася, як вся ця справа відбувається.

Ми зайшли в окрему кімнату. Мене тримали за ноги й за руки, моє тіло повністю закрите, тому що сторонній молодий чоловік не має права до мене торкатися. Мулла стояв ззаду, тримав за голову, читав сури з Корану. І, відповідно, мені треба було на все це реагувати як біснуватій людині. Вважається, що біси бояться релігії і виходять з людини.

Я придумала, що в мені нібито живуть сім джинів - всім їм дала імена, почала говорити різними голосами, видавати звуки, смикатися. Години дві це все тривало. Мені так хотілося сміятися, але не можна було. Усі потім були такі радісні: ура-ура, все, вилікувалася, більше не лесбійка".

Про спроби виправити

Марко: "Наречених мені знаходили. Я познайомилася з одним хлопцем і почала з ним спеціально спілкуватися, щоб сім'я заспокоїлася. Всі були такі радісні, думали, скоро заміж. А я думала: так, звичайно, скоро вийду, дочекаєтеся!"

Руслан: "Мама порадила братові знайти мені наречену. Його друг-чеченець привіз свою сестру, і брат сказав: "Познайомся, це твоя майбутня дружина". Я не витримав і при дівчині та її браті сказав, що я на ній одружуватися не буду. Брат сказився ще більше, сказав, що відвезе мене в Грозний, де зі мною розберуться".


Невідомо, скільки людей зараз знаходяться в "транзитній зоні", чекаючи можливості почати своє життя заново. Іноді втікачам допомагають ЛГБТ-організації: надають притулок у квартирах, поки чеченці чекають можливості покинути Росію. Виходити з такої квартири небезпечно, відповідно майже немає можливості працювати та забезпечувати себе.

Велика частина дня мешканців таких квартир проходить в бесідах: розповідають, як вони потрапили у "транзитну зону", а потім мріють про майбутнє, будують плани. Історії схожі: молоді люди й дівчата втікають вночі, часто не встигають зібрати речей, тільки беруть документи. Найчастіше рішення приймають швидко - після того, як їх попереджають: "Про тебе дізналися кадировці".

Марко зараз вдало покинула Росію. Чекаючи від'їзду, вона зізнавалася, що її план на майбутнє: "просто жити, народжувати дітей, розвиватися, бути разом" зі своєю дівчиною.

Руслан все ще в Росії і поки не знає, чи зможе він поїхати та як йому жити далі. Він ніяковіє, коли говорить, що хотів би офіційно оформити стосунки зі своїм хлопцем. А той додає: "Ми б хотіли взяти одного разу дитину з дитячого будинку. Руслан каже: неважливо, хлопчика чи дівчинку, - візьмемо того, хто перший руки до нас потягне".

Новини на цю ж тему