Український Дюнкерк: Чи могла Україна втримати Дебальцеве?

Відступ з Дебальцевого

"Могли і втримати", - говорить боєць 8-го батальйону Нацгвардії та ветеран дебальцівських боїв Віталій Лазебник.

Відступ української армії з Дебальцева у лютому 2015 року не став для неї повторенням катастрофи Іловайська.

Але й особливим успіхом втрату стратегічно важливого міста назвати важко.

"Війни евакуаціями не виграють", - говорив у 1940-у році Вінстон Черчилль після спасіння решток британських і французьких сил з Дюнкерка.

А британський військовий експерт Глен Грант називає битву за Дебальцеве прямим зіткненням української армії з російською.

Тож чи могли сили АТО втримати Дебальцеве та чому цього не сталося?

Дебальцівський плацдарм

Дебальцівський виступ сформувався у ході боїв літа й осені 2014 року.

Він являв собою контрольоване силами АТО Дебальцеве, взводні та ротні опорні пункти (ВОПи і РОПи) навколо нього, а також дорогу до Бахмута (тоді - ще Артемівська), по якій йшло постачання групи військ.

Фактично це був плацдарм 40 км завдовжки і до 20 км завширшки, який "нависав" над Горлівкою, а у ширшому плані - і над Макіївкою, Шахтарськом та Донецьком.

Мапа Дебальцевого

Що дуже дратувало проросійські формування, які з осені 2014 року намагалися вирівняти лінію фронту.

І хоча це суперечило першим Мінським угодам, російські "проксі" у Донецьку та Луганську виправдовували свої атаки "постійними обстрілами" зі сторони сил АТО у Дебальцевому.

Військовий публіцист Михайло Жирохов відзначає, що Дебальцівський виступ був унікальним для війни на Сході України: "Багато невеликих річок та низин, перепади висот, що не характерно для Донбасу".

Це обмежувало простір для маневру і тим, хто атакував, і тим, хто оборонявся. А кожна дорога та кожен міст мали оперативне значення.

Давалися взнаки і невеликі розміри плацдарму.

БМП

"Утримувати виступ у воєнному плані було дуже важко, його ширина у деяких місцях була лише 12 км - тобто, все це повністю прострілювалося наскрізь із ротного 120-мм міномета", - відзначає Михайло Жирохов.

Водночас, додає він, сили АТО встигли добре вкопатися навколо Дебальцевого: "Інженерні частини забезпечили сильні опорні пункти, які у підсумку й витримали всю оборону".

Сама ж оборона вибудовувалася навколо артилерії, яку в січні-лютому 2015 року українська армія сконцентрувала навколо Дебальцевого найбільше за всю війну.

"Роль артилерії у битві за Дебальцеве важко переоцінити. Всі розуміли, що опорний пункт масовану атаку піхоти і танків не витримає. Тому задача ВОПів і РОПів була у тому, щоб коригувати вогонь артилерії", - пояснює Жирохов.

Бої та відступ з Дебальцевого

Обстріли Копирайт изображения Getty Images

Активний наступ "армійських корпусів" "ДНР" і "ЛНР" на Дебальцівське угруповання почався 25 січня 2015 року - після падіння Донецького аеропорту та з явною прив'язкою до майбутньої зустрічі "нормандської четвірки" у Мінську 11 лютого.

Основних напрямків атаки було два: на Вуглегірськ на заході плацдарму та на опорні пункти у Чорнухиному, Рідкодубі й Нікішиному на сході.

Після масованої артпідготовки уперед пішли піхота й танки "армійських корпусів" "ДНР" і "ЛНР".

Доходило до того, що деякі бої більше нагадували епізоди з Другої світової війни.

На позиції "Валєра" під Санжарівкою, наприклад, в український окоп заїхав ворожий Т-72, який буквально роздавив кількох бійців, перш ніж його підбили.

