Вибори Ради: старі обличчя, які повертаються у велику політику

Суркіс Медведчук Копирайт изображения UKRINFORM
Image caption Віктор Медведчук та Григорій Суркіс по обидва боки від Юрія Бойка - одного з лідерів ОПЗЖ

Часто нове - це призабуте старе. В українській політиці це правило гарно спрацьовує. Так може статись і на парламентських виборах.

"Іноді вони повертаються" - одне з популярних оповідань Стівена Кінга, в якому привиди минулого повертаються.

Після 21 липня до нової Верховної Ради можуть потрапити багато політиків, які в останні 5-10 років випали з вищого ешелону. Нинішнє покоління виборців вже встигло їх забути.

Проросійська тінь

Віктор Медведчук

Найбільш резонансним поверненням є можливе обрання до Верховної Ради кума Володимира Путіна, одного з найвідоміших політиків кінця 90-х - початку 2000-х років, Віктора Медведчука.

Він вперше обрався до Верховної Ради на довиборах 1997 року на окрузі на Закарпатті, а вдруге переобрався там в 1998-му.

У Верховній Раді він займав впливову посаду першого заступника голови Верховної Ради, а з 2002 року став головою адміністрації президента Леоніда Кучми.

Тоді він був одним із лідерів впливової СДПУ(о).

На час роботи в АП припав пік політичної кар'єри політика, експерти говорили про його величезний вплив на тодішнього президента.

Саме працюючи в адміністрації президента Кучми Медведчук став кумом Володимира Путіна - президент Росії хрестив його доньку.

Копирайт изображения UNIAN
Image caption Леонід Кучма та голова його адміністрації - 2002 рік

Після Помаранчевої революції кар'єра Медведчука пішла на спад. На парламентських виборах 2006 року проєкт "Опозиційний блок "Не так", де він займав третє місце, програв.

Після цього політик практично зник з першого ешелону української політики.

За президентства Віктора Януковича Медведчук очолив ініціативу "Український вибір", яка виступала за тісну співпрацю України з Росією.

У 2014 році пан Медведчук став учасником мирних перемовин щодо конфлікту на Донбасі та грав ключову роль у перемовинах про обмін полоненими.

У 2018 році він приєднався до одного з крил розколотого "Опозиційного блоку", який виник на уламках Партії регіонів.

Зараз він балотується до парламенту третім номером від "Опозиційної платформи - За життя" (ОПЗЖ), яка за всіма опитуваннями долає 5% бар'єр та проходить до парламенту.

За останні місяці він став одним з найобговорюваніших політиків, а експерти говорять про його вплив одразу на три новинні телеканали країни.

Григорій Суркіс

Ще один політик всеукраїнського масштабу 1990-х - 2000-х років Григорій Суркіс також повертається у велику політику.

Його політична кар'єра тісно пов'язана з Віктором Медведчуком та СДПУ(о).

В 90-х Григорій Суркіс був президентом футбольного клубу "Динамо" (Київ). Тоді "Динамо" досягло піку успішних виступів на європейській арені, а пан Суркіс в 1998 році обрався до Ради від округу на Закарпатті.

Більше десяти років він очолював Федерацію футболу України, а у бізнесі його інтереси поширювались на багато сфер, зокрема, енергетичну.

У 2002 році він пройшов до парламенту вже за списком на той час "партії влади" СДПУ(о).

Копирайт изображения UNIAN

В 2006 році він балотувався він блоку "Не так", але не пройшов.

Відтоді він дещо дистанціювався від політики й займав багато посад в українському та міжнародному футболі, включно з віцепрезидентом УЄФА. Займався організацією в Україні футбольного Євро-2012.

Пан Суркіс мав певні бізнесові зв'язки з Ігорем Коломойським, а його фінансові інтереси постраждали під час націоналізації "Приватбанку".

Родина Суркісів продовжує контролювати "Динамо", фанати якого відомі своїм негативним ставленням до Росії. В останні роки пан Суркіс намагався не робити різких політичних заяв.

На цих виборах він отримав 17 місце у списку "Опозиційної платформи - За життя", яке наразі вважається прохідним до Верховної Ради. Показово, що виборчий з'їзд партії відбувався на заміській тренувальній базі "Динамо".

Віктор Суслов

Копирайт изображения UNIAN

Ще один політик, зеніт політичної слави якого припав на 90-і та початок 2000-х років - Віктор Суслов. Він також балотується за списком ОПЗЖ, щоправда, на 43 місці, яке наразі прохідним назвати складно.

Пан Суслов в 90-х роках двічі обирався до Верховної Ради на виборах 1994 та 1998 роках. За час депутатства соціаліст Суслов змінив багато політичних груп.

Віктор Суслов працював міністром економіки в 1997-1998 роках, а потім керував комісією з регулювання ринків фінансових послуг. У 2006-2007 також був заступником міністра внутрішніх справ у міністра-соціаліста Василя Цушка.

У часи Віктора Януковича пан Суслов деякий час працював представником України в Євразійській економічній комісії російського інтеграційного проєкту.

"Група Смєшка"

Ігор Смєшко

Ще одна група відомих політиків 90-х та 2000-х років опинилась у прохідній частині партії "Сила і честь".

