Українські чоловіки в рабстві: “Били кийками по голові”

рабство Копирайт изображения Getty Images

Існує стереотип, що саме жінки нібито найчастіше стають жертвами торгівлі людьми. І при цьому йдеться про сексуальну експлуатацію. Втім, реальна статистика свідчить про зворотне.

Так, 90% випадків торгівлі людьми - це трудова експлуатація, зокрема рабство. При цьому дві третини постраждалих - чоловіки. Такі дані наводить Міжнародна організація з міграції (МОМ).

BBC News Україна досліджувала, як це відбувається.

Непоодинокі випадки

У червні цього року національна поліція звільнила 30 українських громадян із рабства на консервному заводі в Овідіопольському районі Одеської області.

У квітні Луцький міськрайонний суд виніс вирок одному з організаторів трудової експлуатації дев'ятьох чоловіків на сміттєзвалищі під Нововолинськом. Громадян, що розмовляли лише угорською, примушували сортувати сміття в 2010-2012 роках. Розраховувалися горілкою. Керівництво сміттєзвалища змінили, але до кримінальної відповідальності не притягли.

І це - не поодинокі випадки. Трудова експлуатація, чи навіть і рабство, саме чоловіків набирає обертів упродовж останніх семи років, як наголошують експерти.

Таке трапляється як в Україні, так і за кордоном: у Росії, Польщі, Чехії, Італії та інших країнах.

"Тайга. Куди ти втечеш?"

Ваш пристрій не підтримує відтворення мультимедійних файлів
"Тайга. Мінус 35. Куди ти втечеш?": українські чоловіки у рабстві

"Тайга. Мінус 35 градусів. Ти виходиш - навкруги ліс. Ітимеш дві-три години - і куди? Кілометраж там достатньо великий. Тільки технікою можна проїхати. Нам повезло, що був заведений і прогрітий тягач. На ньому ми й втекли", - так розповідає про свій досвід роботи на лісоповалі в Красноярському краю Василь.

Холодний брудний барак у глибині тайги. Питну воду доводиться отримувати зі снігу. На сніданок, обід та вечерю - самі макарони. Жодного шматочка м'яса чи риби, жодних молочних продуктів.

Валити й рубати ліс треба по 14-16 годин щодня без вихідних. Колеги по роботі, крім земляків-українців, - в основному колишні ув'язнені з сибірських колоній. Жодного мобільного зв'язку. Причому ті, хто їхав сюди на заробітки, знав, що його в тайзі не буде. Це не зупиняло.

Їм обіцяли платити тисячу доларів щомісяця, але потім заявили, що всі мають відпрацювати по 500 доларів, витрачені на їхню дорогу в нетрі тайги. І, звісно, відібрали документи.

Десятеро українців опинилися в повній ізоляції посеред високих сосен і снігових кочугурів. Вони не уявляли собі, що все може обернутися так.

Копирайт изображения УНІАН
Image caption Українські чоловіки занадто часто легковажать правилами безпеки, їдучи на заробітки, не допускаючи навіть думки, що можуть опинитися в рабстві

Російські громадяни, звільнені з місць позбавлення волі, любили випити спиртного. У горілчаному чаду їм було легше переносити реальність життя й роботи на лісовирубках.

"У них не було вибору", - каже Василь. В українців же була одна-єдина альтернатива - втекти й повернутися додому.

Це все сталося в 2012-2013 роках. Хлопець збирався одружуватися, потрібні були кошти. Знайти роботу з достойною платнею вдома йому не вдавалося. А тут якраз знайомий розповів, що зміг добре заробити на сибірському лісоповалі. А чом би й ні?

Тоді Василь не перевірив інформацію про свого майбутнього "працедавця" з Красноярського краю. Втім, переконаний, що навіть якби й доклав зусиль, правди не дізнався б.

Рабство в ХХІ столітті

Важко повірити, що в ХХІ столітті можливе справжнє рабство. Але воно існує. Коли з людиною поводяться, мов з річчю, коли над нею "здійснюються атрибути права власності", то, власне, це воно і є. Так цей феномен визначає Конвенція про рабство від 1926 року. Його забороняє ст. 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Рабство є різновидом трудової експлуатації - більш широкого юридичного поняття, що, своєю чергою, є формою торгівлі людьми.

Не будь-які важкі й несправедливі умови праці є трудовою експлуатацією, пояснює Віктор Вальчук, правозахисник, голова правління ГО "Велес+". Він захищає права постраждалих.

Така експлуатація виникає тоді, коли в людини забирають документи, вона проживає в нелюдських умовах, щодо неї чиняють фізичне чи психологічне насильство, не платять за роботу й позбавляють свободи пересування.

Чому чоловіки?

За оцінками представництва МОМ в Україні, протягом 2014-2017 років від торгівлі людьми постраждали 60 900 українців. Війна на Донбасі й хронічна економічна криза підштовхують насамперед чоловіків погоджуватися на сумнівні пропозиції роботи.

Як не дивно, саме чоловіки виявляються менш захищеними перед такими небезпеками, ніж жінки. Через те, що більш упевнені в собі й поводяться менш обережно, коли шукають роботу, особливо за кордоном.

В Україні в таку халепу потрапляють частіше бездомні та інші найбільш соціально незахищені чоловіки. Але за її межами біда стається часто з тими, хто, здавалося б, не має бути в групі ризику.

Так, за даними МОМ, 24 % постраждалих від трудової експлуатації українських чоловіків мають вищу освіту. 71% з них мешкають в обласних центрах. Понад половині з них - від 18 до 35 років.

