"Живим би я їм не дався" - спогади моряка, якого хотіли стратити в Ірані

Андрій Копирайт изображения Getty Images
Image caption Моряк Андрій Новічков майже два роки провів під загрозою смертного вироку - його могли повісити чи розстріляти

Андрій Новічков - український моряк, що провів майже два роки в іранській в'язниці під загрозою смертного вироку.

Він каже - його могли повісити чи розстріляти за вбивство, яке не скоював.

Про те, як жити і вижити у в'язниці іншої країни, коли тобі загрожує смертний вирок, Андрій Новічков розповів BBC News Україна.

Іранське судно

Ваш пристрій не підтримує відтворення мультимедійних файлів
"Стукала в усі двері й кричала в усі вікна "Допоможіть": справа моряка Новічкова

Історія з затриманням та звільненням Андрія Новічкова нагадує детектив або шпигунський роман.

Наприкінці 2016 року він влаштувався старшим помічником капітана на іранське судно Arezoo. У команді був єдиним українцем - крім нього до неї входило ще четверо індусів, а решта - громадяни Ірану.

17 січня 2017 року, коли судно йшло у Південнокитайському морі, з нього на ходу вистрибнув матрос-іранець.

Копирайт изображения marinetraffic.com / Juergen Braker
Image caption Arezoo, за даними сайту MarineTraffic, - великий контейнеровіз, побудований у 1998 році

Безпосередньо перед цим у нього стався конфлікт з Андрієм Новічковим - український старпом каже, що зробив йому зауваження через недотримання техніки безпеки: "Він намагався проявити неповагу до мене. Я навіть не став з ним розмовляти, а сказав, що він буде напряму розбиратися з капітаном, який також іранець".

"А за мить я побачив, як він вистрибує за борт", - пригадує Андрій, який став єдиним свідком того, що сталося.

"Мета даного вчинку нікому невідома, що він намагався цим досягти - ніхто не знає", - запевняє моряк.

Три дні у морі велися пошуки іранця, однак тіла так і не знайшли.

А у лютому, коли судно зайшло в іранський порт, Андрія Новічкова затримали - його звинуватили у вбивстві матроса-іранця.

Image caption Листівка, яку розповсюджували друзі та рідні Андрія Новічкова після його затримання в Ірані

Він каже - очікував, що всій команді доведеться давати пояснення, але аж ніяк не думав, що його звинуватять у вбивстві.

А вже у СІЗО довідався від місцевих, що за іранськими законами йому загрожує смертний вирок - розстріл чи повішення.

Політика і обмін

Копирайт изображения Getty Images
Image caption В Ісламській республіці Іран продовжує діяти смертна кара

Лише за кілька днів Андрій зміг додзвонитися до українського консула в Ірані: "Коли я пояснив ситуацію, то перша його відповідь була: це політична справа, буде обмін. Я взагалі не зрозумів, до чого тут я".

Виявилося, що ще у 2016 році в Україні був затриманий іранець Алі Джадуей, якого звинуватили у шпигунстві.

Так само, як Андрій Новічков відкидає всі звинувачення у вбивстві іранського моряка, так і захист Алі Джадуея заперечує його причетність до шпигунства.

У коментарях "Громадському" адвокати іранця натомість звинуватили українські спецслужби у підлаштуванні передачі секретних технологій радіорозвідки Ірану, за що був пізніше затриманий Джадуей.

У підсумку іранця в Україні засудили до 11 років в'язниці.

Паралельно в Ірані Андрія Новічкова переводили з однієї іранської в'язниці в іншу, на кілька місяців відпустили на поруки українського консула без права залишати Іран, а у серпні 2018 року остаточно заарештували без можливості застави.

Весь цей час Україна та Іран на рівні дипломатів домовлялися про можливий обмін Новічкова на Джадуея.

Зрештою, Петро Порошенко помилував іранця, й таке ж рішення, за даними адвокатів Алі Джадуея, ухвалив іранський президент Хассан Рухані щодо Новічкова.

Копирайт изображения Посольство Україні в Ірані
Image caption Новічков та посол України в Ірані одразу після звільнення Андрія

10 січня українець повернувся до рідної Одеси.

"Чи було все це сплановано від самого початку, чи все сталося через збіг обставин - я цього не можу знати", - каже Андрій, й додає, що юридичних доказів його вини, як і тіла зниклого матроса, так і не знайшли.

"Нам вдалося звільнити Андрія таким чином, що де-юре він визнаний невинуватим. Отже, ми не просто звільнили українця, але нам всім вдалося зберегти йому чисту біографію і чесну долю", - йдеться у заяві посольства України в Ірані.

Як вижити "смертнику"

Копирайт изображения Getty Images

"У в'язниці, як у в'язниці. Не скажу, що там було все так погано, як могло б бути. Але і гарного там також нічого немає", - пригадує українець своє перебування за ґратами.

