"Ми хочемо, щоб українці заговорили фразами із "фільму Жадана"

Ваш пристрій не підтримує відтворення мультимедійних файлів
Режисер Ярослав Лодигін вважає, що через фільм "Дике поле" багато українців вперше "потраплять" на красивий степовий Донбас. Кадр з фільму

8 листопада відбудеться прем'єра українського фільму "Дике поле" за романом Сергія Жадана "Ворошиловград".

Історію про захист свого на Сході знімали за кілька десятків кілометрів від лінії фронту.

Половину бюджету фільму профінансувало "Держкіно", іншу збирали з усього світу - 40 тисяч євро навіть дали швейцарці.

Про роль, яка дісталася у фільмі Жадану, подорож на інший Донбас і про те, чому історії про рейдерство близькі всім, режисер фільму Ярослав Лодигін розповів в інтерв'ю BBC News Україна.

ВВС Україна: Фільм "Дике поле" знятий за відомою книгою відомого автора …

Ярослав Лодигін: Найкращою українською книгою десятиліття за версією ВВС Україна.

ВВС Україна: Це створює певні очікування для тих, хто її читав, певний тиск. Як вам з цим працювалося?

Копирайт изображения facebook.com/pg/thewildfields
Image caption Постер фільму "Дике поле". У головних ролях Олег Москаленко і Олексій Горбунов

Я.Л.: Я розумію і усвідомлюю очікування людей, які читали книгу. Але жодного тиску на себе не відчуваю. Я давно собі дозволив робити помилки. Зрештою, це просто фільм. Найгірше, що може статися (але цього не буде) це просто дві години люди подивляться, а потім забудуть.

ВВС Україна: Для тих, хто не читав "Ворошиловград" і сприйматиме фільм, просто як фільм, з чистого листа, ця історія вона про що?

Я.Л.: Це таке пригодницьке кіно, східний варіант вестерну, істерн. Історія про вимушене повернення додому 30-літньої людини на ім'я Герман. Він повертається у своє маленьке містечко на Донбасі, де зник кудись його брат, а бізнес, яким він займався, ця стара, іржава заправка на пагорбі на виїзді з міста, знаходиться під серйозною рейдерською атакою місцевих, так званих, кукурудзників.

Стикаючись з цим, наш головний герой має вирішити, чи треба йому у цю боротьбу входити, чи треба захищати це, начебто не його місце, а разом з тим і людей, які там працюють, друзів, і простір навколо? Чи воно того вартує?

Про це і наша історія - про захист свого, про момент, коли до тебе приходять і на твоє кажуть, що це моє, поділись або віддай.

Ми все ще продовжуємо жити в країні, де поняття власності розмите, і не всі ми навчилися захищати своє: і у персональному масштабі - свій двір, бізнес, друзів і у великому масштабі. У нас не всі люди в країні погоджуються з тим, що Донбас треба захищати, що Крим треба захищати.

Тому ця історія про те, що є твоїм, що є твій дім і що треба робити, коли хтось хоче у тебе його відібрати.

Копирайт изображения facebook.com/pg/thewildfields
Image caption В основі роману і фільму історія про рейдерське захоплення заправки на Донбасі

ВВС Україна: Цей фільм може змінити те ставлення, яке ви описали, до Донбасу?

Я.Л.: Я не знаю, мені важко сказати. Але точно, що більшість людей через цей фільм вперше "потраплять" на Донбас, побачать його через красивий погляд Сергія Михальчука, нашого великого оператора.

Це буде така безкоштовна і безпечна екскурсія у дуже красиві місця степового, не індустріального Донбасу.

Більшість людей там ніколи не були, і бачили Донбас лише в новинах.

ВВС Україна: Зйомки проходили за кілька десятків кілометрів від лінії фронту у місті Старобільськ з його дорогами і інфраструктурою. Як відбувався знімальний процес, з якими перепонами ви стикалися?

Я.Л.: Ми стикалися з тим самим, з чим стикаються люди, які там живуть, або які хочуть туди чомусь потрапити. Туди важко доїхати, важко перемістити велику кількість техніки і людей, які потрібні для зйомок.

Це місто відчуває себе островом. Там немає залізничного сполучення, його обрізали після війни. Немає авіасполучення, а колись туди з Києва за 40 хвилин долітав літак. Єдиний спосіб туди доїхати - через два чи три блокпости, пригальмовуючи і у так довгій дорозі. До Харкова ви їдете 4-5 годин і, а потім ще з Харкова стільки ж, або всі 8 годин. А дороги розбиті. Це найбільша складність.

