Книга року ВВС: інтерактивний путівник

До Довгого списку премії Книга року ВВС-2019 увійшли 24 видання. Ось коротка інформація про кожне з них.

Хочете знати більше про інші номінації Книги року ВВС?

КАТЕГОРІЯ КНИГА РОКУ ВВС

  • Катерина Бабкіна

    Мій дід танцював краще за всіх

    "Мій дід танцював краще за всіх" - серія оповідань, що складаються в єдину історію п'яти родин, діти з яких знайомляться в школі першого вересня в перший рік незалежності України та залишаються друзями на все життя. Ця книжка в першу чергу про прийняття минулого. Та головне, про те, що навіть самотнім, відкинутим, поламаним теж можна вижити і жити, бо, попри все, залишається можливість врешті стати щасливим.

    Цікаво, - спитала Лілічка, - ми всі теж будемо такі кончені? Ну, серйозно. Ми такі ж кончені будемо? - Ні, Ліль, - сказала Леся, підводячись, - Ми будемо кончені зовсім по-іншому".

  • Галина Вдовиченко

    Найважливіше - наприкінці

    Чоловік і жінка у стані війни, перемир'я і розчарування, надії та віри. Тридцять п'ять років разом, дорослі діти, складний період життя. Той час, коли нарешті варто зрозуміти, що ж насправді єднало і роз'єднувало цих двох. Ця книжка про вміння прощати і співпереживати, не розмінюватися на дрібниці і бути уважними одне до одного і до себе, цінуючи кожну мить цього несамовито швидкоплинного життя.

    До розуміння того, що любов буває різна, треба було дожити. Дожити до усвідомлення, що це почуття – не даність, а процес, що його кожен наповнює певним змістом. Що немає нічого незмінного, і не варто судити про стан речей за однією показовою хвилиною, за випадковим проявом. Бо все набагато складніше".

  • Тамара Горіха Зерня

    Доця

    Події роману розвиваються навесні - влітку чотирнадцятого року у Донецьку. Донбас - це точка обнуління, місце сили, де прозвучали найважливіші запитання. І тільки там заховані потрібні відповіді. Саме тут героїня втратила родину, дім, роботу, ілюзії - і саме тут зібрала уламки життя заново, віднайшла новий смисл і опору. Ця книга назавжди змінила того, хто її написав, і змінить кожного, хто її прочитає. Бо війна - це коли ти їси землю. І що важливіше, коли годуєш землю.

    Ми провалюємося у кролячу нору. Все, на що можна опертися, розсипається під руками на порох. Тут реальність розходиться із здоровим глуздом, я заплющую очі і вдаю, що мене немає. Ущипніть мене хто - небудь! Я равлик, я пасочка, я декорація, я скіфська баба. Проста українська скіфська баба".

  • Руслан Горовий

    Про людей

    Сучасність стає все більш безжальною. Вона задає такий темп життю, що ми просто не встигаємо розгледіти все довкола себе. І вже зовсім мало хто може пригадати те відчуття, коли думаєш... Про людей.

    Колись я сяду коло тебе, у красивій альтанці на березі океану. Довкола бігатиме пес, а біля ніг сидітиме кицька й лизатиме лапу. Я куритиму. А чому б ні? Тоді вже не буде для чого берегти легені. А потім вип’ю віскі. Ми тихо попрощаємося, і я лишуся сам, а ти підеш кликати в путь інших. Отоді я розплющу очі. Хоча всім навколо здасться, що навпаки".

  • Марина Гримич

    Клавка

    Дія роману Марини Гримич "КЛАВКА" відбувається у Спілці письменників України у 1947 році під час сумнозвісного розгрому української літератури, відомого зокрема паплюженням Юрія Яновського та Максима Рильського. Українських літераторів - колег по перу, сусідів по дому - нацьковували одне на одного, користуючись їхніми амбіціями. Учасники подій по-різному вийшли з нелегкої етичної ситуації - хто з високо піднятою головою і посмішкою на устах, а хто в ганьбі і досмертних докорах сумління.

