Книга року ВВС: "Зовсім не страшна книга" - інструкція боротьби з монстрами

  • Андрій Славуцький
  • Читач ВВС News Україна
Підпис до фото,

Анастасія Леухіна. Зовсім не страшна книга. - Київ: Дух і Літера, 2020

Читацька рецензія Андрія Славуцького на книжку Анастасії Леухіної "Зовсім не страшна книга", яка увійшла до довгого списку Книги року ВВС-Есеїстика 2020.

"Зовсiм не страшна книга" - це книжка про Любов. Саме тому і не страшна. Так каже про неї Анастасія Леухіна, авторка та упорядниця цієї дивовижної книги про паліативну допомогу.

І я, безсумнівно, погоджуюся. Книга світиться Любов'ю, це така книжка-світлячок. Мій маленький син просить мене піти подивитися, чи не стоять за дверима монстри. Ми беремо ліхтарик і йдемо полювати на монстрів, і вбиваємо їх наповал цим світлом.

Так от, "Зовсім не є страшна книга" - це книга-ліхтарик. У ній зібрані маленькі історії-ситуації про людей, які ведуть боротьбу з Монстрами. Монстрів багато. У них у кожного своє ім'я. Найбільшого і найстрашнішого кличуть Смерть. У нього є своя ватага помічників: Біль, Страждання, Відчай, Самогубство, Депресія, Втома і ще багато інших.

Є ще маленькі, але смертельно небезпечні, - Пролежні, Задуха, Блювота, Спрага, усіх не перерахуєш. Але є й інші, відразу не помітні, жахливо підступні, що підкараулюють там, де на них не чекають, - Байдужість, Незнання, Здирництво і Нелюдяність. Ці напускають морок, бо темрява - це середовище їхнього життя.

Книга - швидка допомога, складена вдумливо таким чином, що може слугувати інструкцією-путівником тим, хто стикнувся сам з важким захворюванням, яке загрожує життю, або нервово шукає відповіді на питання, як допомогти близькій людині подолати ту чи іншу складну ситуацію.

А ситуації бувають різні — від "запобігання і лікування пролежня" до "як говорити з лікарем" і "що робити і куди звертатися при нестерпному болю".

У кожній родині був, є і буде свій досвід життя в кінці Життя. Найчастіше такий досвід буває травмуючим для сім'ї та близьких. Страждання коханої людини від нестерпного болю і нерозуміння, як допомогти, паралізують волю і руйнують зсередини.

Була надія на лікаря, але він щойно поїхав, сказавши: "А що ж ви хочете, ваша рідна людина невиліковно хвора", і все.

Або ще гірше, лікарі після десятого сеансу хіміотерапії і декількох операцій віддають вам змучене тіло рідної людини і говорять: "Все, зробили все, що могли, шансів немає, вже нічим допомогти не можемо". І живи як знаєш, і вмирай, де хочеш.

Проблема в тому, що наших медиків в університетах вчили боротися проти смерті і перемагати її. І ніхто не вчив, за рідкісним винятком, поважати смерть і що робити, коли всі засоби, спрямовані на зцілення, вичерпані.

Інші рецензії:

Книга Анастасії розповідає про те, що зробити можна дуже багато, і показує, сторінка за сторінкою, що і як робити.

Озброює знанням і наповнює життям кінець Життя. Перетворює пригнічену Любов у Любов діяльну.

Книга, написана не медиками, відгукнеться у лікарів та медсестер. Вона і для них також. Це книжка-місток до хворих, яких не можна кидати в кінці Життя.

Ця книжка має бути в кожній сім'ї, як добрий радник, як інструкція з боротьби з монстрами.

Я би також рекомендував її до прочитання майбутнім лікарям та медсестрам. Впевнений, що Дід Гіппократ схвалив би таку рекомендацію.

Орфографію, пунктуацію і стиль автора збережено.

Стежте за перебігом конкурсу на Facebook-сторінці Книги року BBC, а також на сайті bbc.ua