ВВС відсіювала працівників за допомогою МІ-5

Штаб-квартира ВВС у 1959 році
Image caption Штаб-квартира ВВС у 1959 році

ВВС десятиліттями заперечувала, що кандидатури потенційних працівників корпорації узгоджуються зі службою контррозвідки МІ-5. Насправді це тривало аж до 1990-х років.

Пол Рейнольдс - перший журналіст, який зміг ознайомитися з усіма документами ВВС, що стосуються біографічних перевірок співробітників - розповідає про довгу історію взаємин між корпорацією і спецслужбою.

"Політика: не висовуватися і уникати прямих відповідей на запитання". Так написав у своїй директиві один із старших менеджерів ВВС у 1985 році, незадовго до того, як газета Observer розповіла про те, що відбувалося у кімнаті 105 Будинку радіомовлення (головного офісу ВВС в Лондоні) в таких подробицях, що годі було щось приховувати.

На той момент політика заперечення попереднього відбору - не просто уникання відповідей, але, якщо потрібно, і прямої брехні - діяла вже близько 50 років.

Ще у 1933 році один з високопоставлених співробітників ВВС, полковник Алан Доун почав проводити на своїй квартирі в Ітон-Террас у Челсі зустрічі для обміну інформацією з головою МІ-5 сером Верноном Келлі.

Це була епоха політичного радикалізму, і обидві сторони визнали, що ВВС потребує "сприяння у зв'язку з діяльністю комуністів".

Image caption Полковник Алан Доун (праворуч) у Каїрі у 1918 році, разом з Томасом Лоуренсом (зліва) і археологом Девідом Джорджем Хогартом

Два роки по тому ці неформальні зустрічі були формалізовані: організації уклали договір про те, що усі нові співробітники, які приходять на ВВС (за винятком "персоналу на зразок прибиральниць") повинні проходити процедуру біографічної перевірки.

Сторони побоювалися, що, наприклад, інженер, який має на думці щось зле, перешкоджатиме роботі мережі у важливий момент. Або що змовники можуть спробувати дискредитувати ВВС, щоб "розчистити дорогу для уряду лівого спрямування".

Так почалися регулярні перевірки. Із самого початку ВВС погодилася не розкривати роль секретної служби (МІ-5) і практику попереднього узгодження кандидатів.

В якомусь сенсі це було логічно, враховуючи, що саме існування секретної служби залишалося таємницею до 1989 року, коли був прийнятий закон "Про служби безпеки".

Час від часу деякі керівники ВВС переймалися тим, що їм доводиться робити заяви, котрі "дезінформують".

Одного разу це відбулося навіть у розмові з допитливим членом парламенту. Однак, коли у МІ-5 запропонували скоротити перелік посад, претенденти на які підлягали біографічної перевірці, саме з боку ВВС цю ідею зустріли в штики.

Усередині корпорації теж були противники перевірок біографій, але до них почали прислухатися тільки у 1980-х, коли Холодна війна наближалася до свого завершення.

Image caption Офіційно процес біографічної перевірки називався "формальностями"

Система працювала так.

Перевірка починалася, коли на вакансію підбирали основного кандидата, а також ще одного-двох альтернативних кандидатів, офіційно визнаних такими, що "також відповідали" (їм автоматично робили пропозицію, якщо головний кандидат не погоджувався).

У альтернативних кандидатів була важлива функція - якщо першого кандидата "бракували" спецслужби, то комісія, яка проводила співбесіду, відразу знаходила готову заміну.

Кандидатам перед біографічною перевіркою повідомляли лише, що перед призначенням необхідно дотриматися якихось "формальностей".

Це звучало цілком необразливо: можливо, в ВВС хотіли перевірити рекомендації з попередніх місць роботи? Кандидати не знали, що "формальності" - це процес перевірки спецслужбою. Більш того, це було кодове позначення всієї системи перевірок і узгодження з МІ-5.

У службовій записці 1984 року перераховувалися організації з "чорного списку".

З лівого флангу - Комуністична партія Великобританії, Соціалістична робітнича партія, Робоча революційна партія і троцькістська група Militant Tendency.

На той час з'являлися побоювання і щодо ультраправих груп - "Національного фронту" і Британської національної партії.

