10 років війні у Сирії. 10 головних питань

Десять років тому сирійці вийшли на вулиці вимагати демократії, але отримали війну і зруйновану країну під владою колишнього авторитарного правителя.

Конфлікт, у який вплуталися інші країни Близького Сходу, Росія, Туреччина і Захід, переріс у найгострішу гуманітарну кризу сучасності. На полі бою наразі затишшя, але головне питання залишилося невирішеним: хто і як здатний зупинити перетворення Сирії на Північну Корею на Близькому Сході?

До 10-річчя конфлікту ВВС відповідає на 10 головних питань про те, як і чому сталася ця трагедія, яку роль зіграли в ній Росія і Захід, і чим це все може закінчитися.

1. Якщо війна закінчилася, то хто переміг?

Конфлікт фактично заморожений, з березня минулого року бойові дії майже не ведуть. Але допоки немає політичного врегулювання, не можна вважати війну завершеною.

Попри те, що Асад повернув контроль над більшою частиною Сирії, назвати його переможцем можна лише з застереженнями.

Країна поділена на чотири зони впливу.

Асад контролює дві третини сирійської території (для порівняння - у 2013 році під контролем Асада перебувала одна п'ята країни), зокрема усі вісім головних міст - Дамаск, Алеппо, Хомс, Хама, Латакія, Тартус, Дераа і Дейр-ез-Зор. На цих територіях проживає приблизно 12 мільйонів людей із 17-мільйонного населення повоєнної Сирії. Ще майже 7 мільйонів сирійських біженців розкидані по різних країнах світу.

Решта країни поділена на три частини - північний схід перебуває в руках курдської коаліції, яку підтримують США. Це приблизно чверть країни і 80% усіх природних ресурсів. Північний Захід контролюють повстанські угруповання, пов'язані з Туреччиною, - територію на захід від Алеппо і ділянку кордону від Тель-Аб'яд до Рас ель-Айн. В Ідлібі досі залишаються повстанські сили, серед яких джихадисти угруповання "Хайат Тахрір аш-Шам", пов'язаного з "Аль-Каїдою". Там же присутні і турецькі сили.

Як зазначає експерт Вашингтонського інституту і доцент Ліонського університету Ліон-2 Фабріс Баланш, Асад майже не контролює кордон - лише 15% сухопутного кордону підконтрольні сирійській армії, решта - в руках зовнішніх гравців. Те ж саме відбувається з морськими і повітряними кордонами.

"Попри періодичні публічні заяви про завоювання усієї Сирії, Дамаск, схоже, згоден підкоритися грі іноземних держав і зберегти обмежений суверенітет над зменшеною територією протягом тривалого часу. Навіть якщо американські війська повністю підуть зі сходу, країна залишиться в руках країн, задіяних у врегулюванні конфлікту в рамках Астанинського процесу, - Росії, Туреччини та Ірану, - тому в Асада немає вибору в цьому питанні", - вважає експерт.

2. Якщо війна триває, то чому?

Війна в Сирії триває так довго з кількох причин, але одна з головних - залученість до конфлікту міжнародних гравців. Доля Сирії давно не в руках сирійців, а ключі до вирішення конфлікту ділять між собою зовнішні сили.

Як каже експерт Російської ради з міжнародних справ Кирило Семенов, сторони перебувають у глухому куті, наприклад, навколо Ідліба, де розгорнуті турецькі війська, і де будь-яка ескалація загрожує прямим зіткненням Росії та Туреччини.

Те ж саме відбувається на сході Сирії, де крім американських військ присутні й турецькі, й російські військові, відповідно будь-яке зіткнення в цьому регіоні загрожує перерости у відкритий конфлікт між цими провідними світовими і регіональними столицями, що наразі не вигідно нікому.

Виходи два - або дипломатичне врегулювання, або заморожування нинішньої ситуації на довгі роки.

3. Чому почалася війна?