Ця партія перебуває на межі подолання 5% прохідного бар'єра і кандидати з її прохідної частини також мають великий шанс потрапити до парламенту.

Копирайт изображения UNIAN

Перший номер у списку — колишній впливовий силовик у часи президента Леоніда Кучми Ігор Смєшко.

Піком його кар'єри була дворічна робота на посаді голови Служби безпеки України в 2003-2004 роках.

На цей час припали президентські вибори 2004 року і скандал з отруєнням Віктора Ющенка.

5 вересня 2004 року відбулась вечеря за участю пана Ющенка, Ігоря Смєшка, політика Давида Жванії та заступника голови СБУ Володимира Сацюка, на чиїй дачі й відбулась зустріч.

Саме на цій вечері, за словами Ющенка, його отруїли.

Пан Смєшко заперечує будь-яку причетність до тієї історії.

В 90-і роки пан Смєшко був головою комітету з питань розвідки при президентові, керував управлінням розвідки Міноборони, а потім заступником секретаря РНБО.

До 2019 року Ігор Смєшко був не надто відомим політиком, проте на президентських перегонах зумів провести ефективну кампанію та отримати 6% голосів.

Михайло Поживанов

Копирайт изображения UNIAN

11-й номер списку "Сили і честі" Михайло Поживанов в 90-х та в 2000-х роках був дуже відомим політиком.

В 1994 році Поживанов став мером Маріуполя, а також виграв на окрузі вибори до Верховної Ради.

Потім він ще тричі обирався до Верховної Ради на виборах 2002-го (мандат отримав в 2005-му), 2006-го та 2007-го.

За прем'єрства Юлії Тимошенко очолював Державний резерв і був заступником міністра економіки.

Після перемоги Віктора Януковича Поживанов покинув Україну й жив в Австрії. В цей час вдома проти нього розслідували кримінальну справу через обвинувачення у зловживаннях. Вину не довели.

В Україну він повернувся після Євромайдану.

Анатолій Макаренко

Копирайт изображения UNIAN

Ще один відомий політик часів уряду Юлії Тимошенко у списку "Сили і честі" - Анатолій Макаренко, який має прохідне 10-те місце.

Він багато років працював на митниці, а у 2009-2010 роках навіть очолював всю митну службу.

Відомим на всю країну став через історію з розмитнення газу компанії "Росукренерго" на виконання угоди уряду Тимошенко з Росією.

Саме через це певний час він провів у СІЗО, а у 2012 році Макаренка засудили до чотирьох років позбавлення волі умовно. Його називали одним з політичних в'язнів часів Януковича.

У березні 2014 року судимість з нього зняли.

Мажоритарники-легенди

На цих виборах до Верховної Ради мають шанси потрапити досвідчені важковаговики-мажоритарники, пік політичної кар'єри яких, здавалось, вже у минулому.

Ось кілька найвідоміших з них.

Григорій Калетник

Копирайт изображения UNIAN

У 18-му окрузі балотується й має певні шанси на перемогу відомий у минулому депутат від Партії регіонів Григорій Калетник.

У 90-х він займався бізнесом та керував Вінницькою обласною радою, деякий час очолював державну адміністрацію.

В 2002 році виграв вінницький округ і вперше потрапив до Ради. В 2006 році він пройшов до Ради від Партії регіонів, як і в 2007-му (щоправда, мандат отримав в 2010-му).

У 2012 він знову потрапив до Ради в окрузі на Вінниччині.

Показово, що в парламенті того скликання депутатами також були племінниця та син пана Калетника (останній певний час був віцеспікером Ради і кілька років очолював митницю).

Олександр Омельченко

Копирайт изображения UNIAN

Багатолітній керівник Києва та ексчлен парламенту Олександр Омельченко також хоче потрапити в Раду по київському округу.

Пан Омельченко на різних посадах керував столицею з 1996-го по 2006 роки.

Він є багаторічним керівником партії "Єдність".

В 2007 році, після поразки на мерських виборах, він став депутатом за списками президентської "Нашої України - Народної самооборони".

Здавалось, що пан Омельченко після 2012 року пішов на пенсію, проте у 2014 році він провів свою партію до міської ради Києва і мав там невелику фракцію.

Борис Колесніков

Копирайт изображения UNIAN

Важковаговик часів прем'єрства та президентства Віктора Януковича, бізнесмен Борис Колесніков теж може повернутись в політику.

Він балотується в 49-му окрузі Донецької області з центром у Дружківці та Костянтинівці.

Пан Колесніков керував Донецькою обласною радою на початку 2000-х років, очолював обласну організацію Партію регіонів.

Після Помаранчевої революції кілька місяців провів у СІЗО.

Після цього став одним з облич Партії регіонів, від якої обирався до парламенту в 2006-му, 2007-му та 2012 роках.

У 2010-2012 роках працював в уряді на посаді віцепрем'єр-міністра - міністра інфраструктури. Займався підготовкою країни до футбольного Євро-2012.

Після Євромайдану фактично зник з політики і не брав участі у виборах 2014 року.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

Новини на цю ж тему