На побут особливо не скаржиться, хоча камери були переповнені й не всім вистачало нар, щоб спати.

Ставлення інших в'язнів та адміністрації було "як до іноземця, як до тварини": "Просто ігнорували, коли щось потрібно. На мене якось напали і я вимагав, щоб передивилися відео з камер спостереження. Ніхто цього не зробив, хоча під час інших інцидентів це робилося за п'ять хвилин".

На питання про те, як воно - жити майже два роки під загрозою смертного вироку, Андрій відповідає: "Просто змирився: або пощастить, або не пощастить. Якщо пощастить вижити - добре, не пощастить - буде прикро. Головне, правильно це сприймати і оцінювати... Як у будь-якій ситуації - ти або програв, або виграв. Мені пощастило, я виграв".

Андрій Новічков зізнається - вижити під тиском постійної загрози смертної кари допоміг контроль за власними роздумами.

Копирайт изображения Getty Images
Image caption Андрій Новічков каже, що загроза смерті давила постійно, однак у депресію він не впадав

Однак повністю звикнути до думок про можливий розстріл чи повішення неможливо: "До того, що тобі от зараз буде загрожувати смертна кара, не можна підготуватися заздалегідь. Придумайте будь-які тренінги, але все одно людина до таких думок не може підготуватися. Ніхто не поспішає на той світ".

Але, як відзначає моряк, руки в нього все одно не опускалися - у депресію не впадав.

"Спроби вижити все одно б робилися, живим би я їм не дався", - додає чоловік.

Бабуся-стимулятор

Image caption Бабусю Андрія - Олену Вірановську - після її числених звернень щодо долі внука знають вже і в Адміністрації президента, і в МЗС

Весь цей час долею Андрія Новічкова переймалася в Одесі його 82-річна бабуся Олена Вірановська, його найближча родичка (матір чоловіка, на лікування якої він і планував заробити грошей, померла в листопаді 2016 року).

"У перші два тижні, коли дізналася, що онук заарештований, я якось лягла на ліжко й схопилася з думкою: невже я буду ось так лежати, поки мій онук на нарах. Два тижні не могла спати. Думала, куди мені написати", - розповідає жінка BBC News Україна.

У підсумку Олена Вірановська зверталася у всі можливі інстанції: від Адміністрації президента України, МЗС та окремих депутатів до ООН, ОБСЄ та посольства Ірану.

Image caption Андрій не був у Одесі більше двох років

Щотижня дзвонила українському консулу в Іран і першим її питанням було: чи не встановили юридично вину онука, що означало б майбутній вирок і страту.

Жінці довелося продати авто, яке колись отримала як премію. Загалом сім'я витратила більше 7,5 тис. доларів лише на послуги адвокатів у Ірані.

"Погіршилося здоров'я, але я сама собі сказала - зі мною все буде добре, я маю добитися, щоб побачити Андрія в Одесі", - каже Олена Миколаївна.

Зрештою, 8 січня 2019 року їй зателефонував президент Порошенко і повідомив - онук вже на волі й скоро буде в Одесі.

"Бабуся стала головним стимулятором для всіх. Вона стукала у всі двері, про якій ії казали, що там можуть допомогти. І там не відкрити не могли. Якби не вона, то строки звільнення могли б бути зовсім іншими й все взагалі могло бути дуже сумно", - каже Андрій Новічков.

Терпіння

Image caption Чим займатиметься далі, Андрій поки що не знає: можливо, залишиться моряком, але не виключає, що змінить професію

Ув'язнення Андрія Новічкова - далеко не єдиний випадок, коли українські моряки потрапляють у неволю за кордоном (хоче не всім, звісно, загрожує смерть).

Лише у грецьких в'язницях відбувають покарання понад 150 українців, яких засудили за перевезення нелегальних мігрантів.

А з листопада минулого року цей список поповнився ще й 24 військовими, яких росіяни захопили біля Керчі.

"Цим морякам та їхнім сім'ям скажу, що ніколи не можна складати руки. Письмові звернення ніколи не дають результату, якщо не піднімати громадськість, самим не їздити на прийоми, добиватися уваги від чиновників", - радить Олена Вірановська.

"Люди не повинні втрачати надію. Коли ти ставиш перед собою мету, ти маєш її правильно досягати. Якщо щось не виходить - консультуйся, говори з юристами. Але не полишай справу ні на хвилину, залишиш - всі забудуть. Про моряка в Ірані всі давно б забули, якби тут не піднялася громадськість", - додає жінка.

А поради Андрія Новічкова лаконічніші: "Тим, хто не втрапив у халепу - удачі. А хто потрапив - терпіння та надії, щоб якнайшвидше вирішити всі питання".

Також на цю тему

Новини на цю ж тему