Хто в Кремлі "проспав" вірменську революцію?

Путін зустрівся із Пашиняном через декілька днів після призначення другого прем'єром Вірменії Копирайт изображения EPA
Image caption Путін зустрівся із Пашиняном через декілька днів по тому, як його призначили прем'єром Вірменії

Володимир Путін зустрівся із Ніколом Пашиняном всього за кілька днів після того, як той на хвилі протестів здобув посаду прем'єра Вірменії. Кремль стримано реагував на події в Єревані й не порівнював їх із "оксамитовими революціями". Чому і яку роль цього разу зіграла Москва?

"Я хочу побажати вам успіхів на посаді керівника уряду і сподіваюся, що наші взаємини будуть розвиватися так само поступально, як це було досі", - заявив Путін на першій зустрічі з Пашиняном, що пройшла у понеділок у Сочі.

Путін уже вітав нового прем'єра Вірменії із обранням 8 травня, а під час протестів, лідером яких став Пашинян, утримувався від будь-яких оцінок.

Кремль так старався наголосити на своєму нейтралітеті щодо подій у Єревані, що прокоментував заяву речника "Роснефти" Михайла Леонтьєва, який порівняв зміну влади у Вірменії з подіями в Україні і назвав Вірменію "обтяжливою" для Росії.

Такі заяви є "невдалими й неоковирними" і не мають нічого спільного з офіційною позицією Москви, заявив минулого тижня прес-секретар російського президента Дмитро Пєсков. Леонтьєв пізніше відправив керівництву країни офіційні вибачення за свої слова.

Російські телеканали також не критикували протестувальників у Єревані та їхнього лідера, а Путін назвав протести "внутрішньою справою" Вірменії.

Це зовсім не схоже на те, як Росія реагувала на "революцію троянд" у Грузії чи Євромайдан в Україні 2014 року, після якого дала притулок колишньому президентові Віктору Януковичу, анексувала Крим і стала учасником конфлікту на сході країни.

Із призначеним прем'єром Пашиняном Путін зустрівся у Сочі в кулуарах саміту ЄАЕС. І сказав, що "дуже гарні результати" співпраці Росії й Вірменії треба "не лише зберегти, а й примножити". Із чим пов'язана така доброзичливість до результатів "оксамитової революції"?

Хто проспав революцію

Колишній працівник адміністрації президента, не уповноважений на коментарі ЗМІ, зазначив, що відносини з Вірменією за своїми функціями курували одразу кілька державних органів. Здебільшого це управління президента із міжрегіональних і культурних зв'язків із іноземними державами на чолі з Володимиром Черновим.

"У ситуаціях на кшталт тієї, що склалася у Вірменії, зазвичай відправляють емісарів. У випадку управління Чернова зазвичай їздить його заступник. Але вони, в основному, покладаються на думку посольства", - визнав співрозмовник ВВС.

За словами іншого співрозмовника ВВС, знайомого із роботою управління Чернова, в реальності безпосереднім збором, систематизацією й аналізом інформації про Вірменію в управлінні займалася всього одна людина.

Основна робота із вірмено-російських відносин з боку Москви велася по лінії МЗС Росії, розказав інший співрозмовник ВВС, близький до адміністрації президента. За його словами, це дивовижно - у випадку з іншими країнами СНД стратегічні рішення з міжнародного співробітництва завжди ухвалювалися в адміністрації президента Росії.

Також російсько-вірменськими відносинами займалася 5-а служба ФСБ (оперативна інформація і міжнародні зв'язки), Радбез Росії, а саме - заступник секретаря Рашид Нургалієв, розповів колишній працівник адміністрації президента.

На його думку, інформація про тамтешні події була і в Головному управлінні Генштабу Росії (військова розвідка, більш відома під старою абревіатурою ГРУ) - через російську військову базу в Гюмрі.

Патрон-підлеглий

Опитані ВВС вірменські експерти і політики сходяться на тому, що великою мірою відносини Москви і Єревана вибудовувалися через особистий контакт між Путіним і колишнім керівником держави Сержем Саргсяном і трималися на принципі "патрон-підлеглий".

Це, на їхню думку, і стало не основною, але значною передумовою революції - протестувальників така ситуація не влаштовувала.

Копирайт изображения AFP
Image caption Менше ніж місяць тому Путін вітав Саргсяна з обранням прем'єром. Тепер у Вірменії нова влада

Як зазначає автор Telegram-каналу "Баграмяна 26" - за цією адресою розташований апарат президента Вірменії у Єревані - Кремль не завжди враховував інтереси вірмен. Яскравим прикладом він назвав продаж російської зброї Азербайджану.

