Маловідомий винахідник, який ймовірно врятував ваше життя

Родина Ворренів Копирайт изображения Сімейний архів родини Ворренів
Image caption Батько Девіда Воррена загинув у авіакатастрофі

У п'ятницю 19 жовтня 1934 року пасажирський літак "Міс Гобарт" впав з неба у море.

Разом із ним у водах Бассової протоки, що лежить між Тасманією і материковою Австралією, потонули вісім чоловіків, три жінки і хлопчик.

Уламки літака так і не знайшли.

Одним із пасажирів літака був 33-річний англіканський місіонер, преподобний Губер Воррен, який летів до своєї нової парафії в Енфілді, передмісті Сіднея. Його дружина Еллі і четверо дітей мали згодом приєднатися до нього.

Останнім подарунком священника своєму восьмирічному синові, Девіду, був детекторний радіоприймач, який став для хлопчика справжнім скарбом.

Девід Воррен навчався у пансіоні для хлопчиків у Тасманії, і розбирався із пристроєм після уроків, намагаючись зрозуміти, як він працює. Він давав однокласникам слухати трансляції крикетних матчів за пенні, а вже за кілька років продавав саморобні копії приймача за 5 шилінгів.

Копирайт изображения Сімейний архів родини Ворренів
Image caption Девід захоплювався електронікою ще зі школи

Юний Девід був дуже харизматичним і мав неабиякі ораторські здібності. Його глибоко релігійна родина мріяла, що він стане євангельським проповідником.

Але не так сталося, як гадалося. Подарунок від преподобного Губерта, божого чоловіка, закохав його сина у науку.

Як виявилося згодом, це врятувало не одне життя.

Коли Девіду Воррену ще не було й 30 років, він уже мав науковий ступінь в Університеті Сіднея, диплом педагога в Університеті Мельбурна і докторський ступінь з хімії в Імперському коледжі Лондона.

Його спеціалізацією було ракетобудування, і він пішов працювати дослідником у Авіаційні дослідницькі лабораторії (АДЛ) - підрозділ Австралійського міністерства оборони, який спеціалізувався на літаках.

У 1953 році він став членом експертної групи, яка намагалася розв'язати дорогу та сумну таємницю: чому британські de Havilland Comet, перші у світі комерційні авіалайнери і велика надія нової Реактивної доби, продовжують розбиватися?

Він думав, що справа може бути у паливних баках; але існували десятки можливих причин - і жодних доказів, окрім уламків і мертвих тіл. Експертна група вирішила обговорити ту інформацію, якою вони володіли.

"Вони говорили про тренування екіпажу і помилки пілотів, про відрив кіля від хвостової частини літака й інші речі, про які я не мав уявлення", - згадував доктор Воррен через понад 50 років.

"Я почав думати про пристрій, який побачив за тиждень до того на першій післявоєнній виставці у Сіднеї. Перший кишеньковий реєстратор, так званий мініфон. Німецький пристрій. Нічого подібного ніколи раніше не було...", - згадував винахідник.

Мініфон рекламували як диктофон для бізнесменів, які могли б сидіти за своїми столами (або у поїздах чи літаках), надиктовувати листи, які пізніше могли б надрукувати їхні секретарі. Девід, який любив музику у стилі свінг і грав на кларнеті, хотів такий собі - щоб мати змогу робити записи джазмена Вуді Германа.

Проте, коли один з його колег-науковців висловив припущення, що останній літак, що розбився, могли захопити зловмисники, у нього в голові щось клацнуло.

Шанси, що реєстратор був на борту - і пережив вибухову аварію - були практично нульовими. Але якби у кожного літака в небі був міні-реєстратор у кабіні? Якби він був досить міцним, слідчі, які б розслідували катастрофу, більше б ніколи не були так збиті з пантелику, як от вони зараз, бо мали б аудіозапис усього, що відбувалось на борту до моменту катастрофи. Принаймні, вони б знали, що казали і почули пілоти.

Ідея зачарувала його. Повернувшись до АДЛ, він одразу ж кинувся розповідати про неї своєму начальникові.

На жаль, той не поділяв його ентузіазму. Доктор Воррен переповідав його слова: "Це не має нічого спільного з хімією або паливом. Ти хімік. Облиш це групі, що займається пристроями, і займайся далі паливними баками, що вибухають".

"Заговори про це - і я тебе звільню"

Девід знав, що його ідея про реєстратор у кабіні була чудова. Без офіційної підтримки зробити з нею він міг небагато - але й викинути її з голови не міг.

Коли його шефа підвищили, Девід розповів про неї своєму новому керівникові. Того ідея заінтригувала - так само, як і д-ра Лорі Кумбса, керівника АДЛ. Вони заохочували його продовжувати над нею працювати - але не афішувати цю роботу. Оскільки це не була затверджена урядом програма або зброя, за допомогою якої можна виграти війну, на її фінансування можна було не розраховувати.

Доктор Воррен згадує застереження д-ра Кумбса: "Якщо я дізнаюсь, що ти про це із кимось говориш, включно зі мною - я буду змушений тебе звільнити".

Це був вагомий аргумент для молодого чоловіка з дружиною і двома дітьми.

Але підтримка його начальника все ж дозволила купити один із дорогоцінних нових диктофонів як "інструмент, необхідний для лабораторії..."

Копирайт изображения Defence Science and Technology, Australia
Image caption Девід Воррен у АДЛ у 1958 році

Підбадьорений доктор Воррен розписав свою ідею у доповіді під назвою "Пристрій для допомоги в розслідуванні авіаційних катастроф", і розіслав її представникам авіаційної галузі.

Союз пілотів відреагував з люттю - на їхню думку, такий реєстратор був би пристроєм для стеження, і "жоден літак у Австралії не злетить, якщо його слухатиме Великий брат".

Це був один з найкращих відгуків.

Австралійські чиновники цивільної авіації заявили, що пристрій "не має нагального значення", а представники військової авіації побоювалися, що він "викличе більше нарікань, аніж дасть роз'яснень".

Доктор Воррен був уже майже готовий визнати свою поразку.

Але, як каже його старший син Пітер, батько був не лише упертим, але й нонконформістом - і ці риси обумовлювали його світогляд.

"Він повіз нас кататися на лижах, - згадує він, - але катався він у рукавичках для прибирання, бо не збирався платити 30 доларів за пару лижних рукавичок. Він нічого не боявся. І зовсім не збирався чекати і слідувати за стадом".

Саме в такому настрої доктор Воррен засів у гаражі і зібрав свої радіодеталі 20-річної давнини. Він вирішив, що єдиний спосіб подолати насмішки та недовіру критиків - створити переконливий прототип.

Так виникла перша "чорна скринька" - бортовий самописець.

"Посадіть цього хлопця на наступний літак!"

Одного дня в 1958 році, коли маленький бортовий реєстратор був готовий, до лабораторії завітав незвичайний відвідувач. Доктор Кумбс проводив екскурсію другові з Англії.

"Дейв! - гукнув він. - Розкажи йому, над чим ти працюєш!"

Доктор Воррен пояснив: у своєму першому у світі прототипі він використав сталевий дріт для зберігання чотирьох годин розмов пілотів і показів приладів. Старі записи автоматично видалялися, щоб на їхнє місце можна було записати нові.

Повисла пауза, після якої відвідувач сказав: "Кумбсе, старий друже, це до біса гарна ідея! Посадіть цього хлопця на наступний літак, і ми покажемо це у Лондоні".

Наступним літаком виявився транспортний літак Hastings, який вирушав до Англії. Щоб отримати на ньому місце, треба було бути знайомим із кимось дуже впливовим. Доктору Воррену стало цікаво, хто ж цей чоловік, який роздає квитки на перельоти через пів світу людям, яких бачить вперше в житті.

Ним виявився Роберт Гардінгем (пізніше сер Роберт), секретар британської Ради авіаційної реєстрації і колишній віце-маршал авіації у Королівських ВПС.

Як згадував Девід: "Він був героєм. І він був другом Кумбса, і якщо він пропонував тобі місце, ти на нього погоджувався".

Копирайт изображения Сімейний архів родини Ворренів
Image caption У 1958 році у Девіда і його дружини Рут було четверо дітей

За кілька тижнів доктор Воррен сидів у літаку, який прямував до Англії, - з чіткими вказівками не повідомляти Австралійському міністерству оборони, що він насправді там робить, адже "комусь це може не сподобатись".

За іронією долі, над Середземним морем літак втратив двигун.

Доктор Воррен згадував: "Я сказав: "Хлопці, ми, здається, втратили мотор - хтось хоче повернутися?" Але ми вилетіли з Тунісу, де вночі було близько 45 градусів. Ми не хотіли повертатися до цього пекла".

Вирішили, що все ж вдасться долетіти.

Він записав решту польоту, думаючи, що навіть якщо він помре у тому транспортному літаку, "принаймні доведу, що ті покидьки помилялися!"

"Але, на жаль, ми так і не розбилися - а натомість успішно приземлилися..."

В Англії д-р Воррен презентував "блок пам'яті польотів АРЛ" Королівській авіаційній установі і деяким комерційним приладобудівникам.

Британці були в захваті. ВВС присвятила йому телевізійні та радіопрограми, Британське управління цивільної авіації почало роботу над тим, щоб зробити пристрій обов'язковим для цивільних літаків. Фірма з графства Мідлсекс, S Davall і Sons, звернулася до АДЛ щодо прав на виробництво пристроїв і розпочала їхнє виготовлення.

Попри те, що пристрій почали називати "чорною скринькою", перші вироби були помаранчевими, щоб їх було легше знайти після аварії - і вони залишаються такими й сьогодні.

Пітер Воррен вважає, що назва вперше з'явилась у інтерв'ю 1958 року, яке його батько дав ВВС.

"Наприкінці один журналіст називав це "чорною скринькою". Це загальний термін з електронної техніки, і назва закріпилася за цим пристроєм".

Копирайт изображения AFP/GettyImages
Image caption Так звані "чорні скриньки" насправді яскраво-помаранчеві

У 1960 році Австралія стала першою країною, яка зробила звукозаписувальні прилади обов'язковими, після загадкової авіакатастрофи у Квінсленді, яка забрала життя 29 людей. Постанова стала наслідком судового розслідування, і знадобилось іще три роки, аби вона стала законом.

Сьогодні чорні скриньки є вогнестійкими, стійкими до впливу солоної води і знаходяться у сталевих корпусах. І вони обов'язкові для кожного комерційного польоту.

Неможливо підрахувати, скільки людей завдячують своїм життям даним, зафіксованими під час передсмертної агонії літака, що зазнав катастрофи - скільки недоліків були таким чином виявлені і згодом усунені.

"Я щасливий покидьок"

Девід Воррен працював у АДЛ до виходу на пенсію у 1983 році, ставши його головним науковим співробітником. Він помер 19 липня 2010 року у віці 85 років.

Копирайт изображения Fairfax Media via Getty Images
Image caption Девід Воррен з мініфоном - пристроєм, що надихнув його на створення комбінованого реєстратора голосу і даних

Понад 50 років його новаторська робота над "чорною скринькою" лишалась практично невизнаною. Нарешті у 1999 році його нагородили медаллю Австралійського інституту енергії, а згодом у 2002 році він став офіцером Ордена Австралії за внесок у авіаційну промисловість.

Коли його дочку Дженні запитали, чому для визнання заслуг її батька знадобилось так багато часу, вона відзначила: "Він боровся з інертністю. Він мав цей надзвичайно допитливий розум, наукове бачення, і він знав, як це має спрацювати - і який матиме розвиток. Він сидів там, у 1958 році, і казав: "Цей пристрій зробить це можливим".

Пітер Воррен звинувачує "колоніальне мислення 1950-х років, згідно з яким у цій країні не можуть зробити нічого хорошого, а усе варте уваги винайдуть або у Великій Британії, або у Німеччині, або в Америці".

Ще один ймовірний фактор - секретність, що оточувала роботу доктора Воррена у АДЛ.

Девід Воррен дожив до того моменту, коли компанія Qantas назвала його ім'ям Airbus A380 у 2008 році. Дженні Воррен каже, що відтоді вона постійно намагається купити квиток саме на цей літак.

Але доктор Воррен так ніколи не побачив ані копійки прибутків від "чорних скриньок".

Копирайт изображения Reuters
Image caption На похороні Девіда Воррена про його головний винахід згадали з гумором. Напис на труні - "Винахідник бортового самописця. Не відкривати"

Його часто запитували, чи не відчуває він образи через те, що із ним так вчинили. Пітер каже, що його батько мав на це стандартну відповідь: "Так, уряд отримав плоди моєї роботи. Але водночас вони нічого з мене не вирахували за сотні інших ідей, які не спрацювали".

Діти Девіда успадкували його почуття гумору.

Пітер попросив, щоб у некролог його батька включили його улюблену фразу - "Я щасливий покидьок".

А на прохання Дженні його поховали у труні з написом: "Винахідник бортового самописця. Не відкривати".

Чи думають вони про свого тата під час польотів?

Його дочка відповідає просто: "Щоразу".

Копирайт изображения Fairfax Media via Getty Images

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

Новини на цю ж тему