Книга року ВВС: Почути денний звук

"Денний звук" Олександра Олійника

Рецензія члена журі Тараса Лютого на книжку Олександра Олійника "Денний звук", яка увійшла до довгих списків Книги року BBC.

Певно, ні для кого не секрет, що говорити від імені іншого - завдання завжди не з легких. А тим паче коли доводиться ще й писати. А крім того, у випадку з написанням більш-менш розлогого твору.

Одначе, подібна перспектива не була аж такою вже геть недосяжною для Олександра Олійника, автора роману "Денний звук", який видало видавництво "Кальварія" у 2017 році.

(Попередження: текст містить спойлери!)

Погодьмося, вхопити культуру своєї доби теж є справою непростою.

Що вже казати про культуру геть відмінну від твоєї власної. Але у випадку з романом Олександра Олійника йдеться навіть не про одну культуру.

Автор, намагаючись говорити не лише з позиції абстрактного наратора, але й від імені своїх персонажів, вибудовує справжню поліфонію голосів. Ба більше, іноді йому доводиться "перемикатися" між чоловічими, жіночими та навіть дитячими голосами.

Про сюжет цього твору також говорити проблематично. Можна навіть зробити висновок, що їх тут кілька. Крім того, обсяг викладеного в кожній суміжній сюжетній лінії нерівнозначний. Втім, впору знову-таки вказати на своєрідне суголосся між ними.

На додачу потрібно зауважити, що Олександр Олійник обирає не однозначно лінійний спосіб оповіді.

Структура тексту "розбита" на окремі фрагменти, котрі нагадують своєрідні пазли, складати чи порівнювати які між собою читачеві доводиться самостійно.

Головна лінія оповіді ведеться від імені військового американської армії, який колись був задіяний в одній із операцій з бомбардування японських міст у середині ХХ століття.

Спогади й сни, ніби злі богині помсти Еринії, невпинно надокучають і загрожують його теперішньому існуванню, мало не доводячи до сказу. Клод Ілері, а саме так звати нашого героя, й досі для себе не може однозначно вирішити чим був його вчинок: геройством, а чи злочином.

Після опису спецоперації загальний сюжет поповнюється ще двома. Про дівчинку та жінку. Їхній перебіг життя, попри віддаленість від Клода Ілері, здається, навіть на відстані здатен викликати різного типу переживання майора повітряних сил США. Хоча, чи можемо ми це сказати напевно?

Жінка, знаючи напам'ять сторінки рукопису, знову й знову переживає історію, що колись трапилася з нею.

Її життя давно змінилося. Та чи змінилася вона сама?

Чи просто їй ось так жити спогадами чи уявним життя, бути іншою в суспільстві, де нестерпно "втратити обличчя"?

Хоча жінка й ухвалює рішення не перейматися минулим, а рухатися вперед, їй ніяково позбутися своїх споминів, до речі, як і американському військовому.

Японська дівчинка лежить у лікарні й складає паперових журавликів, прагнучи нарешті повернутися додому. А тим часом майор бачить за вікном справжніх журавлів… У якийсь момент до нього серед ночі у напівмареві приходить та сама дівчинка з проханням, від якого крається серце.

Щоби бодай якось позбутися минулого Клод шукає чогось справжнього в своєму житті. Приміром, йому не йде з голови можливість повноцінних стосунків і почуттів. Та наразі достеменним виглядає лише алкоголь, за допомогою якого можна хоч якось порятуватися від терзань.

Зі смертю дівчинки сама реальність починає проявлятися у вигляді дивної фата-моргани. Майор ніби втрачає контроль над собою. Він потрапляє в кепську ситуацію, що закінчується поліцейським відділком. Як "героя війни" його відпускають, адже він наразі нічого лихого не скоїв. Та чи вдасться йому зупинитися в подальшій "граничній ситуації", в якій він згодом опиниться?

Десь далеко японська жінка живе спогадами про чоловіка, тоді як майор, у схожий спосіб, теж шукає жінку. В цій "прогалині" пошуків та переживань і утворюється якась невловима дивина - нечутний для всіх "денний звук", що може ошелешити тільки того, хто продовжує існувати "на межі".

Стежте за перебігом конкурсу на Facebook-сторінці Книги року BBC, а також на сайті bbc.ua

Новини на цю ж тему