Від антиурядових протестів "Арабської весни" до міжнародного конфлікту

"Свобода, геть режим, твоя черга, доктор", - такий напис залишили на стінах своєї школи в сирійському Дераа кілька підлітків, окрилених падінням режимів у Тунісі, Лівії та Єгипті. Натяк на президента Башара Асада, офтальмолога за фахом, зрозуміли всі. Школярів таємна поліція схопила майже одразу, в місті на кордоні з Йорданією спалахнули стихійні протести.

Одночасно протестна хвиля піднялася і в інших містах - Дамаску та Алеппо. Люди вимагали реформ і звільнення політичних в'язнів, протестували проти корупції та бідності.

"Почуття власної гідності - ось що змусило багатьох сирійців вийти на вулиці. Вони довго стежили за тим, що відбувається в Тунісі та Єгипті, і зважилися", - згадує сирійська письменниця Рима Алаф.

Асад побачив у протестних настроях змову зовнішніх сил і відповів жорстким розгоном протестів та арештами. У травні 2011 року по демонстрантах у Хомсі вже стріляли з танків.

Градус конфлікту наростав поступово, ставки піднімали і влада, й опозиція, до якої пізніше приєдналися радикально налаштовані бойовики, і з мирного протест поступово перетворився на збройний, а потім і на справжню війну за участю зовнішніх сил.

До кінця 2012 року в зіткненнях брали участь лише сирійці, але поступово конфлікт розрісся до регіонального, а зі вступом Ірану, США, Росії та Туреччини - до міжнародного.

Як пишуть у книзі "Реквієм за Сирією. Громадянська війна в Сирії та наслідки" ізраїльський дипломат Ітамар Рабинович і доцентка ізраїльського Інституту дослідження національної безпеки Карміт Валенсі, вже в червні 2011 року "стало зрозуміло, що Асад будь-яку політичну поступку опозиції відкидає в зародку".

"Він уявляв себе захисником світського арабського націоналізму перед обличчям тероризму та джихадизму. Тоді ж сирійська влада звільнила з в'язниць кілька сотень джихадистів. Асад готовий був піти на ризик і дозволити їм приєднатися до опозиції, щоб підтвердити свій статус захисника світськості".

4. Чи може конфлікт розгорітися знову?

Якщо коротко, то так, але коли - невідомо.

Незатухлим геополітичним вулканом називає нинішню ситуацію в Сирії колишній посол Франції в Дамаску Мішель Дюкло. Коли чекати нового виверження, передбачити не візьметься ніхто, каже старша спеціалістка щодо Сирії у Міжнародній кризовій групі (International Crisis Group) Дарін Халіфа. Занадто багато залежить від одразу декількох гравців, залучених до складної дипломатичної гри.

Якщо Асад і виграв війну, то він не виграв мир, а всі проблеми, які існували до початку протестів, лише посилилися - половина населення покинула місця проживання, процес національного примирення не запущений, люди голодують.

"Без глибинних реформ, які торкнуться основ нинішньої системи, на країну чекає колапс і новий виток ескалації", - говорить арабіст Кирило Семенов.

Можливі точки кипіння

Особливо великий ризик відновлення боїв на півночі Сирії, зокрема в Ідлібі.

На сході Сирії досі присутні, нехай і в набагато меншій кількості, ніж кілька років тому, бойовики угруповання "Ісламська держава". Вони, як припускають автори "Реквієму за Сирією", в майбутньому будуть знову намагатися завербувати до своїх лав незадоволених правлінням алавітів і посиленням ролі шиїтів.

Південь - провінції Дераа і Кунейтра, де періодично відбуваються бої між опозицією і сирійською армією.

"Будь-який конфлікт пов'язаний з якоюсь розвідкою боєм. Якщо Асад спробує почати наступ в Ідлібі, він буде стежити за реакцією Туреччини, чи буде готова Туреччина так само активно, як раніше протидіяти таким спробам. Якщо Туреччина буде так само реагувати, то сторони намагатимуться конфлікт заморозити. Те ж саме на північному сході, де американці вже не раз давали зрозуміти, що з їхнього боку будь-яка спроба Асада просунутися викликатиме протидію", - говорить пан Семенов.