    Вона глибоко вдихнула і, безжально зриваючи голосові зв’язки, закричала, вирвавши з м’ясом, з кров’ю, зі слиною, з жовчю, зі сльозами, з любов’ю, з болем, з жалем, з образами, зі страхом, з приниженням - той ковтун, який сидів у її грудях, і кинула в жовтувате світанкове київське небо свій особистий присуд:- НИКАКОГО ТЕБЕ НЕТ ПРОЩЕНЬЯ!!!"

  • Анатолій Дністровий

    Б - 52

    Сорокарічний Мирослав Шефер - блискучий аналітик і топменеджер іноземного холдингу в дохіпстерському Києві - живе наповну, рятуючись від кризи середнього віку в гулянках й алкоголі. Його не відпускає давня мрія стати драматургом. Заради неї Шефер нехтує кар'єрою, переступає через ілюзії шефа й кидає роботу. Якийсь час йому здається, що все відбувається так, як того хотів, але як тільки він закохується в юну Варю Кропоткіну, його світ перевертається з ніг на голову. А тим часом країна вибухає проти авторитарної влади. Кожен робить свій вибір. Епоха безтурботних нічних загулів і алкогольного шоту "Б-52" вибивається із сил.

    Важкий це хрест - любити за сорок. Можна остаточно посадити движок".

  • Леся Івасюк

    Зашморги

    Журналістка Ореста отримує завдання від австрійського актора: знайти інформацію про остарбайтерку Марію - першу дружину його батька. Ці пошуки охоплюють кілька часових пластів і життя кількох поколінь в Австрії та Україні. Крок за кроком Ореста розплутує клубок таємниць і віднаходить людей, про існування яких не підозрювала ні вона, ні замовник.

    Вона тулила чоло до шиї Ріхарда і шепотіла йому щось своєю мовою. Інколи на його грудях вона вправними пальцями скрипальки вистукувала мелодії - казала, що вони гуцульські. Ріхард не знав, хто вони такі, гуцули, чия музика жила в пальцях його жінки, однак до кінця життя пам'ятав її ритм і часто вибивав його то по столу, то по мольберту. Ноти він додумував сам".

  • Ірена Карпа

    Добрі новини з Аральського моря

    "Французька мрія" вабить стилем і романтикою, ароматом випічки і смаком вишуканого вина. Здавалося б, Париж - ідеальне місце для втечі, де легко все почати заново. Та паризькі вулиці розкривають секрети лише "своїм", а від минулого не втечеш, поки воно живе в пам'яті... Новий роман Ірени Карпи - це історії чотирьох українських жінок у Франції, і кожна з них шукає щось своє.

    Коли тобі сімнадцять, ти не надто хочеш вчитися. Ти прагнеш одного: досягти повноліття, щоб могти робити що заманеться... Все-таки з двох настанов - "роби так, як хочеться тобі" і "не засмучуй маму з бабцею" - у галицьких дітей суттєво переважає друга. А незалежні психоаналітики не працюють в українських школах. Максимум психологи, які визначають для тебе майбутню професію. Богдана в тесті на профналежність набрала однакову кількість балів у секціях "Людина-Художник" та "Людина-Людина". Перша мала на меті творчу роботу. Друга - соціальну. І Богдана вирішила з головою поринути в другу. Її глибинною соціалізацією стало не що інше, як секс".

  • Макс Кідрук

    Доки світло не згасне назавжди

    Сестри Рута й Індія, попри незвичні імена, проживають цілком буденні життя: Індія навчається на лікаря, Рута закінчує одинадцятий клас. Усе раптово змінюється, коли через нещасний випадок гине наречений Індії. Раніше близькі сестри віддаляються, звинувачуючи одна одну в тому, що сталося. І саме тоді, коли, здавалося б, із конфлікту вже не виплутатися, Рута виявляє, що здатна впливати на реальність у снах.

    Я страшенно боюся цього: повертаєш не туди, обираєш не те, потім намагаєшся цьому відповідати й зрештою перестаєш бути собою. А коли схоплюєшся, то розумієш, що вже зовсім, зовсім пізно".

