Воскресання Прип'яті. Пригоди художника Гамлета у Чорнобильській зоні

Гамлет біля Чорнобиль-2 Копирайт изображения Маркіян Камиш
Image caption Вуличний художник Гамлет у Зоні

Розповідь письменника-сталкера Маркіяна Камиша про один з походів у Чорнобильську зону з художником на ім'я Гамлет.

Налобним ліхтарем я свічу на стіну палацу культури у центрі Прип'яті, поки Гамлет малює на ній чорно‐білими фарбами. Ліхтар потужний і я переживаю, аби нас не помітив загін поліції, який може патрулювати закинуте місто.

Я привів Гамлета сюди нелегально.

Після аварії на Чорнобильській атомній станції у 1986 році, тридцятикілометрова зона навколо неї - заборонена земля. Тут незаконно навіть перебувати без спеціального дозволу, не кажучи вже про стріт‐арт.

Та і кланятися за дозволами - не у моїх звичках.

Копирайт изображения УНІАН

Я сиджу на асфальті, упершись долонею у смарагдову пляму радіоактивного моху. Хоча, як на мене, радіації тут не багато, й, окрім того, людина до всього може звикнути.

Говорю Гамлету: "Нема дозиметра - нема радіації".

Гамлет - український вуличний художник. Він проводить по стіні валиком, змоченим у густу білу фарбу, й говорить, що його ім'я не має жодного стосунку до шекспірівського героя, а означає "гам лет" - шум епохи, що нас оточує.

Потім він скаже, що коли я заснув, а він малював далі, стало трохи моторошно - тиша мертвого міста нависла над ним і він навіть пробував мене розбудити.

Ми прийшли сюди потай.

Нелегально перетнули огорожу з колючого дроту - кордон Чорнобильскої зони. Потім пленталися через густий сосновий ліс, помираючи від втоми під вагою фасадної матової фарби, яку з запасом набрав із собою Гамлет.

Він склав її у велетенський мішок, більший за всі туристичні наплічники у світі, більший за всі рюкзаки і дорожні валізи. Такий великий, що у ньому можна сховати вітер, аби потім випустити його у правильний момент.

Копирайт изображения УНІАН

Ми входимо у Прип'ять і я вибираю квартиру в тій частині міста, яка найбільше перетворилася на джунглі. Це зменшує шанси зустріти поліцію, яка сновигає містом вночі й видивляється ліхтарне світло у темних вікнах покинутих висоток.

Гамлет сідає малювати ескізи майбутніх прип'ятських робіт.

Його пальці вдягнені у важкі перстні, а обличчя - сховане за густою завісою сигаретного диму, з‐за стіни якого він розказує, як колись давно малював бомжів і жив у комунальних квартирах.

Копирайт изображения Маркіян Камиш

Його роботи звертаються до похмурої української дійсності. Це чорно‐білі уривки злиденного життя, закуті в коротке словесне дао.

На одній з його картин я бачив рукавиці контуженого солдата, які солдат залишив вдома, а де дім - солдат вже й забув. На іншій - самотній металевий гараж, "залізний дім".

Ми довго тиняємося закинутим містом у пошуках підходящої стіни. Гаряче липневе сонце пече в голову і насичує тишу дзвоном палкого літа.

Зрештою, залазимо на шістнадцятиповерхівку з гербом.

Гамлет дістає з велетенської сумки все необхідне, довго грунтує стіну, виводячи чорний квадрат, включаючи в нього дірки від водостоків і технічні віконця.

Копирайт изображения Маркіян Камиш
Image caption На даху одного з прип'ятських будинків "з гербом"

Він підписує роботу "Персональне сузір'я".

Над горизонтом низько тягнуться каравани купчастих хмар, а знизу - долинають голоси, нетипові для туристів і сталкерів. Я кажу, що нам треба йти. Гамлет мовчить.

Ми обережно повертаємося і обнишпорюємо наш будинок, стягуючи в квартиру стільці, столи і тумби - з одного під'їзду меблів якраз вистачає спорудити "штаб".

Відпочиваємо й ввечері знову виходимо у центр міста, зупиняючись в парку атракціонів, де Гамлет обирає одну з іржавих електромашинок.

Копирайт изображения Маркіян Камиш

Він воскрешає її, акуратно вифарбовуючи у білий колір. Поміж інших машинок ця - тепер особлива.

Гамлет говорить, що вона — "чудове виключення".

Копирайт изображения Маркіян Камиш

Він дістає самокрутку з портсигара і придивляється до нової стіни.

Я залишаю його і спускаюся на пристань набрати води. Неспішно бреду кам'яними східцями вниз і стаю навколішки біля берега. Свічу ліхтарем на плесо і занурюю в воду порожню пляшку з під пива.

Вода до судомів холодна, та поки наповнюється пляшка, я до неї звикаю.

Зрештою, Гамлет вибирає стіну між палацом культури "Енергетик" і готелем "Полісся".

