Книга року ВВС: Жіноча сповідь з-поза ґрат

Ірина Агапеєва "Троянди за колючкою"
Image caption Ірина Агапєєва. Троянди за колючкою. - Київ: Брайт Стар Паблішинг, 2018.

Рецензія члена журі Тараса Лютого на книжку Ірини Агапеєвої "Троянди за колючкою", яка увійшла до довгих списків Книги року BBC.

Про літературні описи такого неординарного питання як позбавлення волі ми раніше щось могли довідатися з творів, у яких йшлося здебільшого про чоловіків, чиї життя полетіли шкереберть після скоєння злочину.

Досить пригадати, хоча б, "Нотатки з мертвого дому" Фьодора Достоєвского чи "Щоденник злодія" Жана Жене. Ну, або ще з популярної культури, зокрема, з кінофільмів особливого жанру — про жіночу в'язницю.

Тепер нам випадає оказія читати й говорити на цю тему не лише з урахуванням жіночого досвіду, але й виходячи з українського контексту. Саме про це і написано роман колишньої кримчанки Ірини Агапеєвої "Троянди за колючкою".

В основу своєї розповіді авторка поклала реальні події свого життя, описуючи той час, коли їй довелося опинитися за ґратами.

Про перебіг цих подій читач зможе дізнатися з роману, який, крім несподіваних подробиць повсякденності, змушує замислитися ще й над багатьма проблемами.

Та чи потрібна нам узагалі подібна література, і в якому форматі?

Зрозуміло, що зазвичай про такі речі пишуть у вигляді документального репортажу. І це ніби сповна виправдано.

Проте, надавши розповіді художньої форми, можна сподіватися, що в ній виразніше зазвучать світоглядні питання. Дозволимо собі припустити, що схожими міркуваннями керувалася авторка цього твору.

Наведені в романі сюжети передовсім стосуються того, що варто було б назвати "антропологією несвободи".

Справді, питання свободи тут вирішується не просто на теоретичному рівні. Авторка ніби випробовує її на власному тілі, житті, ба навіть на власній долі.

Першочерговим поштовхом до рефлексії, спричиненої прочитанням запропонованої історії, може стати категорія "випадку". Чому, наприклад, з конкретною людиною стається те, що навряд чи коли-небудь нею самою очікується?

Чи можливо все передбачити наперед, щоб уникнути й оминути? Багато чого, звісно, залежить від особистості. Проте, опинившись зовсім в іншому світі, навіть не виїжджаючи зі своєї країни, часом людині доводиться дивуватися наскільки отака несподіванка є вірогідною та близькою.

Ще одним важливим аспектом, на який наражає нас роман Ірини Агапеєвої, є проблема часу. Виявляється, його доводиться вивчати не лише проходячи певні віхи дорослішання. Час чекання по-різному переживається, а за кардинальних обставин і поготів.

Наступним важливим моментом доречно вважати роздуми з приводу оточення, в якому будь-кому доводиться опинитися. І передовсім, як оцінюють люди одне одного?

Часом, потрапивши в незвичну ситуацію, певна особа вчиняє так, як ніколи не сподівалася від себе сама. Зрештою, хто від кого більше залежить у пенітенціарній системі. Кажучи іронічно, хто кого охороняє?

Виглядає так, що для того, щоб бути наглядачем потрібно з якоїсь причини по-особливому налаштувати свій соціальний і людський апарат. Авторка ніби підспудно запитує: чи відчувають, і в який саме спосіб, це ті, хто перебуває потойбіч і поцейбіч ґрат?

У довгому шерегові запитів-проблем, які лежать в основі книжки, раз по раз вигулькує ще й такий ракурс. Виявляється, що людина, якою б невмілою вона себе не вважала, цілком здатна відкрити в собі неабиякий творчий потенціал, хай як там він проявляється.

Це стосується не лише спроможності щось робити власними руками, а, приміром, в умінні творити поетичні рядки. Подібне оприявнюється також і в комунікації, в самоусвідомленні, в дружбі тощо.

Отже, досвід перебування в "паралельному світі" дивовижним чином трансформує людину: на рівні тілесності, сексуальності, соціальності, зрештою, — ідентичності. Наново налаштовується мова, виникають несподівані почуття, набуваються специфічні звички та забобони.

Не останнє місце в порушених у книжці проблемах посідає тематика справедливості, а також обізнаності людини.

Зокрема, чи збігаються норми та правила, що встановлюються в суспільстві з тими уявленнями, які побутують на найнижчому рівні? І хто має подбати про права людини?

Авторка доводить, що деякі відповіді їй почасти таки вдалося відшукати.

Зрозуміло, що не кожному припаде до вподоби література такого жанру. Проте про її затребуваність і актуальність, напевно, годі й запитувати.

Стежте за перебігом конкурсу на Facebook-сторінці Книги року BBC, а також на сайті bbc.ua

Новини на цю ж тему