"Ми такі ж люди, як і всі": історії ромів, які ламають стереотипи

Копирайт изображения Сергій Моргунов
Image caption Ромський правозахисник Юліан Кондур - юрист, що навчався у європейських вишах

Вони працюють у бізнесі та на держслужбі, платять податки, вчаться за кордоном та вільно володіють іноземними мовами. BBC News Україна розповідає п'ять історій успіху українських ромів.

В Україні проживає від 200 до 400 тисяч ромів. Значна їх кількість постає перед серйозними труднощами, коли йдеться про інтеграцію в суспільстві.

Такі дані в квітні оприлюднили ромські громадські організації та Ірина Суслова, депутат Верховної ради і голова підкомітету з питань гендерної рівності і недискримінації.

За цією інформацією, приблизно 40% ромів не мають документів, а це ускладнює отримання освіти, медичних послуг та працевлаштування. З них приблизно 5 тисяч досі ведуть кочове життя.

Кочовий спосіб життя ромів часто викликає несприйняття в українському суспільстві. Їм часто закидають крадіжки та жебракування.

Ромське питання особливо загострилося в останні місяці, коли націоналістичні організації пішли у наступ проти незаконних поселень ромів, посилаючись на бездіяльність правоохоронців.

Під час нападу на ромський табір у Львові навіть вбили одну людину і ще четверо були поранені. Поліція відкрила справу.

Однак, попри поширені в українському суспільстві стереотипи щодо ромів, багато з них успішно інтегрувалися в суспільство.

За даними ромських громадських організацій, 38% ромів мають роботу. Вони платять податки, займають хороші посади, обираються в органи державної влади та отримують освіту.

BBC News Україна розповідає п'ять історій таких ромів.

"У мене умови були часом кращі, ніж у більшості однолітків"

Іван Коржов, керівник регіонального відділення міжнародної IT-компанії Infopulse, Львів, 27 років.

Копирайт изображения Андрій Рошковський

У типового представника українського середнього класу, менеджера Івана Коржова стереотипи щодо ромів, які панують в українському суспільстві, викликають усмішку.

Він каже, що виріс у сім'ї, де освіту й успіх цінували понад усе. Розповідає, що в приклад йому ставили дідусів: в обох була вища освіта, один працював машиністом в поїздах далекого сполучення, а інший - керівником контрольно-ревізійного управління при Північнокавказькій залізній дорозі.

"У мене умови були часом кращі, ніж у більшості однолітків, - каже пан Коржов. - З чотирьох років я ходив на англійську та астронавтику. Ніколи не йшлося про те, що я не маю вчитись, чи повинен десь на ринку торгувати. Батьки завжди намагалися дати мені щось краще".

Майбутній керівник IT-компанії здобув вищу освіту, займався громадською діяльністю, а згодом вивчав управління проектами.

Каже, що після Євромайдану вирішив, що хоче "змінити щось в країні" і пішов працювати до Львівської міської ради. Починав з найнижчої посади у відділі соціальної роботи, але вже за два роки очолив управління IT, займався запровадженням електронного урядування та проектом "Smart city". А в 2017 році очолив регіональне представництво компанії Infopulse у Львові.

Втім, Іван Коржов каже, що ці успіхи не змогли повністю захистити його від побутової дискримінації.

"Іноді друзі чи знайомі могли пожартувати, типу: "Де мій телефон? Може, цигани вкрали?", - згадує він. - Звісно, це друзі, але такі жартики в будь-якому разі неприємні. Неприємно, що в наших головах автоматично спрацьовує: якщо хтось щось вкрав, це обов'язково має бути ром".

Неприємні інциденти траплялися навіть в університеті, зізнається пан Коржов. І цитує фразу, якою шокував його кілька років тому один з викладачів під час лекції про національні меншини: "Роми є і зараз. І якщо деякі, як ми і звикли, жебракують на вулиці чи крадуть, то інші - більш панського вигляду - торгують наркотиками".

"Я сидів на парі і ніяк не міг зрозуміти, до кого ж мені себе віднести? Красти я не вмію, жебракувати теж, наркотиками наче не торгую. Наче вчуся, наче студент, - обурюється пан Коржов. - Мене цей момент дуже зачепив. Я встав з місця і мав довгу розмову з викладачем. Він потім вибачився, що для мене було важливо".

Обурюють львів'янина також останні драматичні події в Україні, в тому числі напади на ромів.

Найкращий рецепт для адаптації та інтеграції ромів - не агресія, а освіта, вона дозволить зламати всі стереотипи і забути про дискримінацію, підкреслює пан Коржов.

"Відбувається соціалізація, люди спілкуються, виходять зі свого закритого середовища, - пояснює він. - А це дає доступ до адекватної роботи. Люди не будуть випрошувати гроші, якщо будуть працювати на нормальній роботі і добре заробляти".