Я сідаю поряд, щоб світити на неї великим ліхтарем, поки він малює чорно‐білими фарбами.

У Прип'яті вже є стріт‐арт: силуети людей у стилі "тіней Хіросіми", ведмеді та олені з непевною заявкою на фотореалізм і криві написи в урбаністичному стилі.

Копирайт изображения Getty Images
Image caption Прип'ятські "медведі"

Та оживляли місто не тільки графери: сталкери підпалювали неонові лампи на вивісках кинутих висоток, реставрували слогани на дахах, приносили сувеніри з цілого району собі у квартири - створити затишок, воскресити життя й зустріти Новий рік.

Сталкерів ще не достатньо багато, аби заповнити ними трибуни футбольного стадіону, але вже вистачить для амфітеатру університетської аудиторії.

Копирайт изображения Getty Images
Image caption Стадіон у Прип'яті

Одного дня їх стане стільки, що вони нікого вже не лякатимуться й водитимуть хороводи навколо поліцейських, що марно намагатимуться їх заарештувати. Тоді у співах залунають мотиви Ганді і фестивалю Марді Гра, а Прип'ять справді воскресне.

Та поки реальність інша.

Поки я стережуся поліції й намагаюся пригасити налобний ліхтар, яким свічу на стіну, але випадково вимикаю його зовсім. Ми занурюємося у непроглядну темряву і я навіть власну руку розгледіти не можу.

Знову вмикаю ліхтар. Заспокійлива прип'ятська тиша відносить мої тривоги і страхи.

Згодом я міцно засну, а коли прокинуся - малюнок буде готовий.

Нова робота Гамлета - стіл і стілець, що впав поруч. Акт втечі, вихоплений з вихру життя комунальних кухонь.

І запитання: "Які відповіді ми тут шукаємо?"

Копирайт изображения Маркіян Камиш

Воно часто звучить і майже так само часто лишається без відповіді.

Та чим довше я тут, тим більше переконуюсь, що насправді всі ми - рухомі невблаганністю часу. Там, де час зупинився, ми дуже поспішаємо залишити слід: намалювати стріт‐арт, написати книгу, зняти фільм і сфотографувати кожну закуть.

Поспішаємо, бо відчуваємо: це місце зникає у нас на очах й закинуті міста швидко перетворюються у руїни та джунглі. Добре, що наші сліди - пальне для їхнього воскресання.

Гамлет закінчив працювати у Прип'яті. У нас попереду - довга дорога додому.

Зі портсигару він дістає мені самокрутку. Перша сигарета за багато тижнів розслабляє і я стаю балакучий.

Говорю що моя Чорнобильська зона більше схожа на Trainspotting, ніж на постапокаліпсис.

Копирайт изображения Укрінформ

Розказую, що сталкери оживляють мертві міста: пиячать на дахах і грають на гітарах прямо в міліцейському оточенні. Влаштовують рейви у закинутій церкві та галасливі новорічні вечірки. Роблять все те, чого люди не роблять у мертвих містах.

Розказую, що Прип'ять закинута, але така жива водночас: як мурашник, життя в якому помічаєш тільки достатньо наблизившись.

Наша дорога назад пролягає під гігантським радаром Чорнобиль‐2.

Копирайт изображения Маркіян Камиш
Image caption Чорнобиль-2

Його збудували для виявлення запусків американських балістичних ракет - щоб дати "совєтам" час встигнути нанести удар у відповідь. Він вищий за піраміду Хеопса, а в довжину простягнувся майже на кілометр.

Я навіть трохи втомлююсь, поки ми проходимо конструкцію вздовж.

У кущах під радаром чути цокіт копит, а по піску прямо під ногами стрибає качка з переламаним крилом, марно пробуючи злетіти.

Копирайт изображения Маркіян Камиш

Я підсвічую її ліхтарем і ми обидва без слів розуміємо - вона приречена.

Гамлет заспокоює мене і говорить, щоб я не турбувався: "Вона переродиться в когось іншого".

Згодом, біля колючого дроту, ми тягнемось полем, збираючи на кросівки росу і густий туман.

Плетемося на вихід…

Копирайт изображения Олег Паскарь
Image caption Маркіян Камиш - один з найвідоміших в Україні сталкерів, який пише книги про свої походи у Чорнобильську зону відчуження

Я підіймаю колючий дріт - випустити Гамлета з Зони.

Він виходить з неї вільно, не чіпляючись своєю велетенською сумкою за колючку.

А я обертаюсь наостанок: фіолетова заграва неба ближче до горизонту вже змінюється м'якими фарбами світанку, а поле тоне в густому тумані.

Копирайт изображения Getty Images

Пролізаю під колючкою, чіпляю дріт рукавом і думаю, що Гамлета зона випустила, бо він закінчив малюнки, а мене - хапає за руки.

А значить, я сюди ще повернусь.

Стежте за нами в Telegram! Ми надсилаємо туди головні новини і добірку найкращих статей.

Новини на цю ж тему