Невеселе життя без сексу

Ліжко Копирайт изображения Annie Spratt/Unsplash

Минулого тижня ми опублікували історію "Джозефа", 60-річного чоловіка, який шкодує за втраченим сексуальним досвідом (нагадаємо - сексу в нього не було до 37 років). Багатьох читачів його історія зачепила за живе. В своїх листах вони підтвердили, що суспільство справді роздмухує цю проблему, несправедливо називаючи самотніх людей диваками чи неадекватними.

Пропонуємо вам добірку читацьких імейлів.

Роберт: Мені 61 рік, і я досі в очікуванні. Напевно, вже й запізно починати. Я завжди занадто переймався тим, що мене піднімуть на кпини. Але зрештою зрозумів, що навряд чи мені взагалі щось світить - коли мені було за 30, мені відмовила проститутка.

Особливо бісять коментарі типу: "Та важливість сексу перебільшують, ти небагато не втратив"; "Не можна сумувати за тим, чого в тебе ніколи не було"; "Ніколи не мав жінки! Ти що, гей?" Навіть якби я й сподівався, що секс у моєму житті ще може бути, то як знайти жінку чи підійти до неї, я не знаю. Мені досі хочеться втратити цноту. Але чого бракує найбільше, то це тілесної ніжності.

Джой: Ця сповідь викликала в мене багато емоцій. Бо в ній я впізнала себе, історію свого життя. Тільки я жінка, і мені 35 років. Я жодного разу не цілувалася з хлопцем, ніколи не була на побаченні. І ось що я хочу сказати: такі люди, як я, не така вже й рідкість, як усім здається. Популярна культура нав'язує уявлення про те, що в усіх є особисте життя. А це неправда.

Ще варто наголосити на такому. Ніхто при своєму розумі не розказуватиме всім підряд: "Слухайте, я вже давно тридцятник розміняла, а навіть не знаю, як воно - з кимось цілуватися". З іншого боку, ті, в кого є хлопець/дівчина чи хто часто ходить на побачення, зазвичай дуже голосно про це заявляють. Це тільки посилює враження, що всі обов'язково з кимось зустрічаються. Але мені добре знайомий сильний сором, про який говорить автор цієї історії. Раніше я жила в постійному страху - що буде, коли люди дізнаються про те, що я ніколи не мала сексу? Я ніби носила глибоко в собі якийсь темний секрет. Але з віком приходить байдужість до того, що скажуть інші.

Копирайт изображения ian dooley/Unsplash

Алекс: Я втратив "цноту" (певно, так доречніше казати про жінку, а чоловік просто вперше в житті займається сексом із проникненням, але це інша тема) з повією в 47 років. І я можу підписатися під словами Джозефа про перший секс - це зовсім не було незграбним і незадовільним вовтузінням. Я отримав справжню насолоду.

Я завжди страждав (і досі страждаю) від хворобливої сором'язливості в стосунках. Вона цілковито знищила всі мої шанси мати сім'ю, тішитися близькістю з рідними людьми, бути батьком. Я не сумніваюся, що такий сором перед любов'ю - це реальний розлад, а не просто частина соціофобії. У багатьох суспільних ситуаціях я можу бути цілком хоробрим, та з людиною, яка мені подобається, я завжди розгублений - не знаю, як вивести стосунки на наступний рівень.

Усе відбувається так, наче якась сила захопила твій мозок, твої бажання і примушує тебе назавжди залишитися таким, як ти є, - неодруженим і самотнім.

Я радію за Джозефа - він зумів перебороти свою сором'язливість і принаймні деякий час насолоджувався стосунками з дружиною. Багатьом не вдається цього досягти.

Історія Джозефа

Я залишався цнотливим майже до 40 років. Гадки не маю, чи це дивно насправді. Але я дуже цього соромився і почувався затаврованим. Я був страшенно сором'язливим і нервовим хлопцем, хоч і не самотнім. Друзі в мене були завжди, та тільки перевести дружбу на рейки романтичних стосунків мені так ні разу і не вдалося. У школі мене оточувало багато дівчат й жінок. Але я жодного разу не зважився на той крок, який, напевно, є цілком природним і нормальним. На час вступу в університет модель поведінки в мене вже сформувалась...

Реакція читачів на історію Джозефа допомогла йому наважитися на зміни в особистому житті. Проживши три роки самотньо після втрати дружини, він вирішив, що нарешті готовий з кимось зустрічатися, і зареєструвався на кількох сайтах знайомств.

Ієн: Мені 35 років, я білий. Цноту я втратив у 31 рік, майже в 32. Я про це майже ніколи й ні з ким не говорив, та й досі не обговорюю. Час від часу котрась із подруг загравала зі мною, але я дуже ніяковів, тому намагався якомога сильніше дистанціюватися, через побоювання, що хтось дізнається про мою ганьбу.

