Врятувати "кукушку": навіщо Рівненщині вузькоколійка

Вузькоколійка

На Рівненщині хочуть закрити збиткову вузькоколійну залізницю "Антонівка - Зарічне". Вона сполучає Зарічненський та Володимирецький райони області.

На її утримання витрачають понад 20 млн грн на рік, а прибуток складає менше ніж 200 тис грн, кажуть у "Львівській залізниці". Якщо локомотив, якому більш як 60 років, вийде із ладу - замінити його буде нічим. Нові "нестандартні" локомотиви виготовляють лише у Росії, а їхня приблизна вартість - до 30 млн грн.

Місцеві називають потяг "кукушкою" - через звук сигналу локомотива. Навесні вони вже перекривали залізничний шлях - протестували проти закриття. Керівництво області втрутилося, і поїзд досі курсує. У північні села Зарічненського району, окрім залізничного сполучення, дістатися з райцентру в деякі дні просто нічим.

Чому "кукушка" така важлива для Рівненщини, навіщо сюди їдуть закордонні туристи і чому цей маршрут називають "Бурштиновий шлях", дізнавалася ВВС News Україна.

Збиткова, але унікальна

В Україні понад десяток вузькоколійок промислового та пасажирського значення. Ними перевозили торф, ліс, вугілля. Ширина колії - всього 750 мм, тоді як стандартна - 1520 мм.

Рівненська вузькоколійна дорога "Зарічне - Антонівка" - одна із кількох чинних пасажирських в Україні. Схожі є на Закарпатті та на Кіровоградщині та Вінничині: Боржавська та Гайворонська вузькоколійки. Усім їм вже більше 100 років.

"Кукушка" збудована ще наприкінці XIX століття італійцями, запрошеними польською владою на Полісся. Перевозили ліс, дьоготь, смолу. Будувати такі "міні-поїзди" було дешевше, ніж звичайні.

Копирайт изображения ВВС

Райцентр Зарічне - селище міського типу, тут проживає понад 7 тисяч людей. До Рівного - близько 200 км. Район із сусіднім - Володимирецьким - якраз і сполучає "поліський трамвай".

В неділю від автостанції в Зарічному - маленького будинку, який відкривають лише на час роботи потяга, - "кукушка" рушає о 12:25. Локомотив і три вагони зараз курсують тричі на тиждень, три роки тому ходили щодня.

"Дав гудок і зупинив поїздок"

Оксана Мулько їде на кінцеву зупинку - в Антонівку - до доньки. 106 км долає за 4 години, це майже два десятки зупинок. Потяг їде повільно: не більше 30 км на годину. Зупиняється кожні 15-20 хвилин на станціях у лісі. Заходять і виходять 2-3 пасажири.

"Я ще їздила на "кукушці", коли вона двічі на день ходила плюс був нічний маршрут. Раз було таке, що висадила мене попутка на залізничному переїзді, а я вже по часу не встигала на поїздок. Ніч на дворі, я студентка. Стою я посеред поля і махаю руками - машиніст змилувався, дав гудок і зупинив поїздок. То я йому на могорич дала", - розповідає пані Оксана.

Копирайт изображения ВВС

У маленьких вагончиках - дерев'яні лавки, невеликі тамбури. Відчиняти їх можна самим. Взимку обігрівається пічкою. Під час руху можна перейти з одного в інший вагон. В останньому - провідниця у фірмовому піджаку "Укрзалізниці". Обходить пасажирів, продає квитки. Квиток із Зарічного до Островська - 12 грн. Маршруткою вдвічі дорожче.

Провідниця скаржиться на малий виторг, бо у потязі всього два десятки пасажирів.

"Пенсіонери не платять, студенти половину, всі решта - повний квиток. Зараз сезон туристичний почався, тоді і буде додаткова виручка. Торік були туристи з США, Канади, Китаю, Польщі та Чехії. Їх вабить наша дика природа. Дивуються, що у нас є чисті озера без котеджів, санаторіїв. А на "кукушці" катаються як на дитячому паротязі - із щирим захватом", - каже жінка.

Найцікавіше на шляху - 153-метровий залізничний дерев'яний міст через річку Стир. Він розташований між селами Біле та Млинок. Це єдиний великий дерев'яний залізничний міст в Україні та, як кажуть місцеві, найдовший дерев'яний в Європі. Його довжина - 153 м.

"Бурштиновий шлях"

"Поліський трамвай" став популярним у 2000-их роках: коли вперше пройшов етно-тур-фест "Бурштиновий шлях" та відкрили "Музей історії вузькоколійки та Поліського краю" у місті Володимирець.

"Тоді влада виділила кошти на промоцію та рекламу вузькоколійки", - пояснює пасажир Віктор. Каже, що за фахом історик.

Два роки тому рух "кукушки" зупинився на тиждень: копальники бурштину підкопали ями у пошуках каміння просто під колією.

"Той бурштин, як то кажуть, радість і біль наші. Біль, бо природа нищиться, залишаються кратери в землі як на місяці. А радість - хоч останні роки поліщуки трохи краще стали жити. Тут, в глибинці північній, гроші заробити чоловік може двома способами - на заробітки в Росію чи Польщу або бурштин. Хати нові з'явилися, автомобілі, достаток якийсь", - каже Віктор.

За годину потяг прибув у село Острівськ Зарічненського району. Воно та його околиці відомі чистими озерами. Село - осторонь від транспортних шляхів, тому в деякі дні доїхати в районний центр - нічим, окрім "кукушки".

Біля потяга зустрічає місцевий дядько - Іван. Зголошується показати озеро і розповісти про село, воно невелике - усього півтисячі людей.

"У нас в Острівську є така Таня, вона - найбільша активістка, виступає проти закриття поїзда. Вона листи писала: і в районну раду, і в залізницю, і депутатам. Гроші ніхто давати не хоче - тільки й кажуть, що закривати не можна. Хай би якийсь бізнесмен викупив і підремонтував - ми згодні", - розповідає чоловік.

Веде до озера майже в центрі села - вода тут прозора, на березі - хати селян. У кожному дворі є рибальське начиння - сітки, вудки. Риболовлею займаються переважно чоловіки, а жінки в сезон збирають гриби і ягоди - журавлину, чорниці, малину. Потім продають перекупникам чи на ринку в райцентрі.

Копирайт изображения ВВС
Image caption Бурштин - біль та радість поліщуків

На прощання пан Іван виймає із кишені і показує у поліетиленовому пакеті дрібний бурштин.

Каже, що залишилось від вчорашнього походу на "Клондайк" - так місцеві називають територію в лісі, де видобувають бурштин, і пояснює:

"От за такі камінці, тільки в разів десять більші, ми з ранку до ночі по пояс у воді бовтаємося. Якщо повезе - машину купити можна. Якщо ні - здоров'я загубити за місяць часу".

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

Також на цю тему

Новини на цю ж тему