Як віспа вбила свою останню жертву

жінка Копирайт изображения OTHER
Image caption Джанет Паркер працювала фотографом у Бірмінгемській медичній школі

Обережно, стаття містить фото хворих людей!

Влітку 1978 року зафіксований останній відомий випадок віспи, який забрав життя 40-річної Дженет Паркер, медичного фотографа. Яким же ж чином хвороба, яка на той час вважалася викорененою по всьому світу, спалахнула у другому найбільшому місті Британії?

11 серпня 1978 року Дженет Паркер відчула, що їй недобре.

У наступні кілька днів стан пані Паркер - медичного фотографа з кафедри анатомії медичного факультету Бірмінгемського університету - різко погіршав. На спині, руках, ногах і обличчі з'явилися непоказні червоні плями.

Викликали лікаря, який діагностував вітрянку.

Втім, мати пані Паркер Гільда Віткомб не повірила лікарю. Її дочка перенесла вітрянку у ранньому дитинстві, а великі пухирі, що з'являлися в неї на тілі, були зовсім інакші.

Краще їй не ставало, тож 20 серпня жінку госпіталізували до інфекційної лікарні Кетрін-де-Барнс, що у Солігаллі.

Копирайт изображения KEYSTONE-FRANCE/GETTY
Image caption Англійські діти під час вакцинації від віспи у 1962 році

На той час пані Паркер настільки ослабла, що не могла навіть стояти на ногах без допомоги.

"Пам'ятаю, я подумала, що виглядає вона дуже кепсько. Висипи були жахливі", - пригадує професор Дебора Сіммонз, яка першою з медперсоналу оглянула пані Паркер.

"Тоді вважалося, що віспи у світі вже нема".

Лише після детального огляду у нотатках пані Сіммонз з'явилося страшне слово "варіола" - наукова назва віспи. Невдовзі найгірші страхи лікарки підтвердилися.

Натуральна віспа, останній випадок якої був зафіксований у 1977 році у Сомалі, раптом повернулася.

Ця хвороба знайома людству вже тисячі років і вселяла страх по всьому світові, вбиваючи близько третини інфікованих.

Копирайт изображения SMITH COLLECTION/GADO/GETTY IMAGES
Image caption Електронна мікрофотографія вірусу віспи

Лише у ХХ столітті від неї померло близько 300 млн людей.

У тих, хто перехворів і вижив, зазвичай лишалися на шкірі відмітини - віспини.

Для усунення хвороби провели світову кампанію з вакцинації, очолену Всесвітньою організацією охорони здоров'я (ВООЗ), і станом на початок 1970-х рр. віспа траплялася дуже рідко.

У 1978 році ВООЗ якраз збиралася офіційно проголосити, що віспи у світі більше немає.

Копирайт изображения ALASDAIR GEDDES
Image caption Професор Аласдер Геддес працював консультантом з інфекційних хвороб у госпіталі Бірмінгема

І де її ніяк не чекали, то це у Великій Британії. Протягом п'яти років до випадку пані Паркер тут ніхто вже не хворів на віспу. Тож новина про повернення цієї хвороби викликала сильний міжнародний резонанс.

"Це був шок. Віспу майже проголосили побореною - було вже відомо про такі плани", - каже професор Аласдер Ґеддес, який на той час був консультантом з інфекційних захворювань у лікарні Східного Бірмінгема.

"Цієї хвороби дуже боялися. Не тільки у Бірмінгемі, а й в уряді, і у ВООЗ була паніка - невже віспа повернеться?"

Почувши новини з Бірмінгема, ВООЗ вирішила зробити усе, щоб усунути ризики. Разом із ЗМІ, представники цієї організації заполонили місто.

"Дуже-дуже швидко тут з'явилася спершу британська, а тоді й міжнародна преса", - каже пан Ґеддес. Це стало "великою міжнародною проблемою".

Копирайт изображения A GEDDES/H MORGAN
Image caption Великі плями зявились на ногах, спині та обличчі Джанет Паркер

"Приїхало багато посадовців з ВООЗ. Ясна річ, вони були занепокоєні".

