Зеленський - "український Макрон"? Ось що про це думають французи

Взимку 1977-78 років у двох родинах по різні боки Європи сталися радісні події.

У французькому місті Ам'єн, де писав свої романи Жюль Верн, в родині професора неврології та лікарки народився майбутній помічник філософа Поля Рікера, успішний інвестбанкір, міністр економіки і згодом президент Франції Емманюель Макрон.

А в Радянській Україні, в Кривому Розі, у родині науковця в галузі гірничої справи та інженерки з'явився на світ учасник КВК, співзасновник "Студії 95 квартал", актор і, можливо, майбутній президент України Володимир Зеленський.

12 квітня цього року вони вперше зустрілися в Єлисейському палаці в Парижі. Ця зустріч викликала хвилю обговорень та порівнянь двох молодих політиків у ЗМІ та соцмережах.

Ми звернулися до чотирьох французьких політологів та соціологів, які досліджують ситуацію в Україні, з питанням, що насправді спільного та відмінного у шляху до влади та передвиборчих кампаніях Емманюеля Макрона та Володимира Зеленського.

Анна Колін Лєбедєва, соціолог з університету Париж Нантер

Є тільки два показники, за якими можна порівнювати Макрона та Зеленського, це їхній вік, та те, що обидва - нові обличчя серед політичних лідерів і грають на тому, що вони не залучені до політичних сил минулого.

Проте Емманюель Макрон вже був досвідченим політиком на момент виборів 2017 року.

Він встиг попрацювати в банках, був міністром економіки.

Макрон та Зеленський суттєво відрізняються за освітою, яка формує підхід до управління державою. Макрон має освіту, яку загалом отримують французькі політики. Навчався в Інституті політичних досліджень, Національній школі адміністрації. Він - технократ, це і його перевага, і його недолік, це обговорюють у французькому суспільстві. В нього експертний, а не політичний підхід до управління державою, що зовсім не проглядається в Зеленського.

Молодість та те, що Макрон не пройшов всі етапи становлення французького політика, дозволили говорити про те, що він - нове обличчя. Але він ще до виборів створив нову політичну силу, шукав для неї нових людей в регіонах. Він намагався створити серйозну політичну партію, і це вийшло. І в цьому теж відмінність з Зеленським, за яким немає ані партії (існує партія "Слуга народу", яка підтримує Зеленського і має найвищі рейтинги в опитуваннях, але вона поки що у процесі зародження - Ред.), ані серйозного кола прибічників.

Що мені важко порівнювати - питання, чиї інтереси представляють ці політики, бо це питання в Україні і Франції постає по-різному. В Україні питання стоїть про те, в руках якого економічного гравця знаходиться кандидат.

У Франції це питання ідеологічне: до інтересів якого класу ближче політика кандидата. Одна справа, який клас ви представляєте, а інша - яка людина або група людей керує політиком.

Можна сказати, що Емманюель Макрон представляє інтереси вищого середнього класу: в нього є елементи соціальної політики, але в основному його підхід в тому, щоб підтримувати тих, хто витягує країну вгору, щоб вони витягували за собою усі інші верстви населення. "Жовті жилети", які проти нього протестують, - це, скоріше, середній середній або середній нижчий клас, службовці - люди, які працюють, але яким не вистачає їхніх зарплат.

Щодо ставлення до проведення дебатів. Для французів це питання взагалі не стоїть. Франція - країна з картезіанськими традиціями: показати свої ідеї, спробувати їх довести супернику - це база будь-якого спілкування, не тільки політичного. Тут є чітко окреслені політичні родини - праві та ліві, кожен себе позиціонує в рамках певної ідеології, яку він буде захищати. Людей без ідеології французи завжди дискваліфікують як популістів.

Популізм у Франції - лайка. Правильний вибір має бути раціональним, щоб він був раціональним, мають бути аргументи, а щоб їх висловити, повинні бути дебати. Згадаємо, як в Марін Ле Пен рейтинг впав після дебатів перед другим туром виборів у травні 2017 року. І попри наявність популістського електорату, поки що політична традиція у Франції - це традиція інтелектуальна.

Якщо Володимир Зеленський стане президентом України, спочатку в Європі, звичайно, буде здивування, але складно прогнозувати, що буде далі. Ми недостатньо його чули, щоб зрозуміти, на яких політичних позиціях він знаходиться і як він збирається правити країною.

Він буде вітриною держави, але певні політичні напрямки визначать люди, які будуть міністрами, будуть продумувати його зустрічі. І тут є велике питання: хто ці люди? У випадку з Зеленським дієздатність залежить від команди.