Танк Т-72 Копирайт изображения "Факти"
Image caption Танк Т-72 над окопом на висоті 307.5, відомій також як позиція "Валєра". У 2019 році про це зняли документальний фільм "Висота 307.5" за участі бійців, які вижили у тому бою

31 січня сили АТО втратили погано захищений Вуглегірськ, а за кілька днів - і село Логвинове, біля якого проходила траса з Дебальцевого на Артемівськ, так звана "дорога життя", основний шлях забезпечення дебальцівської групи військ.

Після невдалих спроб відбити Логвинове почалася підготовка до відступу.

Який, утім, затягувався через переговори у Мінську.

Саме тоді, якщо вірити мемуарам експрезидента Франції Олланда, Путін погрожував Порошенку "роздавити" українські війська у Дебальцевому.

Зрештою, сторони підписали Мінськ-2 і домовилися про повне перемир'я з 15 лютого.

За спогадами українських бійців, протрималося воно 8 хвилин.

17 лютого українська армія почала під обстрілами виходити з Дебальцевого кількома другорядними дорогами й закріпилися на лінії, відомій тепер як Світлодарська дуга.

Мапа виходу

Лінія фронту вирівнялася.

За час боїв у Дебальцевому у січні-лютому 2015 року, за даними Генштабу, загинуло близько 200 українських бійців з різних підрозділів.

Втрати ворога Генштаб ЗСУ оцінює в рази більше.

Полковник Валентин Федічев, який був заступником командира АТО й одним з останніх виходив з Дебальцевого, у програмі "Хоробрі серця" взагалі говорив про майже 2 тис. безповоротних втрат супротивника.

У "донбаських республіках" традиційно називають протилежні цифри: тисячі загиблих українських військових і до сотні своїх бійців.

Хоча українська армія мала всі шанси втримати Дебальцеве, є одразу кілька причин, чому цього не сталося.

Причина 1: Втрата Вуглегірська і Логвинового

Вуглегірськ Копирайт изображения Getty Images
Image caption Втрата Вуглегірська стала початком кінця оборони Дебальцевого

Оборона надважливого для плацдарму містечка Вуглегірськ, за оцінками багатьох оглядачів, виявилася напрочуд малочисельною - його утримував 13-й мотопіхотний батальйон (колишній тербат "Чернігів-1"), кілька танків і рота МВС "Світязь".

29 січня проросійські "проксі" атакували місто з танками, прорвалися через один з опорних пунктів, після чого зав'язалися міські бої, які тривали навіть уночі.

Зрештою, сили АТО звідти відступили, а відбити Вуглегірськ не вдалося.

Далі було очікуване просування супротивника до траси "Дебальцеве-Артемівськ".

Щоб йому завадити, Генштаб наказав підірвати три дамби на річці Карапулька, по яких танки могли переправитися з Вуглегірська у напрямку Логвинового.

Утім, з не до кінця зрозумілих причин, підрив виконала лише одна з груп інженерів.

Танк Копирайт изображения Getty Images
Image caption Танк сепаратистів, який підірвався на міні біля Вуглегірська

Згодом саме через вцілілі дамби біля села Калинівка противник зміг швидко переправити свою техніку, щоб зайняти Логвинове.

Оборона села біля "дороги життя" також виявилася ослабленою - підрозділи 30-ї мехбригади звідти перекинули до південних околиць Дебальцевого, де нібито стався прорив лінії оборони.

Але прориву, як виявилося, не було.

"Поки розбиралися, у Логвинове 8 лютого увійшла розвідгрупа так званого "спецназу ГРУ ДНР", командир з позивним "Ольхон". Вони з'ясували, що у селі залишився лише спостережний пункт ЗСУ з кількома бійцями", - відзначає Михайло Жирохов.

30-а бригада, а згодом і зведена група з кількох різних підрозділів намагалися відбити Логвинове, відбулися танкові бої, але противник підтягнув додаткові сили і село втримав.

Так "дорога життя" Дебальцевого була перерізана.

"Втрата спочатку Вуглегірська, а потім Логвинового призвела до того, що дебальцівське угруповання опинилося на межі розгрому", - пояснює Михайло Жирохов.