Image caption Чоловіки не завжди усвідомлюють, що стали жертвою торгівлі людьми, або ж не розповідають нікому про це, навіть найближчим людям

"Чоловіки не можуть себе ідентифікувати. Вони не усвідомлюють, що постраждали. Як це вся їхня будівельна бригада, десять дорослих чоловік - усі постраждалі від торгівлі людьми?" - розповідає Віктор Вальчук.

"Заганяли в підвал і тримали по три години"

Ті з них, з ким вдалося поспілкуватися BBC News Україна, визнають: вони не могли собі уявити навіть у нічному жахітті, що таке може статися. Надто коли йдеться не про сибірський лісоповал, а про роботу, приміром, на складі неподалік Варшави, столиці країни ЄС.

"Нас закрили в кімнаті. Ми питали, чому нам не платять. Більш ініціативні отримали трохи по голові кийками. І ми вже сиділи й сподівалися, щоб нас не чіпали. Кілька разів було також таке, що заганяли в підвал і тримали там по три години. Певно, в цей час були якісь перевірки", - розповідає Віктор.

Він вирушив до Польщі разом із півсотнею українців. П'ята частина з них мали вищу освіту. Вони повірили словам знайомого водія-посередника. Той не брав грошей наперед за перевезення - це викликало симпатію до нього. Здавалося, що мають справу з чесною людиною.

Зрештою, опинилися на ізольованому від зовнішнього світу складі домашньої техніки. По приїзді почули, що мають два місяці гарувати безкоштовно, аби відпрацювати гроші за дорогу. Жили в пошарпаному гуртожитку. Працювали, як і на сибірському лісоповалі, по 14 годин на добу без вихідних.

Були переконані, що втекти без документів і грошей не зможуть. Склад пильно охоронявся.

Копирайт изображения УНІАН
Image caption Перформанс проти рабства в центрі Києва, 27 липня 2017 року

За кожними дев'ятьма працівниками стежив один наглядач, неодмінно російськомовний. Якогось людського контакту з ним у працівників не було. Навпаки, з ними поводилися жорстко, за словами Віктора, справді, як з рабами. Коли почали ставити запитання, у всіх відібрали мобільні телефони.

І коли справи почали здаватися відверто безнадійними, після місяця такої експлуатації раптом їх усіх зібрали й відправили автобусом до кордону з Україною. Звертатися в польську поліцію ніхто з них не наважився. Переймалися, як би живими швидше повернутися в Україну.

Це трапилося в листопаді 2015-го й виглядало, як добре налагоджена схема, коли групу заробітчан завозять на місяць, експлуатують безкоштовно й так само швидко вивозять. Далі мала бути нова "партія рабів".

Чоловіки розповідають, що після пережитого найважче - знову повірити в свої сили, знайти себе, впоратися психологічно з почуттям, які викликає така невдача.

До цього варто додати проблеми зі здоров'ям, як наслідок рабської праці, поганого харчування, хронічного стресу.

"Я не бачив, щоб хтось повернувся звідти здоровим", - відзначає Віктор Вальчук.

Саме тому постраждалі від торгівлі людьми мають право на допомогу як з боку держави, так і міжнародних організацій, як-от МОМ. Для цього мають отримати відповідний статус.

МОМ реалізує цілу програму реінтеграції. Вона включає зокрема психологічну допомогу й навчання.

Правозахисники визнають, що реальні масштаби трудової експлуатації можуть перевищувати статистику в рази.

У довгостроковій перспективі найдієвіше вирішення проблеми - розбудова української економіки. У короткостроковій - профілактика явища, кажуть фахівці.

Ось кілька простих кроків, які можуть допомогти убезпечитися від трудової експлуатації.

Що варто зробити:

  • Шукаючи роботу за допомогою посередників, уточнити, чи фірма має ліцензію. Це можна зробити в "Переліку фірм, які отримали ліцензію на працевлаштування за кордоном" на веб-сторінці Державної служби зайнятості України.
  • Перевірити, чи в роботодавця є сайт, за якою адресою розташована ця фірма. Можна скористатися інструментом Google Earth, щоб побачити її місцезнаходження та околиці. Зателефонувати й перевірити, чи хтось взагалі візьме слухавку.
  • Роботодавця можна перевірити також у державних реєстрах. Приміром, у Польщі це REGON, реєстр суб'єктів національної економіки; у Росії - єдиний реєстр суб'єктів малого та середнього підприємництва.
  • Довіряти свої документи лише уповноваженим посадовим особам (працівники прикордонних служб, митниці, поліції). У жодному разі не передавати їх посередникам чи працедавцям для "реєстрації".
  • Зібрати контактну інформацію про посольства та консульства України в країні перебування й зареєструватися там, якщо перебуватимете за кордоном довше ніж три місяці.
  • Зробити копії всіх своїх документів (віза, закордонний паспорт, запрошення, трудовий договір, страховий поліс). Один екземпляр копій, а також своє свіже фото та контактну інформацію роботодавця слід залишити рідним.
  • Підтримувати постійний контакт із рідними. Не погоджуватися на такі умови праці, за яких у вас не буде мобільного зв'язку. Мовляв, там, де працюватимете, "немає мережі".
  • Домовитися з рідними в Україні про кодове слово. Якщо ви його використаєте в розмові, це означатиме, що ви в небезпеці.

Імена постраждалих від трудової експлуатації в Красноярському краю Росії та в Польщі змінено.

Новини на цю ж тему