Слава, гроші, гордість батьків. Як українці перетворюють ігри на професію

Арсеній Триноженко Копирайт изображения Instagram, Arseniy Trynozhenko

Комп'ютерні ігри давно перетворились на потужну глобальну індустрію розваг, у якій обертаються мільярди доларів.

За даними нещодавнього дослідження 2018 року, понад 65% американців грають у відеоігри, а прибутки компаній цього сектору у 2018 році перевищили 43 мільярди доларів.

Але на ігри можна не лише витрачати гроші, декому вдається заробляти на цьому.

Світова аудиторія кіберспортивних змагань у 2019 році, як очікують, перетне планку у 450 мільйонів. Проте у центрі індустрії — професійні гравці — люди, які стають кіберспортсменами, часто у буквальному сенсі, не встаючи з крісла.

Хто ж вони, ті люди, які зробили ігри своєю професією, та чи справді можливо на цьому заробити?

BBC News Україна поговорила з колишнім професійним гравцем, а нині коментатором і тренером Арсенієм CEH9 Триноженком про те, що таке кіберспорт і як він працює.

"Граю з трьох років"

Арсеній у свої 30 років має солідний досвід кіберспортсмена. Він грав у найтитулованішій українській команді Natus Vincere, а останні шість років працює коментатором кіберспортивних чемпіонатів.

Свій шлях у кіберспорт Арсеній розпочав завдяки батьку, який цікавився технікою, і коли сину не було й трьох років, приніс додому перший комп'ютер.

Хлопця захопив світ комп'ютерних розваг і він грав буквально у все: від класичної "Змійки" і до гри, яка визначила його кар'єру — Counter-Strike: Global Offensive.


Counter-Strike: Global Offensive — гра 2012 року, у якій дві команди (терористи та контртерористи) по п'ять гравців протистоять одна одній. Мета гри для терористів успішно встановити та підірвати бомбу у певній точці на карті, а контртерористів — завадити цьому. Альтернативне завершення гри — вбивство усіх персонажів гравців суперника.


Копирайт изображения Arseniy Trynozhenko

Тоді ігри були для нього лише хобі, на яке Арсеній разом із друзями витрачали вільний час і гроші, відвідуючи місцеві комп'ютерні клуби.

Перші "справжні" гроші хлопець заробив у 2003 році, коли разом із львівською командою записався на чемпіонат Західної України в Івано-Франківську. Арсеній з друзями перемогли й отримали 300 доларів призових на команду.

"Для 15-16 річних школярів це були досить непогані гроші. Пам'ятаю, ми тоді переживали, що нас на вокзалі можуть перестріти якісь погані хлопці, але обійшлося", — пригадує він.

За його словами, у 90-ті та на початку 2000-х ніхто й подумати не міг, що комп'ютерні ігри стануть прибутковою професією і переростуть у кіберспорт.

Після перемоги в Івано-Франківську Арсеній з командою продовжували брати участь у змаганнях в місцевих клубах кожні вихідні й вигравали по "кількасот гривень".

"Звучить несолідно... але погуляти з друзями за свої гроші я міг".

Ставши студентом "Львівської політехніки", хлопець вже встиг пограти у декількох професійних командах, однак все ще не сприймав захоплення як серйозну роботу.

За його словами, поворотним для його розуміння перспектив кіберспорту став 2010 рік, коли команда Арсенія — NaVi виграла чотири міжнародні чемпіонати підряд і заявила про себе, як про лідера регіону.

"З того часу ми й почали займатись кіберспортом на професійному рівні. Раніше це було просто хобі, хоча й оплачуване".

Копирайт изображения Getty Images
Image caption Кіберспортивні чемпіонати - це багатоденні заходи, які часто проводять на стадіонах. Їх відвідують десятки тисяч гостей, а призові фонди можуть сягати мільйонів доларів

Команда, у якій грав Арсеній, регулярно посідала призові місця на змаганнях, з призовими у п'ять-десять тисяч доларів на команду.

"За одну-дві тисячі доларів, які отримував особисто я, можна було спокійно прожити декілька місяців", — каже він.

"Батьки зрозуміли, що з іграми у мене серйозно"

Батьки Арсенія від початку достатньо спокійно поставились до захоплення сина. У них був своєрідний договір: хлопець мав гарно вчитися, займатися скрипкою, а вільний час мав право витрачати на те, чим цікавиться.

Коли ігри почали приносити заробіток, а сам Арсеній їздив на чемпіонати вже не своїм коштом, а зі своєю командою, то "батьки зрозуміли, що все серйозно і краще дати мені можливість цим займатись".

Копирайт изображения Arseniy Trynozhenko

За його словами, якщо дитина сидить за комп'ютером вдома, то ви "принаймні знаєте, де вона, а при правильному вихованні її можна привчити до гарних ігор, гарної компанії".