Копирайт изображения facebook.com/thewildfields
Image caption Кадр зі зйомок

Це все ще зона АТО. У нашому фільмі було багато зброї, щось вибухало, щось стріляло. Нам потрібно було багато чого привезти, показати, що це муляжі, що вибухівка безпечна. А це все дозволи, обмеження у спецефектах, бо ти не можеш все привезти.

Наприклад, потрібно було підняти у повітря кукурудзник Ан-2, який є у романі Жадана. Ми його знайшли. Але знімальний день припав на 24 серпня і місцеве СБУ нас попередило, що піднімати щось у повітря небезпечно. Бо хтось з того боку може подумати, що буде чудовий подарунок - збити літак в зоні АТО у такий день. Епізод з літаком знімали у Київській області.

ВВС Україна: Розкажіть про реакцію місцевих у Старобільську на ваші зйомки, на книжку, що вам говорили?

Я.Л.: Коли ми вперше приїхали у розвідку у 2013 році, я зрозумів, що у Старобільську не так багато людей читали Жадана, хоча це їхній земляк.

Було багато людей, які не читаючи, вважали, що це якийсь маргінальний літератор. Це ставлення змінювалося. Коли приїхала знімальна група і були актори, яких знають старобільчани - Георгій Поволоцький, Олексій Горбунов, то вони подумали хм, а шо ж там таке Жадан написав? І за деякий час купити книжку у місті стало неможливо.

Коли люди зрозуміли, що ми знімаємо кіно про рейдерське захоплення бензоколонки, яке насправді сталося у 90-ті роки у Старобільську, я стикнувся з цікавою реакцією. Величезна кількість різних людей до мене приходили і говорили: "На самом деле не так все было", "заправка стояла не там", "это брат Жадана отжал заправку" або "меня зовут Герман".

Виявилося, що це близька місцевим історія. В нашій країні велика кількість людей проходили в тій чи іншій формі історію рейдерства - коли хтось приходив до їхніх батьків, друзів і щось намагався віджати.

Ще одна реакція, яку я запам'ятав, це коли люди щиро не розуміли, навіщо ми до них приїхали, бо що ж там у Старобільську можна цікавого знімати.

Люди втратили змогу бачити, що живуть у дуже красивому місці, що їхнє місто - це унікальний архітектурний пам'ятник, особливо якщо його доглянути. Бо такого ансамблю купєчеського міста кінця ХІХ-початку ХХ століття, який зберігся, у нас в Україні немає. Те, що називалося в російській літературі "уездный город N", класичне містечко. Про нього писали Ільф і Петров у своїх "12 стільцях".

Коли ми знімали у Старобільську, міст був на ремонті і замість 10 хвилин до місця зйомок їхали всі 40, через ями і пил. А місто так кожен день їздить на роботу, дивлячись не навколо, а під капот, щоб не в'їхати в яму. Звичайно, коли ми так їздимо, то не любимо місто, в якому живемо. І так в оточенні цих всіх поганих доріг, не помічаючи краси, живе вся країна.

ВВС Україна: У романі є кілька цитат, які стали відомими: "Всі ми хотіли стати пілотами. Більшість із нас стали лузерами", "Захищай своє", чи залишили ви їх у фільмі?

Я.Л.:Так, сценарій і фільм - це така цитатообільная історія. У фільмі це буде. Ми зараз тестуємо телеграм-бот, який є голосом "Дикого поля" і використовує цитати з роману. З ним цікаво розмовляти, особливо жалітися на життя.

Взагалі в якийсь момент знімальна група почала говорити цитатами зі сценарію. Мені б хотілося, щоб якісь з них увійшли у щоденний культурний словник українця.

Під час наших зйомок ми, говорячи словами пастора з роману, покладалися на Божий промисел і хмари проходили повз нас.

Коча у фільмі говорить: "Я уже слишком стар для этого говна". Я думаю, що таку футболку треба мати кожному, хто трохи вийшов з віку вечірок, але все ще на них ходить. Або Травма говорить рейдерам, коли йому показують витяг комунальників, що, мовляв, вам треба залишити територію, а він каже: "А мы клали на комунальників". Мені здається, що це актуальна фраза для нашої країни.

