Нацистський кат чи британський шпигун. Ким був втікач з СРСР до Англії Хржановський

  • Нік Саутголл, Мік Такер, Андрій Козенко
  • ВВС
Станіслав Хржановський
Підпис до фото,

Таким був Станіслав Хржановський перед початком Другої світової війни

Житель міста Слонім у Західній Білорусі Станіслав Хржановський у 1944 році втік разом з нацистами, а в 1946-му опинився в Англії. Він одружився з розлученою жінкою, англійкою, виховував її дітей. Станіслав показував пасинку, Джону Кінгстону, свої фото у чорній формі та розповідав казки, від яких хлопчику снилися кошмари.

Кінгстон все життя намагався зрозуміти, ким був його вітчим. Чимало людей йому допомагали, зокрема журналісти ВВС, але тільки не влада Британії - і, здається, вона мала на це причини.

Колишній охоронець та охайний садівник

У 1944 році житель білоруського містечка Слонім Станіслав Хржановський пішов на захід разом з нацистськими військами, що відступали. Він мав на те підстави: працював охоронцем у слонімському гетто - так пізніше розповідав він сам.

У 1941-1942 роках тут примусово селили євреїв з усіх сусідніх земель і за роки війни розстріляли 25 тисяч людей.

У 1946 році Хржановський переїхав з Німеччини до англійського Бірмінгему. Це не унікальна історія: за різними даними, від 500 тис. до 1,8 млн уродженців СРСР залишилися після війни за кордоном.

Хтось воював на боці нацистів або служив їм - і небезпідставно боявся розстрілу. Хтось був у полоні й так само небезпідставно вважав, що на батьківщині за це чекає в'язниця.

Країни Західної Європи, зазвичай, повертали на батьківщину радянських громадян, що опинилися після війни в їхній зоні відповідальності.

Винятки робили для уродженців Балтики, Західної України та Білорусі - оскільки мешканці цих територій до початку війни не мали стосунку до СРСР. До того ж після війни скрізь були потрібні робочі руки.

У Бірмінгемі Хржановський познайомився зі своєю майбутньою дружиною, англійкою Барбарою Кінгстон. Вона мала двох дітей від першого шлюбу: доньку - також Барбару - та сина Джона.

Разом вони переїхали жити в село Хедлі в графстві Шропшир. Хржановський для зручності скоротив своє ім'я зі "Станіслава" до "Стена".

Автор фото, Getty Images

Підпис до фото,

Стен Хржановський та його родина мешкали в графстві Шропшир

Синтія Ігл була сусідкою Стена впродовж 18 років. Вона згадує, що у нього була погана англійська, тому вона часто допомагала йому з рахунками. Каже, що він був дуже хорошим садівником, вирощував яблука, груші та сливи.

Ще вона згадала, що Хржановський був релігійною людиною: зазвичай одягався неохайно, але до церкви ходив тільки в найкращому.

Багато сусідів ставилися до нього сторожко через "кам'яний" вираз обличчя і намагалися уникати спілкування. Та й сам Хржановський не шукав друзів.

Працював він на заводі, що виробляв шини, був оператором формувальних машин.

Страшні казки

Хржановський прийняв двох дітей своєї дружини та займався їхнім вихованням. Особливо добре у нього спочатку склалися стосунки з 9-річним Джоном - хлопчик хотів мати батька, а Хржановський - сина.

Спочатку все складалося добре. Стен обіцяв віддати пасинка у парашутний спорт, і хлопчик стрибав з висоти, уявляючи майбутні польоти.

Його вражало, що вітчим розмовляє кількома мовами - білоруською, російською, польською.

Він показував йому своє фото в чорній військовій формі - з альбому, який він тримав під своїм ліжком. "Виглядало гарно, звідки ж мені тоді було знати, що це за форма", - згадував потім Джон.

Підпис до фото,

Станіслав Хржановський у німецькій поліцейській формі

Тільки згодом він почав помічати багато дивних і навіть страшних речей. У батька кожен предмет верхнього одягу мав сховану кишеню для зброї, а сам він казав, що має справжній пістолет.

Він бив собаку Джона шматком кабелю, а самого Джона - шматками гуми, які приносив з роботи. У Джона на шкірі залишалися сліди від побиття.

І розповідав на ніч пасинку історії, від яких у того почалися кошмари. У цих історіях, що відбувалися в якомусь польському замку, дітей змушували їсти кульки, аж поки їхні голови не вибухали.

Немовлят брали за ноги й з розмаху били об кут будівлі, обв'язували навколо голів стрічки та затягували їх до смерті.

Стену вочевидь подобалося розповідати про це: він жестикулював, показуючи, як саме вбивали дітей, його інтонації ставали страшними.