Хлопець не вважає, що заборона грати могла б позитивно вплинути на дитину.


За даними дослідження Entertainment Software Association, 90% американських батьків звертають увагу на ігри, у які грає їхня дитина, а 57% батьків люблять грати зі своєю дитиною принаймні раз на тиждень.

74% батьків вважають, що відеоігри можуть приносити освітню користь дітям.


Зараз доступ до кіберспорту набагато ширший, ніж у 1990-ті чи на початку 2000-х, але зросла й конкуренція.

За словами Арсенія, більшість дітей грають в якісь ігри, не обов'язково кіберспортивні, але всі ж мають гаджети: від мобільних - до настільних комп'ютерів.

Шлях у кіберспорт для всіх фактично один: людина має "просто починати грати, брати участь у турнірах в інтернеті, знаходити однодумців, спілкуватися, створювати команди".

"Якщо дитина грає непогано, то її обов'язково помітять відомі організації, які можуть запросити у свою академію, де вона зможе повчитися грі".

Наприклад, NaVi зараз відкриває першу в Україні Академію з кіберспорту й планує набрати собі другий, молодший склад гравців.

В інтернеті навіть є сайти, де можна знайти собі репетитора, чи то тренера, з будь-якої гри, звісно не безкоштовно.

Потрапити у закордонну команду може бути складніше, проте навіть це не недосяжне завдання, бо існують спеціалізовані сайти, на кшталт Faceit та ESEA — це такі собі кіберспортивні платформи, де може зареєструватись будь-хто і грати проти таких самих новачків.

Найкращі ж гравці знайомляться один з одним й можуть формувати команди.

"От там вже їх можуть побачити й відомі кіберспортивні організації, в тому числі й закордонні", — зазначає Арсеній, хоча додає, що стовідсоткового способу потрапити до якоїсь престижної команди немає.

Вартість квитка у кіберспорт

Копирайт изображения Getty Images
Image caption Для того, аби стати кіберспортсменом не потрібно витрачати велетенські гроші на техніку, інколи достатньо звичайного домашнього комп'ютера

"Багато людей помилково думають, що кіберспорт - це дуже дорого, але насправді комп'ютер є ж у кожній родині", — відзначає колишній кіберспортсмен.

До того ж, якщо говорити про екіпіровку в інших видах спорту, то вона дуже недешева.

Набір кіберспортсмена-початківця на три-чотири роки, за словами Арсенія, виглядає так:

  • Комп'ютер — 1000 - 1500 доларів
  • Периферія (клавіатура, мишка, килимок та навушники) — 200 доларів
  • Інтернет — скоріш за все, він і так є
  • Гра — п'ять доларів, або й безкоштовно

"Починати кар'єру кіберспортсмена краще, коли ти дитина, бо тоді тебе фінансують батьки й це просто твоє хобі. Бо коли тобі 23 роки, ти закінчуєш виш, то ти думаєш про майбутнє і твоя голова явно не забита іграми", — каже екс-гравець.

Копирайт изображения Getty Images
Image caption Найвідоміша кіберспортивна команда України - Natus Vincere

Чи є у кіберспортсменів зарплати?

У професійних командах є зарплати й вони досить високі.

В Україні гравець може отримувати від 300-500 доларів на місяць до кількох тисяч, а інколи навіть 10-15 тисяч доларів. Сума залежить від гри, та популярності кіберспортсмена.

Важливо пам'ятати, що кіберспорт - це не лише власне ігри, але й велика медійна складова.

Коли кіберспортсмен стає популярним, то значну частину його прибутку може складати реклама. Приблизно так, як це відбувається у футболі. Так, деякі відомі кіберспортсмени можуть вже й не грати, але продовжують добре заробляти.

За словами Арсенія, кіберспортсмени "живуть у тих самих реаліях, що й решта країни", і якусь частину свого прибутку можуть офіційно не декларувати, проте на сьогодні у професійних командах більшість спортсменів оформлені як ФОПи.

Копирайт изображения Getty Images
Image caption Один з найкращих гравців світу - Олександр Костилєв

"Як і з іншим бізнесом, кіберспорт починав з чогось не зовсім офіційного, але зі зростанням прибутків легалізується", — зазначає він.

За словами Арсенія така ситуація була не тільки в Україні, бо й за кордоном призові спортсменам могли виплачувати "у конверті", а зараз, наприклад, у США необхідно заповнювати спеціальну податкову анкету.

"Найбільші податки з призів, про які я знаю, платять у Швеції. Там ти можеш виграти турнір, а 50% виграшу віддати у вигляді податків".

