"Швидше за собаку проголосую". Чому Старий Крим не любить Порошенка

Запитайте у жителів Маріуполя - місцевої метрополії, півмільйонного портового міста на березі Азовського моря, - з чим у них асоціюється селище Старий Крим, розташоване за п'ять кілометрів звідси, і у відповідь ви, швидше за все, почуєте дві речі.

По-перше, скажуть вам, там живуть греки. По-друге - розкажуть про розташоване біля селища величезне кладовище, яке з іронією назвуть містоутворювальним підприємством для Старого Криму.

І те, й інше правильно лише частково. Селище заснували не просто греки, а греко-татари - тюркомовні греки, переселені сюди у XVIII столітті з Криму - звідси і пішла його назва.

Новогрецьку мову вивчають у тутешній школі, але мова місцевих греків - урумська - має з нею мало спільного, і зараз нею володіє хіба що старше покоління старокримців.

А через кладовище місцеві взагалі ображаються. Чи винні ми, мовляв, що саме тут колись маріупольська влада вирішила облаштувати міський цвинтар, нині найбільший у Європі? Селище, скажуть вам, до нього жодного стосунку не має, у нього взагалі своє кладовище є, і на ньому, до речі, ховають безкоштовно, не те що у цих.

Старий Крим - селище велике, понад шість тисяч людей за переписом. Навіть виборчих дільниць тут аж дві. Половина селища - від вулиці Кірова (після декомунізації - Веселої, щоправда, її так ніхто не називає) і вище - голосує на одній. Половина - від Кірова і нижче, в бік кладовища - на іншій.

Ось такі селища і ставлять хрест на мрії Петра Порошенка стати президентом України вдруге. Якщо вірити даним на сайті ЦВК, на першій дільниці за чинного главу держави проголосували 35 осіб з тисячі виборців. Не весело.

Але на другій - тій, що ближча до цвинтаря - з майже 800 осіб, які прийшли на вибори, хрестик навпроти прізвища Порошенка не поставив взагалі ніхто.

Я приїхав до Старого Криму, щоб дізнатися секрет цієї дивовижної непопулярності президента Порошенка у місцевих виборців, і почав пошуки відповіді на своє питання прямо з тутешньої центральної площі.

Долар по вісім

Центр селища вранці буднього дня виглядає абсолютно типово для подібних населених пунктів. Кілька магазинчиків - біля одного з них можна побачити величезний вибір цвинтарних квітів, біля іншого - купити насіння квітів справжніх. Торгівля особливо не йде ані там, ані там.

Літня жінка накриває пледом ящики зі свіжозловленою азовською рибою - бичком, тюлькою, оселедцем, пеленгасом. У базарних рядах позіхає дядько, який продає картоплю.

Підходжу до молодої пари у пошарпаних спортивних костюмах з дитячим візочком.

Дмитрові 25 років. Він, як і сотні місцевих чоловіків, працює на металургійному комбінаті. Живе тут недавно: два роки тому переїхав сюди з-під Мар'їнки, де з 2014-го не вщухає стрілянина.

Питаю, чому, на його думку, майже ніхто з тутешніх жителів не проголосував за Порошенка, і чую у відповідь фразу, яку за цей день почую ще раз двадцять.

"А за що за нього голосувати? От скажи, що він за ці п'ять років зробив хорошого?"

"Ось у нас війна йде, а хто це зробив? Як тільки він прийшов, все і почалося", - говорить Дмитро.

"За Яника (Віктора Януковича. - Ред.) було зовсім по-іншому. Зрозуміло, він втік, вчинив негарно. Але долар-то по вісім був. А зараз? Допомога на дитину 860 гривень на місяць, а пачка памперсів 550 коштує. Добре, я працюю, а за пенсіонерів я взагалі не кажу", - нервує Дмитро. Його дружина мовчки киває: вона з усім згодна.

"Ми голосували за Зеленського. Він нехай нічого не знає, але, може, щось зробить. Та й взагалі, я молодий, і я хочу молодого правителя", - закінчує він розмову.

"Своїм шляхом"

На центральну площу виходять двоє юнаків у бордових накидках з написом "Ми йдемо своїм шляхом! Петро Порошенко". Це маріупольські волонтери кампанії чинного глави держави.

Один з них, Тимофій, розповідає: президента щиро підтримує, працює задарма. Є вільний час - бере до рук пачку агітматеріалів, виїжджає до спального району або селища поруч з містом, роздає і повертається назад.

