Кругообіг православних: як українці сваряться за церкви

Вірянка Копирайт изображения Wladyslav Musienko

Протистояння Московського та Київського патріархатів православної церкви в Україні триває ще з початку 1990-х років, але досягло свого піку воно після подій на Майдані та початку конфлікту на Донбасі.

Сьогодні священики скаржаться на рейдерські захоплення парафій і переходять з однієї конфесії в іншу, а офіційний Київ очікує скорого проголошення автономії української церкви.

ВВС побувала в кількох "гарячих точках" релігійної карти України й дізналася, як парафіяни та священики обирають між двома церквами і чи зможуть вони знайти спільну мову.

"За Путіна ми не молимося"

"Якщо перейти з однієї роботи на іншу, це для порятунку душі ролі не грає, а ось якщо піти до церкви однієї чи іншої - це грає роль для порятунку", - каже 35-річний отець Анатолій Василенко, настоятель храму в поліському селі Кожухівка на Житомирщині.

Отець Анатолій шість років служив у Київському патріархаті, але на початку 2018 року несподівано для свого духовного "начальства" і пастви вирішив перейти до канонічної церкви - Московського патріархату. Разом з ним перейшли і близько десятка його парафіян.

Ми розмовляємо зі священнослужителем біля його нового храму. Отець Анатолій щойно повернувся з цвинтаря, де заново, за канонами Московського патріархату, відспівував людину, яку ховав, ще будучи служителем Київського.

"Заново, звичайно (людину) не викопував, але служив повний чин. І заново треба хрестити людей, тому що всі чини, всі таїнства (вчинені Київським патріархатом) недійсні", - говорить священик.

Image caption Молодий священик отець Анатолій шість років прослужив "у розколі" перед тим, як перейти до Московського патріархату

Для отця Анатолія це вже третя деномінація. Самого його колись охрестили як католика. Він два роки провчився в католицькій семінарії, але пішов звідти, усвідомивши, що целібат - не для нього.

Священик згадує, що на момент, коли він вирішив стати православним, він не мав уявлення про відмінності між патріархатами.

Спочатку він прийшов до канонічної церкви - в Києво-Печерську лавру.

"Зі мною там поговорили недбало", - згадує він враження від бесіди. "А потім пішов до Київського патріархату, і там зі мною добре поговорили, от і все. Людина йде туди, де з нею нормально розмовляють", - так він описує мотиви зробленого сім років тому вибору зараз.

Напередодні Різдва цього року отець Анатолій прочитав книгу про валаамських старців. Там розповідалося про "ортодоксальне православ'я" - аскетичний спосіб життя і строге дотримання церковних канонів. Книга змусила його замислитися про своє церковне майбутнє.

"Що якби мені захотілося піти в нормальний монастир - Валаам, Соловки, Оптина пустинь - ким би я там був? Я шість років служив священиком, а, виходить, (з точки зору керівництва "нормальних монастирів" - ВВС) був простим мирянином ", - розмірковує Анатолій.

У той же вечір отець Анатолій зателефонував знайомому в єпархії Московського патріархату. Домовитися про перехід вдалося досить швидко.

До церкви отця Анатолія в Коростені поспілкуватися з парафіянами навіть приїжджав місцевий єпископ Московського патріархату. Пізніше це дало Київському патріархату підстави звинувачувати священика в підготовці рейдерського захоплення храму.

Зараз отець Анатолій називає шість років своєї служби Київського патріархату "перебуванням у розколі". Він запевняє, що давно замислювався про перехід до Московського, але боявся, що його не приймуть.

"Розкольники думають, що москальські попи налаштовані проти України, проти нашої нації, але я подивився і зрозумів, що все нормально", - розмірковує про конфлікт двох патріархатів отець Анатолій.

Сам він називає себе українським патріотом і розповідає, як у 2014 році їздив підтримувати Євромайдан.

"Я за цілісність держави, за державну мову. За Путіна ми не молимося, хай в Росії за нього моляться", - заявляє Анатолій.

Але духовенство Київського патріархату він критикує якраз за "жорсткі прояви націоналізму".

"Якщо ви хочете рятувати душу - вам до церкви, якщо хочете займатися політикою - вам до Київського патріархату", - каже він.