ВВС Україна: Як вам вдалось залучити до фільму Олексія Горбунова ("Стиляги", "12", "Графиня де Монсоро")?

Копирайт изображения facebook.com/pg/oleksiy.gorbunov.official
Image caption "Не можна здавати своїх. Не кошерно", - каже у фільмі пастор, якого зіграв Олексій Горбунов

Я.Л.: Коли Олексій Горбунов вирішив припинити зйомки в Росії і повернутися до України, я думаю, він зіткнувся з реаліями кінопроцесу, бо тут мало чого знімають цікавого.

Можливо, він зрозумів, що роботи для нього не так вже і багато, і що треба погоджуватися. Коли він прочитав сценарій, а книгу іще раніше, побачив, що ми серйозно підходимо до зйомок, тоді і вирішив ризикнути. Та і вибору у нього особливо не було, де йому ще було грати?

ВВС Україна: Як ви зібрали бюджет у 1 млн євро?

Я.Л.: 1 млн 200 тисяч. Половину бюджету ми вибороли під час відкритого конкурсу Держкіно. Інша половина збиралася довго. Це були приватні гроші з України, зі Швейцарії, дала гроші компанія "ЛаймЛайт" і наші копродюсери зі Швейцарії. Те, що мене вразило - нам вдалося зібрати 40 тисяч євро з простих людей у Швейцарії. Ці люди будуть в титрах.

ВВС Україна: Чим ви їх зацікавили?

Копирайт изображения facebook.com/thewildfields
Image caption Заправку, про яку йде мова у фільмі, спеціально звели на околиці міста Старобільськ

Я.Л.: Це була кампанія, яку організував наш копродюсер на місцевому краудфандинговому сервісі. Він просто продав це кіно місцевим любителям кіно, залучивши Сергія Жадана, і швейцарського поета, перекладача Жадана. Ця історія універсальна не тільки для нас в Україні, але і глобальна.

ВВС Україна: Швейцарія побачить цей фільм?

Я.Л.: Сподіваюсь, що побачить і не тільки Швейцарія. Нас запросили на два кінофестивалі класу А, на одному з них відбудеться світова прем'єра. І це дасть можливість нашим продюсерам знайти міжнародних дистриб'юторів і відкрити більше ринків у всьому світі.

ВВС Україна: Про мову фільму - ви підкреслювали, що це обов'язково буде суржик. Як це відбувалось?

Я.Л.: У нашому фільмі дуже багато мов, кожен герой говорить своєю мовою.

Головний герой, Герман, говорить українською. Він стикається з багатомовним Донбасом 2010 року - хтось, коли чує його, теж переходить на українську, хтось говорить суржиком, хтось говорить тільки російською. При чому сам Старобільськ оточений україномовними селами, де зустрічається величезна кількість суржику.

Мені хотілося цей Вавілон, цю максимальну натуральність спілкування зберегти, але і виконати законодавчу норму про те, що 90% національного фільму має бути українською мовою, або кримськотатарською мовою, і лише 10% - іншими мовами.

Особисто я вважаю такі обмеження деструктивними. Це все одно, що всім художникам сказати малювати 90% картин тільки жовтою фарбою.

Ми з Сергієм Жаданом обговорюємо ідею зняти його книгу "Інтернат", я написав перші варіанти сценарію. Але з цим законом про мову ми не зможемо його зняти в Україні. Мені важко уявити на екрані кубанського сепаратиста-окупанта, який говорить українською мовою.

Копирайт изображения facebook.com/thewildfields
Image caption Сергій Жадан двічі вигравав премію "Книга року ВВС": у 2006 - за книгу "Капітал", у 2010 - "Ворошиловград". У 2014 році "Ворошиловград" Жадана отримав премію ВВС Україна "Найкраща книга десятиліття". Його роман "Інтернат" увійшов у короткий список премії "Книга року ВВС" у 2017 році

Я хочу іншого кіно, Сергій хоче іншого кіно, ми хочемо мати змогу говорити будь-якими мовами.

А кому про цю війну писати і говорити, якщо не Жадану?

ВВС Україна: У Жадана була своя роль у "Дикому полі", кого він грав?

Я.Л.: Жадан зіграв роль одного з фермерів. Мені було важливо, щоб у нього була ще і репліка. Йому подобається, у нього виходить. У нашому новому трейлері він вже є.

Новини на цю ж тему