Китай і Тайвань: витоки протистояння

Дівчата з прапорами Китаю та Тайваню Копирайт изображения AFP/Getty Images

Китай вважає Тайвань провінцією, що відкололася, й прагне неодмінно її повернути. Проте багато тайванців хочуть мати окрему державу.

Суперечка робить ситуацію в регіоні напруженою, існує загроза конфлікту, у якому можуть взяти участь і США.


Яка історія та джерело цієї напруженості?

Першими відомими поселенцями на Тайвані є австронезійські племена, які, як вважають, прийшли з території сучасного південного Китаю.

Острів вперше з'являється в китайських хроніках у 239 році нашої ери, коли Китай послав експедиційні сили для його дослідження - факт, який Пекін використовує, аби обґрунтувати свої територіальні претензії.

Після періоду існування острова як голландської колонії (1624-1661) Тайванем беззаперечно управляла китайська династія Цін із 1683 по 1895 рік.

Image caption Острів Тайвань розташований на південний схід від материкового Китаю

Від 17-го століття значна кількість мігрантів з Китаю почала прибувати на острів, часто тікаючи від труднощів.

Більшість із них були китайцями народності Гокло з провінції Фуцзянь (Фукань) чи Гакка, що з провінції Гуандун. Нащадки цих двох міграцій зараз складають найбільшу групу населення острова.

У 1895 році, після перемоги Японії в Першій китайсько-японській війні, уряд династії Цін не мав іншого вибору, окрім як передати Тайвань Японії.

Після Другої світової війни Китайська Республіка, одна з держав-переможниць, почала керувати Тайванем за згодою союзників - США і Британії. Японія відмовилася від претензій на острів.

Проте протягом наступних кількох років війська на чолі з Чан Кайши зазнали поразки від комуністів Мао Цзедуна.

Копирайт изображения Central Press
Image caption Чан Кайши, колись керівник всього Китаю, втік зі своїми прихильниками на Тайвань

Чан Кайши та залишки його уряду від партії Гоміньдан втекли на Тайвань у 1949 році.

Цю групу називали материковими китайцями. Їх чисельність складала 1,5 мільйона людей. Саме вони домінували в політиці Тайваню протягом багатьох років, хоча становлять лише 14% населення.

Син Чан Кайши Цзян Цзін-го успадкував ефективну диктатуру, що викликала спротив з боку місцевих жителів, обурених розправами й авторитарним правлінням.

Через це, а також під тиском демократичного руху, він почав процес демократизації, який врешті-решт призвів у 2000 році до обрання першого президента острова не з партії Гоміньдан Чень Шуйбяня.


Що відбувається зараз?

Після десятиліть ворожості й агресивної риторики відносини між Китаєм і Тайванем почали поліпшуватися в 1980-х роках.

Китай висунув формулу, відому як "одна країна - дві системи", згідно з якою Тайваню дадуть значну автономію, якщо він погодиться на возз'єднання з материковим Китаєм.

Пропозицію відкинули, але Тайвань спростив правила відвідування та інвестування в Китай. Він також у 1991 році оголосив про завершення війни з Китайською Народною Республікою.

Велися й обмежені переговори між неофіційними представниками обох сторін.

Позиція Китаю, що влада Китайської Республіки є нелегітимною, перешкоджає контактам між урядами.

Копирайт изображения AFP
Image caption Чень Шуйбянь був прихильником незалежності Тайваню від Китаю

У 2000 році Пекін занепокоївся, коли Тайвань обрав президентом Чень Шуйбяня, який відкрито підтримував незалежність острову.

Чень Шуйбяня переобрали у 2004 році, що спонукало Китай у 2005-му ухвалити так званий антисецесійний закон, в якому говорилося про право КНР використовувати "немирні засоби" проти Тайваню, якщо він спробує відділитися від Китаю.

У 2008 році на острові президентом обрали Ма Інцзю. Він прагнув поліпшити відносини з Китаєм, головним чином шляхом економічних угод.

На виборах у січні 2016 року Цай Інвень перемогла кандидата від Гоміньдану Еріка Чу.

Пані Цай очолює Демократичну прогресивну партію (ДПП), яка схиляється на користь незалежності від Китаю.

Копирайт изображения Reuters
Image caption За президентства Цай Інвень відносини між островом та материком знову погіршились

Після того, як Дональд Трамп виграв вибори в США у 2016 році, Цай Інвень поговорила з ним телефоном.

Ця розмова пішла всупереч з американською політикою, встановленою в 1979 році, коли офіційні відносини між США та Тайванем були припинені.