Саме після Логвинового російські медіа почали запускати тези про "Дебальцівський котел" і повторення Іловайська, що мало посилити позиції Путіна на переговорах у Мінську.

СМС Копирайт изображения Прес-центр штаб АТО / Тарас Грень
Image caption Такі смс отримували українські бійці в Дебальцевому - вони мали на меті створити враження "котла" і посітяи паніку

Утім, Генштаб ЗСУ наполягає, що повного оточення сил у Дебальцевому не було й залишалося кілька другорядних доріг, по яких у підсумку й відбувся відступ.

Однак, саме після невдалих спроб контратаки на Логвинове почалася підготовка до виходу з Дебальцевого.

Причина 2: Проблеми командування

Дебальцеве Копирайт изображения Getty Images

Інша причина втрати Дебальцевого, яка фактично вплинула і на невдачу сил АТО у Вуглегірську та Логвиновому - проблеми з командуванням, які багато в чому нагадували ситуацію в Іловайську.

"Українські підрозділи часто отримували тактичні команди аж з далекого Києва, а штаби бригад і батальйонів фактично перетворилися на поштові скриньки, які чекали на накази", - відзначає у коментарі BBC News Україна Глен Грант, британський офіцер та експерт Українського інституту майбутнього, який у 2016-2017 роках консультував Міноборони України.

За його оцінками, оборона Дебальцевого мала суттєві проблеми як з плануванням, так і з комунікацією та логістикою, про що свідчить брак боєкомплекту у тих підрозділів, які залишалися на полі бою.

"Коли команди не надходили, командири на всіх рівнях зволікали з діями, адже не мали чіткого завдання, чи треба їм стояти на позиціях до останнього, чи відступити й вижити", - додає Глен Грант.

А військовий блогер Олександр Сурков пояснює це "Синдромом Назарова" - одного з керівників штабу АТО, якого з листопада 2014 судили за наказ направити до Луганська транспортники Іл-76 з десантниками, одних з яких був збитий.

"Уже в грудні 2014 року його кримінальна справа стояла перед очима у всіх, від комбата до першого заступника начгенштабу", - відзначає Сурков.

За таких умов командири часто не хотіли брати відповідальність на себе, а просто чекали на накази від Генштабу.

Під час швидкого наступу супротивника це мало фатальне значення.

Глен Грант також запитує, чому українське командування не спробувало випрямити лінію фронту, коли стало очевидно, що проросійські сили намагатимуться відрізати Дебальцівський виступ.

Причина 3: Російські військові

Техніка Копирайт изображения Getty Images
Image caption Складна техніка, яку використовували проросійські сили під Дебальцевим, може бути свідченням участі кадрових роійских військових у війні на Донбасі

Але чи не ключовим фактором втрати Дебальцевого стала участь у тих боях кадрових російських військ поруч з так званими "армійськими корпусами" донбаських "республік".

Про те, що мова йде саме про кадрових армійців РФ, залишилося достатньо свідчень.

Від розслідування Selfie Soldiers Саймона Островськи про бійця 37-ї мотострілецької бригади РФ Бато Дамбаєва, який фотографувався у Вуглегірську, до розповідей Доржи Батомункуєва з 5-ї російської танкової бригади - того самого бурята з підбитого під Логвиновим танка, якого вітав Кобзон словами "вы бурят, как я рад".

Модернізовані російські танки Т-72Б3, яких ніколи не було на озброєнні ЗСУ, можна побачити у репортажі британського журналіста Грема Філліпса з позицій "ДНР/ЛНР" під Дебальцевим.

Грем Філліпс Копирайт изображения Twitter Arto Pulkki

Детальні розслідування про участь кадрових російських батальйонно тактичних груп у боях за Дебальцеве робили і Bellingcat та британський Королівський об'єднаний інститут оборонних досліджень (RUSI).

"Є свідчення, що російські військові присутні на Сході України - не лише як командири чи оператори новітньої техніки, а і як конкретні бойові формування", - говориться у висновку RUSI.