5. Які наслідки?

Війна в Сирії призвела до гуманітарної кризи небувалого масштабу. Майже пів мільйона людей загинули, більше половини населення - понад 12 мільйонів (дані UNHCR) - вимушено покинули свої домівки.

Серед них 6,6 млн виїхали з Сирії, інші 6 млн знайшли тимчасовий притулок всередині країни. Ціле покоління дітей народилося у вигнанні. Велика частина з цих 6,6 млн - близько 5,5 млн - знайшли притулок у сусідніх країнах - Туреччині, Лівані, Йорданії та Іраку. Близько мільйона людей виїхало в Європу - це найбільша кількість біженців з часів Другої світової війни.

До війни, за деякими оцінками, 5% сирійців володіли половиною національного багатства. Зараз понад 90% живуть за межею бідності. Зруйновані цілі міста, менше половини всіх лікарень країни досі функціонують. Посуха була головною проблемою для цілих районів Сирії до війни. Економіка, підірвана десятиліттям війни, лежить в руїнах.

Додала олії до вогню фінансова криза в сусідньому Лівані, де заможні сирійці зберігали заощадження, і пандемія коронавірусу. Інфляція та знецінення національної валюти з'їдають і без того скромні заощадження сирійців. Дорожчають ліки, ціни на їжу зростають, а зарплати залишаються колишніми.

Більше половини населення, що залишилося в Сирії - 12,4 млн - на межі голоду (дані Всесвітньої продовольчої програми ООН). Середній клас за час війни зник, багато людей зубожіли. Ціна мінімального набору продуктів на місяць (хліб, рис, сочевиця, масло і цукор) перевищує середній розмір зарплати. Щоб вистачало на гідне життя, сирієць має заробляти 700 тисяч сирійських лір (300 доларів), підрахувала сирійська газета Qassioun, що базується в Туреччині. В реальності ж середня зарплата держслужбовця не перевищує 55 тисяч сирійських лір (24 долари).

Криза і злидні не підштовхнуть людей на нові протести, вважає Дарін Халіфа з Crisis Group: "Сирійці втомилися від війни, вони знають, на яку жорстокість здатний режим, але втратили віру в те, що він коли-небудь зміниться".

"Без перебільшення можна сказати, що усі сирійці так чи інакше стали жертвами цієї війни, - підбив підсумки розслідування незалежної комісії ООН її голова Пауло Пінейро.

Доля десятків тисяч людей досі невідома. Багато вбитих, інші залишаються у тюрмах. Довільні арешти, тортури, зґвалтування, залякування, масові поховання - автори нового звіту ООН пишуть, що військові злочини і злочини проти людяності за минулі 10 років коїли усі без винятку учасники бойових дій - чи то урядові війська, чи повстанські угруповання.

Війна залишила слід і на міжетнічних і конфесійних відносинах, посилилися суперечності між сунітською більшістю і алавітською меншістю, курдами й арабами, сунітами та християнами.

6. Якщо боїв немає, чому не повертаються біженці?

На запитання, чи хотіли б вони повернутися до Сирії, 75% сирійців, які зараз живуть в Єгипті, Іраку, Йорданії та Лівані, відповіли ствердно, але лише 6% висловили готовність повернутися цього року.

В реальності усе складніше. Багатьом немає куди повернутися, їхні будинки в результаті боїв зруйновані, а відновлювати їх немає кому. Після гострої фази конфлікту до країни повернулися менше 100 тисяч людей. Інші бояться арештів і переслідувань після повернення.

Відновлення повоєнної Сирії, повернення біженців і політичне врегулювання взаємопов'язані. Політичного вирішення конфлікту немає, а без нього безпечного повернення людей під гарантії влади бути не може.

За найскромнішими оцінками, щоб залатати дірки знадобиться 50 років і щонайменше 300 млрд доларів. Але платити поки не готовий ніхто. Як нагадує Дарін Халіфа, Захід в минулому вже давав зрозуміти, що готовий допомагати, але очікує натомість політичних перетворень.

