Як вітрильник "загубився" посеред океану через карантин

  • Ребекка Геншке
  • BBC World Service
Nova on the Arka Kinari
Підпис до фото,

Нова Рут на борту "Арка Кінарі"

Коли розгорілася пандемія коронавірусу, група музикантів якраз перетинала Тихий океан на невеличкому 20-метровому вітрильнику. Одна за одною, країни раптово почали закривати свої морські кордони. Напередодні сезону тайфунів корабель лишається без надійного притулку.

21 лютого, відпливаючи від мексиканського берега, екіпаж вітрильника "Арка Кінарі", як і весь цивілізований світ, уже чув про коронавірус. Проте моряки й гадки не мали, як скоро та як сильно він на них вплине. Певно, коронавірус - то таке мексиканське пиво, жартували вони. Та через півтора місяця, наближаючись до Гаваїв, вони піймали радіоповідомлення.

Вітрильник розсікав хвилі, а його екіпаж скупчився на палубі навколо крихітного радіо й вслухався в оголошення, що проривалося крізь перешкоди. Тріскучий голос повідомляв, що тихоокеанські острови - Кука, Різдва, Маршаллові - закривають свої кордони.

"Тільки тоді ми втямили, що весь світ дійсно стає на паузу", - розповідає членкиня екіпажу британка Сара Луїза Пейн.

Підпис до фото,

Вітрильник "Арка Кінарі"

Вони розпочали свою подорож минулого серпня з Нідерландів - двоє музикантів і семеро членів екіпажу з різних країн світу, деякі за сумісництвом світло- та звукооператори. Їхнім місцем призначення була Індонезія, яку вони планували зробити своєю базою.

Музиканти - американець Ґрей Філастайн та його індонезійська партнерка Нова Рут - уже багато років літають світом, виступаючи на музичних фестивалях. Їхні композиції - унікальний мікс традиційних яванських мелодій і сучасної електронної музики.

Слова пісень вони зазвичай присвячують гуманному ставленню до довкілля і соціальній справедливості. Як розповів Ґрей, вони з Новою "дуже переймались тим, що самі були частиною того капіталістичного ладу, який засуджуємо у своїх виступах, - ладу, який безжально експлуатує викопні ресурси".

Тоді у них зародилася ідея: створити мультимедійне шоу, яке б демонструвалося прямо на борту корабля і розповідало про кліматичну кризу та стан здоров'я океанів. Це був би "метод, достойний нашої ідеї", каже Ґрей.

Вони задумали, що корабель буде обладнаний мотором для надзвичайних випадків, але використовувати його планували лише у крайності. Це мав бути вуглецево-нейтральний спосіб пересування. На своєму прикладі Ґрей прагнув показати, що це можливо: "Ми справді можемо уявити повалення вуглецевої економіки і нові стосунки з останньою стихією, спільною для всього людства, - морем".

Музиканти продали свою частку будинку в Сіетлі та купили корабель. Спочатку Нова хотіла збудувати традиційних індонезійський корабель "пінісі", та для цього знадобилося б багато деревини твердих тропічних порід. Тож врешті вони відремонтували стару двощоглову сталеву шхуну. Під час виступів вітрила служили екранами.

Автор фото, Nik Gaffney

Підпис до фото,

Ґрей і Нова виступають у Роттердамі

"Побачивши цю шхуну, ми зрозуміли, що вона дуже близька до нашої мрії, адже конфігурація її вітрил схожа на пінісі", - пояснює Нова, чиї предки з боку матері належали до мореплавного племені бугіс.

"Як нащадку народу бугіс, мені було прикро, що я не навчилася ходити під вітрилами, як і переважна більшість людей у моєму поколінні", - каже вона. Її також підбурювало те, що бугійські жінки, за традицією, не повинні виходити у море - "тож це стало для мене особистою метою".

