"Сумно, що перший секс у мене був у 37 років"

Перший секс Копирайт изображения AFP/Getty Images

У середньому люди втрачають цноту наприкінці підліткового періоду. Але так можна сказати не про всіх. Для 60-річного вдівця "Джозефа" відсутність сексу була джерелом величезного сорому і фрустрації. Він розповів нам свою історію.

Майже до 40 років я залишався цнотливим. Гадки не маю, чи це дивно насправді. Але я дуже цього соромився і почувався затаврованим.

Я був страшенно сором'язливим і нервовим хлопцем, хоч і не самотнім. Друзі в мене були завжди, та тільки перевести дружбу на рейки романтичних стосунків мені так ні разу і не вдалося.

У школі мене оточувало багато дівчат й жінок. Але я жодного разу не зважився на той крок, який, напевно, є цілком природним і нормальним.

На час вступу в університет модель поведінки в мене вже сформувалась. Стосунків не буде - іншого я не очікував. І це пояснювалося низькою самооцінкою. Глибоко в душі я боявся, що людям я не подобаюсь.

Якщо весь підлітковий вік і після 20-ти ви ні з ким не зустрічаєтесь, у вас не буде доказів, які би промовисто свідчили: "Так, я можу подобатись, бо в мене була одна дівчина, потім друга". Від цього відчуття власної непривабливості лише дужчає.

З друзями я цього ніколи не обговорював, та вони й не питали. Правду кажучи, якби спитали, я б зайняв оборонну позицію, бо вже тоді почав цього соромитися.

Може, й неправда, що суспільство несхвально ставиться до людей, у яких немає сексу. Але думаю, коли якесь явище виходить за межі норми, то його неодмінно сприйматимуть як відхилення.

Мені здається, "успіх" у жінок - це своєрідна культурна інвестиція.

Якщо згадати популярні пісні та фільми, кіно про дорослішання, то в них досить-таки часто йдеться про стосунки на ранніх етапах життя.

Є якийсь культурний "пунктик" у перетворенні з хлопця на мужика. Якщо пригадуєте, є пісня Френкі Валлі "Oh what a night" (О, яка ніч), і лейтмотив у тому, що жінка перетворила хлопця на чоловіка.

Від усього цього я тільки дужче ніяковів.

У більшості моїх друзів були дівчата. Зі свого місця на узбіччі життя я спостерігав, як розвиваються їхні стосунки, як вони потім одружуються. І це мало-помалу, крапля за краплею, роз'їдало мою самооцінку.

Копирайт изображения Getty Images

Я був самотній і депресивний, хоча тоді навіть самому собі в цьому не зізнавався. Можливо, причина була у відсутності статевих стосунків. Але також мені бракувало елементарної близькості.

Озираючись назад на своє життя, я розумію, що за 15 або й 20 років до мене не торкнулася жодна стороння людина, ніхто не обіймав, крім рідних: мами, тата й сестер. А інших фізичних контактів не було. Тож причина криється не лише у відсутності сексу.

Коли я зустрічав людину, яка мені подобалась, то не відчував радості чи задоволення. Натомість моєю миттєвою реакцією був смуток і пригніченість. Я відчував, що все безнадійно.

Відмови я не боявся. Сама ідея відмови була безглуздою, адже я був абсолютно переконаний, що на мою симпатію ніхто не відповість взаємністю.

Можливо, то був мій захисний механізм. Але в мене з'явилася переконаність у тому, що до жінок краще не підходити, що це може виглядати як нав'язливість з мого боку. Мені точно не загрожувало стати безпринципним типом, який "використовує" жінок.

Я вважав, що жінки мають право насолоджуватись життям і тішитися гарним вечором, і не треба до них чіплятися.

Я часто товаришував з привабливими для мене жінками. І певен, що багато з них навіть не здогадувалися про мої романтичні почуття.

У той час у мене не було жодного сумніву, що вони мене не хочуть. Тепер я вже не так цього певен - якщо чесно, то не знаю. Здається, мені бракувало привабливості впевненого в собі чоловіка.

Жодна жінка ніколи не запрошувала мене на побачення. Хоча це було б чудово! Але щодо такої поведінки, мабуть, у ті часи існувало більше упереджень, ніж тепер.

Приблизно в 35 років я захворів на клінічну депресію. Тому пішов до сімейного лікаря, мені призначили антидепресанти, і я почав відвідувати психотерапевта.

Копирайт изображения Getty Images

Отоді все й змінилося.

По-перше, завдяки сеансам психотерапії я став трохи впевненішим у собі. По-друге, антидепресанти теж могли якось посприяти. Гадаю, вони діють і як пігулки від сором'язливості.

До того ж я трохи подорослішав.

Несподівано для самого себе я запросив одну жінку на побачення, і в результаті навіть вийшов нетривалий роман.

