Був на війні, повернувся з війни, вбитий. Аркадій Бабченко

Бабченко Копирайт изображения EPA

Примітка редакції: Цей матеріал був написаний і опублікований до того, як стало відомо, що вбивство пана Бабченка було інсценоване українськими спецслужбами.

У вівторок ввечері стало відомо, що у Києві застрелили російського журналіста Аркадія Бабченка. З ним був знайомий кореспондент Російської служби ВВС News Ілля Барабанов. Вони працювали разом у гарячих точках.

Аркадій пройшов дві війни як солдат. Як журналіст він побував ще на кількох, без урахування багатьох революцій, переворотів й інших гарячих точок. Звідусіль він зумів повернутися живим, і навряд чи йому коли-небудь спадало на думку, що його можуть вбити у власному домі у мирному Києві.

Він був не лише на війні: як волонтер їздив у затонулий Кримськ, допомагав постраждалим від паводка на Далекому Сході.

Ми познайомились із ним у Південній Осетії у 2008 році під час п'ятиденної війни Росії із Грузією. Він тоді працював для "Нової газети".

Разом були в Єгипті, коли революційний натовп скидав Хосні Мубарака.

Найдовше нам довелось працювати разом на сході України, де війна не закінчується вже чотири роки.

"Це, власне, і не був мій вибір. Не я став воєнним журналістом, життя мене ним зробило. Коли я повернувся із армії і подивився телевізор, то зрозумів, що тамтешня картина не відповідала тому, що було", - розповів він в одному з інтерв'ю про те, як після двох чеченських воєн прийшов до воєнної журналістики.

Тоді, весною 2014 року, Аркадій лише дивом не сів у вертоліт із генералом Кульчицьким, який потім розбився.

Пізніше він ледве уник розстрілу під тим же Слов'янськом.

У Донецьку українські сепаратисти розвішували портрети Аркадія на всіх центральних вулицях міста, оголосивши його у розшук. "Салям. Ти в Донецьку? Бронежилет потрібно брати?" , - щоб довго не тягнути, обговорюючи роботу, він завжди переходив до найважливішого.

Щодо цієї війни Аркадій від початку мав дуже просту, ясну і непримириму позицію. Він не приховував, кого вважає винним в її початку, відкрито звинувачував російську владу у загибелі понад 10 тисяч людей і трагедії малайзійського "Боїнга", який збили над Донбасом.

В якийсь момент його позиція публіциста перестала вживатись із реаліями чинної російської політичної системи. Тоді Бабченко залишив Росію, переїхавши спершу до Праги, потім до Києва.

Останні три роки наші розмови стосувались приблизно однієї і тієї ж теми: як людині, яка пройшла війну, позбутись отриманого на фронті посттравматичного синдрому і повернутись до мирного життя.

Аркадій згадував свій чеченський досвід, на найскладнішу тему він говорив у жартівливо-іронічному тоні, навіть якщо це була розповідь про те, як його вели на розстріл, який так і не відбувся, і на правах старшого товариша стверджував, що через роки чотири навіть найбільш травматична війна повинна "відпустити" будь-кого.

Копирайт изображения Reuters
Image caption Поліція біля будинку, де убили Аркадія Бабченка

У Києві, щоправда, додались й інші теми для розмов. Українську столицю в останні роки складно назвати безпечним місцем для російських політичних емігрантів. У липні мине два роки, відколи підірвали Павла Шеремета. У квітні були роковини вбивства колишнього депутата Держдуми Росії Дениса Вороненкова.

Після цього злочину росіяни, які виїхали до Києва, звичайно, обговорювали, що на Вороненкові ланцюг трагедій може не завершитись. Вголос про це намагалися не говорити. Ніхто, звісно, не приміряв на себе роль наступної жертви, однак незручна пауза неминуче повисала у будь-якій розмові на цю тему.

Аркадій важко переживав еміграцію, хоча ніколи публічно про це не говорив. І при цьому у нього постійно з'являлись нові плани. Перші місяці у Києві він жив у гостьовому будиночку, який йому безкоштовно виділив один із місцевих читачів, а відносно недавно перебрався на найману квартиру, де його у підсумку наздогнав убивця.

Копирайт изображения Reuters
Image caption Аркадія Бабченка вбили на порозі його квартири

Він із цікавістю взявся вести щотижневу програму на кримськотатарському телеканалі ATR, який після анексії Криму був змушений переїхати до Києва. Він розмірковував про нову книжку, яку тепер вже ніколи не напише.

Екземпляр його "Війни", яку випустило видавництво "Альпіна нон-фікшн" за рік і трошки до від'їзду Аркадія із Росії, стоїть на моїй книжковій полиці. А коли я сам випускав книжку за підсумками відряджень на Донбас, Аркадій без зайвих слів написав до неї анотацію.

Під час нашої останньої зустрічі у Києві він багато жартував, що скоро ми будемо бачитись частіше, тому що з часом усім адекватним людям доведеться залишити батьківщину. У Москві при цьому продовжувала жити його дружина і шестеро прийомних дітей.

Три постріли у Києві залишили цю велику родину без батька. А нас всіх - без друга. Ми будемо пам'ятати тебе, Аркадію.

Хочете отримувати головні статті в месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

Також на цю тему

Новини на цю ж тему