Бугіс

  • Походять з індонезійського острова Сулавесі.
  • Вважається, що задовго до європейської колонізації Південно-Східної Азії та Австралії моряки з цього племені уже торгували з різними народами цього регіону, в том числі з австралійськими аборигенами.
  • Дехто стверджує, що бугіс (чи принаймні деякі з них) були грізними піратами і що англ. bogeyman ("бабай") походить саме від цієї назви.
Пропустити подкаст і продовжити
подкаст
Що це було

Головна історія тижня, яку пояснюють наші журналісти

Випуски

Кінець подкаст

Сарі Пейн ця робота підійшла ідеально, адже вона має кваліфікацію і моряка, і світлооператора - а також "величезну любов до нашої Землі й усвідомлення, що ми мусимо її захистити".

Ще одна британка в екіпажі Клер Фосет доєдналася до експедиції, закохавшись у "цей божевільний план, прекрасний корабель і, звісно ж, у шалену команду тих, хто вижив у зомбі-апокаліпсис, тобто, наш екіпаж".

Ґрей і Нова також взяли позику приблизно у 300 тисяч євро, отже, рано чи пізно цей проєкт мусить принести прибуток - чи від концертів, чи від перевезень пасажирів. Відколи почалася пандемія коронавірусу, це також під загрозою.

"Арка Кінарі" - масштабний проєкт, який вже й так поглинав усі наші ресурси, фізичні, матеріальні, емоційні. А тут ще коронавірус", - зітхає Ґрей.

Команда реставрувала свою шхуну, побудовану у 1947 році, у Роттердамі, провела кілька виступів у Європі, на Канарах, у Панамі та Мексиці - а відтак відплила до Тихого океану. Саме тоді локальні епідемії коронавірусу переросли у пандемію, що зачепила усі країни світу.

Ґрей і ще одна людина на борту - американські громадяни, тож вони могли скільки завгодно лишатися на Гаваях. Інші - громадяни Британії, Іспанії та Португалії - отримали візу на один місяць, що дозволило їм розім'яти ноги і поповнити запаси продуктів. Нова полетіла з Мексики додому, щоби там готуватися до зустрічі корабля.

Перебуваючи на Гаваях, учасники проєкту спостерігали за тим, як країни одна за одної посилюють карантинні заходи. Невдовзі Індонезія заборонила прибуття іноземців морем і повітрям "до наступних оголошень".

"Я був у відчаї. Для мене це означало крах усього", - каже Ґрей.

Перед подорожжю вони склали "запасні плани" практично на будь-який випадок - чи так їм здавалося. Вони обрали вдвоє довший маршрут, щоби уникнути піратів поблизу Сомалі та воєнних дій поблизу Ємену. Але коронавірус - це був нищівний і геть несподіваний удар.

"З практичної точки зору, навіть третя світова війна менше б зашкодила нашим планам - країни-учасниці війни принаймні не закривають кордони для кораблів союзників", - каже Ґрей.

6 травня, коли термін дії американських віз добігав кінця, вони вирішили все одно вирушити до Індонезії, сподіваючись, що та відкриє кордони до початку сезону тайфунів у червні, - але без чіткого уявлення, що вони робитимуть у протилежному випадку.

Аж до від'їзду їх мучили сумніви та вагання. Один член екіпажу в останню хвилину вийшов з проєкту. Решта ж, усвідомлюючи, що сезон тайфунів не за горами, "мусила просто відганяти від себе похмурі думки про те, що кордони так і не відкриються", каже Сара.

Відтоді минуло три тижні. Наразі у них закінчуються свіжі продукти, але сухих харчів вистачить ще на кілька місяців. На щастя, проблем з питною водою немає, завдяки приладу для опріснення води, що працює від сонячної батареї.

На кораблі є грядка салату, посадженого для експерименту і досить кволого. Команда також ловить рибу за допомогою саморобних снастей.

Підпис до фото,

Сара (ліворуч) з товаришами по команді Бенджаміном і Клер

Декому довелося змінити свій підхід до харчування. "Добре бути веганом на землі, де ростуть рослини, - каже Ґрей. - Але ми у морі, де живе риба".

Наразі вони пливуть на широті приблизно 13 градусів, а якщо бачать, що починається циклон, то ухиляються південніше. На прикрість, їхня навігаційна система вийшла з ладу, і тепер їхній єдиний навігаційний прилад - це айфон.

"Ми також маємо паперові карти, але айфон дає більше можливостей як засіб навігації. Може здатися, що ситуація плачевна. Втім, ми маємо набагато більше інформації, ніж мали полінезійці чи капітан Кук, перетинаючи Тихий океан", - запевняє Ґрей.

Якби вони могли зробити зупинку там, де є інтернет, можливо, їм вдалося б усунути несправності у навігаційному приладі, каже Ґрей. Їм також потрібно стати десь на якір, - хоча б на безлюдному атолі, - щоби відремонтувати такелаж.

Але вони не знають, коли і де вони зможуть вийти на сушу.

У морі, всі необхідні справи виконуються у порядку чергування. Денна зміна визначає курс корабля і виконує мореплавні маневри, заповнює бортовий журнал, спостерігає за мотором і змащує пропелерний вал.

Ранкова зміна чистить сонячні панелі, миє посуд, драїть палубу й інвентаризує наявність та стан харчів. Ближче до вечора - час для великих інфраструктурних завдань, ремонтних робіт, догляду за дерев'яними елементами, боротьби з іржею і фарбування сталевого корпусу шхуни.

Уночі ж, єдина робота - це тримати курс і пильнувати, чи нема небезпеки. "Арка Кінарі" ніколи не зупиняється.

"Є тільки ти, небо над головою й безкрає море навколо", - каже Ґрей.

"У безмісячні ночі очі стають настільки чутливі до світла, що навіть схід Венери та інших планет лишає на морі видиму дзеркальну доріжку, як зазвичай Сонце чи Місяць".

Зоряне світло підсвічує слід від корабля. Ба навіть більше, каже Ґрей: у збуреній кораблем воді можна побачити біолюмінесценцію, наче під водою світяться світлячки чи летять іскри від шліфувального верстата.

"Якщо взяти з собою відповідну музику, я можу провести усі дві години моєї нічної варти, як зачарований, з мурашками по шкірі".

Тим часом в Індонезії Нова до кого тільки не зверталася, щоби отримати дозвіл на захід "Арка Кінарі" у порт, але безуспішно. Ґрей як її чоловік може зійти на берег, відповідають їй, але не решта екіпажу.

Нещодавно вони пропливли атол Джонстона - інкорпоровану територію США, де колись випробовували та зберігали хімічну та біологічну зброю. Вони попросили дозвіл пришвартуватися, але відповіді не отримали.

"Ніколи б не подумав, що шукатиму притулку на звалищі ядерних відходів, - каже Грей. - Враховуючи, що атол має тримильну зону безпеки по периметру, ми не ризикнули підпливати ближче".

Наступною спробою були Маршаллові острови - абсолютно закриті, як виявилось.

Далі за маршрутом будуть іще острови, чиїх мешканців переселили внаслідок забруднення від американських ядерних випробувань у 1950-ті. Там небезпечно постійно проживати, але можливо, короткий візит не принесе шкоди.

Можливо, тільки там їх не помітять або принаймні не виженуть, міркує Ґрей. І можна буде трохи перечекати.

Він зауважує, що забороняти їм висадку взагалі нелогічно, адже вони провели більш ніж достатньо часу ізольованими у морі.

"Законодавці не врахували той факт, що ми уже багато тижнів були сам на сам із морем - це найсуворіший карантин. Насправді це ми наражаємось на небезпеку від тих, хто на суші, а не навпаки".

Корабель навмисне пливе повільно, щоби доплисти до Індонезії на початку липня, сподіваючись, що тоді їх уже впустять.

Якщо ж ні, "Арка Кінарі" буде змушена шукати прилисток від тайфунів деінде, бажано у сусідній країні - якщо бодай хтось погодиться їх прийняти. Звідти ж вони попливуть до Індонезії, щойно відкриються кордони й видасться пауза між тайфунами.

На вебсайті проєкту оголошено, що усі заплановані виступи наразі скасовані. Коли криза нарешті минеться, сказано в оголошенні, "Арка Кінарі" повернеться до своєї місії - музикою надихати людей на розбудову кращого майбуття.

Ви завжди можете отримувати найважливіші новини в месенджер. Достатньо лише підписатися на наш Telegram або Viber!