Леся Демська: У нас таке життя, що кожному варто мати у друзях психіатра

"Літо психіатра" обкладинка

Леся Демська - українська письменниця та літературознавець. Її книга "Літо психіатра" про детективні пристрасті у селі увійшла до довгого списку Книги року ВВС-2018.

Головний герой детективу - львівський психіатр Андрій Левинський потрапляє до лікарні через перепрацювання, і лікар радить йому зробити перерву від роботи. У незаплановану відпустку Левинський їде до села, але замість відпочинку - розплутує фінансову аферу, розслідує вбивства та навіть має швидкоплинний роман.

Свою першу книгу Леся Демська видала ще у 1995 році. Перед тим, як віддати "Літо психіатра" до друку, взяла перерву на художні тексти.

BBC News Україна поспілкувалася з письменницею про українське село, родинні історії та російські детективи.

BBC News Україна:Як у васз'явилася ідея написати детектив про гірське село, чим ви надихалися?

Леся Демська: Так сталося, що у 2014 році я була в горах на канікулах. І під час відпочинку вирішила написати детектив. Я дуже довго про це думала - я дуже люблю детективи - так він і написався. Але потім ще рік-два просто лежав. Вже згодом, дякуючи видавництву та друзям, які підштовхнули мене, я віддала цей текст до друку. Увага читачів стала для мене великою несподіванкою.

BBC News Україна:Всі події вашої книги відбуваються у селі. Чи є у нього прототип із реального життя, який вас надихнув?

Л. Д.: Це реальне село у Карпатах неподалік Косова. Протягом близько десяти років я досить регулярно їздила туди, і мала можливість там перебувати місяць, півтора, інколи кілька тижнів. І саме там були дуже цікаві, гарні люди. Від них я почула дуже багато історій, спостерігала за їхнім мовленням. Це реальне село, воно існує, але не знаю, чи захочуть його люди бути названими.

BBC News Україна:Там врешті прочитали вашу книгу?

Л. Д.: Так, вони читали, я їм передала, їм дуже сподобалося. Але після того, як детектив вийшов, мені писали з багатьох інших сіл України, і казали: я живу у центральній Україні або я живу у східній, або у південній - а ніби це в мене в селі відбувалося. Врешті, книга виглядає як типологічний зріз, який, мабуть, притаманний для всієї України. Лише одне село не може на нього претендувати.

BBC News Україна:Літературознавці в один голос говорять про відсутність гарної розмовної мови у сучасних українських книжках. Проте у вас всі герої говорять дуже просто та знайомо. Як вдалося подолати цю проблему?

Копирайт изображения Mykyta Zavilinskyi
Image caption Леся Демська

Л. Д.: Цей текст написаний звичайною мовою, якою говорять звичайні люди у селі, пересічні українці, і які просто не можуть говорити літературною мовою. Бо літературною мовою говорять переважно люди, які її вивчили, для яких вона не є рідною.

Я не чула літературної мови у Німеччині на вулицях, у Канаді, тому що це є мертва мова, це є мова стандартів. А мова людська живе, мова рухається. І стандарти мають до неї рухатися.

А в Україні цікаво відбувається - не стандарти за мовою йдуть, а мова має йти за стандартами. А мені здається, що художні тексти повинні писатися українською нормативною мовою.

BBC News Україна:У вашому селі всі вірять у відьом. Звідки взялася ця тема, чи не з особистого досвіду спілкування з ними?

Л. Д.: Однозначно - у селі значно більше вірять у ворожок, ніж у місті. Село власне і відрізняється тим, що воно ближче до природи і ближче до того первинного.

Це є, це практикується, і вам скажу, що з мого спостереження воно і у містах практикується. Хто в це вірить - то стикається, а хто не вірить - то може ненароком побачити.

Хіба ми мало бачимо афіш про екстрасенсів у метро? Це свідчить про певну потребу суспільства, про певний образ мислення.

BBC News Україна:Більшість ваших героїв перебувають у нещасливих шлюбах - вони одружилися з примусу або з розрахунку. Чи не застаріле це уявлення про сільські родини?