"Інкубаційний період віспи досить довгий - близько 12 днів. Тож нам довелося близько двох тижнів хвилюватися, чи не з'являться нові випадки".

Медики взялися за рішучі дії - передусім, вакцинували й помістили під карантин найближчих до пані Паркер осіб.

Боячись, що хвороба пошириться далі, посадовці докладно розпитали чоловіка Дженет - Джозефа Паркера - та її батьків Гільду і Фредеріка Віткомб про всі нещодавні справи їхньої родини.

Схожим профілактичним процедурам піддали всіх, хто мав контакт з пані Паркер - сантехніка, що приходив лагодити їй умивальник, персонал лікарні, лікарняного капелана та лікарів амбулаторії, які консультували її ще до госпіталізації.

Копирайт изображения OTHER
Image caption Професор Генрі Бедсон, який очолював лабораторію віспи в медичній школі, був "вкрай пригніченим" через спалах віспи

Станом на 28 серпня, лише через два тижні після того, як у пані Паркер з'явилися ознаки хвороби, понад 500 людей отримали екстрену вакцинацію.

Та у всіх на думці було одне питання: як вона заразилася?

На той час на медичному факультеті Бірмінгемського університету (де працювала пані Паркер) діяла лабораторія з дослідження віспи - одна з небагатьох, уповноважених ВООЗ. Начальником лабораторії був професор Генрі Бедсон.

Того ж вечора, коли в пані Паркер діагностували віспу, професор Бедсон допомагав професору Ґеддесу дослідити її аналізи.

"Генрі, що ти там бачиш? - спитав я, але він не відповів, - пригадує пан Ґеддес. - Тоді я легенько відсунув його від мікроскопа й зазирнув туди сам. Я побачив крихітні цеглинки - типовий вигляд вірусу віспи".

Копирайт изображения GETTY IMAGES/MEDIA FOR MEDICAL
Image caption Програму глобальної вакцинації ініціювала Всесвітня організація охорони здоров'я

"Генрі був нажаханий, адже не лишалося сумнівів, що вірус якимсь чином утік з лабораторії та заразив пані Паркер".

"Гадаю, щойно він це побачив, як усе зрозумів. Він знав, звідки прийшов вірус і що буде далі", - каже професор Сіммонз.

"За таких обставин, звідки ще він міг узятися? Була ще теорія, що вірус проникнув у вентиляційну систему, але якщо так, чому захворіла лише одна жінка?"

Всі погляди зійшлися на панові Бедсоні, каже професор Марк Поллен, автор книжки "Останні дні віспи: бірмінгемська трагедія".

49-річний професор - всесвітньо визнаний експерт з віспи - почувався "вкрай пригнічено".

"Журналісти ходили натовпом, а під будинком Бедсона розклали табір. Але ж він був справжнім героєм - старався, як тільки міг, аби звільнити світ від віспи", - каже професор Поллен.

Час ішов, пані Паркер лишалася в ізоляції, але її стан поступово погіршувався.

Копирайт изображения EDUCATION IMAGES/GETTY IMAGES
Image caption Хворий на віспу з сильно враженим обличчям та руками

Вона майже осліпла на обидва ока через виразки, а крім того, лікарі діагностували у неї ниркову недостатність.

З часом розвинулося ще й запалення легень, і пані Паркер перестала говорити.

5 вересня, коли вона була в лікарні, помер її 77-річний батько Фредерік. Причиною смерті став серцевий напад, вочевидь викликаний переживаннями за хвору дочку. Втім, оскільки він був на карантині, автопсію не проводили, боячись зараження віспою.

Дізнавшись про цю першу, бодай непряму, жертву віспи, професор Бедсон наступного дня пішов у комору біля свого будинку у бірмінгемському передмісті Гарборн і наклав на себе руки.

Він лишив записку з такими словами: "Мені шкода, що я обманув довіру, з якою мої друзі та колеги ставилися до мене і моєї роботи".