Угода загрожувала безпеці Нагірного Карабаху і Вірменії, вважають у Єревані, але Саргсян не зміг переконати Москву не укладати її. У квітні 2016 року стався збройний конфлікт у Карабаху, багато в чому він стався через порушення військового балансу у регіоні, вважає автор "Баграмяна 26".

"Для пострадянської зовнішньої політики характерно, що політика ведеться не на рівні МЗС-ів, а на рівні президентів. Зустрічі Путіна й Саргсяна відбувалися доволі часто", - каже вірменський політолог, директор Інституту Кавказу в Єревані Олександр Іскандарян.

Політолог, соратник Пашиняна і координатор опозиційних вуличних акцій Армен Григорян також вважає, що за Саргсяна взаємодія між Москвою і Єреваном вибудовувалася на рівні президентів.

Яку роль відіграв бізнес

Журналіст, гендиректор Громадського радіо Вірменії Марк Григорян зазначає, що відносини з Росією підтримувалися як через офіційні канали - МЗС і апарат Саргсяна, так і за допомогою неофіційних посередників.

Політолог Григорян стверджує, що вірменські бізнесмени були підконтрольні Саргсяну. Серед них Григорян називає Самвела Алексаняна, власника компанії "Алекс групп", яка імпортує цукор, вершкове масло і рослинну олію до Вірменії, і Міграна Погосяна, що контролює "Кетрін групп", фактично монополіста на ринку імпорту бананів.

Погосян - колишній керівник служби примусового виконання судових актів. Він заперечує, що взагалі займається бізнесом. І він, і Алексанян - депутати парламенту від Республіканської партії, якій до протестів належала влада в країні.

Співрозмовник ВВС, близький до адміністрації російського президента, стверджує, що велику роль у тому, як розвивалася ситуація у Вірменії, відіграли російські бізнесмени вірменського походження - президент групи компаній "Ташир" Самвел Карапетян і співвласник найбільшого автодилера "Авилон" Камо Авагумян.

Про те, що вони "вхожі у різноманітні кабінети" у Москві і Єревані і займалися лобістською діяльністю, знає і політолог Іскандрян.

"Справа не в їхній особистій вигоді, треба було ухвалювати певні рішення, а багато що у Вірменії робиться під впливом людей, які перебувають у Москві, тому що бюджет Вірменії пов'язаний із ними, плюс у кожного є бізнес-інтереси у Вірменії, вони беруть участь у формуванні еліти, впливають на парламентські вибори", - зазначає співрозмовник ВВС, близький до адміністрації президента Росії.

Він вважає, що віддати владу Саргсяна переконали московські вірмени-мільярдери.

Чому Саргсяна не вберегли

Серж Саргсян, який пішов у відставку під тиском вуличних протестів, - давній друг Володимира Путіна, близький союзник і стратегічний партнер Росії. Але публічно заступатися за нього Москва не стала.

Кремль зробив правильні висновки із нещодавнього минулого, зокрема, із подій в Україні, стверджує близький до адміністрації російського президента співрозмовник ВВС.

"Не можна розводити істерію, і заяви, і сюжети в російських державних ЗМІ, до яких у Вірменії прикута увага, - усе це може викликати різке засудження", - каже він. За його словами, Росія зайняла "вичікувальну позицію".

"Треба було щільно цим займатися, опрацьовувати технологію, розуміти, що Саргсян повинен піти і вічно тримати його не вийде", - бідкається співрозмовник ВВС, близький до адміністрації президента Росії.

На його думку, працювати зі стратегічними союзниками на пострадянському просторі у Кремлі так і не навчилися. У Саргсяна, за словами джерела, до весни уже не було виходу - якби він не пішов у відставку, йому у підсумку довелося б виїжджати за кордон: "Його б жорстко усунули".

Політолог Іскандарян вважає, що Кремль незацікавлений у тому, аби керувати змінами у внутрішній політиці Вірменії: "Геополітичні обставини такі, що не важливо, хто буде при владі".

Серед цих обставин Іскандарян називає наявність вірмено-азербайджанського конфлікту, Туреччини, що підтримує Азербайджан, спільного кордону з Іраном. На його думку, ризиків "відходу Вірменії на Захід немає".

Владі довелося поступитися опозиції через низьку легітимність та інструмент вуличного тиску у руках Пашиняна, пояснює політолог. Голосування 1 травня проти Пашиняна у парламенті і повторне голосування 8 травня - це радше спроба Республіканської партії уповільнити процес здачі влади й зберегтися як політичній силі, вважає він.

Стежте за нами вTelegram! Ми надсилаємо туди головні новини і добірку найкращих статей.

Новини на цю ж тему