"Український кіберспорт поки що не на досить високому рівні, й складно говорити про масовість, чи гарні прибутки. Є значний перепад між тими, хто на цьому гарно заробляє та рештою учасників цього ринку.

Є зірки, як наприклад Олександр Костилєв, — найвідоміший кіберспортсмен України, член команди NaVi та найкращий гравець 2018 року. Але, очевидно, такого рівня досягають одиниці.

Чи шкодить здоров'ю кіберспорт?

Середньостатистичний український гравець, на думку Арсенія, це зовсім молодий хлопець, який займається кіберспортом непрофесійно й більше витрачає, ніж заробляє.

Копирайт изображения Getty Images

Розпорядок дня кіберспортсмена:

14:00 - Підйом, сніданок, спорт

17:00 - Тренування зі своєю командою

01:00 - Самостійна гра, відпочинок

06:00 - Сон

"Це не дуже здоровий розпорядок дня, — визнає Арсеній і додає - Якщо ж говорити про найкращих кіберспортсменів, то вони зрозуміли, що треба вміти поєднувати свою роботу зі здоровим способом життя. Ти не можеш лягати о шостій і вставати о другій, бо тобі банально не вистачить здоров'я".

За його словами, ігри викликають звикання у гравців не більше, ніж "пиріжки чи шоколад", а вміння підтримувати баланс між грою та особистим життям залежить майже виключно від сили волі людини.

Він не вважає, що кіберспорт впливає на здоров'я більше, ніж "робота в офісі, чи робота програмістом".

Копирайт изображения AFP/Getty Images

Робота сидячи перед комп'ютером впливає на кіберспортсмена, як і на будь-кого іншого. Найбільше страждають: спина, через необхідність постійно сидіти, очі та руки.

Проте, на думку Арсенія, усе це надзвичайно індивідуально.

"Ось вам мій приклад. Мені 30 років і ніколи проблем із зором не було. Це при тому, що я перед монітором сиджу з 1992 року".

Єдина професійна травма, яка може бути у кіберспортсмена — тунельний синдром зап'ястка.

"Коли ти по 5-7 годин рухаєш мишкою, то деякі професійні спортсмени мають таку проблему й навіть пропускають турніри", — розповідає хлопець.

"Загалом відсутність травм — це один з плюсів кіберспорту. Багато людей, які порівнюють спорт та кіберспорт, думають, що перший - кращий. Але професійний спорт — це безліч травм, людей буквально "ламають".

Серед членів професійних команд та навіть аматорів часто піднімається питання здоров'я.

"Не усі це розуміють. Я як тренер можу сказати, що підлітки доволі повільно реагують на рекомендації пов'язані зі здоров'ям, але через кілька років вони самі це розуміють, бо починає боліти спина, руки", — каже хлопець.

Кіберспортсмени "у відставці"

Вік завершення кіберспортивної кар'єри, за словами Арсенія, у кожному випадку різний, бо тут у порівнянні з традиційним спортом, практично немає фізичних вимог до гравця.

"Грати можна й у 35 років. Можливо, ти не будеш так влучно стріляти, чи швидко реагувати, проте матимеш досвід", — каже він.

Зараз навіть "трохи не вистачає людей з досвідом, які колись грали, але через брак коштів у цьому секторі, пішли з кіберспорту".

Сам він перестав професійно грати у 24 роки, хоча й не покинув кіберспорт повністю - хлопець працює коментатором та тренує команду Pro100.

Копирайт изображения Arseniy Trynozhenko
Image caption Після завершення своєї кіберспортивної кар'єри Арсеній став професійним коментатором турнірів, блогером, а віднедавна й тренером команди Pro100

Після завершення кар'єри кіберспортсмен може зайнятися, чим завгодно, переконаний хлопець.

"Я думаю, що можна піти у будь-яку сферу, де потрібне вміння комунікувати", — каже він.

"Мало хто на це так звертає увагу, але той самий Counter-Strike - це командна гра, яка має багато різних аспектів, окрім просто того, аби піти й постріляти. Командна гра — це перш за все відповідальність, дисципліна, комунікація".

Колишні друзі Арсенія по львівській команді успішно працюють у сферах, не пов'язаних із кіберспортом.

Після завершення кар'єри кіберспортсмен може стати тренером, чи коментатором турнірів, стрімером, або ж блогером, зазначає він.

Крім того, у кожній кіберспортивній команді є люди, які відповідають за логістику, співпрацю з рекламодавцями, а також оператори, сценаристи, монтажники, звукооператори.

Хлопець переконаний, що якщо людина у кіберспорті займала призові місця, то вона здатна швидко опановувати складні елементи інших професій.

Стежте за нами в Telegramабо Viber! Ми щодня надсилаємо добірку найкращих статей.

Новини на цю ж тему