  • Андрій Кокотюха

    Вигнанець і чорна вдова

    Весна 1909 року. Київський слідчий Платон Чечель викриває жорстоку вбивцю юних дівчат - доньку таємного радника з Петербурга. Та панянка гине за тих самих обставин, що її жертви, тож впливові родичі звинувачують Чечеля в наклепі. Для суспільства Платон стає вигнанцем. Він змушений розплутати клубок смертей та дізнатись, хто винен, щоб не тільки запобігти новим злочинам, а й урятувати себе.

    Жоден із баронів не працював ніколи в житті! - вигукнув Марко. - В нашому роду, будь він проклятий, у всіх білі руки! На них горбатяться десятки, сотні пролетарів та селян, що отримують за це мізерну платню!
    - Ти хочеш стати мільйонером, так само не замастивши рук і не перевтомившись. Зробитися казково багатим, не працюючи жодного дня. Хоча ні, брешу. Руки свої ти таки забруднив: кров`ю батька, брата й сестри".

  • Євгенія Кононенко

    Празька химера

    Збірка короткої прози "Празька химера" - це історії психологічної химерної реальності, якої не існує, хоч вона так само жива, мов віра в любов і диво, або пошуки того найважливішого, без чого життя втрачає сенс. Жага пізнання таємного і нерозгаданого, як стосунки між чоловіком і жінкою, крізь двері замкненої кімнати, яку створив експериментатор із почуттям справді чорного гумору.

    Онька був мажором іще більшого калібру, ніж Маша, хоча, здавалося б, генеральська онука, дочка полковника Московського гарнізону, то було достатньо круто для пізнього СРСР. - Ми з Онькою захищали Білий Дім у серпні того достопам’ятного року. Ти можеш собі таке уявити? - Можу, Машо. Такі тоді були часи".

  • Галина Лицур-Щадей

    Таке життя

    У своєму творі авторка явила нам образки навколишнього світу, що його спостерігає пильним оком. Дідо й баба Софія, ворожка й нещасна Марися, німий роботящий чоловік і успішний власник "розумного дому", відлюдник Михайло у горах і осамотіла Калина з клаптиком неба в місті - вони дихають, розмовляють, "жиють" тим, що їм судилося. Історії в книзі переважно пов’язані з горами з їхнім багатством і небезпекою, зі щедрістю й суворістю і з неймовірною красою. І найголовніше, що вони про кожного з нас.

    Дивне плетиво оте Життя. Зовсім поруч, пліч-о-пліч крокує зі Смертю, і коли не перетинаються, то зовсім безболісно спілкуються. Тут апарат штучного дихання теплить в комусь серцебиття, а за стінкою закриваються вишні, дзвенять келихи і розпорскуються бризки шампанського. І, мабуть, саме це і тримає отой вселенський баланс, рівновагу, дозволяє барвам бути".

  • Оксана Луцишина

    Іван і Феба

    Дія роману "Іван і Феба" розгортається в останні роки радянської влади й у перші роки української Незалежності. Після навчання у Львові та участі у Революції на граніті Іван повертається в рідний Ужгород, де одружується з поеткою Марією, яка називає себе Фебою. Тут легко обійтися без спецефектів із горору чи трилера: сама реальність повсякденного життя підказує ходи, які за напругою можуть посперечатися з творіннями Кінга або Кустуріци.

    Яке додому", - говорив Ярема студентові, разом з яким Іван допіру починав рвати простирадло на пов’язки. Ярема, високий, людина - гора з кучмою волосся на голові, поклав студентові руку на плече і сказав розважливо, без пафосу: "Тебе як звати?" - "С-слава…" - "Слухай, Славо, ти розумієш, друже, тут зараз історія твориться, а ти хочеш втекти?"

  • Василь Махно

    Вічний календар

    Роман Василя Махна "Вічний календар" - масштабна родинна сага, в якій поєднуються і переплітаються історії кількох українських сімей від ХVII століття до наших днів. Тло - всесвітня історія, в якій ніколи не бракувало ні воєн, ні зрад, ні одвічної жаги до життя. Герої роману Василя Махна несуть у собі риси різних поколінь, національних характерів і ментальностей.

    ..ми живемо від минулої пам’яті до майбутньої?"

  • Ілларіон Павлюк

    Танець недоумка

    Космічний біолог Гіль переживає не найкращі часи: безробіття, безгрошів’я, сім’я на межі розлучення, ще й висока ймовірність, що проявиться спадкова генетична хвороба, в якій швидка смерть - це чи не найкращий фінал. І ось неочікувано з’являється пропозиція роботи, яка, здавалося б, вирішує всі проблеми одночасно: наукова експедиція на далеку планету.Чи виявиться рішення героя летіти, до якого підштовхує страх, правильним? І чи такі вже мінімальні ризики на далекій і химерній планеті?

    Страх - це кокаїн. Він робить глухим до аргументів розуму, і ти бачиш тільки те, що боїшся побачити".

  • Анастасія Піка

    Історії, які ніколи не закінчуються

    Наше життя - щоденний потік неймовірних історій, лише встигай записувати! Герої цієї збірки - художники, таксисти, вчителі, безхатченки, працівники АЗС, невдахи-залицяльники і навіть всесвітньо відомі політики! А об’єднує їх усіх одне: бажання бути почутими. Книга для тих, хто любить сміятися, думати і вірить у людей.

    Я просто хочу, щоб всі у цьому світі були щасливі. Як це зробити?" (с) "Як?"

  • Ярослав Середницький

    Пані Льоля: втекти від більшовиків

    Ця приватна історія, вписана в контекст трагічних подій ХХ століття, набуває особливого звучання завдяки поєднанню документальності викладу про труднощі збереження національної ідентичності та й просто людської гідності, про існування в умовах необхідності вибору меншого з двох лих - поміж більшовицьким і польським, а згодом радянським і нацистським режимами. Захоплива розповідь про непересічну долю Людмили Абсторської - тітки Льолі - та її близьких дає змогу на мить забути про належність книжки до жанру нон-фікшн.

    Поручник подивився на годинник й пішов до прикордонної будки. Там щось сказав двом озброєним польським прикордонникам. Як довго йде розмова. Хвилини здавалися годинами. Раптом Льоля побачила, що по довгому мосту з російської сторони до неї біжать двоє дітей. Придивилась уважніше, це ж хлопчик і дівчинка. – Павло і Женя! О, Боже Великий і Всемогутній, дякую за Твою ласку!"

  • Влад Сорд

    Безодня

    "Безодня" - це збірка неймовірних і на диво чесних історій, привезених автором з війни, побаченої на власні очі й прожитої впродовж чотирьох років у польових окопах. Тут немає героїзації "своїх" чи демонізації "чужих", це просто війна, котра випала на долю нашому поколінню. А війна не добирає слів та не шкодує куль, війна триває, як і кожна з цих історій.

    Щойно БТР буде якимось чином знищено - хтось із селян доповість своїм родичам в "апалчєнії" негайно. І тоді вони - кожен із військових - перетворяться на отаких хлопчиків у фаршевому еквіваленті приблизно два з половиною цинки від набоїв на душу. От тільки тут не буде кому скорботно кричати за ними у темряву".

  • Світлана Тараторіна

    Лазарус

    1913 рік. У Києві вільно сусідять люди й нечисть - упирі, чорти, перевертні, лісовики, польовики й водяники. Століттями підтримується відносний лад. Люди керують Імперією, нечисть чекає на повернення свого легендарного царя - Змія. Але одного дня все змінюється. В очереті біля Труханового острова, де здавна мешкають людиноподібні, знаходять приймака водяників з розпоротим животом.

    У Києві - центрі Межі - було неспокійно. На дніпровському острові, який належав людиноподібним, знайшли труп людського хлопчика. Людошовіністи відразу оголосили, що це ритуальне вбивство. І понеслося. Люди спалили кілька будинків гмурів у Протасовому яру, а наступного дня пролунав вибух під потягом Балабухів, хоча останні належали до давнього київського роду людиноведмедей. Залізничні жандарми не знайшли нічого кращого, як відтягти столичний потяг до Києва - "для комфорту панів пасажирів". Обіцяли продовжити рух за маршрутом наступного ранку. Але Олександр Петрович занадто добре знав Межу, щоб у це повірити..."

  • Ксенія Фукс

    По той бік сонця

    Вам було коли-небудь сумно до болю у грудній клітці? Вам було коли-небудь настільки задушливо від людського нерозуміння, що неможливо дихати? Вам було коли-небудь настільки самотньо, що не хотілося жити? Головна героїня опиняється на межі. Це приводить її до закритого відділення психіатричної лікарні, де вона починає власну боротьбу, щоб знову знайти надію, радість та саму себе.

    - Може, в усьому винен час? Нова епоха? Нове покоління? - Не сміши мене. Час завжди однаковий для тих, хто здатний до саморефлексії. Раніше винуватили у всьому шістдесяті, холодну війну. А до того були двадцяті, Перша світова й "втрачене покоління". Просто зараз навчилися про це говорити. Відкрито й не соромлячись. Ти сама навчилася про це говорити".

  • Артем Чапай

    Дивні люди

    Українські вчені відтворили за ДНК неандертальця. Після досягнення повноліття він виходить у великий світ, але через брак життєвого досвіду та особливості мислення український неандерталець постійно втрапляє у дивні ситуації. Але це не фантастика. Це, як з іншого приводу скаже одна з героїнь, "радше трагікомедія".

    Українські вчені відтворили за ДНК неандертальця. Знаю, це звучить неймовірно і трохи дивно. Не те дивно, що за ДНК. І не те навіть, що неандертальця. А те дивно, що іменно українські вчені. Ну, але так вийшло. Щас розкажу".

  • Артем Чех

    Район Д

    "Район "Д" - збірка історій, з яких поступово вимальовується самокритичний портрет автора, у якому можна розгледіти риси хуторянства і космополітизму, дріб’язковості й великодушності та ще багато чого. Водночас це груповий портрет кількох десятків більш або менш прописаних мешканців згаданого черкаського району з їхніми спробами пережити несподіваний перехід від пізньорадянської до ранньонезалежної України.

    Звідси завжди хотілося втекти. Втеча як порятунок була для місцевих звичною парадигмою мрій та бажань. У дитинстві тобі немає куди бігти і, власне, не виникає подібного бажання. Навіщо, а - головне - куди тікати? Все зрозуміло, звично, затишно, чисто, а - головне - захищені твої основні інтереси: відчуття сім’ї, відчуття видимих і уявних кордонів твого світу…"

  • Гаська Шиян

    За спиною

    Марта - 27-річна молода успішна жінка. Понуре дитинство у маленькому містечку, мама, яка покинула сім’ю заради заробітків в Італії - це лише стало поштовхом до того, щоб зробити успішну кар’єру ейчара в айті-галузі. Марта щиро насолоджується комфортом та добробутом, який створює для себе і для свого бойфренда Макса, і намагається триматися осторонь політичних новин. Аж ось в один момент її затишний світ перевертається догори ногами. Макс бере повістку в армію...

    Справжній, щирий патріотизм породжується спокійним і радісним дитинством, а не шкільною пропагандою, для якої вважається вадою відсутність міфічного "шевченківського духу". Нетравматична і нетоксична любов - це не взаємозалежність, не прагнення, щоб за межами спільного простору іншому було погано".

  • Мартин Якуб

    Мертві моделі

    Новоспечений приватний детектив без ліцензії, колишній АТОвець Макс Ґедзь отримує перше замовлення - знайти зниклу фотомодель, подругу київського мажора. Здається, це справа на кілька днів - детектив майже впевнений, що дівчина просто заховалася від свого нав’язливого кавалера. Проте Ґедзь навіть не підозрює, у що він вв’язався: хтось починає полювати на моделей…

    Люди в Києві, особливо молодь, жили в своєму світі, який обмежувався соціальними мережами й власним колом спілкування. А там самі лише чемні дівчата та хлопці, взаємопорятунок, захист тварин, наївні тусовки з фудкортами, концерти гурту Hurts. Цю свою вигадану реальність люди переносили на справжнє життя. І не помічали, що по вулицям міста ходить всіляка сволота на зразок грабіжників та вбивць".

Перейдіть за цим посиланням, якщо не бачите інтерактивної панелі.

Над матеріалом працювали:

Дизайн: Олеся Волкова. Розробка: Ольга Космиліна, Фелікс Стівенсон, Олександр Іванов, Стівен Коннор.

Текст і фото: Максим Єрмаков, Яна Грибовська.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

Новини на цю ж тему