Все це грає на руку Асаду, вважають деякі дипломати й аналітики. Як пишуть автори "Реквієму за Сирією", у ближньому колі Асада до сирійців, які виїхали, ставляться з підозрою, як до неблагонадійних і нелояльних нинішній владі людей, і не поспішають приймати їх назад.

Як говорить Шеллі Калбертсон з організації RAND, сьогоднішня ситуація, за якої біженці продовжують жити у країнах, які їх прихистили, збережеться надовго.

7. Яку роль зіграла Росія?

30 вересня 2015 року на прохання Асада Росія приєдналась до сирійської війни на боці президента. Заявлена ​​мета Росії - боротьба з джихадистами і недопущення падіння сирійського режиму.

Як пишуть автори "Реквієму за Сирією", "російському президенту Володимиру Путіну треба було рятувати одного з останніх союзників у регіоні, а щоб мінімізувати втрати від військової кампанії, Путін скористався радянським принципом "розумної достатності" й обмежився повітряними операціями".

Втручання Росії істотно змінило розстановку сил на користь Асада і допомогло йому відбити Алеппо й інші важливі міста.

Військова операція в Сирії, як майже одноголосно визнають коментатори, повернула Росію на дипломатичну арену, і зробила особисто Путіна одним з головних арбітрів конфлікту.

"Росія Путіна після анексії Криму перебувала в стані екзальтації всередині країни, але на міжнародній сцені була у певній ізоляції. Вступ до сирійського конфлікту дозволив повернути Росію на дипломатичну арену, навіть якщо Путін, можливо, не припускав, наскільки правильним виявиться розрахунок. [...] Військовий внесок в Сирію зробив його неймовірно популярним на Близькому Сході й істотно поліпшив російські справи на міжнародній арені", - пише в книзі "Довга сирійська ніч" французький посол.

Зараз, як визнають багато коментаторів, Росія хотіла б знайти вихід із сирійського глухого кута, але сама цього зробити не зможе, як не зможе і домогтися від Асада істотних поступок і реформ.

У Росії дві бази в Сирії - авіабаза у Хмеймімі та військово-морська база в Тартусі.

"Вступ у війну безсумнівно приніс дивіденди, але перспективи врегулювання ситуації виглядають сумнівно", - підбивають підсумки автори "Реквієму за Сирією".

8. Хто крім Росії визначає розподіл сил у Сирії?

9. Чи зміниться щось з приходом Байдена?

Війна в Сирії почалася ще за Барака Обами і продовжиться, нехай і у вигляді замороженого конфлікту, за нового президента-демократа. У 2013 році Обама не дотримався своєї обіцянки покарати Сирію та її керівництво, якщо ті перейдуть символічну "червону межу" за застосування забороненої хімічної зброї на території країни.

Багато дипломатів, аналітиків та активістів саме діями тодішньої американської адміністрації пояснювали живучість сирійської влади і сьогоднішній глухий кут.

Останніми роками США були зосереджені на боротьбі проти джихадистів з ІД у Сирії і на впровадженні санкцій.

Як буде діяти нова американська влада? Наразі неясно, чіткого плану дій адміністрація Джо Байдена поки що не представила. Коментатори сходяться в одному: Сирія не пріоритетна для США, зайнятих боротьбою з пандемією і відновленням економіки.

Санкційний тиск на Асада триватиме, але радикальних змін в американській політиці в Сирії аналітики не передбачають.

Як вважає Кирило Семенов, Байден, можливо, буде активніше діяти проти проіранських проксі-сил, розгорнутих у Сирії, і в цьому напрямку США будуть діяти разом з Ізраїлем. Байден буде з одного боку шукати можливість відновити діалог з Іраном, а з іншого - намагатися боротися з елементами іранської експансії в Сирії у вигляді парамілітарних проіранських формувань.