Пам'ятаю, як переживав і хвилювався на першому побаченні. Але в душі відчував: "Це приємно, мені подобається". Тому я запросив її ще раз, вона погодилась, і далі все почало складатися.

Інтимна близькість у нас була лише через декілька тижнів після першого побачення. Ви знаєте всі ці штампи про те, як невміло вовтузяться підлітки. Я вже був не підлітком - і, як виявилося, знав, що робити. А ще відчув радість і насолоду. Часом люди кажуть, що перший раз не дуже приємний, але мені було добре.

Я не признався їй, що цнотливий. Але якби вона спитала, я б відкрився.

Приблизно через півтора року, на роботі, я познайомився з майбутньою дружиною. Я помітив її одразу. Вона була дуже гарна, з замріяним виразом прекрасних великих очей.

Я не запросив її на побачення відразу ж. Але поцікавився у спільної подруги, чи не зустрічається з кимось ця жінка. Зрештою подруга нас і звела, попрацювавши трохи свахою.

Наше перше побачення відбулося на моє 40-річчя. А через півтора року ми побралися.

Вона була особливою.

Мені пощастило, що вона мене покохала. Її любов була великою і безумовною - а це така рідкість. Тож я щасливець.

Копирайт изображения Getty Images

Коли я згадав у розмові про своє сексуальне минуле, дружина прийняла все, як було, і не засуджувала. Наші стосунки спиралися на міцний фундамент почуттів. Вона ніколи мене не критикувала. З нею було дуже просто.

Наш шлюб тривав 17 років. Боляче про це згадувати, та вона померла, вже майже три роки її нема. Це моя душевна рана.

Я завжди відчував, що зустрів її запізно, а втратив - зарано. Але знову ж таки, я не певен, що вона відчула б до мене симпатію, якби ми познайомились, коли я був молодим.

На свою молодість я тепер озираюся трохи з жалем. Неначе тужу за безповоротно втраченою можливістю. Відчуваю, що мені недоступні прекрасні спогади, що, на відміну від інших, я багато втратив, бо не мав тих переживань.

Я не знаю, як це - бути закоханим, коли ти молодий; робити перші кроки в світі з людиною протилежної статі; переживати веселі експерименти та розваги. І все це сповнює мене жалем.

Тож перша порада, яку я б тепер дав кожному, хто опинився в такій самій ситуації: "Поставтеся до цього серйозно".

І якщо ми помітимо щось таке в житті інших, то варто поміркувати над втручанням. Як це зробити, я не знаю. Якби мене свого часу про таке спитали, я б заперечував наявність проблеми. Але хтось-таки матиме змогу помітити.

Проблема в тому, що на таких, як я - колишній я, - не надто звертають увагу.

Нас більше непокоять ризиковані за мірками суспільства вчинки молоді - вживання наркотиків, злочини із застосуванням холодної зброї, ранній початок статевого життя і таке інше. Тож коли хтось чогось не робить, то ми й не хвилюємося.

Копирайт изображения Getty Images

Але якщо ви знайомі з людиною, в якої ніколи не було дівчини чи хлопця, то, може, не варто вважати, що це її свідомий вибір. Спробуйте підтримати таку людину.

Мабуть, краще не допитуватись: "Чому ти не ходиш на побачення?". Але ви підтримаєте людину, якщо підбадьорите й поясните, що всі вагаються перед тим, як запросити когось на перше побачення.

Переживати - це нормально. Але також нормально відчувати бажання бути з кимось. Усі ці почуття свідчать про те, що ви людина. Відмовляти собі в цьому означає відмовлятись від людських переживань, людського досвіду.

23 квітня водій фургона Алек Мінасян у Торонто виїхав на тротуар, внаслідок чого загинуло 10 осіб.

Він заявив про свою приналежність до субкультури "вимушеного целібату" ("incel" - скорочено від "involuntary celibate"). Учасники цієї онлайн-спільноти стверджують, що в них ніколи не буде сексу, і в своїх сексуальних невдачах часто винуватять жінок. Існування цієї спільноти турбує Джозефа.

Розголос довкола нападу в Торонто наводить на одну погану думку. Люди, які досі шукають любов, можуть відчути сором через те, що суспільство засуджує таких, як вони.

Від цього може посилитись уявлення про те, що люди, які й досі перебувають у пошуках кохання, якісь не такі, якісь дивні. Я вважав себе абсолютно нормальним до того, як познайомився з дружиною, і після того продовжував бути нормальним - я не змінився. В мені немає нічого незвичного.

Багатьох людей, що хочуть зустріти своє кохання, не переповнює ненависть. Не слід асоціювати мотиви, які спонукали того водія в Торонто збити людей, з мотивами людей, у яких є людські потреби.

Бути коханим, знайти своє кохання - це не якесь ексклюзивне право чи привілей. Але прагнути любові - цілком достойне бажання в житті. А якщо її в тебе поки що нема, це не твоя провина. Просто так склались обставини.

Новини на цю ж тему