Сергій Куцан: смішнішими за мишей можуть бути хіба що мавпи

Сергій Куцан Копирайт изображения Сергій Щербина

На день народження бабуся зробила Олесі несподіваний подарунок - унікального пацюка, вирощеного в секретній експериментальній лабораторії. І відтоді життя родини пішло шкереберть.

Про сімейні безсонні ночі й насичені карколомними пригодами та битим посудом дні - неймовірно смішна повість Сергія Куцана "Зюзя". Вона увійшла до довгого списку Дитячої Книги року ВВС-2018.

Це перша надрукована книга цього автора, яка вже стала переможцем конкурсу "Напишіть про мене книжку!" видавництва "Фонтан казок".

BBC News Україна поспілкувалася з автором про його книгу та про мишей.

BBC News Україна: Як виникла ідея написати смішну повість про співочого пацюка?

Сергій Куцан: Якось експериментував з мелодіями і роздумував над тим, як певні гармонійні послідовності роблять музику сумною чи веселою. Драматичні музичні ходи привели мене до пісні "С'юзі" Вакарчука, який уміло їх використав. А від бажання перевести це у веселощі з'явився на моєму компі файл "Зюзя".

Мені тоді здалася живою ідея, якби якийсь персонаж спародіював ту "С'юзі".

Ну а це, в свою чергу, наклалось на бажання написати літературну комедію, такий собі ситком для дітей. Адже, за великим рахунком, веселих текстів не так вже й багато, хоч діти їх люблять чи не найбільше.

BBC News Україна: Чому саме пацюк, а не кіт, собака, папуга?

С.К.: На мою думку, комедійне амплуа мишей дуже недооцінене. Смішнішими за них можуть бути хіба мавпи. Але мавпи банальні і попсові. А миші - непрогнозовані й андерграундні, це - істинно мишаче!

Я в цьому переконався, коли під час вступу в університет жив у кімнаті гуртожитку, де навіть хлібину на ніч не можна було лишити на столі, бо до ранку мишва перетворювала її у багатоквартирку.

І з першими променями сонця спостерігати, як вони хазяйновито у ній пораються, було справжнім зарядом бадьорості на цілий день.

А нічого смішнішого, ніж командні спроби закотити в нору сухар, я взагалі тоді ще не бачив, адже ютуб ще не винайшли. Бо поки одні лише добросовісно котили, другі на ничці ще й гризли, а треті - плутались у них під ногами. Чи то пак зубами.

І з цього приводу влаштовувались такі гучні пискляві розборки, що в результаті вони самі себе лякались і розбігались хто куди. І прикольно було уявляти, як вони впевнені, що поховались, а в реальності їхні хвости виглядали з-за ніжок меблів так, що хіба що ми через них не перечіпалися. Зрозуміло, що потім миші знову налипали на сухар і все починалося спочатку.

Звісно, вкотити цей трофей їм не вдавалося і до вечора, бо крім всього він був ще й утричі більший, ніж нора. А я до вечора не міг абстрагуватися від цього дійства. Можливо, тому і не вступив з першої спроби, бо замість готуватись до екзаменів, вигадував цим дурбеликам всілякі сюрпризи та атракціони, які б ще більше ускладнили їх і без того тривожне життя.

Тому я переконаний, що з мишами треба серйозно працювати не тільки науковцям, а й літераторам, бо тема мишей в дитячій літературі, так щоб фундаментально, то й не розкрита.

BBC News Україна: Ви особисто боїтеся мишей?

С.К.: Мишей ні, але колись на військовому крейсері - були ми там, як це не смішно звучить, на гастролях - з якоїсь вищої палуби на мене зненацька звалилося величезне горбате пацючисько. А їх там вешталось більше, ніж матросів разів у сто. То сказати що я злякався - було б неправдою. А правдивого слова і досі підібрати не можу.

BBC News Україна: Чи не шкода вам було у сюжеті так залякати Зюзю, що він перестав співати?

С.К.: Тут мені більше було шкода батьків. Зокрема, в той момент коли вони зрозуміли, що натворили і яку суму втратили. А ще бабусю, яку ледве що відкачали. А за Зюзю, як автор, я помстився! Ох вони в мене потім заспівали, ох і потанцювали навколо нього!

BBC News Україна:Як довго ви писали повість? Що або хто вас надихав?

С.К.:Повість довго перекидалася по шухлядах, поки не прийшов її час, і Зюзя буквально взяв мене за горло.

А надихає і мотивує, коли уявляю малих читачів, яким це може бути цікаво.

Якщо хоча б сто дітей після "Зюзі" захоче прочитати ще одну книжку чи навернеться у нашу мову, я вважатиму, що зі своїм завданням книга впоралась. Бо моє бачення місії "Зюзі" - це читати.

Копирайт изображения Ольга Ліщинська

BBC News Україна:Вашу книгу визнали найсмішнішою на #25BookForum. У чому секрет?

С.К.:Це не я, це жанр вимагав щоби вона була смішна. Я ж, даруйте, серйозно працював над тим, щоб вийшло якомога несерйозніше. І зізнаюся, було досить важко зробити її легкою. Задля збереження динаміки і простоти сприйняття довелося викинути десь третину тексту, купу ґеґів та ідей. Тільки автори знають, якою кров'ю це бува дається.

Та все ж, сподіваюсь, ці жертви дали певний оздоровчий ефект. Бо повторюся: "Зюзя" задумувалась як лікувальна пігулка для тих, хто взагалі не любить читати, зокрема українською. Хочу вірити, що "ліки" вийшли смачні.

Але один секрет все ж таки є. Це талант унікального і улюбленого з дитинства класика карикатури Анатолія Василенка. Я дав йому рукопис і був дуже щасливий, коли сміючись у слухавку, він сказав: "Ну що, текст підходить, будемо працювати". Його ілюстрації додали книжці настрою і якоїсь ефірної легкості, без них ця історія - як картина без рами.

На форумі я не раз спостерігав людей, які полиставши "Зюзю" розпливалися у посмішці, з рук уже не випускали. А бувало наступного дня приходили, дякували й купували ще - на подарунки. Такі випадки - справжній мотивуючий бальзам.

BBC News Україна: Що ви думаєте про сучасну дитячу літературу?

С.К.: Краще, ніж у двотисячних, коли я змушений був годувати доньку російськими книжками, а українські діставав з якихось порослих мохом загашників. Але гірше, ніж хоча б через п'ять років, сподіваюсь.

Те, що вона у нас активно розвивається - факт. Хоч після відвідин Франкфуртської виставки я зрозумів, що ми й тут плетемося у хвості цивілізованих суспільств, і наш видавничий ринок - це не більше, ніж на тому хвості - китичка.

І це дуже сумно. Ми й так втратили кілька поколінь, які могли б читати, але з якими ніхто в цьому напрямку толком не працював. А коли й працювали - то зовсім не українські видавці. Сучасні діти не читають, для незаможних батьків - це взагалі дороге задоволення, а наші дитячі бібліотеки - здебільшого жалюгідне видовище і профанація.

А коли діти не читають, в довгостроковій перспективі їхнє суспільство приречене. Тому вважаю дитячу літературу стратегічно важливим інструментом для виживання всього народу і його культури.

Радію, коли з'являються літературні конкурси, покликані допомогти дитячим текстам пробитися до читача. Власне, в одному з таких від "Фонтану казок" "Зюзя" й переміг, з чим я його і вітаю.

Не можу не висловити подяку й організаторам Книги року ВВС за те, що вже який рік займаються надзвичайно корисною промоцією. Адже це давно стало традицією: хочеш бути хоч трохи в курсі - просто повивчай довгі списки за останні роки.

Ну а від того, що в довгий список вибрали "Зюзю", не знаю чого в мене більше - вдячності чи подиву. Для себе списую це на його питомо пацючачу пронирливість.

Стежте за перебігом конкурсу на Facebook-сторінці Книги року BBC, а також на сайті bbc.ua

Новини на цю ж тему