"Нічого не вказує на те, що ситуація в Сирії у найближчі місяці або роки зміниться фундаментально. Нова адміністрація постарається зберегти американські війська, які залишилися в Іраку і Сирії, які однак, займатимуться не Сирією як такою, а боротьбою з джихадистами з "Ісламської держави". Але Байдену буде не під силу зупинити розпочатий кілька років тому поворот до Китаю, геть від Близького Сходу", - пише Гвідо Стайнберг, старший науковий співробітник Німецького інституту міжнародних справ і безпеки (Stiftung Wissenschaft und Politik) в Берліні, що спеціалізується на Близькому Сході.

Усе це дасть можливість регіональним державам у Сирії діяти так, як їм заманеться. У гіршому випадку вибухнуть конфлікти між Росією, Туреччиною, Іраном та Ізраїлем, в кращому - все буде тихо, але стабільної країни в Асада не буде, вважає експерт.

10. Що далі? Якою буде Сирія за 5-10 років?

У законсервованому вигляді конфлікт може протриматися довгі роки, кажуть експерти.

"Перспективи похмурі, економічна ситуація все гірша, навряд чи щось зміниться на міжнародному рівні, а тільки міжнародні гравці можуть щось вирішити", - говорить автор видаваного в Бейруті економічного бюлетеня Syria Report Джихад Язигі.

Західні та європейські санкції унеможливлюють повоєнну відбудову Сирії без політичних реформ, на які Асад добровільно не піде.

"Нормалізації відносин з режимом Асада не буде. При цьому сам він, можливо, буде залишатися при владі ще довго і перетвориться на вигнанця на кшталт Кім Чен Ина", - говорить колишній американський посол в Сирії Роберт Форд.

За чим треба стежити?

Важливий чинник - як будуть розвиватися відносини між Іраном і США. У потенційних майбутніх переговорах між США та Іраном сирійська письменниця Рима Алаф бачить унікальну можливість для того, щоб обумовити повернення ядерної угоди поступками в Сирії і витягнути застряглий конфлікт з трясовини.

Кирило Семенов пропонує постежити за тим, як Ізраїль і США намагатимуться впливати на проіранські сили в Сирії.

Сирія - найважливіший елемент пазла іранської влади, що вибудовує, за висловом Рими Алаф, іранську імперію, і насаджує свій вплив у країнах так званого шиїтського півмісяця. Це Ірак, Сирія, Ліван та Ємен. У цих країнах діють пов'язані з Іраном повстанські групи - іранські проксі-угруповання, а при владі перебувають шиїтські організації.

Інші бомби уповільненої дії - ситуація в Ідлібі і ситуація з біженцями у сусідніх країнах.

Вибори сирійського президента, заплановані влітку 2021 року, сюрпризів не принесуть. Європейські країни раніше вже давали зрозуміти, що не сприйматимуть серйозно виборчий процес, якщо в ньому братиме участь Асад.

Робитимуть і дипломатичні зусилля, де астанинська трійка - Росія, Туреччина, Іран - буде намагатися домовитися зі США та іншими учасниками.

Сирійська опозиція перевіряє ґрунт і пропонує варіант формування Військової ради, до складу якої увійшли б представники армії, озброєних угруповань та опозиційних сил.

А Росія?

Росія утримала свої бази, зберегла і розширила присутність в регіоні. Мета російської кампанії полягала в тому, щоб зберегти хороші стосунки з Дамаском і при цьому не посваритися ані з Іраном, ані з Ізраїлем. Поки що це вдається, говорить експерт-арабіст Кирило Семенов.

Головне питання в тому, як далі розвиватимуться події, і яку позицію займе Росія, якщо США продовжать чинити тиск на Іран.

Але у Росії так і не з'явилося стратегії виходу з сирійського конфлікту, а значить те, чи можна вважати Росію головним бенефіціаром конфлікту - питання відкрите.

"Ступінь впливу Росії на режим у Дамаску теж залишається відкритим питанням. Хто все-таки крутить ким - собака хвостом чи хвіст собакою?" - ставить питання гендиректор Російської ради з міжнародних справ Андрій Кортунов.

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber.