"Сексизм, від якого я потерпаю щодня як тато в декреті"

Меттью із донькою на пляжі

Ставши батьками, житель Лондона та його партнер морально готувалися витримувати гомофобію. Але чого вони вже точно не очікували, то це сексизму. Однак, як пояснює Меттью Дженкін, коли він виходить у люди з донькою, то наражається на його прояви щодня.

День видався напрочуд теплим і сонячним. То була одна з тих міні-смуг аномального тепла в квітні, що сповнює вас примарних надій на швидке настання літа. На хвилі оптимізму я вирішив повезти шестимісячну доньку Карлу на заняття з сенсорного розвитку для немовлят - за дві зупинки метро в Клепем.

Усі мої знайомі-батьки не могли натішитися тим, як їхніх дітей зачаровує творчий дух цих занять і (що найважливіше) заколисує ніжна музика та блимання лампочок. Але Карла особливого захвату не відчула.

Щойно ми переступили через поріг, вона вибухнула плачем. Істерика була нестримна. Вона вищала так, що вуха закладало, і сльози струменіли по щічках, змішуючись зі шмарклями, що булькали під гарненьким носиком-кнопкою.

Я намагався зберігати спокій і оптимізм, сподіваючись, що Карла заспокоїться, коли почнеться заняття. Долучився до матусь із їхніми безтурботно-щасливими немовлятами, щоб нам спочатку зробили масажик і поставили пісеньку, але від цього моя дівчинка засмутилася ще більше. Приблизно на середині пісні "Ти моє сонце" Карлині ридання сягнули піку. Отоді це і сталося. Серед бурхливого моря матерів я був татом, який намагається вгамувати своє дитя, тому група вирішила прийти мені на поміч. Та замість підтримки на мене чекали жалощі й поблажливий тон.

"А ви не думали, що їй треба поміняти підгузок?" - спитала одна мати. "А може, вона голодна?" - сказала інша.

А найгірше: "Хочете, я потримаю її замість вас?"

Усю мою увагу поглинула турбота про доньку, тож я не встиг швидко зреагувати й відрізати, що не вперше тримаю на руках дитину. Я тато в декреті, підтираю їй дупку й витираю сльози з дня народження. Мені точно не потрібна швидка допомога для догляду за дитиною від якихось абсолютно незнайомих матерів. Я пішов з того заняття і одразу за порогом розплакався.

Важко уявити, щоб жінці в такій самій ситуації запропонували поради для ідіота чи попросили віддати дитину на руки абсолютно чужій людині. Але я з таким повсякденним сексизмом стикаюся день у день.

Мене принизила жінка, яка побачила, що я годую Карлу сумішшю з пляшечки, й демонстративно показала, як це робити "правильно", та ще й вичитала мені за те, що вдягнув доньку в одяг, від якого на ніжній дитячій шкірі може з'явитися подразнення. А ще якось я дістав догану від іншої незнайомки - за те, що, мовляв, стою з візком занадто близько до краю дороги. Звісно ж, машина може вискочити на тротуар і вбити дитину.

Найдивніше те, що я зовсім не очікував сексизму, коли став батьком. Гомофобія - от що мене непокоїло.

Карла народилася в США від сурогатної матері. То був фінал надзвичайно емоційної історії. Нас переповнювали почуття. Ми були присутні при пологах, розрізали пуповину й відчули цей момент контакту шкіри зі шкірою, дуже важливий для подальшого життя дитини. Ми дуже пишалися тим, що стали батьками.

Коли ми повернулися в Британію, то очікували змішаної реакції на цю новину. Батьки однієї статі - поки що не надто поширене явище, і сурогатне материнство як спосіб зачаття досі викликає гостру полеміку.

Коли Том Дейлі та його чоловік Дастін Ланс Блек оголосили про те, що чекають дитину, яку народить сурогатна мати, на них спрямували потік гомофобії. Тому ми морально готувалися до того, що будуть запитання, здійняті брови й навіть знущання.

Пацієнтів закладів охорони здоров'я це обурює. Дізнавшись про те, що в Карли двоє татусів і жодної матері, вони охкають, шоковано вигукують "Ой!", а потім западає ніякова мовчанка. За кожним разом мені дедалі менше хочеться відвідувати дитячу клініку, попри постійну невпевненість, яку відчувають усі новоспечені батьки протягом першого вирішального року.

Відсутність специфічних гендерних ролей може збивати з пантелику. Жінки, з якими мені доводилося мати справу, запитували, чи я у нас "мамуся" - припускаючи, що моя роль як основного доглядальника відповідає традиційному гендерному стереотипу матері. Я "татусь", а мій чоловік - "тато". Ми не встановлювали жодних основоположних правил, крім любові й турботи про доньку, хай там що.

Але найбільше нас шокував один випадок під час обіду в ресторані. Ми щойно сіли за столик, та раптом Карла прокинулася та розплакалась. Ми, як могли, заспокоювали її, коли підійшла офіціантка.

"Двоє чоловіків не можуть доглядати за немовлям. Наступного разу приходьте з жінкою", - вишпетила нас вона.

Я не забарився з відповіддю, а потім ми пішли, розлючені й спантеличені. Спочатку я вирішив, що це гомофобія. Але коментар тієї жінки водночас був сексистським. Як виявилося, повсякденний сексизм у світі батьківства деморалізує значно гірше і він поширеніший, ніж нелюбов до геїв.

Я зрозумів, що під час перших кількох місяців із новонародженим відчуваєш не лише неймовірну втому, а ще й величезну самотність. У Карли був сильний рефлюкс - вона зригувала на нас обох усе молоко після кожного годування. Знадобилася неабияка відвага, щоб вийти разом з нею за безпечні стіни домівки. А знайти групу для ігор, у якій я почувався б комфортно, виявилось іще складніше.

Назви багатьох видів діяльності, що підходять для немовлят, зазвичай призначені лише для матерів, хоча насправді, за бажання, батько міг би теж долучитись. "Мама та йога", "Мама та дитяча сальса", "Балет для нас із мамою", "Мама і повзанка" - список можна продовжувати. Але за графіком групи для татусів були лише у вихідні.

Було відчуття ізоляції. Мені здавалося, що мене несправедливо не допускають у соціальні групи, участь у яких могла бути для мене корисною. А коли я таки знайшов чудові музичні заняття, то, на мій превеликий жах, навіть у дитячих піснях були мізандрія (неприязнь до чоловіків - Ред.). Узяти, наприклад, пісню "Колеса на автобусі" (Wheels on the Bus). У ній ніжні турботливі мамусі на автобусі кажуть "Шшш", а байдужі татусі горлають "Що це за шум?"

Татусі в декреті, з якими я спілкувався в ігрових групах, - величезна рідкість. Вони розповіли мені подібні історії про те, як почувалися чужими в культурі, орієнтованій на матерів.

Я не маю на увазі, що чоловіки - пригноблена верства. З багатьох поглядів саме те патріархальне суспільство, яке ми створили, вилізло нам боком.

Завдяки змінам у законах про працю, що дозволяють батькам брати декрет поряд із матерями, багато чоловіків тепер мають можливість насолоджуватись цими радісними (і нелегкими) першими місяцями спілкування з дитиною. Але потрібно визнати, що ставлення людей до батьківства теж має змінитися - щоб, незалежно від сексуальної орієнтації, більше татусів могли наважитись на цю авантюру.


Коментарі читачів:

Не беріть близько до серця. Вислуховувати поради щодо догляду за дитиною від незнайомок - це звична річ і для матусь. Бісить, правда? Міккі, м. Вустер

Заняття для матерів зазвичай призначені для жінок, тіло яких зазнало неймовірних змін і тепер потребує особливих вправ, підібраних спеціально з урахуванням їхнього стану та його покращення. Більшості цих жінок і так було неймовірно складно сюди прийти. Тому бачити в своєму колі чоловіка - хай навіть він і геть не цікавиться жінками - їм абсолютно не хочеться. До того ж, усі дитячі віршики дурненькі… Ви читали "Троє сліпих мишенят"? Мері, м. Бейсінгсток