Щоб провалити відбір, здобувачеві не потрібно було бути членом цих груп, досить було просто бути якось з ними пов'язаним.

Image caption Ведучі ВВС. 1938 рік

Якщо МІ-5 вдавалося на кандидата щось "накопати", служба давала одну з наступних характеристик:

• У рішенні категорії "А" говорилося: "Служба безпеки рекомендує не наймати кандидата на посаду, де у нього буде можливість прямо впливати з диверсійною метою на зміст мовлення".

• Категорія "B" накладала менше обмежень: МІ-5 "рекомендувала" не наймати кандидата "якщо не вирішать, що інші чинники переважають".

• У рішенні категорії "C" говорилося, що інформація про кандидата не робить його "автоматично непридатним", але корпорація "можливо, могла б не пропонувати роботу кандидату, якщо вакансія надає "виняткові можливості" для підривної діяльності.

В принципі ВВС дотримувалася політики ніколи не приймати на роботу кандидатів з характеристикою категорії "A", хоча окремі винятки все ж траплялися.

Ця практика суперечила публічно заявленій позиції ВВС про те, що вона повністю контролює свою кадрову політику.

Теоретично так і було, але на практиці, у випадку з кандидатами з категорії "A", рішення фактично приймала МІ-5.

Якщо вже найнятий працівник потрапляв під підозру або претендував на перехід на посаду, яка передбачала узгодження зі спецслужбами, то на його особовій справі малювали позначку, схожу на новорічну ялинку.

Image caption Якщо вже найнятий працівник потрапляв під підозру або хотів перейти на посаду, яка передбачала узгодження зі спецслужбами, то на його особовій справі малювали позначку, схожу на новорічну ялинку

Ця "ялинка" була важливою частиною процесу. У ВВС був список працівників, які повинні були пройти процес біографічної перевірки, якщо вони претендували на більш високу посаду.

"Ялинка" на особовій справі сигналізувала, що в даному випадку мова може йти про національну безпеку.

У справу також додавали так зване "постійно діюче нагадування": "Не підвищувати, не переводити (в тому числі - на постійний контракт) без консультації з (директором з кадрових питань)".

У ВВС так ретельно намагалися зберегти те, що трималося в таємниці, що "нагадування" видаляли з досьє співробітника, якщо він звертався до суду з трудових суперечок, оскільки той мав право зажадати особисту справу працівника.

Також існувала негласна практика пояснювати штамп із написом "необхідні формальності при наймі дотримані", удаючи, що мова йде про "рутинні процедури, найближчих родичів, пенсії і таке інше".

Від "ялинки" довелося відмовитися 1984 року, коли пішов розголос, ніби вона привертає забагато уваги.

Зокрема, так було 1985 року, коли про цю практику написала газета Observer.

Наступного дня після публікації хтось повісив на ручці дверей кімнати 105, де був розташований відділ із взаємодії з МІ-5, прикрасу у формі ялинки.

Політика заперечення, прийнята тоді у корпорації, проявляється, наприклад, в інтерв'ю генерального директора ВВС сера Х'ю Гріна, яке вийшло в газеті Sunday Times у 1968 році.

"У нас в штаті 23 тисячі осіб, і серед них є різні люди, включно, як ви висловлюєтеся, з "голубими", - це слово, наскільки можна судити, вжив журналіст газети. - А також комуністами. Але це не моя справа. Ми не вивчаємо таємниці тих, хто приходить до нас на роботу".

Image caption Х'ю Грін, фото 1968 року

Дійсно, ані ВВС, ані МІ-5 не блокували кандидатів через їхню сексуальну орієнтацію, але відфільтровка комуністів безумовно була одним із завданнь Гріна. І якщо не сама ВВС, то МІ-5 займалася подібними розслідуваннями.

В архівах ВВС збереглися інструкції для гендиректора про те, як відповідати на подібні запитання. МІ-5 у цих документах делікатно позначалася як "Коледж".

Незадовго до інтерв'ю гендиректора один із функціонерів ВВС, відступивши від офіційної позиції корпорації, запропонував МІ-5 відмовитися від практики біографічних перевірок.

"У мирний час необхідність біографічних перевірок відпала", - написав він у "Коледж".

ВВС у зв'язку з цим пропонувала визнати, що перевіркам підлягають працівники, задіяні у плануванні мовлення у воєнний час (це позначалося терміном "надзвичайна робота по обороні"), а також громадяни інших країн.

Однак, цю пропозицію не підтримали: як зазначається у внутрішньому документі корпорації, "Коледж не підтримав згадки про перевірки у будь-якій формі".

Щоб підкреслити цю позицію МІ-5, представник спецслужби подзвонив на ВВС з проханням "не згадувати прямо про процес біографічних перевірок".

У разі наполегливих розпитувань представникам ВВС пропонували визнати, що "щось подібне" було "у рамках завдань з підготовки до воєнного часу" і "по відношенню до іноземців".

Однак, в цілому у МІ-5 "воліли б, щоб ця тема згадувалася якомога рідше", інструктував представник спецслужби.

МІ-5 також запропонувала переадресувати частину запитань репортера Гріну комусь у відділі кадрів. Були й інші рекомендації: "Можливо, можна акцентувати на жорсткості процедури відбору і ретельному дослідженні характеристик".

До останньої поради у ВВС явно дослухалися: в наступні роки подібне формулювання зустрічається у багатьох відповідях ВВС на запити.

Воно винахідливе і двозначне: його можна зрозуміти так, ніби корпорація вивчала характеристики, надані претендентом, але насправді характеристику надавала МІ-5.

Х'ю Грін виконав усі рекомендації МІ-5. Він одразу заявив Sunday Times, що відповідати на конкретні питання про процес набору співробітників не буде, але на них відповість один з його підлеглих високого рангу.

Газета, здається, цим задовольнилася. В опублікованій версії інтерв'ю Гріна ця тема не зачіпається.

Відповідати на запитання про кадрову політику Грін доручив директору з адміністративних справ Джону Аркеллу, але той не надто точно дотримувався сценарію.

Спочатку він теж почав усе заперечувати: "Ми не запитуємо про релігійні переконання або політичні погляди". Однак, згодом трохи привідкрив завісу.

"Якщо хтось комуніст, то для нас це не має значення. Якщо, звичайно, мова не йде про вразливі ділянки роботи".

Потім журналіст Sunday Times запитав Аркелла, наскільки він упевнений у британській системі допуску на відповідальну роботу.

"У нашому несправедливому світі, можливо, іноді хтось і страждає", - відповів він, і натяк був зрозумілий, але репортер більше про це не розпитував Аркелла.

Image caption Джон Аркелл у будівлі ВВС в Уельсі у 1970 році

Невдовзі Аркелл намагався знову повторити стандартну формулу заперечення: "Я повинен сказати, що перевірки служб безпеки не є обов'язковою умовою роботи на ВВС".

Насправді, на той час близько 6000 посад на ВВС було отримано саме за таких умов.

Один з функціонерів ВВС пізніше звинуватив Аркелла у тому, що він "відкрито визнав", що перевірки на благонадійність існують.

Однак, сам Аркелл, здається, вважав, що все зробив правильно, і навіть порадив колезі чинити так само, "щоб у МІ-5 почали трохи більше цінувати ВВС".

Коли з МІ-5 надійшов лист з подякою Аркеллу за "настільки гідні відповіді на запитання", колега, який критикував його, затих, зазначивши лише, що репліку Аркелла в інтерв'ю слід повторювати в аналогічних ситуаціях в майбутньому "без прикрас, без пояснень і доповнень".

Відмова Гріна відповідати на запитання не здивувала обізнаних людей.

Попри те, що Грін, з того часу як він очолив корпорацію у 1960 році, в цілому просував політику лібералізації ВВС, він був переконаним прихильником продовження перевірок на благонадійність.

Незабаром після того, як Грін обійняв посаду, він очолив делегацію ВВС на зустрічі з представниками міністерства внутрішніх справ.

У нього запитували, чому така кількість працівників має проходити через фільтр спецслужб.

У МІ-5 хвилювалися, що на них можуть подати до суду, оскільки директиви спецслужби передбачали лише "протидію загрозам підривної діяльності і саботажу".

У МІ-5 хотіли скоротити список позицій у корпорації, які підлягають біографічній перевірці.

Image caption Аркелл вважав, судячи з усього, що його відповіді журналістам допомогли поліпшити репутацію ВВС у стінах МІ-5

Але Грін нічого не хотів міняти. Більше того, ВВС виступала за те, щоб поширити перевірки на ще більшу кількість посад, побоюючись проникнення до корпорації "підривних елементів".

Разом з тим, у корпорації вважали за можливе публічно визнати, що спецслужби перевіряють ключових співробітників.

МІ-5, навпаки, хотіла зменшити кількість перевірок, але зберегти їх повну секретність.

Минув певний час, доки вдалося порозумітися.

Служба безпеки частково домоглася свого: ВВС виключила 528 посад з реєстру перевірок МІ-5. Серед них була 81 посада у відділі гриму і костюмів, 20 у фонотеці і 21 - у бібліотеці.

Також припинили перевіряти кандидатів на 16 позицій у відділі релігійного мовлення, однак за ВВС залишалося право запросити на перевірку будь-якого претендента.

Таким чином, ці працівники більше не вважалися потенційною загрозою державі.

Здобувачі, яких фільтрують спецслужби, не знали, чому їх не взяли на роботу, хоча могли здогадуватися.

Один з таких випадків стався з журналісткою Ізабель Хілтон (яка пізніше отримала за свою роботу Орден Британської імперії).

Хілтон не взяли на роботу в шотландське відділення корпорації, як вона вважає, через зв'язки з членом Комуністичної партії під час навчання в Единбурзькому університеті, котрий перебував разом з нею у Товаристві китайсько-шотландської дружби.

Image caption Ізабель Хілтон

Після безпрецедентних протестів з боку менеджера, котрий запропонував їй роботу, Алістера Хезерінгтона, Хілтон все ж запросили працювати на ВВС, але занадто пізно: вона вже влаштувалася в інше місце.

Пізніше у розмові з нею Майкл Ходдер, останній з функціонерів ВВС, який відповідав за координацію роботи з МІ-5, назвав цю подію помилкою. Це обурює Хілтон досі.

"Я досі злюся. Мене обурює повна непідзвітність і те, що ніхто на ВВС так і не вибачився, не пояснив, не зробив жодних заяв ані на мій захист, ані просто щоб визнати помилку", - розповідає журналістка.

"Вся організація переключилася на режим самозахисту, не беручи до уваги те, як їхні дії могли відбитися на мені, моїй репутації, моїй кар'єрі. Ніхто в компанії не взяв на себе відповідальність і, здається, не подумав про те, щоби щось зробити, щоб усунути наслідки цього рішення. Я думала, що це мерзенно, і досі так вважаю", - каже вона.

"Якщо відкинути мій особистий випадок, мені здається, що ВВС знехтувала довірою суспільства, застосовуючи тут, у Великій Британії, систему, в рамках якої таємна поліція допускала або не допускала журналістів до роботи. Кожного разу, коли я чую, як ВВС вихваляється своїми стандартами журналістики, в мені закипає обурення", - каже вона.

Хілтон врешті отримала роботу на ВВС - у 1990-х вона вела програму World Tonight на Radio 4, а потім - програму про мистецтво Night Waves на Radio 3.

Том Арчер - ще один колишній претендент, знехтуваний за рекомендацією МІ-5.

У 1970-х він працював фрілансером для ВВС у Бристолі, проте коли після 1979 року Арчер почав подаватися на постійну роботу, йому щоразу відмовляли.

За словами Арчера, в університеті він був "активним соціалістом", однак на ВВС такі речі, як правило, списували на юнацький ентузіазм.

Причина полягала в іншому, і її зажадав з'ясувати тодішній редактор Робін Хікс. Виявилося, що Арчера відсіяли через те, що його близький родич вступив до Соціалістичної робітничої партії. Хікс просив переглянути це рішення, але марно.

Image caption Том Арчер у 1983 році, коли він, як і раніше, працював фрілансером для ВВС

Арчер зумів професійно реалізувати себе і без ВВС - він працював на Channel 4 і в телекомпанії Granada. А через багато років він все ж зміг влаштуватися і на ВВС. 2008 року Арчера призначили контролером відділу документальних фільмів корпорації, який розміщується в Бристолі.

"Тоді я був розлючений і навіть наляканий", - говорить він, згадуючи 1979 рік.

"Я боявся, що мені закриють усі шляхи. Я тоді тільки-но одружився. Мені довелося повернути відеомагнітофон і продати машину. Вони зробили це тоді потайки і незграбно" - говорить Арчер.

"Звичайно, коли я повернувся, це був повний тріумф", - продовжує він.

У той час, коли Арчера не брали на роботу, один зі старших кадровиків ВВС боровся за скасування перевірок на благонадійність.

У грудні 1979 року Х'ю Пірс написав, що за останні два роки МІ-5 перевірила кілька тисяч претендентів, а забракувала усього 22 людини.

На думку Пірса, це означало, що "перевірки можна скоротити".

Він сумнівався, що хтось із 22 відсіяних міг завдати хоч якоїсь шкоди, оскільки "будь-яку особисту упередженість ... легко б помітили і припинили".

Пірс пропонував продовжувати біографічні перевірки лише для працівників, які мають доступ до державної таємниці, а також у Всесвітній службі ВВС, де працює багато іноземців.

Поза тим, за його словами, ВВС "повинна облишити нинішню практику перевірок цілих категорій кандидатів. Ми повинні замінити бульдозер на більш делікатний механізм".

Останній рядок 10-сторінкової доповіді Пірса на цю тему виявився пророчим.

Він попереджав, що якщо масштаби перевірок МІ-5 стануть відомі широкому загалу, то це зробить ВВС об'єктом кепкувань і безпідставної критики.

Корпорація його пропозицію не прийняла, але в серпні 1985 року пророцтво збулося, коли газета Observer опублікувала статтю про співпрацю корпорації зі спецслужбами.

Image caption В архівних документах ВВС замазані імена співробітників МІ-5

Попри те, що пропозицію Пірса різко зменшити масштаби перевірок претендентів не підтримали, ВВС незабаром продовжила скорочувати число працівників, яких стосувалися подібні перевірки.

1983 року вирішили не перевіряти кандидатів на 2000 посад, і в цей перелік потрапили навіть окремі молодші журналістські посади. Досі, з часу введення цієї політики, усі журналістські посади підлягали біографічним перевіркам.

Разом із тим, 3705 посад і раніше повинні були заміщатися за погодженням із МІ-5.

Ініціатором цієї реформи став бригадний генерал Ронні Стоунем, який в минулому служив у Королівських військах зв'язку, а до 1980-х років став відповідальним за взаємодію ВВС із МІ-5. Він же написав "інструкцію для захисту" корпорації.

Ця інструкція починалася з традиційного заперечення: "Можна категорично заявити, що працівників ВВС не перевіряють на благонадійність при влаштуванні на роботу".

Але насправді все виглядало інакше: сам Стоунем у своїй доповіді пише, що 1982 року ВВС спрямувала на перевірку до МІ-5 імена 1287 претендентів.

Серед керівництва ВВС до цього часу практика перевірок на благонадійність почала втрачати популярність.

Заступник голови керівної ради ВВС сер Вільям Ріс-Могг ставив її під сумнів ще до того, як про існування цієї практики повідомила газета Observer, що і призвело до її скасування.

"Невідома більшості співробітників ВВС система керується з непримітної кімнати 105, що на другому поверсі Будинку радіомовлення - тамтешній лабіринт коридорів ліг в основу опису Міністерства правди в романі Джорджа Оруелла "1984", - писали в Observer журналісти Девід Лі і Пол Лашмар.

"На дверях висить табличка: "Особливі функції - керівництво", і вона не пояснює, а радше заплутує. А за цими дверима сидить бригадний генерал Ронні Стоунем", - розповіли журналісти.

Їхня стаття вийшла під заголовком: "Зриваємо завіси: як ВВС перевіряє на благонадійність своїх співробітників".

Image caption Досьє співробітників ВВС в архівах корпорації

Стаття в Observer згадувала конкретні імена й конкретні випадки, і ВВС вже не могла традиційно все заперечувати.

Щоправда, начальник Стоунема, директор з кадрових питань Крістофер Мартін, у бесіді з Лі і Лашмаром спочатку намагався триматися колишньої лінії.

Однак, вже скоро він погодив з Міністерством внутрішніх справ нову версію: тепер вирішено було визнати, що перевірки проводяться, але від цієї практики поступово відходять.

Багатьох здивувало, як довго ВВС вдавалося зберегти цю таємницю.

З архівних документів випливає, що керівництво ВВС дуже побоювалося, що коли преса почне ставити жорсткі питання, то корпорація врешті-решт розколеться.

"Цій історії 50 років, і за всі ці роки преса лише зараз її розкопала", - дивувався тодішній генеральний директор ВВС Аласдейр Мілн.

Викривальна стаття в Observer призвела до радикальних змін.

Практично одразу Ронні Стоунем запропонував перевіряти лише здобувачів посад старших редакторів, але керівництво ВВС пішло ще далі.

У жовтні 1985 року голосили, що відтепер перевірятимуть лише керівників вищої ланки - тих, хто відповідає за систему радіопередач в надзвичайних ситуаціях (тобто радіопередач у разі початку ядерної війни), і працівників Всесвітньої служби ВВС, які працюють у відділах, куди можуть потрапити агенти спецслужб інших держав.

Кандидатів на всі інші посади на ВВС мали припинитися.

Image caption Пол Рейнольдс та інші кореспонденти ВВС проходили перевірки спецслужбами і після 1985 року

Але не всі були задоволені цим рішенням.

А тому продовжували перевіряти кореспондентів, оскільки керівництво вважало, що від їхньої чесності і принциповості залежить довіра до корпорації.

Керівництво оголосило про припинення перевірок, тож довелося вигадати прийом: кореспондентів включили до списку на тій підставі, що у них нібито був допуск до державної таємниці, хоча насправді такого допуску у них не було.

В результаті на посадах, які погоджуються зі спецслужбами, залишилося всього 1400 осіб, котрі працювали у внутрішньому британскому мовленні, і 793 людини - у Всесвітній службі.

Система зазнала змін у 1990 році, після ухвалення закону "Про службу безпеки". Перевірки поширювалися лише на тих, хто відповідав за радіомовлення у воєнний час, а також ті, у кого був доступ до секретної інформації уряду.

Ще за два роки систему радіомовлення на випадок військового часу було остаточно скасовано, і, відповідно, кількість людей, що проходять перевірку, знову скоротилася.

ВВС відмовляється відповідати на запитання, чи досі є така практика. Представник корпорації лише заявляє, що "ми не коментуємо питання, пов'язані з безпекою".

Але якщо перевірки все ще проводять, скажімо, для людей з допуском до секретної інформації або тих, що бере участь у плануванні дій на випадок надзвичайних ситуацій, то тепер це відбувається відкрито, і кожен претендент про це знає. Колишньої секретності більше немає.

Коли систему військового мовлення закрили, Стоунем вже пішов на пенсію. Після нього координацією з МІ-5 займався Майкл Ходдер, в минулому морський піхотинець.

Він проводив перевірки когось із працівників, але вважав за краще робити це неформально, особливо, коли мова йшла про тих, хто працює, Всесвітньої служби ВВС.

Наприклад, у Бірманській службі виявили працівника, який передавав імена дисидентів посольству цієї країни в Лондоні.

В Арабській службі викрили чоловіка, котрий за сумісництвом працював у посольстві Саудівської Аравії і отримував зарплату у двох місцях. У тій же Арабській службі працював чоловік, який виявився родичем відомого терориста.

Саме Ходдер і зберіг досьє співробітників.

Він проігнорував вказівку знищити ці документи, склав їх у скриньки і відправив до архіву ВВС.

Ходдер знищив лише частину досьє, що надійшла безпосередньо з МІ-5. Але одне досьє він зберіг повністю - це була особиста справа Гая Берджесса, котрий працював на ВВС під час Другої світової війни.

Бі-бі-сі навіть виклала це досьє в інтернет у 2014 році, але це радше приклад того, що перевірки не завжди дають бажані результати: в документах немає і натяку на те, що Берджесс насправді був радянським шпигуном.

Пол Рейнольдс був кореспондентом ВВС з 1978 по 2011 рік.

Стежте за нами в Telegram! Ми надсилаємо туди головні новини і добірку найкращих статей.

Новини на цю ж тему