Ось і зараз він з колегою пройшов пішки пів Старого Криму, роздаючи газету, на першій сторінці якої незворушний Порошенко пильно вдивляється в обличчя Володимира Путіна навпроти. "21 квітня - обирай!" - підписане це протистояння.

"Те, що тут мало хто підтримує Порошенка, - це нічого дивного. Кремль же вливає мільярди у пропаганду і перекручує все, навіть найправильніші кроки Порошенка", - розмірковує Тимофій.

"Інше питання, чому українська держава ніяк цьому не протидіє. Але це вже не до мене", - продовжує він.

До зупинки під'їжджає маршрутка до Маріуполя, Тимофій прощається і їде. Чи переконав він когось у Старому Криму голосувати за Порошенка, невідомо.

"Мене захищати не треба"

Тут, біля зупинки, на вході до центрального магазину, заговорюю до баби Ніни. Вона впевнена у майбутній перемозі на виборах Володимира Зеленського: про молодого правителя України ще на початку 90-х їй говорила провісниця Тетяна Овсіївна, що жила неподалік, у Ростовській області, а вона, "щоб ви розуміли, крутіше Ванги була".

"Через Порошенка наші пацани роз'їжджаються хто куди. Був би у мене син - я б його теж кудись відправила, тільки б він на війну не потрапив. Я його що, на м'ясо виростила? Вони ж не мене захищають, мене захищати не треба", - емоційно каже вона.

З нею погоджується сухенький дідок, який підійшов на шум дебатів.

"Ось у 41-45-му яка війна була, а тут п'ять років на одному місці. Це не війна, це Порошенко захищає свій престол", - переконує він.

А потім відкликає мене осторонь і змовницьким тоном розповідає:

"Недавно по телевізору показували: фашисти чотириста з гаком близнюків в концтаборі зібрали. А потім одного ріжуть, а на іншого дивляться, як він реагує. Їх потім судили, вищу міру дали, звичайно. Але я як згадую тих дітей бідненьких... Уколи на них випробовували. А цей знову зараз пнеться туди".

"Хто?" - про всяк випадок уточнюю я.

"Порошенко", - переконано відповідає дід.

"Куди туди?"

"Ну, в Америку", - припечатує мій співрозмовник.

"Фігура жертовна"

А ось Людмила Леонідівна, вчителька російської та грецької мов на пенсії, якийсь час збиралася голосувати за Порошенка.

"Я все проаналізувала, і мені здалося, що з чотирьох головних кандидатів він найпослідовніший у своїй політиці, у русі до Європи", - розповідає вона.

Але потім трапився скандал з "Укроборонпромом": журналістське розслідування звинуватило найближчого соратника Порошенка, його колишнього бізнес-партнера Олега Гладковського, в причетності до корупційних схем в оборонній промисловості.

"Після цього проголосувати за нього я вже не могла. Не хочеться з локшиною на вухах ходити, вибачте", - каже Людмила Леонідівна.

У першому турі її голос пішов Юлії Тимошенко, на другий пенсіонерка може і не піти. Так само, прогнозує вона, зроблять багато її знайомих: люди просто втомилися.

"Як сказав колись Лукашенко, президент - це фігура жертовна. Серед учасників другого туру я таких не бачу", - пояснює вона.

"Безвіз для олігархів"

Коли я заходжу до продуктового магазину, всі його продавчині вже знають: по селищу ходить київський журналіст і розпитує "за Порошенка".

"Та хто взагалі за нього може проголосувати? Всі, хто за нього, - це або змусили, або купили", - переконана одна з них.

Її колега вигукує: "Показати тобі, як я до нього ставлюся? Ось як!" - і показує на столик за прилавком.

На ньому розкладена газета з Порошенком і Путіним - з тих, що зранку роздавали маріупольські волонтери. На обличчя російського президента продавчиня насипала купку соняшникового насіння. На обличчі українського - купа лушпиння.

"Ну все, Люда, вважай, ти звільнена", - сміються у магазині.

"Я нічого не боюся, - відповідає та. - Якби його до нас привели, я б перша йому в обличчя плюнула".