Протягом 2018 року Китай посилював тиск на міжнародні компанії, змушуючи їх вказувати Тайвань як частину Китаю на своїх веб-сайтах і погрожував заборонити їм вести бізнес у Китаї, якщо вони цього не зроблять.

У листопаді політична партія Цай Інвень зазнала поразки на регіональних виборах, що Пекін сприйняв як удар по її сепаратистській позиції.


Що ж таке Тайвань?

Існує розбіжність і плутанина щодо того, що таке Тайвань, і навіть того, як його слід називати.

Уряд Китайської Республіки Чан Кайши, який в 1949 році втік з материка на Тайвань, спочатку стверджував, що він представляє увесь Китай, контроль над яким він мав намір відновити.

Влада острова займала місце в Раді Безпеки ООН, і багато західних країн визнавала її як єдиний китайський уряд.

Копирайт изображения AFP

Але в 1971 році ООН визнала Пекін, і уряд Китайської Республіки виключили. З того часу кількість країн, які визнають уряд острова дипломатично, впала приблизно до 20.

Китай розглядає Тайвань як власну провінцію, що відкололася. Материкова влада має намір повернути її, в тому числі за допомогою сили, якщо буде необхідно.

Але лідери Тайваню кажуть, що острів набагато більше, ніж просто провінція, стверджуючи, що він є суверенною державою.

Він має свою власну конституцію, демократично обраних лідерів і близько 300 000 військових у своїх збройних силах.

Враховуючи величезну відмінність між цими двома позиціями, більшість інших країн, здається, задоволені нинішньою ситуацією, коли Тайвань має більшість ознак незалежної держави, навіть якщо його правовий статус залишається невизначеним.


Наскільки проблемна незалежність Тайваню?

Хоча політичний прогрес й був повільним, проте зв'язки між двома народами й економіками різко зросли. Тайванські компанії інвестували в Китай близько 60 мільярдів доларів, а близько мільйона тайванців тепер живуть там, працюючи на тайванських заводах.

Деякі тайванці турбуються, що їхня економіка зараз залежить від Китаю. Інші вказують на те, що тісніші ділові зв'язки роблять військові дії з боку Китаю менш вірогідними через можливі збитки для китайської економіки.

Суперечлива торговельна угода між країнами привела до виникнення руху "Соняшник" у 2014 році, коли студенти та активісти зайняли тайванський парламент, протестуючи проти того, що вони називали зростанням впливу Китаю на Тайвань.

Копирайт изображения AFP/Getty Images
Image caption Деякі жителі Тайваню підтримують проголошення незалежності, але більшість виступає за збереження нинішнього стану

Офіційно Демократична прогресивна партія (ДПП) виступає за незалежність Тайваню, тоді як Гоміньдан - за можливість об'єднання.

Опитування громадської думки показують, що лише невелика частина тайванців зараз підтримує одну або іншу думку, причому більшість вважає за краще зберігати нинішній стан.

Проте все більше і більше людей говорять, що вони почувають себе тайванцями, а не китайцями. Підтримка ДПП зросла на виборах у січні 2016 року.

Це частково пояснювали незадоволеністю економічною політикою Гоміньдану: від розриву між багатими та бідними до високих цін на житло, а частково - через побоювання, що адміністрація Ма Інцзю зробила Тайвань занадто залежним від Пекіна.


Яку роль відіграють США?

США є найважливішим другом Тайваню і єдиним союзником.

Ці відносини, вибудувані ще під час Другої світової та Холодної війни, пройшли найсуворіші випробування у 1979 році, коли президент Джиммі Картер припинив дипломатично визнавати Тайвань, аби зосередитися на активізації зв'язків із Китаєм.

Копирайт изображения Getty Images
Image caption Після свого обрання Дональд Трамп порушив політику США щодо уникнення прямих контактів із Тайванем

Конгрес США, реагуючи на цей крок, ухвалив Закон про відносини з Тайванем, який містить обіцянку постачати Тайваню оборонне озброєння, і визначає, що будь-який напад Китаю буде розглядатися США як "серйозне занепокоєння".

Відтоді американську політику описували як "стратегічна неоднозначність", яка прагне збалансувати появу Китаю як регіональної сили з захопленням США економічними успіхами Тайваню та його демократизацією.

Свою роль США найяскравіше продемонстрували в 1996 році, коли Китай провів провокаційні ракетні випробування, аби спробувати вплинути на перші прямі президентські вибори на Тайвані.

У відповідь президент США Білл Клінтон наказав провести найбільші навчання військових сил США в Азії з часів війни у ​​В'єтнамі, відправивши кораблі до Тайванської протоки, давши цим чіткий сигнал Пекіну.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Новини на цю ж тему