Вано Крюґер: добре, що Кравчуку і Кучмі вдалося відтермінувати війну

  • Георгій Ерман
  • BBC News Україна
Вано Крюґер

Автор фото, Тетяна Окопна

Збірник есеїв "Коли я чую слово "культура"..." - книга Івана Коломійця (Вано Крюґера), як вийшла у фінал Книги року BBC-2018 у категорії "Есеїстика".

Ця книжка є екскурсом в природу тоталітарних режимів та російського імперіалізму, а також дослідженням внеску Маркіза де Сада, Мазоха, Еко та Фройда у політичну філософію.

BBC News Україна поспілкувалася з Вано Крюґером про письменників, внесок яких у політичну філософію, на його думку, не є достатньо оціненим, корені та відмінності тоталітарних режимів та майбутнє розбудови української політичної нації.

У тексті збережена орфографія автора.

ВВС News Україна: Чому ви обрали для написання збірки есеїв саме постаті де Сада, Мазоха, Еко та Фройда. Ви вважаєте, що їхнє значення для розуміння політичних процесів ХІХ-ХХ століття недооцінене?

Вано Крюґер:Вони оцінені неналежним чином: Маркіз де Сад, Леопольд фон Захер-Мазох, Зиґмунд Фройд стали уже персонажами масової культури, що більше нагадують героїв The Walt Disney Company, аніж своїх історичних прототипів.

Між тим, перший і третій із них входять особисто для мене до десятки найвизначніших мислителів, що лишень коли-небудь мислили, а другий важливий зовсім не мазохізмом, а конґеніяльністю процесам жіночої емансипації XIX ст.

Есей, присвячений Леопольдові фон Захер-Мазоху в моїй книзі так і називається "Сучасний Піґмаліон, або Винахідник фатальної жінки".

У Франції праці Маркіза де Сада уже давно публікують в бібліотеці "Плеяди" - найпрестижнішому виданні французької клясики, рукопис його "120 днів Содома" визнано національним надбанням Французької Республіки.

Есей, присвячений Маркізові де Саду в моїй книзі називається "Політична філософія Маркіза де Сада як частина критичної теорії" і є найбільшим, займає третину всієї книги. В ньому я демонструю, як Маркіз де Сад випередив свій час більш ніж на двісті років; як його тексти, раніше табуйовані, набувають все більшої актуальності для західної цивілізації в XX і XXI ст.

Підкреслю, що важливим є не цей мій висновок, бо про це ж давно пишуть мислителі Колежу соціолоґії чи Франкфуртської школи, а саме той шлях, яким я - з їхньою допомогою - до цього висновку дійшов. Марсель Енафф, до прикладу, дійшов майже таких самих висновків, проте зовсім іншим шляхом.

Автор фото, Getty Images

Підпис до фото,

На думку Вано Крюґера, табуйовані політичні та філософські тексти Маркіза Де Сада, набувають все більшої актуальності для західної цивілізації

Пропустити подкаст і продовжити
подкаст
Що це було

Головна історія тижня, яку пояснюють наші журналісти

Випуски

Кінець подкаст

Що ж стосується Умберто Еко, то з ним ситуація дещо інша: він сам хотів бути автором і персонажем масової літератури. Ним він і був. Проте мені цікаві його філософські та семіолоґічні праці, а не його "інтелектуальні романи"/"інтелектуальні детективи".

ВВС News Україна:В книзі ви зачіпаєте тему порівняння тоталітарних режимів, виникнення фашизму та нацизму. Ви говорите про елемент перевиховання у комунізмі і зараховуєте його до просвітницької традиції. А як же бути з тими, кого сталінський режим знищував через соціальне походження, наприклад "куркулів" чи колишніх офіцерів імперської армії, які воювали за Червону армію, але за Сталіна чимало з них знищили?

В. К.: Як я цитую в своїй книзі Жана Старобінскі: "Під час обробки зовнішності речей та людей не уникнути певного насилля. Пригадаємо, що за Рішле, у застосуванні до стилю polir означає "відточувати" [châtier, букв. "карати"]". Підкреслю, що Жан Старобінскі пише це, досліджуючи ґенезу слова "цивілізація".

А щодо морфолоґічної схожості двох тоталітаризмів, то ви ж розумієте відмінність між тотальним винищенням євреїв чи ромів за етнічною ознакою і соціяльним упокоренням села чи чисткою партійно-військового керівного апарату?