"Це ж скільки дітей поклав! А чого його синок не на фронті, бичок такий?" - сердиться Людмила (34-річний Олексій Порошенко розповідав, що в 2014-му році добровольцем служив під чужим прізвищем у мінометному підрозділі, що базувався під Краматорськом. Восени того ж року його обрали депутатом Верховної Ради).

"Він навіть коли людей з Новим роком вітав, то не про свято говорив, а тільки про війну. Ну мав би совість, люди і так пригнічені", - говорить вона.

"І війна ця: свої ж по своїх стріляють!" - додає хтось із її колег.

На цьому список претензій продавчинь до Порошенка не вичерпується.

"Безвізовий режим (з Євросоюзом. - Ред.) він для кого створив? Щоб молодь їхала за кордон? У Греції щоб горщики за чужими стариками виносили, а свої батьки щоб без допомоги залишалися?" - каже одна з них.

"Так я чула, що для того, щоб виїхати в той ЄС, треба 200 доларів в кишені мати. Так для кого цей безвіз? Для олігархів - таких, як він. А хто туди не їздив, той і не їздить!" - доповнює її інша.

"А ця мудистика: міста перейменовують, вулиці! Нема чим зайнятися?" - долучається третя.

"А українську мову чому нав'язують? Ми тут все життя російською розмовляли, а тут на тобі - підручники до школи завезли українською", - згадує її колега.

"Моїй мамі 59 років. Якби був Янукович, вона б уже на пенсії була!" - каже наймолодша з продавчинь.

Я встигаю вставити слово: "Але ж це при Януковичі пенсійний вік підняли, моїй мамі теж 59".

(Рішення про поступове підвищення пенсійного віку для жінок з 55 до 60 років Верховна Рада ухвалила в липні 2011 року, за президентства Віктора Януковича).

Мене негайно підозрюють у тому, що я приїхав агітувати за Порошенка, і я йду з магазину.

Наостанок мене переконують: "Словом, нехай твій Порошенко в другому турі на Старий Крим не сподівається. Я швидше за свого собаку проголосую, ніж за нього".

Греки без чебуреків

Після цієї перепалки вирішую пройтися селищем. Між акуратними цегляними будиночками виходжу до балки, через яку десять років тому старокримці своїми силами побудували пішохідний міст - місцеву гордість.

На табличках з назвами вулиць Кірова, Леніна, Крупської - здається, декомунізація відбулася тут лише на папері - написані прізвища людей, які тут живуть. Поруч зі слов'янськими виділяються екзотичні для немісцевих очей Ягмуджі, Бельбеклі, Арабаджі, Абальмаз.

То тут, то там на воротах висять оголошення: "Продам козячу бринзу". Мало не в кожному дворі росте виноград. Вже повним ходом квітне вишня.

Попри велику кількість у селищі греків, купити тут чебуреків не вийде: у шеститисячному селищі немає жодного кафе.

"Якось не приживаються тут кафешки. Якщо молодь хоче відпочити, їм простіше до Маріуполя доїхати. Старші люди всі одне одного знають - вони в гості одне до одного ходять, чого зайві гроші в кафе просиджувати", - кажуть місцеві жителі.

Віддалік від центральної вулиці видніється золотий купол церкви. Щоправда, з церковного двору мене випроваджує сувора бабуся: без благословення батюшки фотографувати храм не можна, в Києві храмів багато, ось їх і фотографуйте.

До Порошенка бабуся ставиться погано. Не через епопею з томосом про автокефалію для української церкви, як можна було б очікувати.

"Президент - він якось більше містом мав би займатися. А цей якийсь дуже зайнятий, своїх справ у нього повно", - незадоволена вона.

Пиріжки та баян

Виходжу назад на центральну площу. Обстановка тут трохи змінилася: з'являється десяток хлопців у камуфляжі Збройних сил України.

Неподалік від селища базується частина морських піхотинців з Миколаєва, і ось солдати здійснюють рейд по магазинчиках, купуючи побутову хімію, кока-колу, солодощі.

Розмовляють вони неохоче, але один все ж погоджується перекинутися парою слів.

"Ну, ви самі все бачите", - характеризує він політичні настрої місцевих жителів. Це перший раз, коли я чую у Старому Криму українську мову.

"Люди просто не знають, з чим їхнє теперішнє життя порівнювати. Їм би на пару тижнів запустити сюди "ДНР", щоб вони відчули, - вони б по-іншому заговорили", - продовжує він.