Саме ці нічні кошмари справили на Джона таке враження, що з кожним роком йому дедалі більше хотілося зрозуміти, ким був його вітчим під час війни. У слова Стена про те, що він був просто охоронцем у в'язниці, пасинок вірив все менше.

"Нам були потрібні руки"

У 1988 році, коли Джону Кінгстону було 44 роки, прем'єр-міністр Маргарет Тетчер зажадала розслідувати, чи є у Британії серед емігрантів 1940-50-х років нацистські злочинці.

Вона тоді сказала, що її країна - це не "бананова республіка", де вони можуть жити безкарно.

Були підозри, що таких злочинців тисячі.

Консультував уряд професор історії Ентоні Гліз.

"Після величезного удару по економіці, який завдала війна, нам потрібні були люди на заводах та персонал для розвитку Національної системи охорони здоров'я, - розповів він ВВС. - Чи запитували ми тоді себе, чи є серед корисних для нас мігрантів нацистські злочинці? Ні".

Міністр внутрішніх справ в уряді Тетчер Дуглас Херд ініціював ухвалення закону, який дозволяв судити злочинців часів Другої світової війни на території Великої Британії.

Перші викриття колишніх нацистів, що стали звичайними мешканцями Британії, потрапили в пресу і спричинили загальнонаціональний скандал.

Підпис до фото,

Джон Кінгстон довго допитувався у вітчима, ким той був під час війни, а потім почав власне розслідування

Джон Кінгстон зв'язався з журналістом таблоїду Sunday Express і розповів йому про свої підозри щодо вітчима.

Журналіст взяв фото Стена Хржановського і поїхав з ним у білоруський Слонім. А Кінгстон почав записувати усі свої телефонні розмови з вітчимом - він назбирав понад 150 годин цих розмов.

Довго шукати свідків журналісту Sunday Express не довелося. Люди, що були в містечку під час війни, миттєво впізнавали Хржановського й казали, що він був катом у гетто.

Одна жінка розповіла, що він розстріляв її чоловіка. Інші свідки казали, що він викликав на розстріли і сам брав у них участь або стежив за тим, що відбувається в бінокль з даху.

Опублікована стаття розповіла, що в Німеччині Хржановський прийшов в англійський сектор і здався в полон, сказавши, що воював на боці польської армії, а потім потрапив у полон і концтабір. Два роки він чекав відповіді, а потім йому дозволили переїхати до Англії.

Джон Кінгстон був шокований - навіть з усіма своїми підозрами він такого не очікував. Незадовго до публікації він зателефонував вітчиму і сказав, що знає всю правду про нього.

Вони говорили на підвищених тонах. Джон звинувачував Стена у тому, що він "кат і різник", а Стен закликав не вірити і не руйнувати родину.

Підпис до фото,

На цей диктофон Кінгстон записав близько 150 годин розмов зі своїм вітчимом

Історія справила сильне враження на читачів. Однак на неї не відреагували ті, хто першими мали це зробити, - поліція.

Закон про військових злочинців почав діяти у Британії в 1991 році. І відтоді лише одна людина отримала вирок.

Ентоні (Андрій) Савонюк, який приїхав за схожих з Хржановським обставин до Англії, отримав два довічні терміни - поліція змогла довести, що він служив у нацистів та був причетний до вбивства трьох євреїв на території СРСР.

"Він був у чудовому настрої після страт"

Джон Кінгстон продовжував шукати відповіді на свої запитання про вітчима. На початку 1990-х він познайомився з кореспондентом ВВС Джоном Сілверманом. Далі вони продовжили розслідування разом, і журналіст знову поїхав до тепер уже незалежної Білорусі.

"Я його пам'ятаю так, ніби це було вчора, - розповідала місцева жителька Олександра Далецька. - У 1942 році він був одним з тих, хто прийшов арештовувати мого чоловіка".

Чоловік Далецької був одним з близько двохсот людей, яких схопили у гетто та повели на розстріл. Він спробував втекти, але Хржановський почав стріляти в спину і вбив його. А потім разом з іншими закопав його тіло у купі сміття.

Казимір Адамович, священник католицької церкви Слоніма, під час війни був підлітком. "Йому подобалося вбивати, він почувався героєм, був у чудовому настрої після страт. Дуже серйозно ставився до своєї роботи. Я особливо пам'ятаю одну зі страт - стояв за тридцять метрів і дивився на нього", - згадував Адамович.

Автор фото, Getty Images

Підпис до фото,

Священник зі слонімської церкви Казимір Адамович підлітком бачив, як Хржановський брав участь у стратах

Цей сюжет вийшов на ВВС, Джон і Стен знову запекло лаялися між собою. Один звинувачував у вбивстві сотень людей, а другий все заперечував.