Image caption Новий настоятель "київської" церкви у Коростені, де раніше служив отець Анатолій, отець Віталій Ейсмонт каже, що вірним КП вдалося не допустити рейдерського захоплення храму

У Київському патріархаті, де шість років відслужив Анатолій, його згадують недобрим словом. Протоієрей Віталій Ейсмонт, новий настоятель його колишньої церкви у Коростені, звинувачує його в кар'єризмі - той нібито постригся в ченці, бо хотів стати єпископом.

Сам отець Анатолій каже, що пов'язує своє майбутнє з Кожухівкою.

"Я звідси їхати нікуди не хочу. Я хочу біля своєї хати сад посадити, а щоб побачити перші результати, треба років десять чекати", - посміхається він.

"Та й взагалі, краще бути гнаним у святій церкві, ніж на найвищому місці на шляху, який не веде до спасіння", - каже отець Анатолій.

"Канони ніхто не відміняв"

За сотні кілометрів від Кожухівки, у великому, в основному російськомовному Запоріжжі живе інший отець Анатолій, який на початку цього року теж змінив церкву, перейшовши з Московського патріархату до Київського.

Це сталося після того, як в Запоріжжі стався гучний церковний скандал: священик Московського патріархату відмовився відспівувати загиблого дворічного хлопчика, аргументувавши це тим, що він хрещений в неканонічному Київському патріархаті.

Митрополит Запорізький УПЦ МП Лука підтримав цього священика, заявивши, що "канони ніхто не відміняв".

Після цього в багатьох містах України пройшов стихійний флешмоб: люди несли дитячі іграшки до будівель храмів цієї церкви, а в Генпрокуратурі заявили, що розслідуватимуть дії священиків МП як порушення рівноправності громадян залежно від їхніх релігійних переконань.

Митрополит Лука назвав цей скандал цілеспрямованою інформаційною атакою на канонічну церкву, але саме ці події підштовхнули 30-річного отця Анатолія Ревтова до виходу з Московського патріархату.

"Ця історія показала, що для архієреїв писане правило вище правила любові. Якби такий сплеск не пішов, я б і далі боявся, бо для священика дуже страшно щось поміняти", - каже він.

Image caption Отець Анатолій з Запоріжжя кілька років тому збирався захищати пам'ятник Леніна від знесення, а сьогодні - перейшов з Московського патріархату до Київського

Отець Анатолій згадує: ще кілька років тому він був налаштований вкрай проросійськи, виступав проти Майдану і, будучи студентом Харківської семінарії, хотів захищати від знесення тамтешній пам'ятник Леніну.

Але після зміни влади почав читати книги про історію України і взагалі - відчувати себе українцем.

Він повісив у своєму храмі на ікони рушники і замість "Богом хранимої держави нашої" почав молитися за "Богом храниму Україну нашу". Після цього, розповідає Анатолій, "бабусі-парафіянки" назвали його націоналістом і зірвали рушники, заявивши, що "так тільки в селі служать".

Ініціатива отця Анатолія проводити бодай раз на тиждень богослужіння українською мовою теж не надто сподобалася його парафіянам і колегам-священикам.

Попри те, що українську в церкві благословив митрополит Лука, опоненти отця Анатолія виступили проти: мовляв, цією мовою богослужіння проводять "розкольники" в Київському патріархаті.

"Але найсерйозніші проблеми у мене почалися після того, як він написав у Facebook, що єпископат МП - це легіон демонів, який ненавидить Україну українську і хоче бачити Україну російську", - каже отець Анатолій.

Після цього священика звинуватили в "неповазі до священноначалія, свавіллі при здійсненні пастирського послуху, публікуванні думок, що призводять до розбрату та паплюжать образ Матері-Церкви" наведенні хули на церкву" і заборонили проводити служби.

Перехід до Київського патріархату для нього став справою часу.

"Церкви поділені за національністю, як би ми цього не хотіли. Я б хотів, щоб в Україні була українська церква, щоб служити українською і відкрито говорити, що церква підтримує державу, в якій я живу. Хочу, щоб у моїй церкві були рушники, щоб були національні традиції, щоб люди ходили до храму в вишиванках і на них не дивилися як на бандерівців", - посміхається отець Анатолій.

Про священиків своєї колишньої церкви він говорить так: там є багато людей, які мають політичні погляди, але "всі бояться відкрити рот і втратити свою парафію".

У КП ж, за словами Анатолія, служать більше молодих священиків, які були виховані вже незалежною Україною і які не бояться втратити сан за свої переконання.

