Як ревнощі до минулого знищили мої стосунки. І як я дав собі раду

Ревнощі

Закарі Стокгілл зіпсував свої перші серйозні стосунки через нав'язливі думки про сексуальне минуле своєї партнерки. Однак знадобилося чимало часу, щоб зрозуміти, що в його проблеми є назва і це явище не дає спокійно жити тисячам інших людей.

На той час мені ледве виповнилося 20, і я вперше в житті закохався.

Одного вечора ми з дівчиною зайнялися тим, що роблять багато молодих пар на початку роману, - розпочали розмову про своє минуле. Мало-помалу вона перейшла на наші колишні стосунки.

У моїй голові наче вимикач клацнув.

Вона не сказала абсолютно нічого незвичайного, не ділилася жодними подробицями, які шокували б своєю винятковістю чи хоча б пікантністю. Проте щось таки змінилося.

Я більше не міг думати ні про що, крім її любовного минулого.

Я виріс у маленькому містечку на півночі канадської провінції Онтаріо.

Пропустити подкаст і продовжити
подкаст
Що це було

Головна історія тижня, яку пояснюють наші журналісти

Випуски

Кінець подкаст

Шлюб моїх батьків був прекрасним, ми з ними майже завжди чудово ладнали. В моєму дитинстві не було жодних ознак слабкого психічного здоров'я - ані депресії, ані тривожності, ані обсесивно-компульсивного розладу (ОКР).

Я обожнював жінок.

Вже на початку третього класу (а це, зауважте, вісім років) в мене було дві подружки! Але то, напевно, був один з небагатьох випадків, коли я зустрічався з двома одночасно. Загалом же мені подобались звичайні, типові стосунки старшокласників.

Потім я вступив до університету і вже на випускному курсі закохався в жінку, геть не схожу на інших. Вона була вродлива, надзвичайно розумна. Творча й допитлива естетка.

Та коли вона заговорила про минуле, мною оволоділо почуття, якого я ще ніколи не переживав.

Більшість із нас знають, що таке "нормальні" ревнощі. Ви можете відчути укол цього почуття, коли на вашого партнера зверне увагу хтось у барі, чи нашорошуєте вуха, коли в розмові частіше зринає ім'я якогось колеги.

Більшості людей також не подобається уявляти свого партнера в чужих обіймах, наприклад, з колишніми. Але мої відчуття кардинально відрізнялися.

Моє власне любовне минуле було, скажімо так, "строкатішим", ніж у неї. Але думка про те, що вона мала інтимні стосунки з кимось іншим, буквально не давала мені спокою.

Тоді я ще не знав, що це таке. Але мій тодішній стан часом називають "ретроактивними ревнощами". І в подальші роки мені судилося пізнати його значно краще.

Я прокручував у голові уявне кіно про свою дівчину в різних ситуаціях з ексом, і здавалося, що все це відбувається насправді, просто перед моїми очима. Було таке враження, наче вона мене зраджує.

Зненацька її минуле стало моїм теперішнім.

Я міг вчепитися за якусь незначну деталь, і уява роздмухувала навколо неї яскраву картину. Подумки я домальовував до неї ще трохи подробиць, і тоді з незначущих подій виростали цілі кіносценарії.

Якщо ми йшли кудись перекусити, я думав про те, чи бували вони з колишнім у тому самому ресторані. Ми проходили повз готель, і я раптом починав непокоїтися, чи вони, бува, не кохалися там колись.

Її стосунки з колишніми - ось перше, про що я згадував, прокидаючись вранці, й останнє, про що думав перед сном.

Велетенський підсилювач цієї проблеми - соцмережі. Там є журнал постів, коментарі й світлини з минулого твого партнера. І я поринув у них із головою.

Я перетворився на онлайнового детектива.

Прокручував старі фотки з тих часів, коли я ще її не знав, читав коментарі. Також намагався вирахувати певних людей, яку участь вони брали в її житті, чи не було в її минулому пригод, про які вона мені не розповідала.

Усе це я робив потайки, але це не могло не позначитися на наших реальних стосунках.

Зараз мені дуже соромно за ту поведінку.

Я постійно влаштовував дівчині допити. Нав'язував їй почуття провини за стосунки в минулому. Я був неймовірним лицеміром, зважаючи на те, що моє власне минуле було таким самим, як у неї. І контраст між нами був разючим: вона, здавалося, навіть не згадує про моє любовне минуле.

Їй було непросто все це витримувати. Спробуйте уявити, як це - коли ваш партнер постійно копирсається у вашому минулому. Та ще й нав'язує почуття провини, одержимий речами, які вже втратили свою важливість… незначними дурницями, які залишилися в минулому. Подіями, яких ти абсолютно безпідставно соромишся чи шкодуєш про них.

Попри це, моя колишня дівчина здебільшого була дуже спокійна і з любов'ю намагалася мене переконати, пояснити, що я посідаю особливе місце в її серці. І це допомагало - на якийсь час. Поки з новою силою не поверталися ті самі надокучливі думки й запитання.

Це перетворилося на зачароване коло: мене мучили небажані думки й цікавість, дівчина запевняла, що все не так, наставало тимчасове полегшення. А далі - знову по колу.

Так тривало кілька років, але врешті-решт стосункам настав кінець. І головну роль у його наближенні відіграли мої ревнощі.

