Книга року ВВС: Очі сині, зелені та інші

Дарина Гнатко
Image caption Дарина Гнатко. Мазуревичі. Історія одного роду. - Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2018.

Рецензія члена журі Віталія Жежери на книгу Дарини Гнатко "Мазуревичі. Історія одного роду", яка увійшла до довгого списку Книги року ВВС-2018.

Справжнє ім'я авторки - Юлія Іргізова, а Дарина Гнатко - псевдонім, під яким її твори подавалися на конкурс "Коронація слова".

Пані Юлія живе в Кременчуці - там, де й герої її роману, Мазуревичі. Це проклятий рід, у якому по чоловічій лінії народжуються сущі дияволи - безжальні користолюбці, спокусники й убивці.

Знадобилось чи не ціле століття, доки тих Мазуревичів удалося розчаклувати. Для цього, виявляється, була потрібна всього-навсього дівчина з рідкісно-зеленими очима.

Вся ця історія описана з щиро-простодушним захопленням - настільки сильним, що воно мимоволі передається читачеві.

Навіть якщо той читач вважає себе літературним гурманом і не визнає такої невибагливої прози, де на кожній сторінці тобі трапляються пасажі на кшталт "Той вечір закінчився для нього в її розкішних покоях, куди вона, гигикаючи, потягнула його, не звертаючи геть уваги на невдоволення брата, і став початком його роману з нею".

Хто тут кому брат, а хто коханець - не важливо, зате якщо "покої" - то "розкішні", якщо вже "потягнула" - то неодмінно "гигикаючи".

А якщо Тихон Мазуревич до чергової жертви торкається - то не рукою, а лише "пазурями".

Щоб заслужити несхвального епітета, персонажеві навіть не обов'язково бути негативним. Ось така собі Маруся - ще одна невинна жертва Мазуревича. Вона синьоока красуня, це не раз підкреслено - "Маруся зіщулила свої сині очі".

Одначе, через кілька сторінок Маруся раптом "відвернула свою норовливу пику".

Ну, може, то з погляду Мазуревича у неї "пика"? Та ось погляд самої авторки на безневинну бабусю Соні Льохвицької: "Стара шляхетна полька, що розвалилася в кріслі з величним та пихатим виглядом".

І далі про неї ж - такий кітчево-розкішний абзац: "Дорідна пані Барбара Казимирівна Малевич-Льохвицька солодко дрімала в бібліотеці після смачного та ситного обіду, тихенько примостившись на зручній канапці, і споглядала уві сні своє далеке, але таке бурхливе минуле, коли у двері заскочила Соня й почала щосили термосити її розслаблене, розлінене панське тіло". Бідна бабуся! При тім і вона, і її внучка Соня - люди не злі, а зовсім навпаки, вони антиподи і жертви того самого диявола Тихона.

Втім, можливо, подібні запитання відпадуть, якщо поглянути на цей роман як на взірець наївістської прози. Не стилізованої - а саме наївістської, так би мовити, від природи, від народних ремесел.

Й навіть закоріненої в певних традиціях нашого письменства - бо хіба не такими густо-контрастними фарбами малювали своїх персонажів Нечуй-Левицький або Михайло Стельмах?

Звісно, порівнюємо не масштаб таланту, а лиш спосіб писання. Здавалось би, тепер так не пишуть. Виявляється - пишуть, і це є кому читати. "Мазуревичі" - вже четверта чи п'ята успішно видана книга Дарини Гнатко.

Стежте за перебігом конкурсу на Facebook-сторінці Книги року BBC, а також на сайті bbc.ua

Новини на цю ж тему