Копирайт изображения UNIAN
Image caption Митрополит Запорізький УПЦ МП Лука каже, що ніхто не забороняє його священикам служити українською

Колишній "начальник" отця Анатолія, митрополит Лука каже, що служити українською йому ніхто не забороняв, а Запорізька єпархія - взагалі єдина в Московському патріархаті, де літургію перевели державною мовою.

"Священик може піти, тільки якщо його митрополит впав у єресь або розкол і був засуджений собором. Я хочу запитати, де я впав у єресь або розкол?" - запитує митрополит.

Консерватор в питаннях слідування церковним традиціям, Лука переконаний, що канони, які існують вже тисячі років, змінювати не можна в жодному разі.

Тому, попри іміджеві втрати Московського патріархату в Україні після випадку з відмовою відспівувати хлопчика, він досі захищає священика, який не провів обряд, і нетерпимо ставиться до священиків, які виходять з лав його церкви.

"Людський епітелій, який відпав, не є людиною. Так і лушпиння, яке відпало від церкви, не є церквою", - лаконічно описує Лука, медик за освітою, своє ставлення до Київського патріархату.

Між Москвою та Константинополем

Конфронтація між двома найбільшими православними церквами України - Московським і Київським патріархатами - триває вже понад чверть століття.

У 1990 році патріарх Московський і всієї Русі Алексій II надав українській церкві статус самокерованої, але вона все одно залишилася частиною Російської православної церкви.

За два роки, на Архієрейському соборі (вищому органі церковного управління) митрополита Філарета, який тоді був главою Української православної церкви, позбавили сану за "шантаж і клятвопорушення".

Деякі архієреї РПЦ звинувачували його в тому, що це він підмовив українських митрополитів підтримати проголошення незалежності Української церкви в 1991 році.

Філарет визнавати вину відмовився, і наступного року за підтримки світської влади оголосив про створення незалежного від Москви Київського патріархату.

У 1995 році він став патріархом Київської церкви, а ще за два роки на нього наклали анафему в РПЦ.

Після подій 2014 року Філарет відкрито називає Росію "агресором". Архієреї Московського патріархату у відповідь звинувачують його у єресі й заграванні з українською владою.

Копирайт изображения UNIAN
Image caption Погляди предстоятеля УПЦ МП митрополита Онуфрія (на фото зліва) та глави УПЦ КП патріарха Філарета на шляхи подолання церковного розколу в Україні відрізняються

У КП прийнято вважати МП "кремлівською церквою", противниками незалежності України й звинувачувати в симпатіях до сепаратистів.

У Московському ж патріархаті опонентів навіть церквою не вважають: їх називають розкольниками, до того ж політично заангажованими.

Громад Московського патріархату станом на початок 2018 року в Україні більше - близько 12 тисяч, а Київського - близько п'яти тисяч, свідчать дані Мінкульту.

Однак, за даними Центру Разумкова, трохи менше половини православних українців (43%) відносять себе саме до Київської церкви, а прихильниками Московського патріархату себе назвали близько 20% віруючих.

При цьому соціологи відзначають, що ще п'ять років тому ситуація була протилежною. Московський патріархат заявляє, що ці дані є некоректними.

Питання приналежності до одного з патріархатів давно стало політичним - і не тільки тому, що самі священики часто пов'язують свої переходи зі своїми політичними поглядами.

У квітні цього року президент України, Верховна Рада та ієрархи невизнаних церков звернулися до Вселенського патріарха з проханням визнати канонічність незалежної від Москви частини українського православ'я.

Спікери Київської церкви кажуть, що в разі, якщо патріарх Варфоломій відповість згодою на це прохання, то з Московського патріархату можуть вийти тисячі громад. В УПЦ МП стверджують, що такі оцінки є передчасними і сумніваються, що Константинополь взагалі видасть будь-який томос.

Російська світська влада також виступає проти надання Київському патріархату незалежності.

"Ви знаєте позицію Російської православної церкви, патріарха всієї Русі з цього питання. І звичайно, скажімо так, якісь дії, спрямовані на розкол церкви, навряд чи можуть підтримуватися і навряд чи можуть вітатися", - сказав прес-секретар президента Росії Дмитро Пєсков.

Копирайт изображения Getty Images
Image caption У 2008 році на святкуванні річниці Хрещення Русі в Києві тисячі вірян УПЦ МП вітали Алексія ІІ як "свого патріарха"

На побутовому рівні це протистояння виливається в конфлікти навколо храмів - особливо в невеликих селах з однією церквою, але поділеною між двома деномінаціями громадою.