"А так - ми з місцевими практично не перетинаємося, і голосували ми на власній дільниці. Так, хіба в магазин виходимо. І то, буває, йдеш увечері, мужики стоять і кажуть: спасибі вам, хлопці, якщо ці (збройні формування самопроголошених республік. - Ред.) попруть, станемо поруч з вами і будемо разом воювати", - посміхається солдат.

На самому початку бойових дій, коли на околицях Старого Криму з'явилися перші блокпости української армії, не обходилося без непорозумінь, згадують місцеві жителі. До нетутешніх військових ставилися з недовірою, нервово реагували, коли ті з'являлися у селищі зі зброєю.

Але потім стосунки якось налагодилися: військових пускали до себе додому помитися, відвозили їм молоко і домашні грецькі пиріжки, а хтось навіть передав на блокпост баян, щоб солдатам не було нудно.

Вже пізніше, після повернення зі Старого Криму, я поспілкуюся з Оленою Челпан, місцевою активісткою, яка зараз проходить службу в Збройних силах України за межами Донецької області.

"Треба визнати: більше половини жителів Старого Криму проросійськи налаштовані. Вони впевнені, що це ЗСУ обстрілює українські міста, раціональні аргументи на них не діють. Інша справа, що зараз вони вже не так активно виступають за Росію, зараз вони - "за мир" . А на яких умовах цей мир буде, їх абсолютно не хвилює", - говорить вона.

Саме тому, каже вона, найбільше голосів на дільницях Старого Криму набрав Юрій Бойко - кандидат, який напередодні першого туру виборів злітав до Москви і зустрівся там з російським прем'єром Дмитром Медведєвим.

"Зеленський - це невідоме"

У першому турі виборів президента України брала участь рекордна кількість кандидатів - 39. Дехто жартував, що кандидата в президенти можна знайти мало не в кожному селі.

Як не дивно, у випадку зі Старим Кримом цей жарт - зовсім не жарт. Тут цілком офіційно прописаний кандидат у президенти Василь Журавльов, місцевий бізнесмен, голова Федерації футболу Маріуполя і голова зареєстрованої тут же, у Маріуполі, партії "Стабільність".

На виборах 31 березня він показав результат, прямо скажемо, невисокий - 28-е місце і 0,04% голосів виборців. Але, запевняє він, це цілком непоганий результат у порівнянні з іншими кандидатами, що витратили на вибори більше коштів, ніж він.

Підтримка пана Журавльова у рідному селищі теж не видатна: шість голосів на одній дільниці, чотири на іншій. І це при тому, розповідає він, що напередодні виборів з власних коштів допоміг заявитися на першість міста тутешній футбольній команді. Тобто, виходить, навіть ці футболісти за нього не проголосували, констатує пан Журавльов.

"Це менталітет місцевий такий. Люди в основному на комбінаті Ілліча працюють. Ти можеш з ними жити, скільки завгодно їм допомагати, а вони все одно проголосують так, як їм скажуть на заводі", - говорить він.

На правах знавця місцевого менталітету прогнозує: у другому турі результат Петра Порошенка у Старому Криму значно покращиться.

"По-перше, Зеленський - це невідоме. Люди ще раз подумають і проголосують так, щоб гірше не стало. По-друге, Ахметов (власник металургійного комбінату імені Ілліча. - Ред.) якщо дасть команду, на його заводах і комбінатах проведуть роботу, всі підуть і мовчки проголосують, як їм сказано", - переконаний він.

Українські ЗМІ часто писали про близькість позицій Петра Порошенка і найбагатшого громадянина країни Ріната Ахметова. Раніше холдинг Ахметова "Метінвест" заявляв про свою аполітичність.

Помилка в протоколі

Розмірковуючи про перспективи Василя Журавльова, який збирається восени цього року підкорювати парламент зі своєю партією "Стабільність", я дійшов до селищної ради.

"Це ти з Києва?" - запитав у мене чоловік на вході. Я кивнув.

"Постій тут", - сказав він.

На вході до селищної ради - типове для тутешніх місць застереження не чіпати вибухонебезпечні предмети. Перед ним - величезна школа, побудована в останні роки життя Радянського Союзу, за ним - футбольне поле.

Чоловік повернувся.

"Іди на другий поверх, там тебе голова чекає", - сказав він.

Михайло Іванович Балабанов був стривожений.

"У нас ніколи фальсифікацій виборів не було", - з порога поінформував мене він.