Близько половини командного складу Червоної арміії в двадцятих роках становили колишні офіцери царської армії. Зрозуміло, що вони постраждали в процесі чистки. Проте радянська історіоґрафія ніколи не приховувала служби маршала Будьонного в царській армії, навіть пишалась нею. Водночас, райхсмаршал Ґьорінґ змушений був своїм підлеглим євреям чи мішлінґе оформлювати документи про "чистоту" їхнього расового походження.

Підпис до фото,

Вано Крюґер. Коли я чую слово "культура"… - Київ: Laurus, 2018

На практиці, звісно, і той, і інший тоталітарний режим вдавалися до ґеноциду - в цьому і полягає їхня морфолоґічна схожість. І загиблим, безумовно, уже байдуже з яких міркувань їх знищували. Це очевидно.

Проте саме тому так важливо не дати безумовним моральним, моралізаторським, моралістським міркуванням екранувати неочевидне - кардинальні відмінності в мотивації і ідеолоґії двох режимів. Бо це вже важливо для живих. У своїй книзі я цитую Гельвеція, дуже уважно прочитаного не лишень мною, а й Маркізом де Садом: "Етику слід трактувати подібно до решти наук і створювати її так, як створюють експериментальну фізику".

ВВС News Україна:Ви розповідаєте про так зване палеологічне мислення, яке є фундаментом підтримки фашизму та нацизму. За вашими словами, якщо кількість носіїв елементів такого мислення у суспільстві "сягає певної критичної маси", то пояснити його дії з точки зору раціонального вибору не можливо. Зараз представники цих ідеологій набувають дедалі більшої популярності в Європі.З чим ви це пов'язуєте?

В. К.: Інша назва палеолоґічного мислення - "міфолоґічне мислення". Закони лоґіки цього мислення було сформульовано Ейлгардом фон Домарусом. Носії палеолоґічного мислення є і були завжди. Альтернативою палеолоґічному мисленню є Арістотелеве мислення, перші три закони лоґіки якого були якраз сформульовані Арістотелем. Проте немає жодного носія Арістотелевого мислення, який би не послуговувався час од часу мисленням палеолоґічним.

"Збій" відбувається, коли проблему психіка індивіда не здатна вирішити на рівні Арістотелевого мислення і тому змушена "реґресувати" на рівень мислення палеолоґічного.

Це щойно я дуже стисло і спрощено виклав теорію виникнення шизофренії Сильвано Аріеті. В Центральній і Східній Европі її досліджує Вадим Менжулін, якого я маю за честь називати одним зі своїх Вчителів. Я лише опираюся на їхні праці, дещо узагальнюючи і зробивши деякі висновки.

Що ж до правих популістських рухів, що, як Ви кажете, "набувають дедалі більшу популярність" в окремих державах Европейського Союзу, то, по-перше, їхнім прихильникам ще далеко до "критичної маси", а по-друге, европейські еліти все ж зробили висновки з Першої та Другої Світових воєн і зараз як держави-члени, так і Европейський Союз в цілому достатньо потужні інституційно щоб протистояти цим викликам.

Слід зрозуміти, Европейський Союз - стратеґічний проєкт повернення Европи на чолі з Німеччиною до світової ґеополітичної геґемонії. Мирним шляхом - через економічне, поки ще не військове домінування. І в цей проєкт уже вкладено забагато ресурсів, щоб европейські еліти так просто від нього відмовилися.

BBC News Україна:Чи може "травма" через крах Радянського Союзу та невдачі в економічній та зовнішньополітичній площині призвести до тріумфу палеологічного мислення в Росії і як з ним співвідноситься нинішня політична еліта країни?

В. К.: Уже призвели. "Ваймарська Росія" - не мій термін, я його лише використовую, щоправда, не в цій книзі. Т. зв. "Кримська більшість" якраз витворена кремлівським керівництвом на підставі ressentiment: суміші злості, заздрощів та безсилля, культивованої російськими елітами після "величайшей геополитической катастрофы XX века". Тактичні завдання було виконано: мобілізаційного ефекту було досягнуто. Проте зі стратеґічної точки зору це безперспективний шлях.

Автор фото, Getty Images

Підпис до фото,

Письменник вважає, що "кримська більшість" створена кремлівським керівництвом на основі суміші злості, заздрощів та безсилля внаслідок розпаду СРСР

BBC News Україна: А складне становище внаслідок війни може призвести до поширення авторитарнихтенденцій в Україні?

