Анастасія Волховська: "Для щастя нам треба баночка чорничного варення"

Анастасія Волховська із сином Копирайт изображения Anastasia Volkhovskaya/Facebook

Афиновий ведмедик - казкова істота, яка мандрує разом зі звичайним хлопчиком і завдяки йому пізнає знайомий нам світ. А чи знайомий? Очима цієї кумедної істоти, найзвичніші речі стають дивовижними, як у дитинстві, найбуденніші насолоди - приємними, як мамина випічка.

Поза сумнівом, книга, яка увійшла до довгого списку премії Книга року ВВС-2018, витримала випробування, яке сама собі поставила авторка Анастасія Волховська.

"Я думаю, що добра дитяча книга має бути цікава і дорослим, вона мусить бути багатошаровою, щоб і дитина, і доросла людина могли винести з неї щось для себе", - розказує вона.

Мати трьох синів, вона, проживаючи в Португалії, продовжує частувати їх творами, які пише рідною мовою, а разом із ними, і всіх прихильників в Україні та світі.

BBC News Україна: Що надихнуло Вас на образ Афинового ведмедика?

АВ: Мої сини - найголовніше натхнення. Нам, дорослим, подобається спостерігати єдність дитини і природи, але буває, що дитині необхідно допомогти ознайомитися з природою, не кожному це вдається саме по собі.

Коли моєму старшому синові було чотири роки, він займався карате. На одному із занять тренер дав дітям команду "Бігти!", і всі побігли. І тільки мій син підійшов до нього і спитав "А куди?".

Тренер тоді дав нам дуже цінну пораду - податися на природу (ліс, поле, пляж), без плану, без іграшок і занять, дозволити дитині бути, нудитися, знаходити собі заняття самостійно.

По правді сказати, сину було нелегко, і нам важко. У сучасному світі багато що нас відволікає від співу птахів, шуму хвиль, що розбиваються об берег, спостереження за копіткою працею мурах.

З того часу пройшло майже п'ять років, і син перетворився не тільки на любителя природи, але й на знавця, і навіть мріє стати морським біологом.

У своїй книзі я спробувала познайомити головного героя з простими дарами природи і крізь сторінки подарувати читачеві відчуття, що для радості нам, по суті, потрібно зовсім мало - галявина квітів, баночка чорничного варення, душевна розмова.

BBC News Україна: Афиновий ведмедик - це також своєрідний календар, в якому кожна дата - особлива. Тобто кожен день - свято, і доволі незвичне. Наприклад, там є "день розфарбування планів на майбутнє", в який сказано: "Варто мріяти. А краще намалювати мрію, або навіть скласти план її досягнення. І не забувати про неї, а щодня виконувати щось для її втілення. І диво станеться!". Що надихнуло на такий формат книги?

АВ: Перетворити книгу на календар придумала наш редактор Олена Рибка. Дітям подобаються календарі, вони спочатку вишукують в них свої дні народження і важливі дати, потім просто роздивляються, сміються, надихаються. Мені ж подобається ідея книги, яку можна почати читати з будь-якої сторінки і перечитувати з року в рік.

BBC News Україна: Окрім письменництва, ви також мати трьох дітей. Чи материнство вплинуло на створення цієї книги? І чи ваші діти - найперші читачі ваших книг?

АВ: Діти - моє головне заняття. Ми живемо без садків і шкіл, ми завжди разом. Я проживаю їхнє дитинство, я його придумую, пишу, малюю, створюю. Як на мене, немає важливішої роботи. Звичайно, хотілося б більше писати, але я впевнена, що головні історії обов'язково будуть написані.

Зрозуміло, мої сини читають ті мої книги, які призначені для дітей. Хоча вони не завжди є її першими читачами. Ми живемо в Португалії, і у нас не завжди є можливість швидко отримати авторський екземпляр. Але коли це відбувається, це дуже радісний і хвилюючий момент. Я присвячую свої книги синам. Це найкращий подарунок, який я можу їм подарувати.

Копирайт изображения Anastasia Volkhovskaya
Image caption Сини авторки читають "Афинового ведмедика"

BBC News Україна: Часто саме діти вміють радіти звичайним речам, до яких дорослі давно звикли. І у передмові до книги сказано: "Для турботливих батьків Афиновий Ведмедик із його календарем стане добрим порадником". Чи адресована ця книга певною мірою і дорослим? Хотіли б ви, щоб саме батьки читали її разом із дітьми, або щоб діти читали самостійно?

АВ: Я думаю, що добра дитяча книга має бути цікава і дорослим, вона мусить бути багатошаровою, щоб і дитина, і доросла людина могли винести з неї щось для себе. Я намагаюся розказати просту історію, але прості історії завжди найважчі й філософські. Після прочитання книги дорослому буде про що поговорити з дитиною і, можливо, знайдеться над чим задуматися.

Що стосується моїх уподобань (спільне читання чи самостійне), це рішення за читачем. Я відпускаю історію, як птаху. Коли історія завершена, вона перестає бути частиною мене і знаходить свого читача, і він має право вирішувати, читати книгу самому чи ділитися нею.

BBC News Україна: Чи є у вас улюблені дитячі книги - з вашого дитинства або ж сучасні? Хто з авторів вас надихає?

АВ: У дитинстві мені здавалося, що я багато читаю, і тільки зараз розумію, який пласт літератури пройшов повз мене. Я зростала у радянські часи, і книги дістати було важко, а деяких авторів узагалі не перекладали.

Наприклад, я нічого не знала про Всесвіт Роалда Даля, не чула про Нарнію, запізнилася на бум Гарі Поттера. Але зараз я з неабияким задоволенням читаю дитячі книжки, намагаюся прищепити своїм дітям, які ростуть в іншій культурі, любов до своєї, а також розкрити перед ними світ крізь книги й історії, показати їм наскільки ми, люди, відмінні й у той же час однакові.

Ми читаємо небагато, запоєм і з великим задоволенням. Але є одна дитяча книга, яка справила не мене велике враження. Це "Дивовижні пригоди кролика Едварда" Кейт ДіКамілло. Вона - про вміння чекати й дочікуватися. Думаю, якщо б одного разу якийсь чарівник дозволив мені вибрати одну з уже написаних книг і написати її наново, я б вибрала саме її.

Розмовляла Маргарита Малюкова

Стежте за перебігом конкурсу на Facebook-сторінці Книги року BBC, а також на сайті bbc.ua

Новини на цю ж тему