Александр Мельник, професор геополітики в ICN Business School( Париж)

Ми живемо зараз у світі постправди. І Макрон, і Зеленський є символами цього світу, в якому реальність виходить за межі прогнозів, де суб'єктивна емоція може викинути розум за борт. Емоції переважають над розумом і поширюються через соціальні мережі, а ось на розум не вистачає якось ані бажання, ані часу. Українські вибори - яскравий приклад переваги емоцій над розумом, вони вписуються у світ постправди.

Проте між цими політиками є різниця.

Макрон - не просто політик, це філософ, у якого завжди були ідеї. Ідей у ​​нього повно, можливо навіть занадто багато, і він вписує їх в цей світ постправди. Це не його провина, що він народився в країні, схильній до паралічу державної структури, і йому важко їх втілювати. І Макрон - це, можливо, один з останніх лідерів, які думають про майбутнє Європи.

А Зеленський - це людина, у якої ідей немає.

Він ближче до Трампа, до людей, які осідлали хвилі в цьому світі постправди, але відрізняються у питанні наявності ідей. Адже в епоху постправди людина може потрапити в такий вир обставин, які піднесуть її до таких висот, які просто уявити собі не можна було ще не так давно.

В певній мірі, Зеленський - авантюрист, бо грає у пан або пропав.

Але мені подобається його енергія і те, що завдяки йому Україна, як зникла з радарів міжнародної політики в останні роки, зараз повертається на міжнародну арену.

В нього немає комплексу меншовартості, ніби він представляє маленьку країну, він спілкується зі світовими лідерами на рівних, попри неідеальну англійську.

Ідея Зеленського щодо дебатів на стадіоні деструктивна і водночас оригінальна. Ніхто про це раніше не думав, але такі ідеї зараз швидко ставатимуть реальністю.

Я не виключаю перемоги Зеленського, але я ставлю собі питання, які ж в нього ідеї, які в нього плани на розвиток країни та світу. Я цього не знаю. Тому я не можу назвати його Макроном.

Щоб надолужити розрив від Макрона, Зеленському потрібно йти в світ. З формою у нього все добре, але в його промовах та зустрічах мало змісту. Йому потрібно надолужити розрив швидко і саме зараз, тому йому потрібні справжні радники з глобальним баченням.

Взагалі, вибори як у Франції, так і в Україні демонструють, що час "апаратників" минув. Люди перегорнули цю сторінку, забудьте про них. Трамп - апаратник? Сальвіні - апаратник? Тереза Мей - певно так, але хто її слухає. Віктор Орбан, який був апаратником, робить все, аби змінитися, він вловив очікування людей.

Зараз українці голосують за "кота в мішку". Але це теж прояв світу постправди. Люди до змін не привчені, але ми живемо світі постійних змін, доведеться звикати.

Александра Гужон, старший викладач політології в Університеті Бургундії (Діжон)

Відмінності між Емманюелем Макроном та Володимиром Зеленським є більш важливими, ніж щось спільне.

Вся професійна траєкторія Макрона свідчила, що він збирається стати політичним діячем - закінчив Національну школу адміністрації, за освітою державний чиновник. Був інспектором фінансів, за президента Олланда - міністром економіки, а це важлива посада.

Його відмінність з іншими французькими політиками - в тому, що він потрапив до влади досить молодим, його нікуди не обирали до президента.

Тобто в Макрона є політичний досвід, якого немає в Зеленського.

У Франції, людина, яка закінчила Національну школу адміністрації, вже має зв'язки, навколо неї є люди, які займаються політикою. Тобто середовище, в якому розвивався Макрон, - це не середовище, в якому розвивався Зеленський. Макрон перед тим, як взяти участь у передвиборчих перегонах, працював з політиками набагато більш досвідченими і справа, і зліва. Зліва - дещо більше.

І треба ще зважати на політичний контекст країн - він дуже різний. Сходження Макрона було прискорено тим, що люди почали залишати традиційні партії - щодо кандидата від традиційних правих (Франсуа Фійона. - Ред.) почалося розслідування, що його дискредитувало. Відбувся підрив довіри до традиційних партій.

Макрон, не забуваймо, мав у першому турі виборів трохи кращий результат, ніж Марін Ле Пен. Але в другому турі йому протидіяв Національний фронт, партія радикальних правих, а у Франції є багато людей, які систематично голосують просто проти цієї партії, виникає так званий "Республіканський фронт". Результат другого туру пов'язаний з цим політичним контекстом.

Що стосується Зеленського, важко побачити політиків, які його підтримують і екс-кандидатів, які його підтримали у другому турі.

І підхід до політики в Макрона досить традиційний. Він робить політичні мітинги, у той час як Зеленський намагається зруйнувати правила політичної комунікації і використати ті норми, які походять з його кар'єри гумориста та актора.