П'ятьма днями пізніше, 11 вересня о 3 год. 50 хв. померла пані Паркер.

Копирайт изображения SOLIHULL METROPOLITAN BOROUGH COUNCIL
Image caption Джанет Паркер ізолювали у спеціальному госпіталі, де вона померла

Хвороба забрала свою останню жертву.

Мати пані Паркер мала "дуже слабкі прояви віспи" (словами пана Ґеддеса), і 22 вересня її виписали з лікарні здоровою.

Вона не потрапила на похорон ні чоловіка, ні дочки.

16 жовтня 1978 року Бірмінгем оголосили "вільним від віспи"; проте ніхто так і не дав вичерпної відповіді на питання про те, як саме пані Паркер заразилася.

У жовтні 1979 року троє суддів магістратського суду Бірмінгема закрили справу про те, що персонал Бірмінгемського університету нібито порушив "Закон про безпеку на робочому місці" - "за браком доказів".

Таким чином професора Бедсона реабілітували.

Копирайт изображения BIRMINGHAM MAIL/LIBRARY OF BIRMINGHAM
Image caption Повідомлення про останню жертву віспи у газеті

У 1980 році на замовлення уряду провели ще одне дослідження цієї справи, висновки якого опубліковані у "Звіті Шутера" (за прізвищем керівника дослідження). Пані Паркер "поза сумнівом" заразилася віспою у лабораторії, вирішили науковці.

Вірус міг перекинутися на неї одним із трьох шляхів: повітряним через вентиляційну систему, через особистий контакт або через контакт із зараженим обладнанням.

Однак теорія, що вірус поширився через вентиляцію "не видавалася ймовірною нікому з тих, хто володів інформацією", каже професор Поллен.

"Чому ж вона померла, чому хвороба так її підкосила?"- досі дивується професор Сіммонз.

Втім, вона додає: "Якщо 40 років тому нам не вдалося дізнатися, що саме сталося, зараз воно вже не проясниться".

З часом "життя повернулося у звичне річище", каже пані Сіммонз.

Копирайт изображения HULTON ARCHIVE/GETTY
Image caption Ілюстрація, на якій зображена перша вакцинація від віспи англійським фізіологом Едвардом Дженнером у 1796 році

До сьогодні, спалахів віспи більше не було.

У 1980 році, через два роки після смерті пані Паркер, посадовці офіційно заявили, що віспи у світі більше немає. Ця хвороба скорилася медицині.

Це був найперший приклад того, як увесь світ об'єднався, щоб подолати інфекційну хворобу.

Таке визначне досягнення стало можливим завдяки співпраці багатьох країн.

Як каже професор Лоуренс Янг з медфакультету Університету Ворика: "Ця хвороба трагічно позначалася на людському житті - руйнувала його, спричиняла каліцтво. Те, що ми перемогли віспу і зуміли її викорінити, - величезне досягнення".

Едвард Дженнер - лікар, який винайшов вакцинацію від віспи

Копирайт изображения Getty Images
Image caption Едвард Дженнер запровадив вакцинацію від віспи у 1796 році

Едвард Дженнер - англійський науковець, який жив у XVIII столітті. Він розробив найпершу у світі вакцину - від віспи.

У 1796 році Дженнер помітив, що доярки, які хворіли на коров'ячу віспу, потім майже ніколи не заражалися віспою натуральною. Коров'яча віспа дуже схожа на натуральну, але менш небезпечна.

Тоді він зібрав гній з пустул від коров'ячої віспи на руках однієї з доярок і навмисне інфікував ним маленького хлопчика.

Хлопчик ненадовго захворів, але потім одужав і виробив стійкість проти зараження як коров'ячою, так і натуральною віспою. У майбутньому Дженнер зробив кілька спроб його інфікувати, але безрезультатно.

Отже, Дженнер найпершим у світі провів вакцинацію від інфекційної хвороби.

Автор додаткового матеріалу - Ліза Райт.

Новини на цю ж тему