Андрухович: "Наші політики - це не драма, це постійний фарс"

Довгоочікуваний новий роман Юрія Андруховича "Коханці Юстиції", який побачив світ на початку цього року, увійшов до довгого списку Книги року BBC-2018.

BBC News Україна скористалася нагодою розпитати автора про його новий твір, який він наразі презентує в Канаді, де також нещодавно опубліковано переклад його есеїв різних років My Final Territory (видавництво Toronto University Press).

"8½"

BBC News Україна: Роман у восьми з половиною серіях. Чому саме це число?

Юрій Андрухович: Це одна з тих випадковостей, які насправді випадковими не є.

Почалося це восени 2013 роки, коли я зустрівся в Києві зі своїм хорошим другом, архітектором, який без тіні сумніву запитав: "Коли ж сподіватися твого нового роману?". На той час у мене було вже чотири розділи майбутньої книжки, але я ставився до цього проекту, як до збірки оповідань.

І в цю секунду щось у мені перемкнулося, і я вирішив, що це справді буде роман.

Я відповів йому не змигнувши оком, що планую його закінчити найближчими роками, але не знаю остаточного числа розділів.

7 і 9 - банально, 11 я зробив би, але в "Лексиконі інтимних міст" - 111 міст.

Він мене раптом перебив і сказав, хай буде вісім з половиною. Це звичайно алюзія до кінематографу. Для нас в молодості Фелліні був страшенно важливим і одним з улюблених кінорежисерів.

Ми вдвох розсміялися, а потім я почав думати про це всерйоз. Адже це дуже цікаве завдання для письменника завершальну частину книжки залишити незавершеною, відкритою.

BBC News Україна: Герой "8½", відомий режисер, який переживає творчу кризу і має нарешті зняти найголовнішу стрічку свого життя. Ви теж відчували, що ваш майбутній роман повинен стати особливим, адже ваші читачі дуже довго його очікували?

Ю. А.: Цей фільм був дуже кризовий і у самого Фелліні, він з ним намучився, хотів його покинути, а потім багато хто з критиків визнавав, що це ледь не найвидатніша і найкраща його робота.

Я на свою особу цього не проектував насправді, але після вашого запитання я почну це робити (сміється).

Дійсно, мій попередній роман "Таємниця" побачив світ ще далекого 2007 року, і мої читачі звичайно очікували нового роману, а я не відповідав на ці очікування, тож певний елемент драматизму тут є.

BBC News Україна: Насправді ще в "Рекреаціях", вашому першому романі, є згадка про збірку оповідань про злочинців, мерзотників. Виходить, ця тема цікавить вас дуже давно?

Ю. А.: Коли я писав "Рекреації", у мене вже був на той час написаний майбутній перший розділ "Коханців Юстиції".

"Самійла Немирича" я написав у Москві протягом кількох годин влітку 90-го року, це взагалі одна з моїх перших прозових спроб. Готуючи роман, я деякі речі звичайно змінив, адже я вже не молодий автор, якому можна пробачати якісь там похибки.

Щодо теми злочинців, то недобрі, амбівалентні персонажі з'являлися й в моїх віршах того часу. Про Самійла Немирича я взагалі вперше написав вірш - це такий монолог його докорів сумління. Я тоді працював над поетичними циклами, в центрі яких досить часто опинялися реальні постаті, про яких я дізнавався з історичних джерел.

Для мене завжди була важливою проблема перетину етичного з естетичним. Самійло - це ж злочинець-естет, а до естетики його вчинків ще ніхто з дослідників не придивився, не попрацював з цією темою як слід.

…про кохання

BBC News Україна: Ви якось зазначили, що ви не історик, а тому живитеся не історичними фактами, а міфами. То чи можна вірити Андруховичу-письменнику, коли він розповідає про реальних історичних постатей: Бандеру, Богдана Сташинського, Мирослава Січинського?

Ю. А.: Я не можу не відштовхуватися від реальних історичних фактів. Історію про Січинського я починаю з абсолютно точного факту з називанням дати, року і навіть години, коли він входить у кабінет намісника і розстрілює його.

Так само, як і з убивствами, скоєними Сташинським, спочатку Ребета, а потім Бандери. Тут я не маю потреби фантазувати, перекручувати і щось вигадувати.