В. К.: Ще якихось триста років тому міжнародний простір було структуровано через кілька імперій: проєкт успішний рівно настільки, наскільки він є імперським.

Києво-Могилянські книжники Стефан Яворський, Феофан Прокопович, Дмитро Туптало стали авторами ідеї та будівничими Російської імперії - наднаціональної, вище Москви і Києва.

Цю традицію продовжили потім Олександр Безбородько та Михайло Терещенко. А в радянському модернізаційному проєктові - Микита Хрущов, Микола Підгорний, Петро Шелест, Леонід Брєжнєв, Віталій Федорчук, Костянтин Черненко.

Загальне правило: щойно проєкт починав схилятися від універсалізму в бік моноетнічного націоналізму, як це трапилося за царювання Александра III чи в пізньому СРСР, він ставав приреченим на коляпс.

В XX ст. час імперій не минув, як це часто помилково стверджують, проте міжнародний простір уже структуровано через множину національних держав. Україна змушена була розбудовувати свою національну державу значно пізніше од більшості решти европейських націй-держав - бо, як я це показав вище, традиційно сили її еліт були задіяні в інших, саме імперських проєктах.

Як це не прикро, слід визнати, що саме війна на Донбасі і стала тим каталізатором, що витворив українську політичну націю від Ужгорода до тих сіл Донецької області, що чотири роки тому просилися в склад Дніпропетровської. Без цього нація зараз була б неможливою.

Президенти Леонід Кравчук та Леонід Кучма будували свою політику на тому, щоб, розбудовуючи інституції української національної держави, одним із яких є політична нація, за будь-яку ціну уникнути війни. Адже карти, до прикладу, Кримської, Донецької і Одеської "республик" - тоді вони ще не були "народними" - висіли в російських штабах ще в кінці вісімдесятих, і вільно публікувалися у відповідних виданнях.

Пригадується вислів безсмертного Чезаре Борджиа, герцоґа Валентино, добре засвоєний російськими стратеґами: "Італія занадто велика, щоб проковтнути її за один раз, проте її можна з'їсти як тістечко: шар за шаром".

І дуже добре, що президентам Леоніду Кравчуку та Леоніду Кучмі вдалося відтермінувати війну аж до нашого часу. Бо, якби це трапилося ще в дев'яностих, лінія фронту зараз би пролягала не Донбасом, а Дніпром чи Збручем, і наші втрати людьми чи територіями були б значно більшими; в кращому випадку ми б мали нав'язаний ззовні федеративний устрій зі слабким центром і державним статусом російської мови - що міцно і навічно б закріпило Україну в зоні ґеополітичного впливу Російської Федерації.

Автор фото, Getty Images

Підпис до фото,

На думку письменника, Леоніду Кравчуку та Леоніду Кучмі вдалося вберегти Україну від війни та розпаду на зjрі незалежності

Зараз для України внутрішньою загрозою є не праві радикали, а різноманітні популісти. І тут уже пригадується ґенерал Еміліо Мола зі своїм так само безсмертним: "Ми кинемо на Мадрид чотири кольони, проте Мадрид буде взято зсередини силами однієї кольони - п'ятої". Відносне новаторство Кремля у цій гібридній війні полягає в тому, що п'ятій кольоні не обов'язково знати, що вона - п'ята.

BBC News Україна: У книзі ви критикуєте ті процеси декомунізації, які втілилися в знищення радянських пам'яток та монументів. Як краще вписати цей період історії в українські підручники та монументальну пам'ять?

В. К.: Історія, звісно, пишеться на наших очах. Проте підручники майбутнього будуть написані в майбутньому. Важливо розрізняти, де, до прикладу, монументи Ленінові маркують міста, визначаючи якому проєктові - українському національному чи "народно-республиканскому" - те чи інше місто належить, а де просто мистецькі шедеври, які подібну функцію маркування втратили.

Впевнений, "наш час", якщо не в підручниках, то в дослідженнях майбутнього, буде критикуватися за те, що разом з безліччю типових монументів, було знищено також окремі унікальні пам'ятки. Дуже сподіваюсь, що "майбутній час" буде мирним - зокрема, і завдяки цьому.

Стежте за перебігом конкурсу на Facebook-сторінці Книги року BBC, а також на сайті bbc.ua