Після розставання я ще довго відчував провину й сором. Я відтворював в уяві певні сцени нашого спілкування і весь аж зіщулювався.

Дурні сварки, непотрібні суперечки й тому подібне. Я носив у собі величезну провину за те, що поводився як справжній бовдур. Та людина просто не могла бути мною.

Звісно, то був я, але відчуття було таким, наче в мене вселилося набридливе бісеня. Можливо, це звучить занадто мелодраматично, але я справді відчував повну втрату самоконтролю.

Я виливав душу друзям і родичам, звертався навіть до психотерапевтів і психологів, але це не допомогло. Я бачив, що насправді мене ніхто не розуміє. Майже всі одностайно радили "заспокоїтися й жити далі".

Я почав гуглити фрази на зразок "одержимість минулим дівчини" та зрештою натрапив на термін "ретроактивні ревнощі" на інтернет-форумах. Люди гуглять на кожному кроці, але назви цього стану не знають. Цей термін досі не набув поширення.

Ті, хто страждає від ретроактивних ревнощів, часто потрапляють у пастку нав'язливих думок, болючих емоцій, нерозважливих та ірраціональних учинків і внаслідок цього починають себе ненавидіти.

Судячи з того, що я прочитав, багато психологів вважають, що цей стан можна віднести до спектру обсесивно-компульсивних розладів.

На тих інтернет-форумах я знайшов людей, які мені поспівчували. Проте здебільшого риторика була токсичною - в інтернеті багато чоловіків, які не люблять жінок.

Було там декілька таких, що виправдовували свою ревниву поведінку і використовували форуми для приниження жінок. Мене це турбувало.

Адже то було перше місце, де люди хоч якось розуміли, що мені довелося пережити, і я побачив там таке жахливе жінконенависництво, стільки негативу.

Інші люди на цих форумах вдавалися й до протилежних крайнощів. Для них кожен, хто не може змиритися з попередніми стосунками свого партнера, - погана людина, що чинить нерозумно. Я з цим не згоден.

Я не зміг знайти для себе готову спільноту однодумців і вирішив, що ситуацію треба якось виправляти.

Спочатку я хотів відновити душевну рівновагу, тому став їздити на медитаційні ретрити й почав вивчати буддизм. То був вагомий крок до приборкання свого егоїзму.

А потім я розпочав власне велике дослідження.

Після цього я завів блог, а далі написав книжку. Але видав її під псевдонімом, бо почуття провини все ще не відпускало. А коли книжка викликала великий резонанс, я створив онлайн-курс.

Сьогодні вже існує інтернет-спільнота, куди люди можуть звернутися по допомогу і поради щодо того, як впоратися з цим станом.

Мене здивувало, що мій сайт відвідує так багато людей - більш ніж 120 000 за минулий рік, майже з усіх країн світу. І приблизно половина з них - жінки.

Раніше я думав, що ретроактивні ревнощі - це стан, притаманний лише чоловікам та гетеросексуальному чоловічому его. Але це не так. До мене звертаються гетеросексуальні жінки, лесбійки, геї - люди абсолютно різного віку, від підлітків до майже 80-річних.

Також я отримую багато імейлів від жителів Саудівської Аравії та Індії, країн, де люди загалом не звикли відверто говорити про сексуальні проблеми. А коли я почав записувати відео для YouTube, реакція стала ще бурхливішою.

Партнери людей, що страждають на ретроактивні ревнощі, надсилають мені сповнені смутку листи, запитують, що вони можуть зробити, аби допомогти партнерові подолати цю проблему.

Але я завжди наголошую на тому, що насправді цю проблему має розв'язувати їхній партнер, а не вони. Я добре знаю це з власного досвіду. Моя дівчина, хоч як намагалася, не змогла вилікувати мене від ретроактивних ревнощів.

Якщо хтось, читаючи ці рядки, впізнає себе, то насамперед я хочу сказати: "Не думайте, що з цим станом вам доведеться жити завжди. Це не так".

Позбутися ретроактивних ревнощів цілком реально. Живий доказ цьому - я, а також та маленька армія колишніх страждальців, що живуть у різних куточках земної кулі.

Але, кажучи словами моєї колишньої, це довга історія. Між нами відбулося кілька непростих розмов, проте, якщо коротко, то тепер у нас усе добре. Я вважаю її своїм другом, і думаю, що так само вона ставиться до мене.

Згадуючи минуле, я не можу уявити собі життя без цих стосунків, життя без неї. Вона надихнула мене розвиватися в таких напрямках, про які я навіть подумати не міг.

Амманда Мейджор, психолог-консультант, служба консультування пар Relate

У нашій консультаційній практиці справді трапляються випадки фіксації на минулих статевих стосунках партнера.

Ревнощі - це загальновизнана проблема. Однак цей тип ревнощів дещо відмінний від інших.

Людині здається, що вона має спогади про події, яких не бачила, ніколи не брала в них участі. Це часто призводить до обсесивного циклу думок та нестримного бажання дізнатися "правду" про те, що "сталося насправді" між партнерами та їхніми колишніми коханцями.

Зрештою вони починають мордувати себе та своїх партнерів, а в деяких випадках це може призвести й до насильства в стосунках.

Якщо ви людина, яку мучать нав'язливі думки про минуле, чи стали об'єктом таких думок, я рекомендую звернутися по допомогу і підтримку до професіонала.

Записала Мега Моган

Ілюстрації Кейті Горвіч