Андрухович та його необачні угоди з мольфарами

Юрій Андрухович. Коханці Юстиції
Image caption Юрій Андрухович. Коханці Юстиції. - Чернівці: Meridian Czernowitz, 2018.

Роман Юрія Андруховича мусить привабити не тільки шанувальників його творчості, котрі, що вже там казати, заждалися нового тексту улюбленого автора, але навіть і необізнаних чи випадкових відвідувачів книгарень.

Кохання і смерть, пристрасть і безстороння, за визначенням, юстиція - уже одне це оксиморонне поєднання мало би привернути будь-чию увагу.

Ну а коли ще й кинути хоча б побіжний погляд на зміст, назви розділів, - то просто тетерієш від страху: тут і "прекрасний розбишака", і "БС, убивця СБ", і "заколот ангелів", і, насамкінець, "презентація трупа"…

Але любителів детективів чекає прикре розчарування, бо ніяким сюжетом усе це не об'єднане, а вищезгаданий труп із жодним ідентифікованим убивцею чи хоча б розбишакою не пов'язаний.

Маємо просто собі 9 розрізнених історій. І важко визначити, на яких підставах вони об'єднуються в цілість, названу романом.

Про що письменник дбав, то це про руйнування горизонту читацьких очікувань. Складно навіть з певністю сказати, де тут межа між белетристикою й документалістикою.

Чи не став раптом знаний Майстер Містифікацій шукачем історичної достеменності?

Читач мусить повсякчас пам'ятати про загрозу бути ошуканим, затягненим у непевні сюжетні хитросплетіння, якщо необачно визнає реальні імена й події маркерами "життєвої правди" "небелетристичності" чи чогось такого.

З одного боку, багато відомих прізвищ, дат, що легко надаються до перевірки, описів знаних подій, іноді навіть і чемних академічних посилань на джерела.

Чим не специфічний посібник з національної історії?

Дізнаємося про убивцю Степана Бендери Богдана Сташинського, львівського студента Мирослава Січинського, котрий 1908 року застрелив намісника Галичини графа Потоцького, про дивовижні пригоди Андруховичевого улюбленця шляхтича Самійла Немирича…

Усі ці віддалені в часі події об'єднує те, що йдеться про життєписи непересічних порушників закону, приписів отої самої Юстиції, аж ніяк не всемогутньої й навіть не прозірливої. Справді, злочин буває несогіршою підставою для популярності й навіть слави у поколіннях.

Має право на існування гіпотеза, що письменника тут цікавить якраз недосконалість правосуддя, принаймні шляхетні наміри грішників, революціонерів лицарів вендетти та героїв "нашого національного бандитизму" пильно досліджуються й наголошуються.

А ще читач закриє "Коханців Юстиції" з певністю, що істина таки відносна.

Але окрім цього нестак і оригінального переконання, лишиться задоволення від живописних, насичених неймовірними деталями історичних віньєток.

Скажімо, історії про появу в Галичині цинамонових крамниць, про дивовижні сорти кардамону, каєнського перцю, амбри, шафрану, цикорію et cetera в богоспасенній Коломиї середини позаминулого сторіччя.

Або про "чани зі свіжозаварюваною кавою", у яких, траплялося, топили львівських корумпованих чиновників.

Знаменитий гіперболізм Юрія Андруховича, фірмовий знак його письма - і з'являється непереборна ностальгія за славними часами, у яких не нам судилося жити.

Чим ближче до сучасності, тим реалізм (коли це реалізм? ) стає все менш магічним. Аби не позбавити читача хоч якогось замилування у нашій сучасності, автор завершує книжку епізодом зі свого дитинства, з іванофранківських (тобто, перепрошую, звичайно ж станіславівських!) шістдесятих - сімдесятих.

Ні, у місті не з'явився ні новітній позбавлений ґендерної чутливості красень із синьою бородою й мертвими дружинами в комірчині, ні благородний розбійник, у якого складні домовленості з карпатськими мольфарами й очільниками міськради. Всього лише - знайшли обезголовлений труп.

За одною з тодішніх версій, нібито, йшлося про появу на українських теренах не кого іншого, як улюбленця цілого покоління Фантомаса. Ні міліція, ні юстиція так нічого й не прояснила у цій небуденній станіславівській пригоді.

Важливіше, здається, інше. У фіналі шукалося приводу розповісти про всевладність кінематографу. Бо Фантомас виявився одним із найпідставовіших підозрюваних в історії зі станіславівським трупом.

А в анотації до "Коханців юстиції" нас переконують, що пропоновані увазі життєписи "аж волають" про восьми-з-половиною-серійну екранізацію. Може, й так.

Вісім з половиною - гарне число, з яким деяким режисерам уже щастило. І костюмні сцени вдадуться якнайкраще. Бо вдягалися Андруховичеві супергерої дуже екстраваґантно. У цьому велика частка їхньої безперечної й невідпорної привабливості для читачів.

Стежте за перебігом конкурсу на Facebook-сторінці Книги року BBC, а також на сайті bbc.ua

Новини на цю ж тему