Глава Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ МП архієпископ Климент стверджує, що їхні опоненти протягом останніх кількох років захопили близько сорока храмів.

У Київському патріархаті заперечують ці звинувачення і кажуть, що лише приймають до своїх лав громади, які самі вибрали служіння в їхній церкві.

Скільки священиків протягом останніх років перейшли з одного патріархату до іншого, точно сказати неможливо - точної статистики з цього приводу просто не існує.

Якщо в КП кажуть, що за останні чотири роки до них перейшли 80 громад МП, то в Московському патріархаті кажуть про зовсім інші показники: за три роки їх покинули всього п'ять громад.

Гаражна церква

"Про наше село вже можна книги писати і серіали знімати", - бідкається святково одягнена жінка, підмітаючи підлогу в гаражі, розташованому в селі Птича Рівненської області.

Стіни гаража, в якому вона наводить лад, обвішані іконами в обрамленні вишиваних рушників. У кутку - імпровізований вівтар.

Кілька десятків постійних відвідувачів цього приміщення називають його "нашою Віфлеємською печерою".

Image caption Уже кілька років вірні УПЦ МП у Птичі проводять богослужіння в гаражі свого священика

Уже кілька років гараж у дворі будинку священика Миколи Сисонюка використовується не за призначенням. Тут проводять богослужіння тутешні віряни Московського патріархату.

Конфлікт між православними двох патріархатів почався восени 2014 року, розповідають місцеві жителі.

Тоді в селі провели опитування, яке показало, що неканонічному Київському патріархату симпатизує більше парафіян єдиного в Птичі храму, ніж Московському.

Згідно з результатами опитування, храм повинен був перейти до парафіян Київської церкви.

Однак віряни канонічної церкви визнавати результати "референдуму" відмовилися. Вони заявили, що власником храму за документами є не сільська громада, а Рівненська єпархія МП, і відмовилися віддавати церкву "розкольникам".

Після протистояння, що тривало під стінами храму кілька тижнів, "киянам" вдалося прорватися всередину, але згодом рішенням суду будівлю заарештували й опечатали.

Втім, конфлікт в результаті цього не вичерпався: протягом наступних трьох років за зачиненими дверима храму кілька разів опинялися представники обох патріархатів.

Практично щоразу протистояння біля стін церкви супроводжувалося бійками або навіть перекриттям місцевими мешканцями траси Київ-Львів, яка проходить через село.

От і сьогодні храм перебуває під арештом: Київський патріархат намагається в суді оскаржити право "конкурентів" на будівлю церкви. Біля нього цілодобово чергують кілька екіпажів поліції.

Парафіяни Московського патріархату щонеділі проводять богослужіння в гаражі священика поруч з опечатаною церквою.

А парафіяни Київського збираються в модернізованій сторожці по інший бік від храму. Вітаються односельці, які належать до різних конфесій, не завжди.

Image caption Храм у Птичі опечатали вже кілька років тому. Віряни двох патріархатів не можуть домовитися, хто в ньому служитиме

Взаємні звинувачення

"Вони наших корів на спільне пасовисько не пускають. Сусід відмовляється сусідові город зорати: обзиває сепаратистом. Ворота священику калом обмазали. Старості церкви каменем вікно розбили", - навперебій скаржаться на "розкольників" віряни канонічної церкви після недільної служби.

Але "кияни", що виходять після свого богослужіння, у відповідь на ці звинувачення тільки сміються.

"Ну, який кал? Ми ж у ХХІ столітті живемо все-таки. Вони самі собі вікна б'ють, щоб їм потім дорогі, пластикові поставили. Це вони нашим листи з погрозами відправляють. А мені он собаку отруїли", - говорить кремезний чоловік у вишиванці.

Як би там не було, погоджуються місцеві, конфлікт за церкву розколов не одну сім'ю в селі, а між двома частинами Птичі панує недовіра.

Image caption Будинок "канонічного" священика з Птичі. Під час сільських розбірок недоброзичливці залишили на його стіні напис "Слава Україні, героям слава"

Віряни Московського патріархату звинувачують опонентів у тому, що на їхньому боці грає влада, а в моменти загострень у зіткненнях біля церкви беруть участь приїжджі бійці добровольчих батальйонів і "Правого сектору".

Парафіяни Київського патріархату ці звинувачення відкидають і кажуть, що це "москалі" під виглядом семінаристів привозять до храму автобуси нетутешніх "тітушок" в спортивних штанях під рясами.

"Мені здається, якби не ці приїжджі, ми б уже давно помирилися", - говорить мешканка Птичі Галина.

Напруга між громадами зросла після вибуху конфлікту на Донбасі: церкву Московського патріархату в Україні часто звинувачують у сприянні сепаратистам.

Однак птицький священик цієї конфесії отець Микола стверджує: тут моляться за українське воїнство і за місцевих жителів, які воюють на Сході.

Шляхів виходу з ситуації, що склалася в Птичі, небагато, визнають місцеві жителі, частина з яких після початку церковного конфлікту взагалі відмовилася ходити на служби обох патріархатів.

Один з них - побудувати нову церкву.

"Нехай будують собі інший храм і там моляться, як хочуть. А цей ми не віддамо, він за нами", - говорить літня парафіянка МП.

Image caption Сторожка біля опечатаного храму, в якій служать парафіяни Київського патріархату

Однак від цієї ідеї не в захваті віряни Київської церкви.

"Цю церкву мої діди-прадіди будували, а зараз я її повинен віддати? Не бути цьому. Ми вже стільки пережили, переживемо і більше, але московського попа тут не буде!" - переконаний один з них.

Більшість парафіян Київської церкви вважають, що виходом з цієї ситуації може стати використання храму двома конфесіями по черзі.

Церковне співжиття

Перевірити спроможність такої моделі церковного співжиття можна за 50 кілометрів від Птичі: в селі Бокійма теж є всього один храм, але там парафіяни двох патріархатів ще з 1996 року якось уживаються в одній будівлі.

"Ми використовуємо храм по черзі: одну неділю він за віруючими однієї конфесії, іншу - за іншою. Свята - Різдво, Великдень, наприклад, - діляться: одні в храмі з полудня, другі - з четвертої години дня. Якщо похорон або ще щось, храм доступний для будь-якої конфесії. Конфліктів практично не виникає", - розповідає Олександр, староста тутешньої церкви від громади Київського патріархату.

Старожили згадують: до таких взаємостосунків прийшли не одразу.

"Спочатку мені вбивством погрожували, за бороду тягали, люди мене охороняли", - згадує отець Святослав, священик місцевої громади Московського патріархату.

У середині 90-х, коли модель співіснування конфесій тільки налагоджувалася, графік богослужінь складався в присутності секретаря сільради, а церква закривалася на два замки - відкрити її могли тільки представники двох патріархатів спільними зусиллями.

Згодом прийшли до нинішньої схеми використання храму.

Хоча і сьогодні відносини між конфесіями складно назвати дружніми.

Image caption Парафіяни МП з Бокійми проводять служби на вулиці і влітку, і взимку, і в дощ

"Вголос вам цього ніхто не скаже, але село поділене, звичайно. Битися не б'ємося, але якщо якась гостина, люди, скажімо так, розслабляються, і релігійне питання відразу випливає", - каже пенсіонер Віталій, віруючий Київського патріархату.

У ті неділі, коли храмом користуються "кияни", парафіяни Московського патріархату проводять богослужіння в альтанці-капличці на площі поруч з церквою.

На питання, чи бувають у них спокуси піти на богослужіння Київського патріархату в погану погоду, літній чоловік заперечує: "Ні-ні, тільки канонічна церква. Я хочу, щоб зі мною все було добре після моєї кончини".

Київський патріархат парафіяни на вулиці величають самозванцями, безблагодатними і розкольниками. Кожної неділі, коли храм переходить до Московського патріархату, священик заново освячує церкву.

"Ми до цього не те, щоб звикли, але стали до цього ставитися простіше. Ми ж християни все-таки, повинні один одного прощати. Взагалі, весь секрет того, що у нас не дійшло до такої ситуації, як у Птичі, - прагнення знайти взаєморозуміння ", - говорить священик КП отець Ігор.

Він рекомендує перейти до спільного використання храмів всім конфліктним громадам України і жартує, що до його села за всі роки ніхто так і не приїхав для обміну досвідом.

Втім, його колега з Московського патріархату, отець Святослав, такого оптимізму не поділяє. "Я вам скажу так: коли в державі тихіше, то й у нас тихіше. А якщо державу колотить, то і люди заводяться", - каже він.

"Мені здається, в Птичі краще побудувати новий храм - спільними зусиллями двох громад. Я, чесно кажучи, і тут так би зробив, але фінанси не дозволяють. Ви ж бачите: релігійне питання дуже болюче", - розмірковує священик.

"Більмо на оці"

Утім, не всі православні українці обирають власну сторону барикад у церковному протистоянні. Для декого з них ворожнеча між патріархатами стала приводом для особистого розчарування у нинішньому церковному устрої України.

55-річний священик Ігор Савва із Запоріжжя у березні цього року залишив Московський патріархат і досі не приєднався до жодної християнської конфесії.

Отець Ігор згадує: на початку 90-х він прийшов до церкви дуже "ідеалістично настроєним", але з часом зрозумів, що його зусилля "впираються в стіну".

За словами отця Ігоря, він почав розчаровуватися в церковній системі ще двадцять років тому. Найбільше йому не подобалося те, що священики не пояснюють людям сенсу служби і таїнств.

"Людина приходить до церкви, як до музею: зайшов, щось зробили за іконостасом, і все", - говорить священик.

Image caption Ігор Савва згадує, що почав розчаровуватися в церковній системі ще двадцять років тому

Він продовжує: іноді навіть служителі церкви не розуміють, навіщо робити ті чи інші дії: "Бере священик кадило і йде з одних дверей до інших, і ніхто не знає, навіщо це потрібно".

"У нашій церкві є задана програма тупого охранительства. Що до нас покладено, хай лежить навічно", - цитує він ідеолога російських старообрядців протопопа Авакума.

Під час Євромайдану священик, який, за його словами, не приховував своєї "проукраїнської позиції" ще з 2004 року, підписував звернення про незастосування насильства до учасників масових акцій в центрі Києва.

Згодом - не сторонився політичних тем у своєму Facebook. Почав проводити молебні за воїнів АТО і відмовився згадувати під час богослужіння патріарха Кирила. Навколо отця Ігоря зібралася невеличка, але дружна парафія - переважно молодь.

"Ми ставали дедалі більшим більмом на оці з нашими переконаннями. Цей процес ні до чого іншого не міг привести, таке пожвавлення було ненависним для церковного начальства", - каже отець Ігор.

"Ті, кого церква вважає своїми - це одна частина суспільства, а ті, кого вона вважає ворогами, - інша частина суспільства. І я з жахом помітив, що я - не на тому боці. Але я ж не вибирав бік, я прийшов до церкви, а опинився в певній політичній ситуації, та ще й не на тому боці ", - розмірковує священик.

Зрештою, отець Ігор на проповіді заявив, що не бачить свого місця у церкві Московського патріархату. Після цього йому заборонили проводити служби.

"Людина духовно заблукала", - говорить про відхід Ігоря Савви митрополит Лука.

Сьогодні отець Ігор раз на тиждень служить у невеликій церкві КП на території запорізького трамвайного парку, проте переходити в цю конфесію не хоче: "Ми вийшли з Московського патріархату, тому що замість церкви отримали військові дії з ворогами. Боюся, що в Київському ми не втечемо від них".

Image caption У цій будівлі облаштовує нову церкву священик Ігор Савва

Зараз він разом зі своїми парафіянами облаштовує під церкву крихітне офісне приміщення в старому гуртожитку. Служби тут проводить українською або церковнослов'янською, але з російськими молитвами.

Паралельно отець Ігор разом з вірянами "подорожує християнськими конфесіями Запоріжжя".

"Ми хочемо зрозуміти, як вони живуть, як вони моляться. Ми в МП нікого не знаємо: там як за парканом, тебе переконують, що всі інші - вороги, які хочуть красти душі. А ми вирішили подивитися на інших християн і переконатися, що вони - такі самі християни, як і ми".

Чи приєднається в результаті парафія отця Ігоря до будь-якої з існуючих християнських конфесій, наразі невідомо.

Священик і парафіяни хочуть написати лист до Вселенського патріарха з проханням прийняти їх під своє управління "в індивідуальному порядку".

"Християнство в різних формах і видах - це основа громадянського суспільства. І ми - жива проповідь того, що Бог нас тут не вбив (за відхід з МП). Храм Божий всередині вас є, - так в Євангелії сказано", - каже Олена, молода парафіянка Ігоря Сави.

Також на цю тему

Новини на цю ж тему