Був випадок, коли моя подруга не полишала спроб мене закадрити. Але я тримав дистанцію і, знаючи, що в неї алергія на арахіс, скрізь носив із собою батончики "Снікерс" та демонстративно їх жував. У мене з'явилося переконання, що я асексуал.

Жінці, яка зайнялася зі мною сексом, я не розказував історію свого статевого життя (чи то пак його відсутності), відкрився тільки після того, як ми кілька разів кохалися. І то була дуже дивна розмова. Я досі почуваюся самотнім - ні до чого не здатним, непривабливим, некоханим, небажаним. Я не знаю, що я можу дати іншій людині в стосунках.

K: Ця історія дуже сильно мене вразила. Мені 32, але я досі незаймана. В розповіді цього чоловіка так багато спільного з моїм життям. Але загалом самотність мені не дошкуляє. Я тільки іноді думаю, що непогано було б один раз переспати з кимось, просто щоб бути "нормальною". А потім із почуттям виконаного обов'язку жити далі. Щоб це більше не було чимось аж таким Важливим - бо що довше я чекаю, то Важливішим це стає.

Я справді не знаю, чи вдасться мені колись позбутися цноти. Мушу зізнатися: якщо почати замислюватись, то це гнітить… і саме тому я намагаюся про це не думати.

Нещасна Душа: От би мені втратити цноту в 37 років. Мені вже 54, і я досі чекаю того, чого, впевнений, ніколи не буде. Приблизно 10 років тому ми сиділи в барі з друзями, і розмова зайшла про перший раз. А коли дійшла черга до мене, я просто втік. Один з друзів вийшов мене шукати і сказав, що всі подумали, ніби в мене був якийсь поганий досвід. Нікому навіть на думку не спало, що мені просто не було чого згадувати. А все, чого я хотів у житті, - бути чоловіком і татом.

Леннарт: Мені вже за 60, я на пенсії. Я ніколи в житті не цілувався з дівчиною і, авжеж, ніколи не мав сексу. За ці роки я цікавився багатьма дівчатами/жінками, робив кілька невдалих спроб з ними зблизитися. А коли жінка демонструвала зацікавленість у мені (принаймні так я це тлумачив), то я сахався від неї. Так, як ви робите, коли обпечете руку і відсмикуєте. Але то була мимовільна реакція, бо хотів я насправді цілком протилежного. Я завжди прагнув того, чого успішно уникав усе своє життя. І безперечно, винні в цьому зовсім не жінки.

Найближчий контакт із привабливою для мене жінкою я мав років із 30 тому. Вона була молодшою за мене на 10 років, і ми якийсь час спілкувались як друзі. Ми сиділи на дивані в мене вдома, про щось говорили, і я обійняв її за плечі. Вона не протестувала. Мені здалося, що це сон. Бо це не могло бути реальністю. Але як чоловік я її не цікавив, тому ми просто залишилися друзями.

Копирайт изображения Mike Dorner/Unsplash

Кріс: Мені 42, я досі ні з ким не спав. Люди мені кажуть (часто зводячи все до жарту), що треба піти й заплатити за секс. І тоді в мене буде перший раз. Але, як на мене, в такому сексі немає і натяку на ніжність, жодної емоційної близькості, навіть простої симпатії. А я б хотів принаймні цього. У мене таке відчуття, що я не такий, як інші. Існую окремо від усіх. З мене часто глузують знайомі, які в курсі всього. Відверто кажучи, часом я думаю, що я чудовисько. Я працюю, займаюся волонтерством, ходжу на різні заняття й групи за інтересами. Але зустріти людину, яка мене прийме, навіть ту, з якою я зможу просто поговорити, досі не зміг. Я почуваюся безмежно самотнім і, мабуть, усіма забутим у цьому світі.

Девід: Мені 45 років, я досі цнотливий. Загалом я цього факту не рекламую, тож насправді мало хто в курсі. Здається, за типовими уявленнями, до цього віку ти вже точно маєш втратити цноту. Досі пам'ятаю, як вийшов на екрани фільм "40-річний незайманий", і як у мене все стискалося всередині від жаху - а мені ж було тільки за 30. Реклама й задум фільму (я його не дивився) залишали враження, що це така величезна, вселенська проблема, наче головний герой був якимсь чудернацьким відхиленням від норми.

Я дуже добре розумію почуття Джозефа, який пише, що 15-20 років не мав розкоші людського доторку. Моя "доторкова дієта" зводиться до рукостискань і дуже рідко - дружніх обіймів, якщо друзі не проти пообійматися. Найближчі родичі живуть за 500 км від мене, тому родинні обійми в нас бувають раз чи двічі на рік. На цьому етапі життя мені здається, що багато жінок (та чого там - більшість жінок!) вважають - якщо ти не одружився до 45 років, з тобою напевно щось не так. А іноді я й сам починаю в це вірити.