Цього разу Хржановського все ж таки допитали в поліції, але відпустили, не знайшовши проти нього жодних істотних доказів.

30-40 вбивств, які можна було довести

У 2013 році Німеччина оголосила про останню спробу притягнути до відповідальності військових злочинців, що залишилися живими. Журналісти ВВС вирішили продовжити розслідування про те, ким був під час війни Стен Хржановський.

Вони їздили до Німеччини у відділ поліції, що займався розслідуванням злочинів нацистів. Зустрічалися з головним прокурором, який вів такі справи. Розмовляли з дослідником Голокосту та мисливцем за нацистами Стівеном Анкієром.

Вони знайшли складений німецькою адміністрацією Слоніма список відповідальних за страти - прізвище Хржановського там було під номером 21.

Вони встановили, що Хржановського і його спільників залучали саме до страт людей, а не до охорони. Ті, що вижили, та очевидці могли б дати свідчення і встановити причетність Стена до 30-40 вбивств.

Підпис до фото,

У 1980-х Стен Хржановський став звичайним англійським пенсіонером

Ба більше - архівний пошук виявив, що ще принаймні два десятки таких, як Хржановський, втекли до Британії та розселилися по всій її території. У жовтні 2017-го прокуратура Мюнхена вже виписувала ордер на розшук і арешт Хржановського. І тоді ж стало відомо про його смерть. Йому було 96 років.

Журналісти ВВС розповіли Джону Кінгстону про свої знахідки. Той сказав: дуже шкода, що влада не повірила йому вчасно, і його вітчим уникнув правосуддя.

Його особливо засмучувало те, що для німців вистачило його свідчень, щоб почати розслідування, а британським слідчим їх увесь час було замало.

Британський шпигун

Під час розслідування журналісти цілком випадково натрапили на відеозапис, зроблений у таборі для біженців у Західній Німеччині в 1954 році.

На одному з кадрів було обличчя Стена Хржановського. Це було неможливо - він, принаймні офіційно, з 1946 року ніколи не залишав Британію.

Журналісти показали відеозапис і фото Хржановського експертам з розпізнавання людей з Університету Бредфорда - їх вважають одними з найкращих у світі.

Ті оцінили схожість у 74,5% - для успішної ідентифікації зазвичай вистачає 70%.

Професор Кіт Аллен з Інституту сучасної історії Німеччини розповів, що зйомка 1954 року зроблена в дуже особливому таборі для біженців.

Там працювали люди з ЦРУ та західноєвропейських розвідок. Вони шукали людей, що вільно володіють східнослов'янськими мовами, перевіряли їхнє минуле та схиляли до співпраці.

Підпис до фото,

Архів Джона Кінгстона. Він зібрав на горищі свого будинку кілька коробок з документами

Хржановський, що володів чотирма мовами та мав максимально темне минуле, був ідеальною фігурою для західних розвідок.

СРСР і США вели перегони атомних озброєнь. А розвідкам були потрібні люди, що вільно володіли мовою головного ворога.

Тому не можна відкидати, що його завербували відразу після того, як він здався англійцям, використовували щонайменше до 1954 року, а потім дали спокійно жити в англійській глибинці.

Ніхто не може на 100% стверджувати, що Хржановський працював на МІ-6, це досі засекречена інформація.

Стівен Дорріл, британський експерт зі спецслужб, каже, що не має сумнів щодо цього.

Ексрадник Маргарет Тетчер Ентоні Гліз додає: "Нічого гарного в цьому немає, але так влаштований світ, і так працює розвідка". За його інформацією, у 1980-90-ті сотні файлів, що підтверджують роботу колишніх помічників нацистів на британську розвідку, знищили.

У британській поліції ВВС сказали, що активне розслідування у справі Хржановського ніколи не починалося, тому що для цього не було суттєвих підстав.

Під час підготовки цього матеріалу дружина Хржановського Барбара сказала, що не хотіла б говорити з журналістами про свого чоловіка.

Вона лише додала, що він був жорстокою людиною і кілька разів погрожував вбити її. Але вона все це говорила вже після смерті Стена, а за його життя стверджувала, що Стен невинуватий, а Джон "встромив ножа їй у серце" звинуваченнями проти її чоловіка.

Джон Кінгстон так і не дізнався про останню частину цієї історії. Він помер від лейкемії у 2018 році, за пів року після смерті вітчима.

На горищі його будинку залишилися коробки зі світлинами, копії та оригінали документів, аудіозаписи, листування з посадовцями та журналістами.

Все життя він намагався зрозуміти, ким був його вітчим, і не отримав відповіді на свої запитання.

Але на головне з них - що робив відлюдкуватий британський робітник Стен під час світової війни - відповідь, здається, є.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!