Пан Балабанов має повне право вживати щодо Старого Криму слово "ніколи". Селище він очолив у січні 1975 року, 44 роки тому, і знає про це місце все.

"Я ніби й не звинувачую. На сайті ЦВК..." - почав було я ритися у своєму телефоні.

"Не знаю, що там на сайті ЦВК. Я бачив протоколи. Не було у нас нуля за Порошенка", - продовжував він.

Два дзвінки, і Настя - голова дільничної виборчої комісії, де Порошенко нібито не набрав жодного голосу, по телефону доповідає: на її дільниці глава держави отримав 21 голос. А трохи згодом висилає мені фотографії оригінального протоколу.

Там навпроти прізвища Порошенка дійсно вписано число 21. Загадка президентського нуля, здається, пояснюється досить просто. Голоси за Петра Порошенка у даних на сайті ЦВК приписані його сусідові по бюлетеню - Володимиру Петрову. Цей кандидат не вів кампанії: він з листопада минулого року перебуває під домашнім арештом за звинуваченням в організації секс-скандалу за участю високопосадовця Нацполіції. А нуль Петрова, судячи з усього, перекочував до графи Петра Порошенка.

"Від нас все до Маріуполя пішло саме в такому вигляді. А хто там вже далі що напартачив, то це вже до них питання. У нас вибори не фальсифікувалися ніколи", - з видимим полегшенням говорить пан Балабанов.

Від прогнозів на другий тур відмовляється, однак погоджується: чинну владу в селищі не дуже підтримують.

"Головна причина - тарифи, звичайно. Народ живе біднувато. Та й військові дії людей дуже насторожили. Хоч ми до тієї зони не потрапили, люди пам'ятають і звуки вибухів, і як по підвалах ховалися, і черги біля банкоматів... А люди ж думають, що це все від одного президента залежить", - нарікає він.

Все перемішалося

Після довгої розмови з Михайлом Балабановим виходжу назад на центральну площу Старого Криму.

З маріупольських маршруток виходять молодші жителі селища, але вони на політичні теми спілкуватися не хочуть.

Продавчиня риби потихеньку згортає свій товар. З-під пледа на мене сумним поглядом дивиться двокілограмовий пеленгас.

"Бери, за 170 гривень віддам", - пропонує.

Але рибину до Києва довезти не вийде. Швидкісний поїзд, з помпою запущений якраз перед першим туром виборів, йде до столиці майже 16 годин, але ходить він тільки по парних числах.

Звичайний поїзд довезе до Києва за 18 годин - якщо вірити оголошенням на стовпах, приблизно стільки само займе дорога до Москви на комфортабельному мікроавтобусі.

Зустрічаю свою говірку знайому, бабу Ніну.

"Слухай, я тут подумала: може, та провидиця і не Зеленського мала на увазі. Зараз вже не впевнена, що там ще в її пророцтві було, але щось мені здається, там не все так просто було", - замислюється вона.

"Я тобі іншу історію розкажу. Дали мені якось телефонний номер, молоко собі замовити. А я в одній цифрі помилилася і потрапила кудись на західну Україну, під Буковель. Кажу чоловікові: мені б на завтра молока і сметани в Старий Крим. А він мені: по інтернету їх переслати чи що?" - сміється баба Ніна.

"І ось ми з цим Дімою розговорилися, він на російську навіть перейшов. Каже: у мене один син в Криму, а інший на Сході воює за АТО. Але, каже, ми ж всі українці, ми всі одні й ті самі, правильно?" - захоплено розповідає вона.

"Кажу йому: правильно. Нам треба бути разом, ми сильна, потужна країна. Якщо ми всі об'єднаємося, фігушки нас хтось оце саме", - продовжує вона.

"Це західні командують, щоб нас поколошматити і земельку нашу забрати", - судячи з усього, баба Ніна говорить про країни-партнери України по ЄС і НАТО.

"Але нічого у них не вийде. Знаєш чому? Тому що хочеться їм чи ні, а наші пацани тут служать", - махає вона рукою в бік хлопців в камуфляжі, що йдуть площею.

"Знаєш, скільки їх тут вже одружилося? От і перемішалися схід із заходом, подобається це комусь чи ні. Тому все одно об'єднається Україна, хто б там президентом не став", - сміється баба Ніна.

Хочете отримувати головні статті в месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram