Галина Вдовиченко: "У нас в Україні діти - сови"

книга року ВВС Копирайт изображения фото з особистого архіву Галини Вдовиченко

Вже понад 10 років Галина Вдовиченко розповідає дітям цікаві історії про життя тварин. Її книги "36 і 6 котів" , і "Ліга непарних шкарпеток" входили до коротких списків премії Книга року ВВС, а останній твір "Сова, яка хотіла стати жайворонком" увійшов до довгого списку конкурсу 2018 року.

Про малі помилки, які бережуть від великих, про прості історії, за допомогою яких відкриваються важливі речі, письменниця розповіла в інтерв'ю BBC News Україна.

BBC News Україна: Як у вас з'явилася ідея для книги?

Галина Вдовиченко: Це відбулося під час розмови з моєю товаришкою. Я розповідала їй, якими гарними бувають ранки, як все змінюється за хвилини. Якщо ти побачиш місто в дуже ранній час, це неповторні хвилини.

Я описувала свої почуття так яскраво, що вона сказала "як би я хотіла стати жайворонком".

Ця ідея ділити людські психотипи на сов та жайворонків (моя товаришка - сова) і дала поштовх для написання дитячої книжки. Я написала її одразу і через декілька місяців переробила в готовий текст.

Мені здається, що дітям за допомогою простих історій можна розповісти важливі життєві речі.

BBC News Україна: Про що ця історія?

Г. В.: Вона не тільки про те, що лежить на поверхні. Тобто про пошук свого я, вірність своїй натурі, про те, як важливо прийняти себе таким, яким ви є, і про інші речі, як, наприклад, вміння робити вибір, про здатність говорити "ні", про повагу до "інакшості", про право на помилку, і про малі помилки, що бережуть від великих.

Копирайт изображения ВВС
Image caption Довгий список Дитячої книги року ВВС 2018

BBC News Україна: Хто створював ілюстрації до вашої книжки?

Г. В.: Те, як цю історію побачила Христина Лукащук (художниця), про це можна було тільки мріяти.

Мені здавалося цілком зрозумілим, наскільки протилежні характери цих двох героїв - сови і жайворонка. Сова - хижачка і має зовсім інші уподобання щодо харчування. І в книжці є така сторінка, де стає зрозуміло, що за певних обставин жайворонок міг би стати здобиччю для сови. Стає зрозуміло, що вона полює за такими дрібними пташками.

Я це ніде в тексті не підкреслюю, але завжди ціную, коли художник додає щось таке до тексту.

BBC News Україна: Чого б ви хотіли навчити дітей вашою книгою про "Сову"?

Г. В.: Бути дуже уважним не тільки до оточення, а і намагатися, щоб тебе зрозуміли і прийняли.

Також бути набагато уважнішим до свого внутрішнього світу. Якщо будеш в гармонії з самим собою, тоді і світ, і твоє оточення будуть ставитись до тебе зовсім по-іншому.

Вона має розібратися зі своїм внутрішнім Я, зі своїми уподобання, тим, на які вчинки вона здатна і спробувати робити ці вчинки, а це не так просто.

Хай це буде помилковий крок, але в таких спробах найкраще себе пізнаєш. Не боятися досліджувати себе і навчитися приймати себе таким, яким ти є, не очікуючи на похвалу. Бути найкращою версією себе.

Копирайт изображения фото з особистого архіву Галини Вдовиченко

BBC News Україна: Ви самі сова чи жайворонок?

Г. В.: Я жайворонок на сто відсотків. Мені краще лягати раніше, я ввечері вже… Я можу ввечері і працювати за потреби, але вранці я все одно встану дуже рано.

Для мене ранок - це не час для сну, це час для якоїсь діяльності. Мені дуже подобається, як сонце підіймається, бачити росу на траві... Це той час, коли все дуже швидко змінюється, і якщо ти це не встигнеш зафіксувати, вважай, що день почався посередині.

BBC News Україна: Що кажуть ваші внуки про книгу?

Г. В.: Молодший онук точно не жайворонок. І я не раз бачила, які для нього тортури рано встати. Який в нього настрій поганий!

Мені шкода дітей, коли ми дуже рано піднімаємо їх, тягнемо в садочок чи до школи. Ми нещодавно повернулись зі Швеції і там можуть покласти дитину спати о 8-ій годині і це нормально, вранці вони не капризують. І дорослі ще мають одну дві години один для одного. На жаль, у нас такої практики немає.

У нас в Україні діти сови. Буває, вони лягають пізніше за батьків, і це наша особливість. І моєму онукові так дивно було "як же так, так гарно бути совою". Бачу він поводиться, як сова, а я його і не переконую, що так гарно бути жайворонком.

BBC News Україна: Про що буде ваша наступна книга?

Г. В.: Моя перша книга, яку я почала писати 10 років тому, ще не закінчена. Моя племінниця, яка дуже добре знає про неї, вже виросла. І я запитую себе - що мені заважає закінчити цю книгу?

І так дивно, що постійно відкладаю її, тому що всім постійно кажу: не відкладай свою якусь ідею або мрію. Не знаю, що зі мною таке. Допишу її наступного року.

В мене був такий час, коли я думала: "Ще трошки потягну і хтось другий напише". Тому, що є такий банк даних, що висить над нами. Творчі люди скачують, якісь ідеї хапають, і якщо ти цього не зробиш, то ідея перейде до іншої людини.

Раніше я боялась, не говорила про ідеї, але потім зрозуміла, що вони просто висять у повітрі і кожна людина може їх оформити по-своєму. Але все ж таки мені хочеться цю книжку дописати, там третина вже написана.

Після "36 і 6 котів" діти вже не просять, а вимагають наступну книжку і влаштували безлад в моїх творчих планах.

І я думаю: стоп, стоп, стоп, дайте мені зробити те, що я відкладаю. Тому що діти дуже нетерплячі.

Чекати по три роки для них взагалі нереально, вони виростають за цей час. Але на їхнє місце приходять вже їхні братики та сестрички.

З Галиною Вдовиченко спілкувалася Анастасія Жогаль

Стежте за перебігом конкурсу на Facebook-сторінці Книги року BBC!

Новини на цю ж тему