Як батько-одинак, я часто чую такі зауваження. Наприклад, на співбесіді в центрі працевлаштування мене спитали: "А чому замість вас його мама не може доглядати?". Я відповів: "А в матері-одиначки ви б спитали про таке?". Мені не змогли відповісти на це питання! Чому не можна просто не звертати уваги на стать? Батьки дитини, байдуже, жінка це чи чоловік, залишаються батьками. Тому я веду групи для малих дітей при нашій місцевій церкві. І перше, що я зробив, коли взявся до роботи, - прибрав слова "мама і…" з назви. У нас є матусі, татусі, бабусі, дідусі - усі можуть привести своїх маленьких погратися, не переймаючись тим, ким вони доводяться дитині. Ендрю Вокер, м. Пул

Як мама, можу прокоментувати. Я вважаю це не сексизмом, а присоромленням батьків. Жінкам теж таке кажуть, постійно! Якось мені сказали, що мій одяг занадто "грубий", щоб притуляти до нього дитину. А ще казали, що не треба користуватись парфумами, вони шкодять дитині. Днями в парку моя донька впала і розплакалась. Я не встигла швидко встати з незручного стільця, на якому сиділа. А чийсь тато підняв мою дитину і "заспокоїв": "Ну-ну, не плач. Я подбаю про тебе, твоя мама ж цього не робить". Я була в шоці! Визнаю, мені сподобалось, що вона заплакала сильніше, коли він її підняв, а коли я підбігла до неї і обійняла, одразу ж перестала плакати. Марія Елмор, м. Ротергем

Як тато, який регулярно доглядав синів, коли вони були немовлятами (тепер їм 15 і 17 років), я можу підтвердити, що це правда. Момент найбільшого зніяковіння я пережив, коли треба було поміняти синові підгузок в місцевому замку, але виявилося, що єдиний сповивальний стіл стоїть у жіночому туалеті. Персонал запропонував постелити килимок на підлозі туалету для людей з особливими потребами. Я це стерпів (хоча всередині кипів). Сказав, що зачекаю, доки жіночий туалет звільниться. Спрацювало. Жінки, що заходили в туалет, поки я міняв синові підгузок, поставилися до цього з розумінням. Невдовзі я знову побував у тому замку і побачив, що в туалеті для неповносправних поставили стіл. Чим не перемога? Ієн Вільямсон

Як чоловік і батько, я маю власний досвід сексистського ставлення. Я виховав трьох дітей: сина, доньку і прийомного сина. П'ять років тому в мене виникло бажання працювати на неповну ставку (чотири дні на тиждень), щоб доглядати за 10-річною донькою. Але мені відмовили лише на підставі того, що я чоловік. Зауважте, я працюю в ІТ, програміст у великій компанії. Шістьом жінкам у нашому відділі, що складається з 12 осіб, дозволили працювати неповний день, щоб "доглядати за дітьми", хоча діткам на той час було 15 років чи більше, а деякі вже навчалися в університеті! Арнольд МакДональд

Я батько дворічної дівчинки і не вважаю, що це сексизм. Люди на вулиці часто лізуть із непроханими порадами - до мене, до дружини, до всіх у батьківських групах, кого не спитай. І не тому, що ви чоловік, а тому, що літнім людям на вулиці й у супермаркетах дуже подобається втручатися в чужі справи! Метт Б.

Теща брала на руки мого сина, коли він плакав, і не хотіла віддавати мені, бо йому була "потрібна мама". Хоча насправді йому потрібно було поспати. Парадоксально, але я вмів його заспокоїти навіть краще, ніж його мама. Тож коли дружина поверталася, то передавала його мені, щоб я знову заколисав. Однак страждають не лише татусі. Дружина почувається винною через те, що доручає мені дивитися за сином - адже інші люди очікують, що це робитиме вона. Колін

Мене як тата турбують приховані натяки, що криються в людських словах. Коли хтось питає, чи я "у няньках", я вдаю дурника й кажу: "Ні, це мої…" Кріс, Лондон

Я - батько. Дружина повернулася на роботу, а я взяв на три місяці декретну відпустку. Це дивовижний досвід. Я намагаюся відвідувати з сином якомога більше різних занять. Але я був дуже розчарований, коли почув, що не можу відвідувати на заняття з масажу для немовлят через те, що я чоловік. Очевидно, моя присутність могла нервувати жінок, бо ті заняття були тільки для матусь із немовлятами. Ієн Горман, Селкірк


Хочете отримувати історії звідусіль у месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Новини на цю ж тему