Чому Україна далі від НАТО, ніж у 2008 році, й що з цим робити?

Саміт НАТО в Брюсселі завершився декларацією, яка підкреслює відданість політиці "відкритих дверей" для України. Тобто визнається можливість вступу країни в НАТО в невизначеному майбутньому.

Така позиція альянсу зберігається після Бухарестського саміту 2008 року, на якому Україні та Грузії відмовили в долученні до Плану дій щодо членства (ПДЧ).

Десять років потому Україна все ще не може отримати ПДЧ.

Експерти пояснюють, чому питання отримання ПДЧ та членства варто взагалі залишити осторонь і зосередитися на поточних вигодах, яке несе співробітництво обом сторонам.

Чому Україна далі від НАТО, ніж у 2008 році?

Деякі чинники, які й далі гальмуватимуть поглиблення відносин Києва з НАТО, пов'язані з обставинами, які не залежать від України.

Вони вказують на втрату сприятливого для інтеграції часу, коли Росія була не готовою до відкритого протистояння через розширення НАТО.

"Головний чинник, який нас віддаляє від НАТО у порівнянні з ситуацією 2008 року - це міжнародне становище. Тоді світ був більш безпечним та передбачуваним, ніж зараз. Міжнародне становище продовжує змінюватися для України на гірше", - зазначає експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Микола Капітоненко.

Він нагадує, що 2008 року США і низка країн НАТО відверто підтримували надання Україні ПДЧ, але відтоді позиція в багатьох країнах змінилися, а анексією Криму Путін продемонстрував країнам НАТО, як далеко він може піти у протидії планам розширення альянсу.

"Якщо скласти таблицю, хто був за ПДЧ для України в 2008 році, і хто його підтримує зараз, то картина для України буде сумною", - говорить Микола Капітоненко.

До цього додалися двосторонні конфлікти з членами НАТО, як, наприклад, з Угорщиною через закон про освіту.

Заступник директора Інституту світової політики Микола Бєлєсков вважає, що готовність України до приєднання до альянсу не поступається готовності деяких країн Центрально-Східної Європи - на момент їхнього вступу в альянс.

"Проблема в тому, що через конфлікт з Росією ми генеруємо ризики, які вони не генерували свого часу", - зазначає він.

"Чому Македонію запрошують до НАТО, а Україну - ні? Тому що вступ нових членів до військового альянсу послаблює його не тоді, коли приєднується слабка держава, а тоді, коли через це збільшується вірогідність війни, як у випадку з Україною. У випадку Македонії такої вірогідності немає", - пояснює пан Капітоненко.

Микола Капітоненко додає, що недовіру до України викликає також і внутрішня ситуація.

"В 2008 році Україна була більш дієздатною та демократичною державою, ніж сьогодні. Ситуація в країні хитка, реформи йдуть повільно і зовсім не є незворотними, як про це каже президент. Політичні тенденції можуть швидко стати протилежними", - вважає він.

Що робити далі?

Микола Капітоненко вважає, що Україні не треба ставити питання про членство НАТО, ПДЧ чи якийсь статус "аспіранта".

"Потрібно зрозуміти, що членство в НАТО нам не світить ще довго, і буде шкідливим для альянсу. Всі ці питання можна з порядку денного прибрати в обмін на гроші, навчання, наближення стандартів та мінімальні неформальні гарантії безпеки. За це ми ще й досвідом будемо ділитися", - зазначає він.

Микола Бєлєсков погоджується, що немає жодного сенсу ставити питання про ПДЧ в НАТО, коли з великою вірогідністю можна почути негативну відповідь.

"Співпраця з альянсом - це врахування думки партнерів. Для України інтеграція в НАТО - це рух заради руху. Це в ідеалі нам дасть кращі збройні сили і сектор оборони", - наголошує він.

Під час прес-конференції в Брюсселі питання членства чи ПДЧ в НАТО залишив на другому плані й президент Порошенко.

"Що нам треба робити? Не постійно стукатися - давайте ми той формат, чи той формат (співпраці. - Ред.). Нам треба зробити реформи, нам треба робити взаємосумісність, нам треба робити переведення під стандарти НАТО сектору оборони та безпеки", - сказав він.

Ще до Брюссельського саміту крапки над "ї" розставив керівник Управління з питань співробітництва з НАТО Олексій Генчев. "Україна не має робити якихось заяв чи заявок про надання Плану дій щодо членства", - заявив він.

Втім, один з нових форматів співробітництва Україна в НАТО все ж просить - участь в Програмі розширення можливостей (Enhanced Opportunities Programme), куди вже входять Фінляндія, Швеція, Грузія, Австралія та Йорданія.

"Це в ідеалі більше ресурсів, більше радників, більше форматів і напрямків роботи. Проблема в тому, що зазвичай такий формат дають країнам, в яких рівень оперативної сумісності вже достатній", - пояснює Микола Бєлєсков.

Тому він радить зосередитись на виконанні поточних завдань від НАТО.

Яким є завдання для України?

На саміті в Брюсселі члени альянсу підкреслили, що очікують від України імплементації закону про національну оборону, ухваленого у червні.

Йдеться про запровадження системи цивільного контролю над структурами безпеки та оборони, призначення цивільного міністра оборони, розділення посад головнокомандувача ЗСУ та начальника Генштабу, реформування служб безпеки.

"Важливо втілити цей закон про нацбезпеку. Для цього необхідно ухвалити інші документи. Це включатиме новий закон про парламентський наглядовий комітет, який буде здійснювати нагляд за службами безпеки та розвідкою в Україні. Це також включає новий закон про реформу СБУ, яка повинна бути реформованою", - зазначив на прес-конференції голова представництва НАТО в Україні Александер Вінніков.

Другим завданням є фактично відкриття шляху для поліпшення відносин з Угорщиною, яка заблокувала роботу Комісії Україна-НАТО через конфлікт щодо мовної статті українського закону про освіту.

"Члени альянсу закликали Україну втілити в життя рекомендації та висновки Венеціанської комісії (щодо закону про освіту. - Ред.), причому Україна заявила про свою готовність до цього", - говориться в заяві головуючого за підсумками засідання Північноатлантичної ради з Україною та Грузією.