"В школі я завжди була лідером і не мала жодних комплексів"

Олена Кругляк, вчителька, Запоріжжя, 53 роки.

Копирайт изображения Олександр Лаба

Олена Кругляк - вчителька з майже 30-річним стажем. Свою ромську національність вона ніколи не приховувала.

"В школі я завжди була лідером, у мене була золота медаль, і я не відчувала ніяких комплексів, - підкреслює вона. - Коли на своїх лекціях я говорю про толерантність і терпимість, завжди додаю, що я за національністю циганка, мій дід - чистокровний циган, який навіть кочував з родиною. І це позитивний приклад для моїх студентів".

Коли її діду було два роки, розповідає пані Кругляк, його батьки купили в Запоріжжі дім, припинили кочувати та осіли. А вже наступне покоління здобуло вищу освіту. Дядько пані Кругляк став директором магазину, тітка - вчителькою, а мама 54 роки пропрацювала в Бюро технічної інвентаризації.

За освітою пані Кругляк - вчитель російської мови та літератури. Пізніше вона перепрофілювалася у вчителя зарубіжної літератури.

"Право викладати українською мовою мені довелось доводити", - підкреслює вона.

Запевняє, що з дискримінацією в чистому вигляді ніколи не стикалася.

"Мене приймали такою, як я є, - каже пані Кругляк. - Коли дізнавались, що я циганка, спершу було якесь неприйняття, але після більш близького знайомства, це мінялося".

Напади на ромів у Києві та Львові жінку шокували, але не тому, що йшлося саме про ромів.

"Це живі люди, - каже вона. - Як всі люди, вони мають право на життя, на освіту. Неважливо, якої вони національності. Так само як і злодії є серед всіх національностей - крадуть і росіяни, і українці, і французи, і англійці".

"Рішення батька вчитись родина сприймала як бунт"

Юліан Кондур, правозахисник, проектний координатор фонду "Чіріклі", Київ, 24 роки.

Копирайт изображения Сергій Моргунов
Image caption Ромський правозахисник Юліан Кондур - юрист, що навчався у європейських вишах

Юліан Кондур останні три роки вчився та працював за кордоном. За цей час він настільки звик говорити англійською мовою, що під час розмови періодично збивається, добираючи українські відповідники англійським словам.

За освітою пан Кондур юрист. Навчався в Києві, потім в Будапешті в Центрально-Європейському університеті та в університеті Тарту в Таллінні. Працював у штаб-квартирі ОБСЄ у Варшаві, де спеціалізувався на проблемах ромів, а після повернення в Україну постійно співпрацює з фондом "Чіріклі", який також опікується ромами.

Правозахисна діяльність завжди була для нього пріоритетом, каже пан Кондур. Його родина займається питаннями ромів з 90-х років.

Він розповідає про труднощі, які довелося пережити його родичам.

Батько Юліана Кондура народився у ромському таборі в 1951 році, у "великій традиційній родині".

Вже з шести років він, як годилося, працював у кузні. Але хотів вчитись, і попри спротив сім'ї, закінчив не тільки школу, а й вивчився на хореографа в Києві.

І повернувся в рідне містечко Кілія на Одещині вже художнім керівником в місцевий будинок культури.

"Рішення батька вчитись родина сприймала як бунт, - каже пан Кондур. - Але, коли він повернувся, коли до нього стали звертатись на ім'я та по-батькові, вони змінили свою думку. Його дуже поважали, і сім'я побачила в цьому сенс".

Такі маленькі сімейні революції, зрештою, привели родину до процвітання, переконаний правозахисник. І таких "революцій" має стати більше.

За його словами, ромська спільнота досить закрита, деякі традиції сильно обмежують саморозвиток, особливо дівчат.

"Наприклад, сім'я для ромів завжди була в пріоритеті, і це добре. Але, коли культ сім'ї призводить до ранніх шлюбів, можливо, це не завжди добра ідея, - пояснює Юліан Кондур. - Спершу краще подбати про себе, дати собі раду. Я для себе так і зробив".

Активіст також закликає опиратись дискримінації, навіть на побутовому рівні. Сам він, попри свої успіхи, стикався з нею неодноразово. Спершу в школі від однолітків, а пізніше вже в університеті.

"Якось на лекції викладач дуже грубо зробив мені зауваження: "Циган, що ти там робиш? Чому мене не слухаєш?". Я встав і сказав, що мене це ображає, - згадує хлопець. - Потім я пішов до декана і розповів про ситуацію. А декан тільки запропонував мені самому вибачитись. Звісно я цього не зробив".

"Я був одним з перших ромів, який виїхав закордон і представляв українську радянську державу"

Юрій Мандич, голова Федерації дворового футболу Ужгорода, депутат Ужгородської міської ради, 46 років.

Копирайт изображения Ніколетта Мандич

Юрій Мандич - в минулому успішний закарпатський футболіст. У 1985 році його визнали найкращим вихованцем закарпатської області та навіть включили до юнацької збірної Української РСР.

"Думаю, я був одним з перших ромів, який виїхав закордон і представляв українську радянську державу", - з гордістю згадує він.

Каже, що займатись спортом та закінчити школу заохочували батьки. Для традиційної ромської родини, з якої вони походили, це було неабияким викликом.

Юрій Мандич згадує, що в сім'ї тата було вісім дітей, а мама мала шість сестер. Але молоде подружжя від початку вирішило жити інакше. Вони уклали офіційний шлюб, відповідно до закону, народили лише одну дитину і зробили все, щоб вона отримала належну освіту.

"В родині були свої стереотипи. Вони вважали, що є робота для ромів, і більше лізти нікуди не треба, все одно не вдасться, - каже пан Мандич. - Коли інші діти гуляли, я робив домашнє завдання. Родичі дорікали мамі й татові: "Що ви його мучите? Це у вас що, президент буде?". А мама відповідала: "Може, і президент".

В 90-х Юрій Мандич почав займатися бізнесом, з 2000 року - займався громадською роботою, в тому числі допомагав малозабезпеченим ромам, а в 2010 році вперше став депутатом Ужгородської міської ради.

Окрім політичної діяльності, Мандич вже кілька років очолює "Авангард" - найбільший стадіон Закарпатської області.

Копирайт изображения Юрій Мандич
Image caption Син Юрія Мандича тренує дітей, в тому числі ромів, на ужгородському стадіоні

Він також продовжує займатись футболом, але вже як тренер та голова Федерації дворового футболу Ужгорода.

Серед підопічних Мандича близько 60 дітей від 6 до 16 років, в тому числі роми та діти з малозабезпечених сімей. Для багатьох з них футбол став інструментом для інтеграції в суспільстві та містком до кращого життя.

"Ми забираємо дітей з вулиць, залучаємо до змагань, - пояснює він. - Ромські діти до п'яти років говорять виключно ромською мовою, і потім їм важко дається навчання. Виявилось, що на футболі, спілкуючись з українськими дітьми, вони набагато швидше опановують українську. Це готує їх до школи".

Завдяки футболу діти, а слідом за ними і їхні батьки, бачать позитивні приклади. Саме це підштовхує їх до руху вперед, переконаний пан Мандич.

"Ми нічим не відрізняємось. Ми такі ж люди, як і всі"

Олена Вайдалович, студентка, координаторка ромської молодіжної ініціативної групи Romaathome, Київ, 22 роки.

Копирайт изображения Open Ukraine.org

Олена Вайдалович каже, що з дискримінацією стикалася з самого дитинства.

За її словами, починалося це з цілком невинних стереотипів, на кшталт запитань: "А правда, що роми всі гадають? А ти можеш нам поворожити?". Але бували і справді неприємні інциденти.

"Якщо в когось щось зникло, то очевидно, що всі подумають на мене, бо кому ж ще красти?! -обурюється вона. - Тоді я думала, що краще приховувати свою національну ідентичність і часто вигадувала, коли мене питали".

В більш дорослому віці пані Вайдалович змінила свою позицію. Вона не лише перестала приховувати свою національність, але й вирішила боротись з дискримінацією та стереотипами сама.

Зараз вона навчається на юридичному факультеті Київського університету ім. Тараса Шевченка, займається правозахисною діяльністю та проходить стажування в Міністерстві молоді та спорту. Причому позицію інтерна вона виборола на всеукраїнському конкурсі від Кабінету міністрів.

У активістки чітке бачення, як вирішувати ромське питання. На її думку, починати треба з масової паспортизації ромів. Крім того, слід налагодити роботу поліції, щоб не допустити нових нападів на ромські громади, та зробити все для забезпечення освітою ромських дітей.

Вона вважає, що більшість стереотипів та ворожість до ромів в українському суспільстві - від "незнання і несправедливих узагальнень".

"Чомусь забувається, що серед ромів є велика кількість людей, які працюють на різних посадах, у різних професіях. Ми сплачуємо податки, допомагаємо іншим людям, не тільки ромам. Ромські хлопці гинуть в зоні АТО", - підкреслює активістка.

І додає: "Ми нічим не відрізняємось. Ми такі ж люди, як і всі. Ми хочемо бути повноцінними громадянами нашої держави, де ми народилися і виросли. Нам просто потрібно трішки більше часу для змін, потрібна державна допомога і розуміння".

Хочете отримувати найважливіші статті в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Новини на цю ж тему