Так, Макрон втілює певну трансформацію у політиці, але насправді це має менший вплив на неї, ніж в Зеленського. За Макрона є багато політичних мітингів, є певна персоналізація політики навколо нього, але це не концерти, це традиційний підхід.

Важливим є також питання ідеології. Макрон говорив, що він "не правий, ні лівий", "і правий, і лівий", виступив проти цього традиційного поділу на правих та лівих у Франції. І був обраний завдяки частині електорату лівих, і частині електорату правих. Тобто він намагався зібрати голоси розчарованих як в лівих, так і в правих партіях, запропонувати певний синтез.

Зеленський теж намагається не вписуватися в традиційний для України політичний розподіл - на проросійських чи антиросійських, проєвропейських чи антиєвропейських. Існує таке поняття як catch all party - всеосяжна партія, так от в Зеленського стратегія - це catch all electorate - бажання об'єднати якомога більший електорат поза ідеологічним визначенням.

Макрон все ж більш ідеологічний політик, ніж фаворит українських виборів. Зеленський намагається уникнути втягнення в ідеологічні дебати, оскільки якщо він візьме в них участь, він розчарує частину свого електорату, адже його виборці дуже різні в ідеологічному плані. Він взяв чимало голосів на півдні та сході, а це багатошаровий електорат.

Зараз важко прогнозувати реакцію в Європі і світі на обрання Зеленського, хоча в останні роки часто трапляються електоральні сюрпризи.

В президента України не так багато повноважень, питання в тому, що він робитиме для управління державою, що він зробить щодо парламенту. В українського парламенту є простір для маневру, і тому важливий результат парламентських виборів. Чи зможе новий президент модифікувати політику, залишається відкритим питанням.

Олів'є Ведрін, політолог, почесний професор Київського міжнародного університету, президент Continental European Union club

Макрон і Зеленський транслюють однакове послання до виборців - про те, що люди втомилися від старого політичного класу та хочуть нових фігур.

І у Франції перед виборами 2017 року, і в Україні зараз склалася ситуація, коли громадяни хочуть нового політичного діяча з нової політичної генерації, який не походить з традиційних політиків.

На додачу Макрона підтримували великі боси і бізнес-кола, ЗМІ, те саме з Зеленським - українці хотіли когось нового і його підтримали бізнес-кола, ЗМІ.

Так, мова йде не про підтримку Зеленського всією бізнес-елітою чи ЗМІ, але якщо він новий кандидат, люди будуть голосувати за нього, навіть якщо йдеться лише про підтримку частини бізнес-кіл.

Чому Макрон виграв? В нього була не тільки підтримка ділових кіл, не тільки піар. Люди просто хотіли вимести старий політичний клас, і в якійсь мірі помститися старим політикам. Вони немов говорили: "Забирайтеся геть! Ми більше не хочемо вас бачити взагалі!". І це схоже на українців, які не хочуть бачити старих політиків.

Але це не тільки процес, це технологія. У Франції політичні та бізнесові кола зрозуміли, що французи хочуть когось нового. Макрон - наслідок гарного відбору, "кастингу". Те саме у випадку з Зеленським. Українці хочуть когось нового, інакшого.

І випадок Макрона, і випадок Зеленського - це політична технологія. Так, Макрон навчався в Національній школі адміністрації і навіть викладав там, був міністром економіки і працював в команді президента Франсуа Олланда. Насправді, в нього було 10 років політичного досвіду, його противники говорили про відсутність в нього досвіду тільки тому, що його ніколи не обирали - ані депутатом, ані мером.

Проте, навіть якби Макрон не мав політичного досвіду, його б все одно обрали, французи хотіли когось нового.

В цей час важливе значення мають піар та споживання. Виборець став споживачем, він шукає та обирає продукт. Зараз виграє образ та піар.

Французи голосували за когось, кому було 39 років, він був молодий, досить спортивний, розумний, залишав гарне враження. Люди голосували за образ. І українці зараз голосують так само за образ.

Всі дивляться на образ. Трюдо в Канаді отримав перевагу завдяки образу молодого та енергійного. Макрон і австрійський канцлер Себастьян Курц - так само. В них різна ідеологія, але один спільний момент - вони всі добре зрозуміли значення образу.

Тож можливе обрання Зеленського - це результат розвитку інформаційного суспільства та піару.

Власне, приймаючи в себе Зеленського, Макрон показав, що готується до його можливого обрання президентом. ЄС - так само.

Оскільки за Порошенка реформи були досить повільними, в ЄС, напевно, скажуть щось на кшталт - добре, можливо за Зеленського реформи прискоряться і буде боротьба з корупцією. Скажуть: "Побачимо, що буде".

Хочете отримувати головні новини у месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.