Але потреба творчої інтерпретації з'являється надалі, коли я розвиваю історію цією людини. Як у випадку зі Сташинським, який, на мій погляд, виходить із гри, якому вдається вирватися з обіймів спецслужб через те, що він був ображений у своїх суто людських почуттях, передусім у своєму коханні.

Так само й Мирослав Січинський, виявляється, свою в цілому політичну акцію міг здійснити винятково і тільки через любов, через своє кохання до свого приятеля. Тут з'являється гомоеротичний мотив, і це вже з моєї, авторської, міфології.

BBC News Україна: Виходить, роман не лише про злочинців, а про любов і кохання?

Ю. А.: Він передусім про це. І слово "коханці" в назві вжито не лише з іронією.

Якби я писав слово "Юстиція" з маленької літери (а я завжди наполягаю на тому, щоб його писали з великої), це було б тільки іронічно - йшлося б про цих нещасних, яких земне правосуддя несправедливо і занадто жорстоко покарало.

Натомість Юстиція з великої - це в моєму розумінні Вища справедливість, яка недоступна земним судам, якою володіє хтось там, хто над нами.

В цьому сенсі вони справжні коханці, ті, кому дано якийсь момент істини і дано шанс на порятунок.

У назві англійського перекладу роману, про якій вже є домовленості, перекладач запропонував не Lovers, а Darlings of Justice (буквально "плеканці" - Ред.).

BBC News Україна: В англійському justice ця двозначність - правосуддя і справедливість - ще очевидніша.

Ю. А.: Так. Багатозначність - це хороша риса літературних назв. Для художнього тексту що більше значень, то краще.

BBC News Україна: Гра зі значеннями - це одна з тих рис, що робить тексти Андруховича такими захопливими і що також дає привід відносити їх до постмодерністської прози. Ви, до речі, вважаєте себе постмодерністським автором?

Ю. А.: Мені доводиться з цим жити десь приблизно з того ж 1990-го року, коли я писав "Рекреації", я тоді взагалі вперше цей термін почув.

Я проходив через різноманітні стадії, то відштовхування від цього терміну, то повернення до нього.

Але мені здається, це вже задовго триває не тільки в стосунку до мене, а й загалом. Те, що було цікавим і новим десь у 80-ті роки минулого сторіччя, не може настільки ж новим і цікавим бути до сьогодні.

…про злочинців

BBC News Україна: А який був принцип відбору решти персонажів?

Ю. А.: Поки я не визначився, що це буде роман, підхід був стихійний, тобто я вважав, що не я маю шукати їх, а ці персонажі повинні переді мною звідкись з'являтися.

Натомість коли я вирішив, що це буде роман, я почав сам цілеспрямовано формувати цей ряд.

Найдовший за обсягом восьмий розділ про часи нацистської окупації, про "Сансару", був однією з моїх давніх ідей.

Я планував написати цю історію окремо, але тут вона надзвичайно добре лягла в цю концепцію злочинців, які заслуговують виправдання.

Останній розділ, єдиний в цій книжці автобіографічний, не базований на жодному джерелі, крім моїх власних спогадів з дитинства.

Всі мої спроби навіть у міліцейському управлінні розшукати якісь документи про цей випадок так ні до чого не привели. Але в мене, напевно, й не могло бути іншої ідеї, як написати півісторії.

BBC News Україна: Але ж ця незавершеність не лише в тому, що останній злочин не було розкрито? Це також певна незавершеність взаємодії суспільства зі справедливістю?

Ю. А.: Так. Ну й з точки зору композиції книжки, яка завжди є дуже важливою для мене, від розділу до розділу іде розширення маятниковою амплітуди.

Кожний наступний розділ - більший за обсягом від попереднього і глибше прописаний, аж поки у восьмому з половиною розділі наче чиясь рука цей маятник зупиняє.

Такий прийом використаний в тому сенсі, що, можливо, це рука того Верховного судді, який залишає відкритим останній сюжет.

BBC News Україна: А якби до "дерева нашого національного бандитизму" треба було б додати ще одного злочинця з теперішніх часів, хто б це був?

Ю. А.: Ой, це мені доводиться в таку брутальщину входити. В цих історіях, крім останньої, незавершеної, мені потрібне покарання, через яке цей злочинець проходить.

Але в нашому теперішньому політикумі я не знаю, хто пройшов через бодай якесь покарання, їм все сходить з рук, грубо кажучи.

Я не бачу мучеників чи мучениць серед них. Тому я серед них і не бачу якоїсь цікавої мені особи, через яку би прозвучала драма.

Наші політики - це не драма, це постійний фарс. Але, можливо, все попереду, і всі наші фарси й водевілі перейдуть принаймні у рівень оптимістичних трагедій.

…про кіно

BBC News Україна: Роман "волає про екранізацію", якщо це станеться, це буде трилер про серійних вбивць, пригодницький екшн чи історична драма?

Ю. А.: Я передусім бачу це як серіал. Це дозволило б змінювати антураж, костюми, епохи. Але у цьому проекті (я собі просто фантазую, наряд чи це буде реалізовано) я бажав би, щоби кожну серію робив окремий режисер.

І отже, жанровий підхід був би на відповідальності кожного з них.

BBC News Україна: А кого ви бачите в ролі режисера для кожної окремої історії?

Ю. А.: Я, можливо, не маю ще права про це говорити.

BBC News Україна: На правах фантазії, з точки зору жанру і стилю. Ми ж почали з Фелліні.

Ю. А.: Ну тоді, я був би не проти, щоби "Сансару", скажімо, знімав Стівен Спілберг, а наприклад, щоб Іньярріту знімав фільм про "Марію і Маріо".

BBC News Україна: А Тарантіно? З такими-то мальовничими описами тортур у романі.

Ю. А.: Тарантіно не погано було б запрягти до "Самійла Немирича". А покійний тепер Мілош Форман, на жаль, не зробив би фільм про Синю бороду, Юліуса Ґродта.

В його "Амадеї" - той самий час. Це пізнє XVIII сторіччя, щойно мені побачилося, з такими розгрузлими, важкими дорогами Галичини, Галіції, куди прибило цього велетня, фізичну потвору.

BBC News Україна: Ви згадали Галичину, а хіба це не головна героїня роману?

Ю. А.: Є такий погляд, але я не хотів би аж так обмежитися регіонально, тому я іноді виводжу героїв навіть за океан, на інший континент. Але, напевно, такий критерій відбору все ж таки був, щоб цих негідників локалізувати в історичній Галичині.

В цьому не бачу ні якихось проявів галицького сепаратизму, ні навпаки окремої ненависті до цього регіону. Будь-якому дослідникові треба обмежити поле свого дослідження, я так і зробив.

BBC News Україна: Ви багато перекладаєте з різних мов (у перекладах Ю. Андруховича вийшли поезії Рільке, "Гамлет" та "Ромео і Джульєтта" Шекспіра та багато іншого. - Ред.), і вас теж перекладають. А яка роль складніша: перекладача відомого письменника чи автора, якого перекладають?

Ю. А.: Роль автора, якого перекладають, звичайно приємна. Якщо перекладають однією з доступних мені мов, я допомагаю моїм перекладачам.

Я авторизую все, що вони роблять, якщо це англійська, або німецька, або польська, ну і само собою російська (хоч давно вже російською ніхто нічого не перекладає).

Тут багато рутинної роботи, бо я ці тексти вже прожив, але доводиться до них повертатися і знову працювати.

Натомість, коли я перекладаю сам, це більшою мірою змагання із своїми власними можливостями всередині української мови.

Переклади нам потрібні для того, щоб розвивати нашу мову, в моєму випадку - це мова українська.

BBC News Україна: А якими ще мовами буде перекладено "Коханців Юстиції"?

Ю. А.: Наразі підписано угоди з польським видавництвом і німецьким, переклади вийдуть відповідно весною наступного року і 2020-го.

BBC News Україна: Ви граєте в театрі, виступаєте з музичним проектом Karbido, подорожуєте з концертними турами. Що вас надихає найбільше?

Ю. А.: За роки співпраці з музикантами я відкрив для себе паралельний світ. Я багато слухав музику, а тут виникла можливість брати участь в її створенні.

Не просто в сенсі, що ми пишемо музичні композиції на мої слова, а й в тому, що ми їх виконуємо.

Виконання зі сцени в нашому випадку є також елементом створювання музики. Мій компонент у виконанні - те, що я роблю голосом, акцентом і ритмом - це також частина музики, яку ми створюємо.

BBC News Україна: Роман про Бога написано, про що буде наступний роман?

Ю. А.: Про радіо. Уявіть собі таку радіостанцію, яка звучить тільки ночами.

Хочете отримувати головні статті в месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

...