Як у Венесуелі виникла "карибська Німеччина" і чому їй не страшна криза

Німецьке коріння містечка помітне всюди Копирайт изображения G. D. Olmo
Image caption Німецьке коріння містечка помітне всюди

"Жити тут — це просто благословення", - говорить Хосе Рівера з широкою посмішкою. У прохолодний суботній ранок він відкриває свій фруктовий магазинчик на головній площі містечка Товар.

У Хосе є все: малина, персики, авокадо, ожина...

Палітра його товарів здивувала б навіть експресіоністів. І саме тому туристи приїжджають в містечко Товар, у горах неподалік від столиці Венесуели Каракасу.

Економічна криза, що охопила Венесуелу, практично не торкнулася ані його, ані містечка.

Він спадковий фермер, і каже, що життя всієї його родини проходить добре. Для сучасної Венесуели це небачена справа.

Але це місце не тільки венесуельське. Це німецьке містечко. Так, Товар — німецьке поселення в Венесуелі.

Копирайт изображения G. D. Olmo
Image caption Хосе Рівера дуже задоволений життям у Товарі

Прогулюючись вулицями, повними пивниць у баварському стилі, де вам пропонують величезний вибір ковбас і квашеної капусти, дивлячись на місцеву католицьку церкву, названу на честь святого, який помер задовго до того, як європейці дізналися про існування Америки, важко собі уявити, що до Карибського моря звідси трохи більш як 30 кілометрів.

Місцеві будинки з величезними дерев'яними балками швидше нагадують Швейцарію чи італійські Альпи, ніж тропічну Венесуелу.

Але як виникла і як вижила ця "карибська Німеччина"?

Image caption На вихідних до Товару приїжджають туристи — запасаються місцевими фруктами та овочами

Літній місцевий житель на ім'я Сіро Енріке Брейденбах вивчає історію містечка.

За його словами, біля 1840 року почалася масова міграція з сільської місцевості в міста, в результаті чого стало падати сільськогосподарське виробництво Венесуели.

Місцева влада знайшла вихід — вона доручила італійському військовому і географу Агостіно Кодацці поїхати до Німеччини й найняти там німецьких селян для роботи в венесуельських полях.

Мартін Товар Понте, один з борців за незалежність Венесуели, виділив переселенцям землі в горах на висоті близько 2 тисяч метрів над рівнем моря. Завдяки м'якому клімату і родючій землі їжі там досить.

Два роки по тому 60 сімей з села Ендінген (зараз це земля Баден-Вюртемберг на заході Німеччини) після поганого врожаю вирішили все кинути й поїхати на іншу сторону Атлантичного океану, аби почати там нове життя.

І так з'явилося німецьке поселення в Венесуелі.

Тодішня влада країни хотіла ізолювати новоприбулих від місцевого населення, щоб німці не втратили звички працювати не покладаючи рук.

Ідея сегрегації німців не вдалася, з'явилося безліч змішаних шлюбів.

Image caption Імена перших поселенців містечка Товар

Венесуельські німці

Маріель Ріверо працює офіціанткою в одному з типових для містечка готелів. Вона заміжня за громадянином Німеччини, в обох її доньок німецьке громадянство.

"Тут дуже добре жити, місто дало мені все", - каже вона.

На узбережжі Карибського моря нечасто зустрічаються блакитноокі блондинки.

Копирайт изображения Alamy
Image caption Маріель Ріверо пишається своїм німецьким корінням

Це місцева спадщина, яку багато хто намагається зберегти — як, наприклад, Карлос і Туліо Місле, які беруть участь у багатьох проєктах, пов'язаних з німецьким походженням громади.

Туліо навчався в Німеччині, а потім повернувся додому і заснував компанію, яка виробляє місцеве пиво і вино за німецькими рецептами.

Зараз він намагається розширити масштаби компанії, попри економічну кризу в Венесуелі. За його словами, це честь виробляти традиційні німецькі напої саме тут.

Його батько Карлос займається збереженням місцевого діалекту, який виник в результаті злиття іспанської мови й вюртемберзького варіанту німецької мови. Батько і син навіть створили підручник цього діалекту, предмет викладатимуть у декількох місцевих школах.

Image caption На надгробках на місцевому кладовищі безліч німецьких імен

Місту допомагає туризм.

Кілька років тому місцевий житель Анкіт Бракамонте пішов з державної служби й разом з двома партнерами заснував туристичне агентство.

"Головною визначною пам'яткою місця залишається його їжа: заради нашої кухні кожні вихідні сюди приїжджають люди з Каракаса та інших міст", - говорить він.

Image caption Їжа в Товарі залишається німецькою

Так і виглядає звичайний вікенд у Товарі. Здається, що це навіть не Венесуела — немає черг, акцій протесту і всього іншого, що регулярно з'являється в новинах про цю країну.

Серед тих, хто приїхав сюди відпочивати — Армандо Назердін і його двоюрідні брати. Він - син іммігрантів з Лівану, які приїхали до Венесуели в 1980-х роках, рятуючись від громадянської війни.

Армандо відчуває себе венесуельцем. "Венесуела — країна миру і гармонії", - говорить він.

Дуглейліс Сібад — державний службовець. Він приїхав з другом з міста Валенсія і тільки що продегустував шоколад, зроблений з какао місцевого сорту.

"Тут все чудово — хороша погода, багато фруктів, овочів, смачної їжі", - говорить він.

Копирайт изображения Alamy
Image caption Місцева католицька церква Святого Мартина Турського

Зона безпеки

Місцеві жителі вважають, що саме завдяки туризму місто залишається відносно безпечним, попри те, що знаходиться в штаті Арагуа, одному з найнеспокійніших у країні, де панує насильство.

Шофер Рейнальдо, який показував місто Дуглейлісу й Армандо, каже, що питання безпеки в місті під контролем, оскільки люди, які працюють з туристами, організовують цивільні патрулі й негайно реагують на будь-які, навіть потенційні загрози, бо їм важливо зберегти репутацію міста.

Image caption Рейнальдо заробляє на життя розвезенням туристів

Містечку Товар також пощастило з електропостачанням. Хоча по всій Венесуелі світло регулярно відключають, Товар знаходиться на тій же лінії, яка постачає столицю країни — Каракас.

Оскільки електропостачання столиці уряд вважає пріоритетним завданням, у Товарі з електрикою теж особливих проблем немає.

Але економічна криза іноді зачіпає і місцевих жителів.

Інге Хубріг - власниця м'ясної фабрики, яку вона успадкувала від засновника, її покійного чоловіка. Інге пишається тим, що в 1993 році її чоловік зробив найбільшу ковбасу у світі.

Все було тихо і спокійно протягом десятиліть, але зараз, каже Інге, відбувається щось нове: "Іноді приходять бідні люди й просять ковбаси. Я, звичайно, їм її даю".

Image caption Саме тут свого часу зробили найбільшу ковбасу у світі

Мер Товару Естебан Бокаранда визнає, що економічні та інші проблеми місто все-таки зачепили.

"Ми помітили, що туристів приїжджає менше, що деякі бізнеси вже закрилися", - говорить він.

Відзначивши, що частина молоді просто емігрувала, він додає: "Послухайте, тут ми намагаємося не помічати того, що відбувається в іншій частині країни".

Хочете отримувати цікаві статті в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

Новини на цю ж тему