Копирайт изображения Mitchell Hollander/Unsplash

Ікрам: Я розумію автора цієї історії. У свої тридцять п'ять, розмовляючи з дівчатами, я досі ніяковію. Я незайманий, але останнім часом намагаюся щось змінити. Я пробував подолати бар'єр, підходив до дівчат, але постійно діставав відкоша, в грубій формі. Не знаю, чому. І після цього знову зациклився на тому, що мене ніхто не хоче. А потім подумав: "Та нічого. Мені й так ніхто не потрібен". Я в усьому звинувачую свою етнічну приналежність, релігію, а коли вже й це не допомагає - свою надмірну вагу й риси обличчя. Нелегко жити, коли ти нікому не потрібен.

Девід: Мені 59 років, і в мене ніколи не було жінки. Кілька разів виникала несмілива платонічна дружба, але ми навіть за руки не трималися, до цього не дійшло, не кажучи вже про все інше. Коли я був підлітком, потім 20-30-річним, то почувався через це дуже нещасним і невимовно самотнім. Здавалося, що бажати цього - не така вже й нерозумна річ, але за відчуттями то було так само малоймовірно, як і в лотерею виграти. Необхідні навички людина здобуває в підлітковому віці. А якщо ти з якихось причин цього не навчився, то вся сфера любовних стосунків для тебе - як інша планета.

Часом хочеться це порівняти із акваріумом, де плавають рибки. Ти зазираєш до нього і спостерігаєш ніби збоку.

За іронією долі, на роботі в мене завжди було більше жінок, ніж чоловіків. Мені подобалося з ними працювати, я цінував їхні вміння і здібності, що часто-густо перевершували мої власні. Майже з усіма цими жінками я досить добре ладнав. Та попри це, жодна з них не виявила бажання зблизитися зі мною. Я не приховую своєї ситуації, але, почувши про це, люди зазвичай дивуються. Підозрюю, що в одному-двох випадках жінок це відштовхувало, і їхня цікавість згасала.

З віком шанси взагалі коли-небудь мати стосунки наближаються до нуля. Бо я, власне, 70-річний підліток, тоді як у всіх потенційних партнерок - 40 чи більше років досвіду.

Копирайт изображения Joanna Kosinska/Unsplash

Ерік: Мені скоро 40, але перші стосунки з жінкою в мене зав'язалися лише півроку тому. Мені дуже не подобається ставлення, з яким стикаються в інтернеті чоловіки, що не мали успіху в жінок. Їх висміюють, над ними глузують, і суспільна думка щодо цього однозначна - напевно, з цим хлопцем щось не в порядку. Ніколи не зрозумію, чому люди з такою насолодою добивають тих, хто й без того нещасливий, живе без сексу, ніжності та близькості.

Як сказав "Джозеф", цій проблемі ніхто не приділяє значної уваги, її досі сприймають не надто серйозно. Я дуже сподіваюся, що в найближчому майбутньому ситуація зміниться. Мене точно ніхто не навчав науки взаємин із жінками, не підказував, у якому напрямку потрібно рухатися. А багато ресурсів для чоловіків, які нібито мають надавати допомогу в цій сфері, насправді токсичні й сповнені ненависті до жінок.

Копирайт изображения Roman Kraft/Unsplash

Метт: Нещодавно мені виповнилося 26. Я закінчив перший курс аспірантури. На мою думку, я зараз у добрій фізичній формі, відносно розумний. Але досвіду інтимних стосунків з протилежною статтю в мене нуль. Я ніколи не тримав дівчину за руку, не цілувався, не займався сексом. Зі зростанням популярності таких рухів, як "Me Too" та "Incel" я став ще більше боятися шукати партнерку - бо що, як я порушу особистий простір людини?

А через "Incel" я переживаю - якщо зізнатися новій людині в статусі незайманця, що ніколи не мав стосунків, то чи не зарахують і мене до цієї когорти розлючених бомб уповільненої дії, що прагнуть помститися іншим за свою самотність? Я точно знаю, що зі мною щось не так, не розумію тільки, що саме. І з плином часу моя безпорадність і безнадія тільки поглиблюються.

Дуже багато людей живуть із постійним душевним болем і переконані, що суспільство ставиться до них як до кумедних потвор. Я відчув це суспільне тавро на собі. Цих людей ніхто не захищає. Більшість із них занадто сором'язливі й ніяковіють, тому не можуть сміливо розказувати свої історії, ділитися досвідом.

Є інша крайність - рух "Incel", який хоче, щоб інші переживали ті самі страждання. У новинах акцентують увагу на жорстокості та гнівливості його учасників, бо з цього легше роздмухати сенсацію. Але це тільки налаштовує основну масу людей проти цієї групи населення. Можливо, якби вони могли поділитися позитивними історіями про те, як зуміли подолати негативні відчуття від браку інтимної близькості, життєво важливої для людського досвіду, то змогли б дати іншим силу просити про допомогу або вдосконалюватися самотужки.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Також на цю тему

Новини на цю ж тему