Мовний блог: "Шо" - це суржик чи діалект?

  • Олександр Скопненко
  • Заступник директора з наукової роботи Інституту мовознавства ім. О. Потебні
шо

Автор фото, Getty Images

Кандидат філологічних наук Олександр Скопненко відповідає на запитання читачів.

Надсилайте їх на адресу questions.ukrainian@bbc.co.uk.

"Слово шо - це елемент суржику чи діалекту? Яка етимологія цього слова?" - зацікавився Микола Жук.

Маленьке слово що, а несе на собі цілий світ: і запитання, і з'єднання, і море емоцій!

Запитання, бо виконує роль питального й відносного займенника; з'єднання, бо зв'язує слова в реченні (роль сполучника). Наші ж емоції без частки що якось і не передаси.

Та ще й серед мовознавців і досі не панує дух згоди стосовно походження що. На гадку спадає приказка: "Мала штучка червінчик, а ціна велика".

У сучасній українській літературній мові слово що закріплене саме в такій формі. Його фонетичний варіант шо варто розглядати як елемент загальнонаціональної розмовної мови, це наддіалектна форма, оскільки властива багатьом мовним середовищам і не обмежена конкретним діалектом.

Пропустити подкаст і продовжити
подкаст
Що це було

Головна історія тижня, яку пояснюють наші журналісти

Випуски

Кінець подкаст

Деякі мовознавці навіть висували ідею розглядати шо як усний варіант літературної форми, проте така думка не здобула підтримки.

У жодному разі не можна розглядати шо як елемент так званого суржику, оскільки це слово з'явилося ще тоді, коли про суржик і мови не було.

Більшість дослідників уважає, що одиниця що (шчо) виникла фонетичним шляхом.

На думку українського мовознавця Олександра Потебні, шчо постало внаслідок зміни ч > ш у давньоукраїнському слові чьто. Ланцюжок перетворень, за О. Потебнею, такий: чьто > што > ш'ш'о > шчо (у фонетиці апострофом позначають м'якість попереднього приголосного).

У якийсь період відбулося спрощення шч >шо або шо не розвинулося в шчо через фонетичні й морфологічні причини.

Поза всяким сумнівом, слово шо - наш давній елемент, закорінений ще в праслов'янській мові, яка була попередницею української.

Анастасія Мостова пише: "Мій прадід, Середа Григорій Филипович, загинув на війні. У документах він Филипович. Нещодавно на мітингу, називаючи прадідове ім'я, на мою думку, зробили помилку, бо сказали, що він Григорій Пилипович. Хіба можна імена перекладати?"

Загальне правило - імена не перекладають, але адаптують до законів певної мови. Коли б ім'я Пилип, грецьке за походженням, перекладали, то мусили б його подавати як любитель коней, бо саме таке первісне значення має це слово.

Пилип - це форма імені, що утворилася на українському ґрунті. Давню грецьку фонему, яку позначають літерою φ, в українській мові в давнину стали відтворювати як п. В українській мові не було ф, її запозичили з германських мов. І досі в багатьох українських діалектах немає цієї фонеми.

Усі мови Європи призвичаюють іншомовні імена до своїх систем: порівняйте італійське Filippo, іспанське Felipe, румунське Filip, угорське Fülöp, литовське Pilypas.

Так зробили й носії української мови.

Форма Филип - церковнослов'янський варіант імені Пилип, підтриманий традицією російської мови, на яку часто раніше рівнялися. Написання апостол Филип цілком прийнятне в сучасній мові, як і єпископ Филип.

Російські форми з відомих причин тривалий час уважали "престижними", а місцеві, автохтонні українські, - ні. Тому у світських документах і можна виявити таку форму як Филип і похідні імена по батькові Филипович, Филипівна.

У світському середовищі однозначно перевагу треба віддавати формі Пилип і похідним іменам по батькові.

Коли в документах зафіксовано форму, яка відрізняється від сучасної нормативної, то ліпше у відповідних установах виправити помилки, щоб не було юридичних колізій.

Доречно й людей, що жили до нас, також називати сучасними нормативними формами імен. Певна річ, якщо це не призведе до юридичних ускладнень.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!