"Битва за Дебальцеве була прямим зіткненням української армії проти російської", - вважає Глен Грант.

"Професійні російські військові вели вогонь з артилерії значно швидше і влучніше, ніж "проксі"-війська, а також використовували бойові техніки, як, наприклад, коригування артилерії за допомогою дронів, які не опанували інші", - додає британський експерт.

сепаратисти Копирайт изображения Getty Images

Крім того, за його словами, підрозділи сепаратистів були повністю підготовлені, озброєні та екіпіровані росіянами.

"Ніщо з їхнього військового забезпечення не було куплене у місцевих воєнторгах", - наголошує він.

За словами Глена Гранта, формування сепаратистів були "не менше російськими військами, ніж будь-який російський підрозділ з Сибіру".

"Думати по-іншому означає довести наївність до межі абсурду", - наполягає британський експерт.

Кремль офіційно продовжує заперечувати будь-яку збройну підтримку "донбаських республік", а присутніх в їхніх "армійських корпусах" росіян називає виключно "добровольцями".

Чи може повторитися "Дебальцеве"

Дебальцеве Копирайт изображения УНІАН

Одразу після відступу української армії з Дабальцевого виникло багато припущень про те, чи може Україна втратити інше важливе місто.

Серед вразливих ділянок тоді називали Артемівськ, Костянтинівку, Маріуполь.

А через пів року після боїв за Дебальцеве проросійські сили справді спробували продовжити наступ й штурмували Мар'їнку, утім невдало.

Військові оглядачі відзначають, що небезпека втрати великих прифронтових міст нікуди не зникла, однак це може статися лише за умови великого наступу.

За оцінками Михайла Жирохова, це може статися, наприклад, у районі ділянки розведення сил біля Петрівського-Богданівки.

"Чисто теоретично - за умови танкового удару з виходом на азовське узбережжя між Маріуполем і Бердянськом. Але для цього треба накопичення сил, техніки і палива. Є багато маркерів, які помітять військові", - пояснює Михайло Жирохов.

Танк Копирайт изображения Getty Images

Не виключає можливість нових оточень і Глен Грант.

"Новий "котел" може трапитися будь-де, якщо Росія вирішить завдати масованого удару бронетехнікою. Обидві сторони знають це. Але й українці можуть зробити те саме з російськими силами, якщо вирішать піти на це", - каже британський експерт.

Утім, додає він, питання у тому, що робити далі.

"Масований наступ означає перехід війни в гарячу стадію, й жодна сторона зараз не готова до цього", - пояснює Глен Грант.

І підсумовує: "Однак постійне накопичення Росією військ та розбудова військової інфраструктури біля українського кордону чітко дає зрозуміти, що у них є плани відновити великі бої. Питання лише: коли?"

Лінія

Віталій Лазебник, у 2015 році боєць 8-го батальйону Нацгвардії:

Моя суб'єктивна думка - Дебальцеве могли б і втримати.

Особливо, якби підірвали дамби на каскаді до водосховища зі сторони Вуглегірська...

Були питання по евакуації поранених - після блокування траси це стало дуже важко і небезпечно.

Віталій Лазебник Копирайт изображения Vitalii Lazebnyk

Але при тій ситуації, що склалася 9-10 лютого у нас залишався запас боєкомплекту і продуктів, ми могли протриматися ще тиждень.

Хоча у 128-ї бригади снарядів для танків і САУ вже не вистачало, та й у цілому народ втомився під цілодобовим артилерійським вогнем, це реально вимотувало.

У підсумку міські бої зі стрілецькою зброєю у Дебальцевому 17 лютого ми сприйняли як полегшення - коли противник увійшов в місто їхня "арта" перестала його "прасувати".

У цілому ж, рішення про виведення було правильне - сам виступ був зручним плацдармом для охоплення Горлівки, але в оборонних боях був незручний.

Зрозуміло, що втрачати територію не хотілося, але вирівнювати лінію фронту було необхідно, з огляду на відсутність наступальних дій.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

...

Новини на цю ж тему