Бертолуччі: п'ять фільмів, завдяки яким його довго згадуватимуть

Bernardo Bertolucci on the set of 1993's Little Buddha Копирайт изображения Getty Images

Італійський кінорежисер Бернардо Бертолуччі, який помер на 77-му році життя, був одним з найбільш знаменитих та суперечливих європейських киномитців за останні півстоліття.

Ось п'ять ключових фільмів, завдяки яким його довго згадуватимуть.

"Конформіст" (1970)

Копирайт изображения Mars/Marianne/Maran/Kobal/REX/Shutterstock
Image caption Жан-Луї Трентіньян та Домінік Санда в "Конформісті"

Бертолуччі на той час вже зробив своє ім'я (такими фільмами як "Стратегія павука"), але саме цей візуальний шедевр став його проривом у всьому світі.

"Конформіст" є адаптацією однойменного роману письменника Альберто Моравіа, що побачив світ 1951 року. Дія відбувається у часи фашистської Італії, а сюжет обертається навколо члена таємної поліції, якому поставили завдання вбити його колишнього професора - антифашиста, що емігрував до Парижу.

Цей фільм хвалили за його похмуру естетику, драматичні кадри, яким приписують вплив на такі фільми як "Хрещений батько" та "Хрещений батько-2". Френсіс Форд Коппола навіть найняв кінооператора Бертолуччі Вітторіо Стораро для фільмування "Апокаліпсису сьогодні" у 1979 році.

Завдяки "Конформісту" Бертолуччі отримав свою першу номінацію на Оскар, але за найкращий адаптований сценарій, а не найкращу режисуру.

"Останнє танго в Парижі" (1972)

Копирайт изображения Getty Images
Image caption Бертолуччі на знімальному майданчику "Останнього танго в Парижі" з Марлоном Брандо та Марією Шнайдер

Через два роки Бертолуччі номінували на Оскар за кращу режисуру за фільм "Останнє танго в Парижі", а Марлон Брандо був номінований на кращого актора, через рік після того, як він виграв цю номінацію за роль у "Хрещеному батьку".

Брандо грає американця Пола, що живе в Парижі та чия дружина нещодавно вчинила самогубство. Він починає зустрічатися та займається сексом з дівчиною Жанною (Марія Шнайдер) у порожній квартирі.

Його болісний монолог над тілом дружини був "мабуть, найкращою грою в його житті", - заявив критик Роджер Ебер.

Але темна, сповнена пристрасті історія про любов та горе шокувала глядачів, як тільки фільм вийшов на екрани. Фільм був заборонений в Італії за жорстоку, нині сумнозвісну сексуальну сцену з використанням масла.

Режисер висміював критику роками пізніше, заявивши, що ідея сцени з використанням масла прийшла їм з Брандо в голову вранці перед фільмуванням, і Шнайдер про неї не сказали, тому що він "хотів, щоб в неї була реакція дівчини, а не акторки".

В інтерв'ю 2007 року Шнайдер заявила, що, хоча сексуальна сцена була імітацією, вона відчувала себе "приниженою" і "певним чином зґвалтованою як Марлоном, так і Бертолуччі".

"Останній імператор" (1987)

Копирайт изображения Getty Images
Image caption Бертолуччі під час фільмування "Останнього імператора"

Епічна історія Пу І, який став імператором Китаю у віці трьох років, була вершиною досягнень Бертолуччі як завдяки оцінкам критиків, так і завдяки комерційному успіху.

Пу І позбавили влади у віці 6 років у 1912 році, але йому дозволили залишитися в просторому "Забороненому місті" у Пекіні. "Останній імператор" став першою кінострічкою, яку дозволили знімати всередині цього палацового комплексу.

Підготовка проекту тривала чотири роки, у фільмуванні взяли участь 19 тисяч учасників "масовки", були пошиті 9000 костюмів.

Через спогади у фільмі розповідається про те, як "Син неба", який розпочав своє життя як правитель половини населення світу, опинився скромним помічником в ботанічному саду Пекіна.

Попри це, Бертолуччі заявив, що це "один з небагатьох фільмів, який має своєрідний щасливий кінець".

Можливо, це була одна з причин, чому фільм засипали Оскарами - він отримав дев'ять нагород - у тому числі за найкращий фільм, найкращу режисуру і Оскар за найкращу операторську роботу для Вітторіо Стораро.

У своїй промові на церемонії вручення нагород Бертолуччі визнав свої нові тісні стосунки з Голлівудом, жартуючи: "Якщо Нью-Йорк - це велике яблуко, то для мене сьогодні Голлівуд - це великий сосок".

"Розколоте небо" (1990)

Копирайт изображения Getty Images
Image caption Дебра Вінґер та Джон Малкович у "Розколотому небі"

Бертолуччі поїхав до повоєнної Північної Африки для приголомшливої адаптації роману Пола Боулза, що побачив світ 1949 року.

Джон Малкович знявся у ролі американського композитора Порта Морсбі (з незрозумілих причин названого на честь столиці Папуа-Нової Гвінеї), а Дебра Вінґер виконала роль його дружини Кіт. Разом вони вирушили в подорож заради саморозкриття, як самовіддані безстрашні мандрівники у пошуках невідомого.

Фільм добре прийняли, і Бертолуччі був номінований на Золотий глобус, а операторська робота Стораро отримала нагороду BAFTA. Але фільм не зміг повторити успіх "Останнього імператора".

"Мрійники"(2003)

Копирайт изображения Getty Images
Image caption Ева Грін та Майкл Пітт на знімальному майданчику "Мрійників"

Італієць продовжив знімати емоційно заряджені фільми про привабливих молодих жінок - "Вислизаюча краса" в 1996 році з Лів Тайлер у головній ролі; "Обложені" у 1998 році, де у головній ролі зіграла Тенді Ньютон; та "Мрійники", який став дебютом Еви Грін на великому екрані.

"Мрійники" були поверненням режисера до радикальної Європи кінця 1960-х років, і, як в "Останньому танго в Парижі" у фільмі був американець, що приїхав до французької столиці (Майкл Пітт).

Пітт був молодшим за Брандо, і його персонаж виявився втягнутим в дивний еротичний трикутник з прекрасними близнюками Ізабель (Ева Грін) та Тео (Луї Гаррель).

Це була, за словами Пітера Бредшоу з Guardian, "найкраща картина Бертолуччі за довгі роки".

Хочете отримувати головні матеріали в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram!

Новини на цю ж тему