Л. Д.: Знаєте, в селі воно десь так воно і є. В українському селі суспільство ще більш патріархальне, ніж в місті українському, воно заточене на родину та на нормальний добробут.

І часто соціальний статус грає дуже багато, принаймні в галицькому селі. Коли є заможна родина, то в неї не дуже хочуть приймати когось незаможного. І не завжди там можуть одружуватися діти так, як їм хочеться.

BBC News Україна:Дуже песимістичний погляд на сімейне галицьке життя...

Л. Д.: Це текст зі спостережень за сім'ями, за їхніми історіями. Звичайно, це не виключає, що є шлюби, де все інакше, але це, як правило, тоді вже, коли діти не залежать від батьків, самі стоять на ногах і можуть самі розпоряджатися своїм фінансовим становищем і своєю долею.

А поки вони не можуть це зробити, то змушені дослухатися до думки батьків. А там вже як кому поталанить.

BBC News Україна:Ви зважали на тренд психіатрії у літературі, коли робили головного героя саме психіатром?

Л. Д.: Ні, на тренди я не зважаю. Я завжди сміялася, що у нас таке шалене життя, що кожному варто мати у друзях мінімум двох - юриста і психіатра.

Коли я була студенткою, то у мене був приятель, який вчився на психіатрії, дуже цікава та розумна людина, і довкола нього вічно траплялися різні історії. І Левинський десь звідти.

А характер у нього - від мого двоюрідного брата, який нічого спільного не має ні з медициною, ні з психіатрією.

Єдине, на що я зважала, і тут я згідна з Андрієм Кокотюхою, що не можна розслідувати злочини без професійного слідчого.

Навіть якщо взяти історії про дуже відомих детективів, то всі вони були пов'язані зі слідством. І тому свідомо туди був введений герой Ростислав Белей. Бо не можна працювати в одній галузі і бути хорошим фахівцем в сторонній галузі.

BBC News Україна:Роками потребу у детективних книгах та серіалах задовольняли російські автори та режисери серіалів. Зараз їх не продають і не транслюють. Як вважаєте, чи відчуває український читач нестачу, і чи можуть українські письменники її заповнити?

Л. Д.: Російський бум припадає на кінець 90-х - початок двотисячних. Я можу говорити про західну Україну, бо я до 2000 року жила там. То у нас взагалі не було проблеми з російськими детективами, їх не читали. Читали, у кращому випадку, Стругацьких. Але було багато польського, чеського, британського, американського детективу, цілий ряд шведських детективів.

Навіть коли з'явилася Донцова, то вона не була надто популярною. Але її читали у інших містах, це правда.

BBC News Україна:Чи є тепер шанс змінити цю ситуацію в інших містах?

Л. Д.: Я думаю, що все буде потроху мінятися, у нас багато з'являється детективів. Просто вони не настільки популяризовані. Українці, які останнім часом були підсаджені на російський детектив не знають, що таке виходить, їм про це ніхто не розповідає. У нас говорять лише про так звану артхаузну літературу, але не вона творить книжковий ринок. Тому треба говорити і про те, що з'являється для масового читача.

BBC News Україна:А чи ваш детектив - це для масового читача?

Л. Д.: Мій детектив не є зовсім звичним. Бо зараз дуже багато детективів, де саме поліцейські, трупи, саме до такого нас привчили російські детективні серіали - що це в'язниця, це наркотики, це неповна сімя, це хтось зґвалтований, вбитий, і це команда таких оперів, які п'ють зранку до вечора та розслідують всі ці справи.

Мої персонажі мали бути абсолютно іншими і за національної ідентичністю, і за кільтурною ідентичністю.

BBC News Україна:Чи має Андрій Левинський, головний герой "Літа психіатра", право на майбутнє? Чи так і залишиться героєм однієї книги?

Л. Д.: Зараз я працюю над новим детективом про нього та його друга інспектора. Хочу створити серію книжок.

Знаєте, кажуть, що письменник пише у двох випадках - поки йому цікаво і поки йому за це платять. Мені поки що цікаво.

Розмовляла Катерина Шипко

Стежте за перебігом конкурсу на Facebook-сторінці Книги року BBC, а також на сайті bbc.ua

Новини на цю ж тему